1.1. Різні погляди на інтелект

Згідно Лінде Готтфредсон інтелект - це досить загальна розумова здатність, яка включає можливість робити висновки, планувати, вирішувати проблеми, абстрактно мислити, розуміти складні ідеї, швидко навчатися і навчатися на підставі досвіду. Це не просто вивчення книг, вузькі академічні знання або навички проходити тести. Навпаки, на думку вченого, інтелект відображає більш широку і глибоку здатність пізнавати навколишній світ, розуміти суть речей і міркувати, що робити в тій або іншій ситуації ^[4].

За І. Г. Виноградову (мережевий псевдонім VIG), інтелект - це здатність людини до пошуку, сприйняття, аналізу, систематизації та ефективному використанню інформації для досягнення поставленої мети. Тільки недалекий, обмежена людина, накопичену індивідуумом, несистематизованих, не аналізовану і не застосовується інформацію, може сприйняти як інтелект індивідуума. ^{[джерело не вказано 92 дня]}

Ф. Н. Ільясов визначає інтелект як "здатність системи створювати в ході самонавчання програми (в першу чергу евристичні) для вирішення завдань певного класу складності і вирішувати ці завдання".

На початку XX століття Чарльз Спірман показав, що якщо людина добре вирішує одні завдання, то він успішний і у вирішенні інших, тобто, що всі інтелектуальні здібності статистично пов'язані. Спірман ввів " фактор g "загального інтелекту, що показує ефективність виконання всіх пізнавальних завдань ^[5]. На практиці виявилося, що "фактор g" важко виміряти безпосередньо. Однак на його основі вдалося сформулювати величини, які виміряти можливо і які представляють собою приблизні заходи g. Одним з таких параметрів є коефіцієнт інтелекту (IQ). Психолог Джеймс Флінн перший провів великі дослідження в галузі динаміки IQ в різних країнах світу за тривалий період і показав, що цей коефіцієнт безперервно зростав протягом 50 років (Ефект Флінна).

Православні батьки церкви термін розум (греч. νους ), Близький за значенням до інтелекту, іноді замінювали терміном дух (греч. πνευμα ).

38

Креативність

Креативність (від латів. Creatib - творення) - загальна здатність до творчості і перетворень, характеризуюча особа в цілому. Проявляється в різних сферах активності, розглядається як відносно незалежний чинник обдарованості.

У психології виділено 2 основні напрями вивчення креативності. По-перше, по результатах (продуктам), їх кількості і значущості. По-друге, креативність розглядається як здатність людини відмовлятися від стереотипних способів мислення.

Основними чинниками креативності визнаються оригінальність, семантична гнучкість, образна адаптивна гнучкість. Здатність до загостреного сприйняття недоліків, дисгармонії. Рядом зарубіжних дослідників креативність зв'язується з особовими рисами.

Існує як мінімум три підходи до проблеми творчих здібностей. Вони можуть бути сформульовані таким чином.

1. Як таких творчих здібностей немає. Інтелектуальна обдарованість виступає необхідним, але недостатньою умовою творчої активності особи. Автори, що стоять на цій позиції (А. Танненбаум, А. Олох, Д.Б.Богоявленская, А. Маслоу та ін.), пояснюють творчу поведінку через мотивацію, цінності, особові риси. До основних рис творчої особи вони відносять когнітивну обдарованість, чутливість до проблем, незалежність в невизначених і складних ситуаціях.

2. Творча здатність (креативність) є самостійним чинником, незалежним від інтелекту. (Дж.Гилфорд, К. Тейлор, Г. Грубер, Я.А.Пономарев).

У рамках цього напряму існує "теорія інтелектуального порогу" Э.П.Торренса.

1) Якщо IQ нижче 115 - 120, інтелект і креативність утворюють єдиний чинник.

2) При IQ вище 120 творча здатність стає незалежною величиною, тобто немає креативу з низьким інтелектом, але є інтелектуали з низькою креативністю.

Припущення Торренса дивне добре відповідає даним Д. Перкинса, згідно з якими для кожної професії існує нижній допустимий рівень розвитку інтелекту. Люди з IQ нижче певного рівня не можуть опанувати цю професію, але якщо IQ вище за цей рівень, то прямого зв'язку між інтелектом і рівнем досягнень немає. Головну роль у визначенні успішності роботи грають особові цінності і риси вдачі.

