69. Редакційна норма, її визначення, структура норм.

Норма — це параметр, список, шаблон, структура (модель) чи положення, які в оптимальних повідомленнях служать для вираження компонентів їх структури.Структура норм. Як і будь-які інші, норми редагування мають структуру, в яку входить:— агент норми (той, хто встановив норму; наприклад, суспільство, Держстандарт, дослідники редагування тощо);— адресат норми (виконавець норми; наприклад, автор, редактор, художник);— зміст норми (дія, яку повинні або не повинні виконати; наприклад, повинні чи не повинні виправити текст);— характер норми (норма зобов'язує, дозволяє, забороняє виконання певної дії; наприклад, норми зобов'язують подавати вихідні відомості, дозволяють поміщати в деяких виданнях покажчики, забороняють вживати деякі неевфонічні слова);— умови норми (обставини, за яких повинна або не повинна виконуватися певна дія; наприклад, умовою заміни прийменників у на в є лівосторонній та правосторонній контекст — наявність голосних чи приголосних літер у сусідніх до прийменника словах);— санкції (можливі наслідки невиконання певної норми; наприклад, через непра­вильне визначення читацької адреси реципієнти можуть або не зрозуміти повідомлення, або воно може бути для них нецікавим).

70. Реклама у видавничому процесі. До участі в рекламній кампанії редактор повинен залучати авторів, наукових редак­торів, рецензентів, а також працівників книготорговельних організацій, поштових служб, розповсюджувачів преси (торгових агентів). Керувати цією кампанією редактор повинен разом із працівниками відділу ринкознавства (маркетингу) ЗМІ. Успіх рекламної кампанії залежить насамперед від укладеного плану її проведення. Формами проведення рекламної кампанії для книжкових видань можуть бути: а) обговорення рукописів повідомлень; б) презентації видань; в) зустрічі з авторами; г) рецензії у друкованій періодиці; ґ) передачі про видання на радіо й телебаченні; д) анонси (попередні оголошення) на радіо й телебаченні з анотаціями видань; є) каталоги видань (їх можуть вручати читачам у магазинах чи на виставках); є) переліки наявних видань на останніх сторінках книг; ж) програми передач радіо й телебачення; з) пряма реклама видань у періодиці⁴. Для газетно-журнальних видань, крім того, формами проведення рекламної кампанії можуть бути: дні газети (журналу) у містах; участь у спонсоруванні найрізноманітніших заходів інших фірм; розсилання існуючим і потенційним передплатникам запрошень підписатися на видання; проведення анкетних опитувань тощо. Крім цих форм традиційної реклами, тепер дедалі частіше використовують рекламу в комп'ютерній мережі Інтернет. До таких видів реклами належать: а) каталоги наявних у "комп'ютерних" магазинах видань; б) рекламування видань за допомогою електронної пошти; в) рекламування видань на комп'ютері-сервері ЗМІ в Інтернет; г) вибіркове роз­повсюдження інформації (бібліографічних описів та анотацій чи рефератів) реципієнтам відповідно до їх інформаційних запитів, залишених у магазинах; ґ) публікування копій періодичних видань (газет чи журналів) в електронній формі; д) рекламування періодичних видань на комп'ютерах-серверах, що надають загальні послуги (пошук інформації, прид­бання товарів тощо).

