3 Унормрваність поетичної творчості Горацієм у «Посланні до Пісонів»

Останнє з послань Горація ще за давніх часів розглядалося як теоретичний трактат про поезію, писаний віршами. Проте Горацій має на меті в ньому не поезію взагалі, а поезію драматичну, зокрема трагедію за грецькими зразками.

Викладаючи своїм друзям Пісонам - батькові і двом синам- правила трагічної поезії, Горацій побіжно висловлює ряд загальних зауважень про мистецтво поета.

Мова поета повинна відповідати обраному віршовому розмірові, а в драматичній поезії - образам дійових осіб. У виборі матеріалу слід додержуватися традиції або вигадувати. Слід уникати рабського наслідування, не вдаватися до широкомовного початку, приступаючи до сюжету, треба вводити просто в середину дії, не починаючи здалека.

Далі викладаються правила, що стосуються драматичного мистецтва:

1) про відповідність характеру до віку дійових осіб;

2) про сценічні умови, до яких треба пристосуватись, компонуючи драми для сценічного втілення

3) про ямб як про найтиповіший метр трагедії;

4) про історію драми в греків і римлян.

Третя частина послання каже про поета, починаючи від освітньої його підготовки. для нього необхідна філософська підготовка

а також уміння спостерігати практичне життя: це допоможе йому правдиво зображати характери в драмі. Далі про те, що вадить і що не вадить поетові: мета поета - навчити людей або розважати їх.

Знання, талант, праця, вміння прислухатися до серйозної критики - ось що необхідне, щоб стати добрим поетом. Послання закінчується сатиричною характеристикою навіженого поета, від якого всі тікають.

ПОСЛАННЯ ДО ПІСОНІВ

Ставлячись тонко й обачно також і до викладу й мови,

Висловиш гарно ти все, наколи ти вигадливо давнє

Слово сполучиш, а тим і відновиш; коли ж доведеться

Вжити новітніх позначень для показу темної речі,

То новотвору, якого півголі не чули Цетеги*,

4. Буало як теоретик класицизму

Першою важливою спробою формулювання принципів класицизму була «Поетика» Ж.Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найгрунтовнішим був теоретичний трактат «Мистецтво поетичне» Н.Буало.

У написаному віршами трактаті розглядав теорію родів і жанрів з позицій раціоналізму. Застосувавши філософський метод Декарта до літератури, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Н.Буало встановив суворі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку.

На його думку, кожен літературний жанр повинен мати незмінні формальні ознаки. Саме в естетиці Н. Буало утвердилася думка про нерівноправність різних жанрів: одні з них (трагедія, поема) він відніс до високих, інші (комедія, байка, роман) — до низьких. Кожен з жанрів, означений сталим змістом. У трагедії чи поемі зазвичай розглядається доля народу чи держави, а буденні інтереси простолюдина, його приватне життя може бути предметом комедії чи роману. Героями високих жанрів можуть виступати вінценосні особи, високопоставлені сановники, полководці. У низьких жанрах повинні бути представники так званого третього стану.

Його позиція щодо розуміння трагічного конфлікту, художнього втілення образу трагічного героя відрізнялася і від концепції Арістотеля, який уперше в історії обгрунтував теорію трагічного. На відміну від Арістотеля, який вважав, що трагічні твори мають викликати почуття жаху й страждання, Буало намагався обгрунтувати концепцію трагедії як співстраждання. Жан Расін прислухався до порад Буало, теоретичну позицію якого намагався послідовно втілити в трагедії «Федра» (1677).

Н. Буало, оцінюючи твори Мольєра, обґрунтовує проблеми комічного, визначає його форми: гумор, сатиру, іронію, сарказм тощо.

Слід зазначити, що Н. Буало намагається широко подати в естетичній проблематиці питання психології. Вперше в європейській естетиці класицизм робить спробу проаналізувати проблему залежності митця від влади і наголосити на морально-етичних аспектах художньої творчості.