3. Високий рівень розвитку інтелекту припускає високий рівень творчих здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми психічної активності немає. (Д. Векслер, Р. Уайсберг, Г. Айзенк, Л. Термен, Р. Стернберг та ін.)

Великий інтерес представляють результати Каліфорнійського лонгитюда, який організував Л. Термен в 1921 році. За даними дослідження, жоден ранній інтелектуал з вибірки Л. Термена не виявив себе як виключно талановитий творець в галузі науки, літератури, мистецтва і так далі. Ніхто з них не вніс істотного вкладу до розвитку світової культури. Практично усі вони добилися високого соціального статусу. Таким чином, ранні інтелектуали надзвичайно успішно адаптувалися в суспільстві. Інтелект не лише не є перешкодою, але служить необхідною умовою досягнення успіху в демократичному суспільстві. Високий (і навіть дуже високий) рівень інтелекту не гарантує творчих досягнень. Можна бути інтелектуалом і не стати творцем.

Воллах і Коган досліджували дітей 11 - 12 років і зробили висновок:

1.Дітям з високим рівнем інтелекту і високою креативністю характерно самовпевненість, адекватність самооцінки, внутрішня свобода, високий самоконтроль, пластичність поведінки, незалежність суджень і дій.

2.Дітям з високим інтелектом і низькою креативністю свойственен страх перед невдачею, прагнення до шкільних успіхів, уникнення ризику, не люблять публічні виступи, скритність.

3.Діти з низьким інтелектом і високою креативністю - це "ізгої" класу, у них захоплення часто поза школою, вони тривожні, неуважні, закомплексованы.

39

Здібності.

План.

1. Поняття про здібності.

2. Види здібностей.

3. Фізіологічна основа здібностей.

4. Фактори розвитку здібностей.

« 1 »

Говорячи про здібності людини, мають на увазі її можливості в тій чи іншій діяльності. При інших рівних умовах (підготовленість, знання, навички, вміння) здібна людина отримує кращі результати порівняно з менш здібною. Кожна діяльність висуває складні вимоги до людини. Тому для її успішного виконання, людина повинна володіти певною системою властивостей.

Здібності – це система властивостей особистості, що відповідає вимогам діяльності та забезпечує високі досягнення в ній. Одні з цих властивостей є провідними, а інші – другорядними. Це залежить від конкретної діяльності. Так, провідною властивістю педагога є здатність проектувати майбутнє кожного школяра у поєднанні з педагогічною винахідливістю, гуманністю, тактом; допоміжні – артистичні, ораторські дані. У розвитку здібностей виділяють репродуктивний та творчий рівень. Репродуктивний – людина виявляє успіхи в оволодінні: знаннями, навичками, вміннями; творчий – здатність до створення нового, оригінального, до нових відкриттів. Найвищий рівень – талант і геніальність. Талант – це створення нового в межах вже відкритих шляхів і напрямів людського досвіду.

Геніальність – відкриття нових напрямків, шляхів в галузі наукових досліджень, техніки, мистецтва.

« 2 »

Виділяють види здібностей за спрямованістю або спеціалізаці-єю: 1) загальні: властивості особистості, які відповідають вимогам багатьох видів діяльності (художник або мислитель); 2) спеціальні здібності: відповідають вимогам окремої діяльності (літературні, на-укові, педагогічні).

Ці види здібностей пов’язані між собою: людина з розвинени-ми загальними здібностями має сприятливі умови для розвитку спе-ціальних. Не можна розвивати лише спеціальні здібності в підготов-ці людини до певної професії. Здібності не вроджені, але мають вро-джені передумови, а саме: особливості нейронних структур мозку людини та його функцій (задатки). Задатки: зорова пам’ять, музич-ний слух. Задатки – це природня основа здібностей, ще нерозвине-них. Вона виявляється при перших спробах людини зайнятися діяль-ністю. Музичний слух виявляється при спробі відтворити почутий звук. В утворенні здібностей відіграє роль загальний тип нервової системи. Здібності є поєднанням вродженого та набутого. Задатки багатозначні: на основі однакових формуються різні здібності в за-лежності від характера діяльності.

