1. Злочинність як об’єкт кримінального вивчення.

Злочин можна розглядати і з позиції кримінального права, і з позиції кримінології.

При кримінологічному підході злочин аналізується, по-перше, одночасно у контексті умов зовнішнього для людини середовища та характеристик самої людини; по-друге, не як одномоментний акт, а як певний процес, що відбувається у просторі та часі.

Ці два аспекти аналізу мають не лише теоретичне, але й практичне значення. Кримінально-правовий аналіз злочину дозволяє виявити систему ознак, необхідних для визначення того, що особа вчинила діяння, передбачене конкретною нормою кримінального закону, і підлягає кримінальній відповідальності у відповідності з нею.

Кримінологічний підхід спрямований на виявлення причин та умов злочину, особливостей характеристик особи, яка вчинила злочин, соціальних наслідків злочинної поведінки.

Закон вимагає дослідження злочину в єдності його кримінально-правової та кримінологічних характеристик. Стаття 65 Кримінально-процесуального кодексу України (у подальшому –КПК) в числі обставин, що підлягають доказуванню при проведенні дізнання, попереднього розслідування та розгляду справи в суді, вказує і такі, як мотиви злочину, обставини, що характеризують особистість обвинуваченого, а також причин та умови вчинення злочину.

Механізм злочинної поведінки.

При розгляді механізму злочинної поведінки зовнішнє для особи середовище та її особистості властивості визначаються у взаємодії, беручи до уваги всі етапи кримінальної поведінки:

1. формування мотивації;

2. прийняття рішення про вчинення злочину;

3. виконання прийнятого рішення;

4. посткримінальна поведінка.

Важливо при цьому підкреслити, що відповідна поведінка на кожному

етапі – результат взаємодії середовища та особи, яка вчинила злочин. У момент вчинення злочинних діянь і до нього середовище визначає характеристики особи, останнє впливає у свою чергу на середовище.

Мотивація включає процес виникнення, формування мотиву злочинної поведінки та її мету. Мотив поведінки – це внутрішнє спонукання до дії, бажання, яке визначається потребами, інтересами, почуттями тощо. За мотивом формується мета як передбачуваний чи бажаний результат певного діяння.

При прийнятті рішення відбувається прогнозування можливих наслідків реалізації бажання, що виникло, планування поведінки з врахуванням реальної обстановки, власних можливостей та інших обставин, а також вибір засобів.

Після того, як в особи під впливом ситуації та потреб, інтересів і т.п. виникла установка на певну поведінку, наступає деяка “затримка”. Як правило, людина не діє відразу у відповідності з цією установкою, а співвідносить її з існуючими в суспільстві моральними, правовими та іншими нормами, з суспільною та груповою думкою, думкою близьких осіб. Крім цього, вона враховує об’єктивні фактори, у тому числі стан зовнішнього соціального контролю (систему охорони об’єкта чи стан обліку на підприємстві і т.п.). Береться до уваги практика виявлення та розкриття злочинів, покарання винних, інші фактори.

Проте у ряді випадків, механізм злочинної поведінки носить так званий згорнутий характер. Тоді акту “затримки” не відбувається: людина відразу діє у відповідності з виниклою установкою. Такий характер злочинної поведінки (без обдумування) нерідко відмічається в осіб, які не звикли приймати обдумані рішення та наслідки. Нерідко це спостерігається у неповнолітніх, людей з невисоким рівнем інтелектуального розвитку або тих, що мають імпульсивний характер, знаходяться у стані алкогольного сп’яніння. Згорнутий механізм зустрічається також у складних, незвичних для даної людини ситуаціях, які вимагають швидкого на них реагування.

За прийняттям рішення наступає стадія його виконання – власне вчинення злочину. Фактична реалізація рішення може відрізнятися від запланованої, наприклад, при зміні зовнішньої ситуації. Так, при активному опорі потерпілого грабіж може перерости у розбій.

І стан людини, і стан зовнішнього середовища на різних стадіях злочинної поведінки не залишаються незмінними.

Правильна оцінка злочинного діяння передбачає з’ясування того, як фактично виглядав процес зародження злочинної поведінки на кожному із виділених вище трьох етапів, під впливом чого переважно сформувались мотивація та рішення: стійких характеристик особистості чи складної незвичної ситуації.

На етапі пост кримінальної поведінки злочинець, аналізує те, що відбувалось, його наслідки, розпоряджається незаконно набутими благами, майном тощо, приховує сліди злочину тощо.

Поняття “пост кримінальна поведінка” в ряді робіт вчених по кримінальному праву вживається у такому значенні: “незлочинна поведінка суб’єкта після вчинення будь-якого злочину”. У даному випадку цей термін використовується в іншому значенні як поведінка, що безпосередньо слідує за етапом виконання рішення про вчинення злочину та пов’язана з ним.

Таким чином, межі кримінологічного аналізу злочину, як правило, ширші, ніж кримінально-правового.

По-перше, стадії мотивації та прийняття рішення можуть включати такі вчинки, які кримінальним законом не розцінюються як приготування до вчинення злочину.

По-друге, при кримінологічному дослідженні вивчається пост кримінальна поведінка, яка має відношення до реалізації злочинного рішення, тобто в кримінологічному змісті пост кримінальна поведінка – це етап злочинної поведінки, і тоді вона розглядається як більш широке поняття, ніж злочин в кримінально-правовому аспекті.

Організований злочин та злочинна діяльність.

Організована злочинна діяльність – це система взаємозв’язаних організованих злочинних діянь якого-небудь суб’єкта (однієї людини чи групи осіб). По-грецьки слово “система” буквально означає ціле, складене із частин, тобто окремі злочини в злочинній діяльності – це є складові органічні частини і, звичайно, кожна із них – не просто злочин, а організований злочин. Як було закріплено в дореволюційному російському законодавстві, організований злочин, буквально говорячи, це заплановане, влаштоване або продумане раніше, умисне діяння. У відповідності з Уложенням про покарання кримінальні та виправні (1845) прямий умисел поділявся на умисел з раніше обдуманим наміром та умисел фактів, коли “діяння вчинене хоча і з умислом, але по вказаному спонуканню, без обдумування. (ст..4)”.

Таким чином, організований злочин може вчинятись як окремою людиною, так і групою осіб.

На етапі прийняття рішення продумується план вчинення злочину. Якщо злочин вчиняється декількома особами, між ними розподіляються ролі: один співучасник підшукує об’єкт злочинного посягання, інший – забезпечує необхідні засоби і т.д. При кримінологічному аналізі важливо вияснити, який був план розподілу ролей, як фактично вони були розподілені під час споєння злочину, причини погодження (зриву) плану та реальних дій.

Існує певна логіка розвитку організованих злочинів. В її основі лежать зміни мотивації, логіка самої кримінальної та пост кримінальної поведінки.