- •1. Утворення Троїстого союзу.
- •2. Політика сша та європейських держав щодо Японії в к.Хvш-сер.Х1Хст.
- •3. Польське повстання 1863р. Та його міжнародне значення.
- •4. Вихід Росії на міжнародну арену в другій половині хvш ст.
- •5. Російсько-французькі відносини після Тільзитського миру.
- •6. Англо-бурська війна 1899-1902 рр. Та її міжнародні наслідки
- •7. Міжнародні відносини в період війни американських колоній за незалежність.
- •8. Англо-американська боротьба за Панамський канал.
- •9. Антифранцузькі коаліції в період французької республіки.
- •10. Внутрішні та зовнішні причини Французької революції 1789р.
- •11. Лондонська конвенція 1841р. Режим чорноморських проток.
- •12. Проект Шувалова1887 р. Та договір перестрахування.
- •13. Криза Вестфальської системи міжнародних відносин та перегрупування сил в Європі в хvш ст.
- •14. Французька революція 1789 р. Та формування першої антифранцузької коаліції.
- •15. Політика Німеччини в період утворення “Союзу трьох імператорів”.
- •16. Загострення боротьби великих держав за вплив на Балканах в к. Хiх ст.
- •17. Угода в Пломбьєрі. План Наполеона ііі щодо утворення федерації італійських держав
- •18. Тільзитські мирні угоди
- •19. Територіальні завоювання і політика Наполеона 1 в період імперії.
- •20. Основні напрямки зовнішньої політики Росії перед першою світовою війною
- •21. Лондонська конференція 1871р. Та відміна нейтралізації Чорного моря
- •22. Проблема чорноморських проток в к. XVIII – першій половині хіх ст.
- •24. Англо-російська угода 1907 р.
- •25. Проблема чорноморських проток в міжнародних відносинах другої половини хіх ст.
- •26. Династичні війни початку хvш ст.
- •27. Емська депеша 1870р. Отто фон Бісмарка.
- •28. Союз трьох імператорів 1873 та 1881рр.
- •29. Утворення Ліги держав збройного морського нейтралітету.
- •30. Міжнародні відносини вчора і в період Кримської війни та її наслідки
- •31. Міжнародні відносини в період Установчих та Законодавчих зборів. Конвент.
- •32. Російсько-китайські відносини в середині х1Хст.
- •33. Франко-пруська війна 1870-71 рр. Та її наслідки
- •34. Континентальна блокада та її значення. Берлінські декрети Наполеона.
- •35. Відставка о.Бісмарка та „новий курс” німецької зовнішньої політики
- •36. Робота а.Дебидура “Дипломатична історія Європи
- •37. Зовнішня політика Франції в період Директорії і Консульства.
- •38. Другий поділ Польщі та Україна.
- •39. Завершення утворення Антанти (1904-1907)
- •40. Віденський конгрес 1814-1815рр. Та його значення.
- •41. Польська проблема в 1795р. Та третій поділ Польщі.
- •42. Об'єднання Італії.
- •43. Священний союз ( історія утворення, етапи діяльності).
- •44. Третя антифранцузька коаліція 1805 р.
- •45. Особливості і характер міжнародних відносин напередодні Першої світової війни.
- •46. Дипломатична підготовка російсько-французької війни 1812 р.
- •47. Дипломатичні і воєнні аспекти політики Бісмарка в питанні об'єднання Німеччини.
- •48. Вступ сша в боротьбу за переділ світу в останній третині хiх ст.
- •49. Громадянська війна в сша і позиція великих держав.
- •50. Лютнева революція 1848 р.У Франції та позиція великих держав.
- •51. Балканські війни 1912-1913 рр.
- •52. Діяльність Талейрана в епоху Французької революції, Директорії, Консульства, та Імперії Наполеона.
- •53. Основні вузли боротьби на завершальному етапі колоніального розподілу світу в Азії та на Далекому Сході.