« 3 »

В минулому існувала думка, що органи мозку і тіла людини можуть вказувати на її задатки (Галль: залежність від поверхні чере-па). Ці спроби неефективні. Сучасна нейрофізіологія заперечує дану теорію. Друга гіпотеза про залежність здібностей від розмірів мозку не знайшла підтверження. Середня вага мозку 1400г. У Тургєнєва важив 2012г., у А.Франса – 1017г. Найбільш продуктивними є гіпо-тези зв’язку із побудовою та розташуванням нервових клітин. Здіб-ності, хоча і залежать від природніх передумов, але не передаються спадково.

Дехто з вчених вважає, що існування династій музикантів, ху-дожників, свідчить на користь вродженості здібностей. Так, в сім’ї Баха було 57 музикантів. Йоган Себастіан з’явився в п’ятому поко-лінні, у Моцарта – 5, у Гайдна – 2. Ці факти не можна вважати абсо-лютним свідченням на користь біологічної спадковості. Вони також можуть бути результатом сприятливої для розвитку даних здібнос-тей сімейної атмосфери. Хоча здібності залежать від природніх зада-тків, але самі вони є продуктом людської історії.

« 4 »

Важливим фактором розвитку здібностей є стійкі інтереси до певної діяльності людини, які переростають у схильність до профе-сіонального оволодіння певною діяльністю. Розвиток здібностей не є самоціллю і не вичерпує всього багатства особистості. Іноді обдаро-вана дитина випереджує одноліток, але в неї не складаються стосун-ки ні з молодшими, ні зі старшими. Тому на першому плані не пи-тання про розвиток обдарованості, а задача формування особистості в цілому, в якій здібності є одним з компонентів.

Важливе значення для розвитку здібностей має: 1) наполегли-вість; 2) працелюбність: люди, які довели унікальність своїх здібнос-тей, багато і наполегливо працювали; 3) позитивне ставлення до сфери виявлення здібностей. Часто в цій сфері людина вбачає смисл свого життя (Станіславський: “Моє життя – в мистецтві”). В такому випадку діяльність носить по-справжньому творчий характер, здійс-нюється із захопленням та приносить задоволення; 4) працездатність і вимогливість.

40

41

Інтелéкт — здатність свідомо виконувати розумові дії, як-от: систематизація, зіставлення, виокремлення, формування поняття, порівняння, поєднання, категоризація, організація, кількісний розрахунок, з'ясування причин і наслідків, характеризація, моделювання, пошук зв'язків та закономірностей, перебір варіантів, візуалізація, вербалізація, узагальнення, структурування, розбір, осмислення, позбавлення, регуляція і т.д.

Людина застосовує інтелект для обробки наявної інформації, наприклад, з метою побудови або вдосконалення розуміння, позиції, стратегії, методу, правила, комбінації, відношення, пояснення, рішення, плану чи цілі.

Інтелект пов'язаний з іншими внутрішніми властивостями людини, такими як сприйняття, пам'ять, мова, уява, самосвідомість, самоконтроль, характер, володіння тілом, творчість, інтуіція.

Інтелект найчастіше спрямовується на вирішення питань облаштування побуту і відпочинку, професійну діяльність, міжособистісні стосунки та самовдосконалення.

В повсякденному житті в сучасній розвинутій людині інтелект також проявляє себе у вигляді внутрішніх відчуттів і образів мислення, таких як відчуття реальності, часу, простору, себе, ритму, відповідальності, гумору, ситуації, прекрасного, небезпеки, захищеності, такту, комфорту, міри, справедливості, довіри, свободи, поваги, власної гідності та інших, і у вигляді аналітичного, образного, практичного, абстрактного, тактичного або стратегічного образу мислення.

За походженням інтелект є сконцентрованим досвідом розв'язання проблем, надбаним людиною впродовж життя і успадкованим від попередніх поколінь.