71. Різновиди друку та їх відмінності. Друк — спосіб перенесення зображень та тексту зі спеціальних друкарських форм на будь-яку поверхню. Застосовується як для тиражування, так і для отримання одиничних художніх творів.Друк може здійснюватися практично на будь-які тверді поверхні. Поширеними матеріалами для друку є папір, картон, тканина, метал, скло, пластмаса та полімерні матеріали, камінь. Спосіб друку – це поліграфічний процес відтворення і тиражування видання, що виділяється за принципом створення друкувальних і пробільних елементів на друкарській формі, і методом передачі фарби з друкарської форми на матеріал, який задруковується. Виділяють такі основні способи друку: високий; глибокий; плоский, основним видом якого є офсетний друк (ще його види – фототипія і літографія). При високому друкові друкування відбувається за допомогою таких форм, у яких потрібні для друку елементи піднімаються, а ті, що не повинні бути на папері – опущені, заглиблені. Формою для друку є складальні літери, рядки або копії цілих сторінок. Його не варто застосовувати для друкування книжок для дітей до 10 років. Плоский друк. При ньому друкування відбувається з поверхні, де всі елементи (і друкувальні, і пробільні) розташовані в одній площині. Друкування можливе тому, що поверхня форми спеціально обробляється, в результаті чого на друкувальні елементи фарба лягає, а з пробільних скочується. Глибокй друк. При ньому друкувальні елементи заглиблені, а пробільні розташовані вище. Рідка фарба заливається в заглиблення форми, а металевий ніж (ра-кель) зчищає фарбу з пробільних елементів. Потім спеціальний папір, що має зда-тність всмоктувати фарбу, забирає фарбу із заглибин. Поширений спосіб друку. Існують ще такі способи друку: електростатичний друк; флексографічний; термографічний; ротаційний; тамподрук; цифрові способи друку – матричний, стременний, лазерний. Різографія. Різографія - метод друку, що дозволяє швидко віддрукувати документи, що містять текст і графічні зображення. Тиражування на різографі є ідеальним рішенням при виготовленні рекламних листівок, буклетів, прайс-листів. Висока швидкість та низька вартість друку роблять різографію одним із самих популярних методів тиражування. Цифровий друк. Основна перевага друку на кольоровому лазерному принтері - висока оперативність при невисокій вартості та стабільна висока якість відбитка. Сучасне обладнання дозволяє швидко (при необхідності - в присутності замовника) виготовити тираж повноколірних візиток, буклетів, обкладинок, наклейок тощо на паперах товщиною до 300 г/м. кв.

72. Робота редактора над заголовком. Заголовок – це назва твору або окремих його частин. Робота редактора над заголовком – висунутим елементом текстової конструкції – заслуговує на спеціальну увагу. Літературна форма заголовка визначається його подвійним характером. З одного боку, заголовок самостійний, з іншої – це елемент структури твору. Дійсно, заголовок може бути прочитаний поза зв'язком з матеріалом, може бути усвідомлений як елемент інший, ширшої системи – підбірки, смуги. Для редагування закономірна постановка проблем: заголовки номера газети, заголовки одного автора, заголовки певного періоду. Між заголовком і основним текстом завжди існують логічні стосунки. заголовок повинен нести змістовну інформацію. Здійснення контактної функції заголовка спирається на знання психології читача. Привернути увагу може заголовок яскравий, заголовок «навідний», апелюючий до пам'яті читача, заголовок, довіритель по своєму тону. Редактор враховує це, порівнюючи варіанти заголовків. Проте контактна функція заголовка не повинна входити в протиріччя з функцією інформаційної. Заголовок здатний виконувати і конструктивні функції, передуючи читанню вказівкою на конструкцію матеріалу, і тим полегшуючи його сприйняття. Заголовок може бути зв'язаний за змістом з початком або кінцівкою матеріалу, може бути підкріплений текстовим повтором. Для аналітичних і художньо-публіцистичних матеріалів характерний асоціативний зв'язок між заголовком і текстом.

73. Робота редактора над редакційно-видавничим апаратом видань. Редактор формує масив видання, розробляє концепцію і модель кожного окремого видання, залучає спеціалістів, які беруть участь в його підготовці, готує матеріал до друку. Підготовка видання починається з розробки його концепції. Формуючи концепцію видання, редактор повинен уявляти собі його цільове призначення і читацьку адресу, враховувати особливості виду літератури, типу і виду видання. Керуючим фактором будь-якого видання є його задум. Задум визначає основні компоненти видання і враховується при відборі матеріалів, а такоє при розробці моделі видання. Відбір матеріалів здійснюється в декількох напрямках: — відбір для перевидання літератури; — відбір творів «дорослої літератури»; — відбір рукописів, запропонованих авторами. В основі відбору – оцінка змісту і форми творів (для нових видання на окремих частинах тексту,сприяння глибшому його засвоєнню.ань), відгуки читачів на книги, що вийшли. Відбір визначається особливостями інтересів читачів в залежності з віком дитини та можливостями сприймання. Крім того, при відборі матеріалів враховується вид видання. Тут одним з важливих критеріїв відбору є цілісність видання. При формуванні серії в основі відбору лежить її задум; при підготовці збірника редактор повинен зважати на той факт, що матеріали, включені до збірника, сприймаються комплексно. Вивчаючи інтереси своїх читачів, редактор визначає теми і проблеми, які цікавлять дітей, але ще не знайшли відображення в літературі. Ці теми і проблеми розглядаються як основа для замовлення авторам нових творів.