- •54. Причини і характер російсько-турецької війни 1877-1878 рр.
- •55. Експансіоністська зовнішня політика сша в х1х ст.
- •56. Перша опіумна війна в Китаї.
- •57. Політика Німеччини щодо розколу Антанти на початку хх ст.
- •58. Зовнішня політика Росії в період утворення Балканського блоку та балканські війни.
- •59. Липнева революція у Франції 1830 р., її значення та позиція великих держав.
- •60. Будапештська секретна конвеція між Росією та Австро-Угорщиною 1877р.
- •61. Дипломатична боротьба держав в період близькосхідної кризи 1875-1877 рр.
- •63. Німецьке питання на Віденському конгресі 1814-1815рр.
- •64. Зовнішня політика Директорії. Дипломатія генералів.
- •65.Франко-німецькі воєнні тривоги 1874-1875 рр та позиція держав.
- •66. Боротьба між воєнно-політичними блоками напередодні першої світової війни.
- •67. Шляхи об’єднання Німеччини. Політика Бісмарка.
- •68. Суперництво великих держав на Близькому Сході та в Середній Азії в к.Х1х ст.
- •69. Англо-австро-російське протистояння на Балканах і політика Бісмарка в 70-ті роки хіх ст.
- •70. Причини, характер та початок першої світової війни.
- •71. Англо-російське суперництво на Середньому Сході в к. Хviii - середині хiх ст.
- •72. Італо-турецька війна 1911 – 1912 рр. Позиція Росії.
- •73.”Сто днів” Наполеона.
- •74. Англо-російське суперництво в Середній Азії в другій половині хiх ст.
- •75. Загострення антагонізмів між двома блоками в Європі на поч. Хх ст.
- •76. Основні напрямки зовнішньої політики Росії в першій половині х1х ст.
- •77. Австро-прусько-данська війна 1864р. Та її значення.
- •78. Проект Пальмерстона щодо Росії та Кримська війна.
- •79. Австро-пруська війна 1866р та її міжнародне значення.
- •80. Друга опіумна війна в Китаї.
- •81. Питання “святих місць” в російській політиці в 50-х роках хіх ст.
- •82. Британська колоніальна політика в Індії в першій половині хіх ст.
- •83. “Чотири пункти” Наполеона ііі.
- •84. Третя опіумна війна в Китаї та її значення.
- •85. Англо-французьке суперництво в Середній Азії на початку хіх ст.
- •86. Бельгійська революція 1830р. Та проголошення Бельгійського королівства.
- •87. Сімодський договір 1855р. Між Росією та Японією та його значення.
- •88. Італо-турецька війна 1911-1912 рр. Позиція Росії.
- •89. Національно-визвольні революції 1848-1849рр. В Італії. Окупація Риму.
- •90. Немчинський договір 1689р. Між Росією та Китаєм.
- •91. ”Відкриття” великими державами Японії.
- •92. Польське повстання 1830р. Та його міжнародне значення.
- •93. Угорське повстання 1848р. Та його значення.
- •94. Загострення антагонізмів між двома блоками в Європі на поч. Хх ст.
- •95. Веронський конгрес “Священного союзу” 1822р.
- •96. Шомонський трактат 1814р.
- •97. Боротьба між військово-політичними блоками напередодні першої світової війни.
- •98. Оломоуцькі угоди 1850р.
- •99. Доктрина Монро 1823р.
- •100. Англо-австро-російське протистояння на Балканах і політика Бісмарка в 70-ті роки хiх ст.
- •102. П´ята антифранцузька коаліція. Шєнбрунський мир.
- •101.Російсько-турецький конфлікт 1828-1829рр. Андріанопільський мир.
- •103. Берлінська конференція 1884-1885 рр.
- •104. Особливості першої антифранцузької коаліції.
- •105. Рейштадське побачення Андраші та Горчакова 1876р.
- •106. Політика великих держав у Китаї в к. Хvш - середині х1х ст.
- •108. Берлінський трактат 1878р.