Інтелéкт (ро́зум) — сукупність розумових здібностей. За допомогою розуму людина:

(розумові здібності)

вчиться, тобто здобуває нові знання та удосконалює свої розумові здібності;

(досягнутий рівень розумового розвитку)

розуміє мову та абстрактні ідеї;

обдумує бажаний для неї результат (проблеми тощо) та складає план по його досягненню, а потім безпосередньо здійснює заплановане, роблячи висновки (як зі своєї діяльності, так і діяльності інших) та удосконалюючи свій практичний досвід.

Дане поняття інколи ототожнюється з інтелігенцією, особливо в таких словосполученнях як, наприклад, «інтелект нації».

Соціальний інтелект - здатність людини правильно розуміти свою поведінку і поведінку інших людей у суспільстві. Ця здатність необхідна людині для ефективної міжособистісної взаємодії та успішної соціальної адаптації. Соціальний інтелект реалізує пізнавальні процеси, пов'язані з відображенням людини як партнера по спілкуванню та діяльності. Термін "соціальний інтелект" вперше використав у психології Е. Торндайк в 1920 році. Він розумів соціальний інтелект як здатність розуміти людей, діяти чи вчиняти мудро щодо інших. Е. Торндайк розглядав соціальний інтелект як специфічну пізнавальну здатність, яка забезпечує успішну взаємодію з людьми і вважав соціальний інтелект видом загального інтелекту, не визначивши відносини між ним та іншими видами інтелекту. Основна функція соціального інтелекту у нього - прогнозування поведінки.

41 Типи інтелекту. Динаміка розвитку

інтелекту.

В останні роки достатньо широкої популярності набула теорія, в якій при розгляді проблем інтелектуального розвитку людини виділяють два різних типи інтелекту. Причому вважається, що ці два типи інтелекту можна відносно легко виміряти звичайними інтелектуальними тестами.

Перший тип інтелекту, який поєднує в собі досить широку область інтелектуального функціонування, називають текучим інтелектом. Це ті здібності, з допомогою яких людина вчиться чомусь новому. До них належать швидкість і результативність запам”ятовування, індуктивні судження, оперування просторовими образами і сприймання нових зв”язків і відношень.

Більшість авторів, які розглядають проблему інтелекту в рамках даної теорії, вважають, що поступовий розвиток текучого інтелекту продовжується до закінчення юнацького періоду життя людини, а потім відбувається поступове його зниження. Цей тип інтелекту, на думку вчених, відображає біологічні можливості нервової системи – її працездатність та інтегративність.

Другим типом інтелекту є кристалізований інтелект, який приходить до людини з досвідом та освітою. Набуття даної форми інтелекту пов”язане з освідомленістю людини і тими знаннями, які вона набула на протязі довгого часу життя. Це здатність людини встановлювати відносини, формулювати судження, аналізувати проблеми і використовувати засвоєні нею стратегії для вирішення задач.

На відміну від попереднього типу інтелекту, кристалізований інтелект часто підвищується протягом життя, поки люди зберігають здатність одержувати і зберігати інформацію. Коли проводяться тести когнітивних навиків, які передбачають використання даного типу інтелекту, піддослідні часто показують в свої 50 років результати більш високі ніж ті, які були в 20.

Два типи інтелекту, які ми розглядаємо, мають різний характер динаміки свого розвитку. Максимального розвитку текучий інтелект досягає в юності, а в період середньої дорослості його показники знижуються. Для кристалізованого інтелекту характерна друга особливість. Його максимальний розвиток робиться можливим тільки при досягненні періоду середньої дорослості. Дана закономірність динаміки розвитку текучого і кристалізованого інтелекту була підтверджена великою кількістю різних досліджень.

1.2. Рівні інтелекту.

На думку деяких психологів, розв”язок одних задач потребує конкретного, а інших – абстрактного інтелекту.

Конкретний, або практичний інтелект допомагає нам розв”язувати повсякденні проблеми і орієнтуватися в наших взаємовідносинах з різними предметами. У зв”язку з цим Йенсен відносить до першого рівня інтелекту і так звані асоціативні здібності, які дозволяють використовувати певні навички чи знання і взагалі інформацію, що зберігається в пам”яті. Що стосується абстрактного інтелекту, то за його допомогою ми оперуємо словами і поняттями і Йенсен відносить його до другого рівня інтелекту – рівня когнітивних здібностей.