74. Робота редактора над термінами в авторському тексті. Термін – це слово чи словосполучення природної мови,яке позначає поняття окремої ділянки знань чи діяльності людини (галузі). Крім термінів, у повідомленнях використовують ще й номенклатуру (назви найрізноманітніших пристроїв,матеріалів тощо),яка не належить до термінів. У множині термінів кожної галузі виділяють дві складові частини: термінологію терміносистему. Термінологія – це така підмножина термінів,яка відображає поняття, що утворилися і функціонують кожній галузі стихійно. Терміносистема – це опрацьована спеціалістами певної галузі та лінгвістами підмножина термінів,яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі. Значення термінів фіксують у термінологічних тлумачних словниках.Їх види: словники терміносистем; словники термінології (універсальні енциклопедії,галузеві енциклопедії,галузеві термінологічні словники). Для контролю термінів слід вибирати словники тільки останніх років видання. Під час редагування термінів,вжитих частково або повністю неточно,редактор повинен запропонувати авторові два можливі методи виправлення: а) узгодити термін зі значенням,зафіксованим у словнику; б) науково обґрунтувати необхідність пере означення терміна. Запропонований автором новий термін повинен задовольняти такі обов’язкові вимоги: - мати означення; - відтворювати суттєві ознаки поняття; - бути однозначним (його вживання з іншим значенням допустиме лише в інших галузях); - не мати синонімів; - мати мінімальну довжину; - мати семантичні зв’язки з іншими термінами (в означення терміна повинні входити інші терміни цієї ж галузі); - бути придатним і зручним для утворення інших похідних термінів; - бути лінгвістично нормативним,тобто відповідати правилам орфографії; - мати найвищу частоту вживання (порівняно з іншими словами,що можуть бути запропоновані як варіанти для утворення терміна). - бути інтернаціоналізмом; - не мити емоційного забарвлення.

75. Роль редактора у взаємодії автор - читач. Фонові знання (комунікативний фон), типи фонових знань. Роль редактора у процесі редагування полягає в тому, що він є посередником між автором і читачем; він контролює на основі встановлених норм авторський текст, здійснює, так би мовити, переклад тексту з внутрішньої мови автора на зовнішню мову реципієнта; він прив’язує текст до конкретних умов його передачі (часу, місця, обставин); низкою параметрів оптимізує авторський текст. Фонові знання. Правильність сприйняття тексту досягається не тільки мовними і графічними одиницями, але і загальним фондом знань, або комунікативними фоном. Фонові знання, або комунікативний фон – це ті знання реципієнта, яких достатньо для адекватного сприймання тексту. Текст складається не тільки із речень, але і з деякого знання, невираженого вербально, проте такого, що бере участь у формуванні загального смислу тексту. Отже, в тексті (творі) поєднуються вербалізовані знання (інформація) і фонові знання. Типи фонових знань: соціальні знання – відомі всім членам певного суспільства; колективні – відомі членам певного колективу; індивідуальні – відомі лише 2-м учасникам певного колективу, які можуть переходити в колективні чи соціальні. З погляду змісту фонові знання поділяються на: - житейські; - донаукові; - наукові; - літературно-художні. Крім того, фонові знання поділяються на тривіальні і нетривіальні. Як правило, тривіальні знання в тексті не вербалізується. Вони можуть бути реалізовані лише в особливому навчальному контексті. Літературно-художні знання як фонові використовуються в публіцистиці, газетних публікаціях. Як правило, вони виявляються через прецензентні тексти – «чужі» тексти (чи окремі літературно-художні образи, представлені у авторському тексті у вигляді літературних ремінісценцій Індивідуальні фонові знання часто є засобом створення підтексту, який повністю зорієнтований на попереднє знання.