98. Оломоуцькі угоди 1850р.
После подавления революций 1848-1849 гг. влияние самодержавной России в Европе было преобладающим. Фактически одна из великих европейских держав, Австрия, была спасена благодаря вооруженному вмешательству царя Николая. Да и разгон Франкфуртского парламента и Оломоуцкое унижение Пруссии (ноябрь 1850 г.) были бы невозможны без прямого давления из Петербурга.
В этих условиях в Петербурге решили, что настала пора активизировать политику на восточном направлении, иными словами, решить наконец судьбы европейского больного. Видимо, правы были те историки дипломатии, которые полагали, что царская Россия не собиралась расчленять Оттоманскую Порту (этот последний вариант сохранялся лишь на случай непредвиденных чрезвычайных обстоятельств, на случай спонтанного самопроизвольного развала Турецкой Империи); скорее, целью Петербурга было превращение Турции в бессильного вассала России.
Собственно, по мнению Николая I (а именно этот человек и был внешней политикой России на протяжении 30 лет своего царствования), для успеха задуманного предприятия необходимо было заручиться согласием, прежде всего, Лондона, поскольку никакая антироссийская коалиция не была бы возможной без поддержки со стороны Англии.
Вот почему 9 января 1853 г. на вечере у великой княгини Елены Павловны император в ходе беседы с британским послом Сеймуром возобновил свой дипломатический зондаж о судьбах Турции, который был начат в июне 1844 г. в Виндзоре с Пилем и лордом Эбердином. Николай заявил, что он претендует на Молдавию, Валахию, Сербию и Болгарию; в Константинополе же он собирается водвориться в качестве временного охранителя. При этом русский царь не возражал бы, если бы Египет и Кандия /Крит/ отошли бы к Великобритании. Об Аравии, Месопотамии и Малой Азии не было сказано ни слова.
На протяжении января февраля 1853 г. Николай неоднократно беседовал с Сеймуром на данные темы. Однако ответ Лондона был резко отрицательным там с подозрением отнеслись к планам царя водвориться в Константинополе (пусть даже временно); далее, британский кабинет не видел причин, по которым Турция должна была вскоре развалиться; наконец, Австрия и Франция были бы против таких планов (ответ статс-секретаря по иностранным делам лорда Росселя от 9 февраля 1853 г.).
Но этот последний аргумент совершенно не подействовал на Петербург: там считали, что Франция все еще слишком слаба после бурных событий 1848-1851 гг., а Австрию там считали чуть ли не частью Российской Империи (в беседе с Сеймуром русский царь сказал, что Австрия это то же, что и он, Николай). В этих условиях Петербург решил идти, что называется, напролом, полагая, что без европейских союзников, в одиночку, Англия воевать не решится.
Как видно, в своем анализе международной обстановки Николай I допустил ряд серьезных промахов: переоценил готовность Лондона удовлетвориться лишь малой толикой турецкого наследства; совершенно сбросил со счетов Австрию, полагая, что Вена по гроб жизни будет ему благодарна за 1849 г. (забыв при этом, что в политике уже оказанная услуга ничего не значит); наконец, совершенно проигнорировав Францию и ее нового правителя. Конечно, Луи-Наполеона совершенно справедливо называли маленьким племянником большого дяди, однако это был амбициозный правитель, склонный к интригам и авантюрам во имя т.н. величия Франции, которое он понимал как свое личное величие.
Нельзя сказать, что на российской дипломатической службе не было квалифицированных и опытных специалистов, способных дать объективную картину международной обстановки. Но в атмосфере последних лет николаевского царствования таких смельчаков было не так-то много, тем более в деле, которое император принимал столь близко к сердцу. Киселев, Бруннов, Будберг и Мейендорф сообщали в Санкт-Петербург не то, что есть, а то, что должно было быть благосклонно воспринято "Его Императорским Величеством".
Ищешь вторую половинку? Лучшие сайты знакомств – www.multimix.com.ua