На думку Йенсена, співвідношення між цими двома рівнями у кожної людини визначається спадковими факторами.

42

МОДЕЛИ ИНТЕЛЛЕКТА

v Факторные модели.

Есть большое количество подходов к проблеме интеллекта. Наиболее фундаментальным, с которого начиналось научное исследование интеллекта, считается психометрический подход, в русле которого сформировались факторные модели интеллекта. Все модели объединяет общий методологический подход.

В них выделяются разные способности (факторы) и с помощью определенной математической процедуры (факторного анализа) исследуется взаимозависимость между этими факторами. Есть модели одноуровневые, предполагающие, что каждый фактор независим от другого, фактора есть модели иерархические, или многоуровневые. Наибольшую известность в психологии и в области прикладного использования данных психологии получили наибольшую известность факторные модели Ч.Спирмена, Л.Терстоуна, Дж.Гилфорда и Р.Б.Кэттелла.

Ч.Спирмен, исследуя профессиональные способности, предположил, что успех в деятельности определяется взаимодействием некоего общего фактора, общей способности, и фактора (факторов), специфичных для конкретной деятельности. Общий фактор он назвал генеральным (G-фактор), а работающие на определенную деятельность – специальными способностями

(S-факторы). Общий фактор часто скрыт (латентен). Для его выявления Спирмен создал специальный математический метод – факторный анализ. G-фактор определялся Ч.Спирменом как общая «умственная энергия», которой наделены все люди, но она в разной степени влияет на успех каждой конкретной деятельности. Многие ученые искали эквивалент G-фактору в традиционных психологических терминах. Главными претендентами были внимание, мотивация человека, скорость переработки информации др., но к единому мнению ученые так и не пришли. Для тестирования фактора “G” лучше всего применять задачи на выявление абстрактных отношений, менее всего связанных с конкретной деятельностью.

Л.Терстоун, оппонент Ч.Спирмена, полагал, что не существует общего фактора, а определенный интеллектуальный акт протекает благодаря взаимодействию множества отдельных факторов. Сначала он выделил 12 факторов, затем список был сведен до семи: словесное понимание, речевая беглость, числовой фактор, пространственный фактор, ассоциативная память, скорость восприятия и индуктивный фактор (нахождение правила и завершение последовательности). На основе этой теории было разработано большое количество тестов структуры способностей. Факторы, обнаруженные Терстоуном при дальнейших проверках, оказались зависимыми, что говорит в пользу иерархических моделей.

Самой «многофакторной» иерархической моделью интеллекта является модель, предложенная Дж.Гилфордом. Она является трехмерной, и в нее входят 120 факторов. К, более чем, 100 факторам подобраны соответствующие тесты для их диагностики. Он ввел понятия конвергентного и дивергентного мышления, как составляющих интеллекта. Конвергентное мышление (конвергентные способности) – способности правильно и быстро находить единственно верное решение; основная составляющая психометрического интеллекта. Под дивергентным мышлением (способностями) Гилфордом понимался процесс выдвижения различных и в равной мере правильных идей относительно одного и того же объекта. Эти способности являются основой креативного мышления. Концепция Дж.Гилфорда широко используется в США, особенно при работе с одаренными детьми, так как на ее основе созданы программы обучения, позволяющие педагогу рационально планировать образовательный процесс и направлять его на развитие способностей конкретного ребенка.

Модель Р.Б.Кэттелла, хотя и условно, может быть отнесена к группе иерархических моделей интеллекта. Он выделяет 3 вида интеллектуальных способностей. Общие способности, по Кэттелу, представлены «связанным» («кристаллизированным») и «свободным» (или «текучим») интеллектом. Фактор «связанного» интеллекта определяется совокупностью знаний и интеллектуальных навыков личности, которые приобретаются человеком с раннего детства до конца жизни. Он является мерой овладения культурой того общества, к которому принадлежит индивид. Проявляется этот фактор при решении тестов, требующих обученности. Фактор «свободного интеллекта» абсолютно независим от степени приобщения к культуре. Он связан с деятельностью мозга.

Монометрический (одномерный) подход к интеллекту характерен для концепции Г.Ю.Айзенка. Он говорит о наличии «биологического интеллекта», «психометрического интеллекта» и «социального интеллекта». Основным параметром, который Айзенк предлагает рассматривать как индикатор уровня интеллекта, является индивидуальная скорость переработки информации, т.е. время реакции выбора из множества альтернатив. По данным других исследователей уровень интеллекта характеризуется не просто скоростью мыслительных операция, а и способностью работать со множеством альтернатив.

v Когнитивные модели.

Они имеют косвенное отношение к психологии способностей, так как представители когнитивной психологии под термином «интеллект» подразумевают некую систему познавательных процессов, которые обеспечивают решение задач. Когнитивно ориентированные исследователи очень редко обращаются к проблемам индивидуальных различий и прибегают в своих работах к данным измерительной психологии.

Наибольшая известность среди моделей этого направления принадлежит концепции интеллекта Роберта Стернберга, сформировавшего свою модель в последнем десятилетии 20 века. Ее обычно называют «теорией триумвирата в интеллекте». Автор в своей теории пытался представить взаимоотношения между интеллектом и внутренним миром индивида, интеллектом и внешним миром индивида интеллектом и внутренним миром индивида, интеллектом и опытом индивида. Стернберг - сторонник многообразия и сложности моделей интеллекта, он противник роли «скоростного» фактора в переработке информации для продуктивности интеллектуального процесса. Для объяснения природы интеллекта он обращается к экологическому и культурному обоснованию.

Интеллект Стернберг предлагает измерять в тех областях, где задачи являются для индивида относительно новыми, а когнитивные навыки находятся в стадии автоматизации. Если задачи будут совершенно новыми, то они будут непонятными, а хорошо известные решаться на уровне автоматизмов и, следовательно, не потребуют интеллектуальных усилий.

v Модель ментального опыта.

Как часто отмечается, в нашей современной отечественной психологии не слишком много оригинальных концепций интеллекта как общей способности. Одна из них принадлежит М.В.Холодной, разработавшей теорию ментального опыта в рамках когнитивного подхода.

В представлении М.В.Холодной интеллект – это особая форма организации индивидуального ментального (умственного) опыта. Понятие «ментального опыта» по своему содержанию близко содержанию понятия «кристаллизованного интеллекта» по Кэттеллу.

В структуру ментального опыта включаются способы кодирования информации, понятийные психические структуры, «архетипичные» и семантические структуры.

Таким образом, как и другие представители когнитивного подхода, автор подходит к расширительной трактовке понятия интеллекта. Включает в систему интеллектуальных (когнитивных по своей природе) способностей многочисленные внешние факторы.

43

В 42 ответе

44

45

Концепция креативности Дж. Гилфорда

Психология - Основы психологии

За основу в создании концепции креативности, как универсальной познавательной творческой способности, Дж.Гилфорд взял свою кубообразную модель структуры интеллекта и выявленные им различия между конвергентным и дивергентным мышлением. Именно дивергентное мышление он связал с творческими способностями.

В своих последних работах выделяет шесть параметров креативности: 1) способность к обнаружению и постановке проблем; 2) способность к генерированию большого числа идей;

3) способность продуцировать разнообразные идеи (гибкость);

4) способность отвечать на раздражители нестандартно (оригинальность); 5) способность усовершенствовать объект, добавляя детали; 6) способность решать проблемы (способность к анализу и синтезу).

Дж.Гилфорд, как и его последователь Э.П.Торренс, являются главными идеологами «психометрического» подхода к исследованию креативности, то есть ими были разработаны тесты креативности; процедура исследования креативности подобна процедуре тестирования интеллекта.

Концепция креативности как универсальной творческой способности приобрела популярность после работ Дж. Гилфорда. Основанием этой концепций явилась его кубообразная модель структуры интеллекта: материал х операции х результаты ( SOI — Structure of the Intellect ).

Дж. Гилфорд указал на принципиальное различие между двумя типами мысленных операций: конвергенцией и дивергенцией. Конвергентное мышление (схождение) актуализируется в том случае, когда человеку, решающему задачу, надо на основе множества условий найти единственно верное решение. В принципе, конкретных решений может быть и несколько (множество корней уравнения), но это множество всегда ограничено. Не может быть еще одного решения, которое могло бы быть элементом этого множества. Соответственно Дж. Гилфорд отождествил способность к конвергентному мышлению с тестовым интеллектом, т. е. интеллектом, измеряемым высокоскоростными тестами IQ .

Дивергентное мышление определяется как тип мышления, идущего в различных направлениях (Дж. Гилфорд). Это мышление допускает варьирование путей решения прфблемы, приводит к неожиданным выводам и результатам.

Дж. Гилфорд выделил четыре основных параметра креативности: 1) оригинальность — способность продуцировать отдаленные ассоциации, необычные ответы; 2) семантическая гибкость — способность выделять функцию объекта и предложить его новое использование; 3) образная адаптивная гибкость — способность изменить форму стимула таким образом, чтобы увидеть в нем новые признаки и возможности для использования; 4) семантическая спонтанная гибкость — способность продуцировать разнообразные идеи в нерегламентированной ситуации. Общий интеллект не включается в структуру креативности. Позлее Дж. Гилфорд упоминает шесть параметров креативности: 1) способность к обнаружению и постановке проблем; 2) способность к генерированию большого числа идей; 3) гибкость — способность к продуцированию разнообразных идей; 4) оригинальность — способность отвечать на раздражители нестандартно; 5) способность усовершенствовать объект, добавляя детали; 6) способность решать проблемы, т. е. способность к анализу и синтезу.

На основе этих теоретических предпосылок Дж. Гилфорд и его сотрудники разработали тесты для программы исследования способностей ( AR . P ), которые тестируют преимущественно дивергентную продуктивность.

46

Под креативностью Е. П. Торранс понимает способность к обостренному восприятию недостатков, пробелов в знаниях, чуткость к дисгармонии и т. д. Он считает, что творческий акт делится на восприятие проблемы, поиск решения, возникновение и формулировку гипотез, проверку гипотез, их модификацию и нахождение результата. Идеальный, по Торрансу, тест должен тестировать протекание всех указанных операций, но в реальности Торранс ограничился адаптацией и переработкой методик Южнокалифорнийского университета для своих целей.

Торранс утверждает, что не стремился создать факторно чистый тест, поэтому показатели отдельных тестов отражают один, два или несколько факторов Гилфорда (легкость, гибкость, оригинальность, точность).

В состав батареи Торранса входит 12 тестов, сгруппированных в три части: вербальную, изобразительную и звуковую, диагностирующие соответственно словесное творческое мышление, изобразительное творческое мышление и словесно-звуковое творческое мышление.

В отличие от тестов Гилфорда тесты Торранса предназначены для более широкого спектра возрастов: от дошкольников до взрослых.

Факторный анализ тестов Торранса выявил факторы, соответствующие специфике заданий, а не предусмотренным параметрам легкости, гибкости, точности й оригинальности. Корреляции различных показателей внутри одного теста выше, чем корреляции аналогичных показателей разных тестов.

Легкость оценивается как быстрота выполнения тестовых заданий, и следовательно, тестовые нормы получаются аналогично нормам тестов скоростного интеллекта. Гибкость оценивается как число переключений с одного класса объектов к другому в ходе ответов. Проблема заключается в разбиении ответов испытуемого на классы. Число и характеристика классов определяются экспериментатором, что порождает произвольность. Оригинальность оценивается как минимальная частота данного ответа к однородной группе. В тестах Торранса принята следующая модель подсчета баллов. Если ответ испытуемого встречается менее чем в 1% случаев, то он оценивается 4 баллами, если ответ встречается менее чем в 1-2% случаев, испытуемый получает 3 балла и так далее. О баллов присваивается тогда, когда ответ встречается более, чем в 6% случаев.

Тем самым оценки оригинальности привязаны к частотам ответов, которые дает выборка стандартизации. Опыт применения тестов Торранса показывает, что влияние характеристик группы, на которой получены нормы, очень велико и перенос норм с выборки стандартизации на другую (пусть аналогичную) выборку дает большие ошибки, а зачастую просто невозможен.