33 . Показники ефективності використання оборотних фондів.

Показники ефективності використання основних фондів розподіляються на дві групи:

- узагальнюючі ;

-  часткові.

Узагальнюючі показники характеризують ефективність використання всієї сукупності основних фондів підприємства. До них відносять фондовіддачу, фондомісткість та рентабельність основних виробничих фондів.

Фондовіддача (Фвід) – показник виробництва продукції (робіт, послуг) на 1 грн. вартості основних фондів – визначається як відношення обсягу випуску продукції (В) до вартості основних виробничих фондів (С) за порівнювальний термін часу (місяць, рік):

 

.

 

Фондомісткість (Фмістк) – показує частку основних виробничих фондів, яка приходиться на кожну гривню виробленої продукції:

 

.

 

Рентабельність основних виробничих фондів Р – визначає величину прибутку, який приходиться на 1 гривню фондів і розраховується як відношення суми прибутку П до вартості основних виробничих фондів С:

 

%.

 

Часткові показники ефективності використання основних виробничих фондів відображають рівень використання окремих видів (груп) основних фондів.

 

Часткові показники розподіляють на три групи: показники екстенсивного, інтенсивного та інтегрального використання.

 

Показники екстенсивного використання основних фондів відображають рівень їх використання з часу. До них відносяться коефіцієнт екстенсивного використання Кекст  і коефіцієнт змінності робіт обладнання Кзм.

 

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання Кекст

визначаються як відношення фактичної кількості годин роботи обладнання Тф

до кількості годин його роботи згідно з нормами Тн:

 

.

 

Коефіцієнт змінності роботи обладнання Кзм

визначається як відношення загальної кількості відпрацьованих обладнанням станко-змін Дст.-зм, до кількості одиниць обладнання, яке робило найбільшу зміну n:

 

 

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання Кінтенс

визначається як відношення фактичної продуктивності обладнання Пф до нормативної його продуктивності Пн:

 

 

Показник інтегрального використання обладнання Кінтегр

визначається як добуток коефіцієнта екстенсивного і коефіцієнта інтенсивного використання обладнання і комплексно характеризує його експлуатацію за часом і продуктивністю

 

 

.

34. Поняття та види нематеріальних ресурсів.

Відтак необхідною умовою успішного функціонування будь-якого підприємства в ринковій економіці є ефективне використан­ня його власних так званих нематеріальних ресурсів. Нематеріальні ресурси — це складова частина потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом відносно тривалого періоду. Відмітними рисами цих ресурсів є брак матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від їхнього використання. Поняття «нематеріальні ресурси» використовується для харак­теристики сукупності об'єктів інтелектуальної власності. Інтелек­туальна власність у широкому розумінні — це юридична катего­рія, яка застосовується для: визначення результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності); позначення належності таких результатів творчої праці відпо­відним суб'єктам творчої діяльності; закріплення за цими суб'єктами особистих немайнових і май­нових прав, пов'язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів. У складі об'єктів інтелектуальної власності виокремлюють: 1) об'єкти промислової власності. З-поміж об'єктів промисло­вої власності окремо також виділяють так звані засоби індивідуа­лізації учасників цивільного обороту і виготовлюваної ними про­дукції, робіт, послуг (знаки для товарів і послуг, фірмове наймену­вання, зазначення походження товарів); 2) об'єкти, що охороняються авторськими та суміжними правами; 3) інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності. Поняття «промислова власність» розуміють у найширшому зна­ченні і застосовують не тільки щодо промисловості й торгівлі, але також і щодо сільськогосподарського виробництва, добувної промис­ловості та всіх продуктів промислового чи природного походження. Об'єкти проми­слової власності:

1.Винахід — це результат творчої діяльності люди­ни в будь-якій галузі технології. Об'єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб. До них, зокрема, належать: пристрій — машина, механізм, прилад тощо; речовина — індивідуальні хімічні сполуки, композиції; Отже, винаходом може бути лише конкретний продукт або спосіб. Пропозиції, що їх сформульовано у вигляді загальної по­становки завдання або у вигляді ідеї, не можуть бути кваліфіковані як винахід. Зокрема, не визнаються винаходами відкриття, наукові теорії, математичні методи, методи організації та управління гос­подарством, плани, умовні позначення, розклади, правила, програ­ми для обчислювальних машин, топології інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин тощо. 2.Корисна модель — це результат творчої діяльності людини, об'єк­том якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин. Корисні моделі відрізняються від інших об'єктів промислової власності тим, що їхнім предметом є тільки конструктивне вирішен­ня пристрою (просторова композиція, взаємне розташування еле­ментів пристрою, його форма). 3.Промисловим зразком називається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом такої діяль­ності може бути форма, малюнок, кольори або їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для * задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок може бути об'ємним (модель), плоским (рисунок) або ком­бінованим. 4.Товарними знаками та знаками обслуговування (в українсько­му законодавстві — знаки для товарів і послуг) вважаються ори­гінальні позначення, з допомогою яких товари і послуги одних осіб відрізняють від однорідних товарів і послуг інших осіб. Го­ловне завдання товарного знака полягає в ідентифікації товару та його виробника на ринку. Товарний знак при цьому виконує од­ночасно дві функції: рекламування товару та гарантування його якості. Основними вимогами до знаків для товарів і послуг є: 1) їхня новизна; 2) оригінальність; 3) охоронопридатність, . 5.Просте зазначення походження товару — це будь-яке словесне чи зображальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередко­вано вказує на географічне місце походження товару. При цьому під географічним місцем розуміють будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо. Поняття «кваліфіковане зазначення походження товару» охоп­лює (об'єднує) такі терміни: назва місця походження товару; географічне зазначення походження товару. Просте зазначення походження товару дає лише загальне уяв­лення про дійсне місце походження товару. Кваліфіковане зазна­чення походження товару виокремлює з-поміж великої кількості товарів такі, котрі мають особливі властивості, особливі якості, зумовлені географічною специфікою місця його виробництва, тоб­то воно вказує на безпосередню залежність властивостей товару від місця його походження. Фізична або юридична особа, яка зареєструвала зазначення по­ходження товару, одержує право на його використання в реклам­них цілях через розміщення на відповідному виробі, його упаковці, у проспектах та іншій товарно-супровідній документації. Фірмове найменування — це стале позначення підприємства (фірми, компанії, тощо) або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність. Фірмове найменування використовується для розпізнавання підприємств і виокремлювання їх з-поміж інших. Об'єкти, що охоро­няються автор­ським правом та суміжними правами. До об'єктів, що охороняються авторським пра­вом, належать як оприлюднені, так і неоприлюд­нені твори в галузі науки, літератури і мистец­тва незалежно від їхнього призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети (освіта, інформація, пропаганда, розваги тощо), котрі існують у таких об'єктивних формах: письмовій (рукопис, машинопис, нотний запис тощо); усній (оприлюднені виступи, лекції, промови, проповіді тощо); образотворчій (ілюстрації, картини, схеми, кіно-, відео-, фотокадри тощо); об'ємно-просторовій (скульптури, моделі, архітектурні фор­ми тощо); в інших формах. Авторське право не поширюється на: 1) офіційні документи (закони, укази, постанови, судові рішен­ня, інструкції тощо); 2) державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки); 3) твори народної творчості; 4) повідомлення про новини дня, поточні події, що мають ха­рактер звичайної прес-інформації; 5) ідеї, процедури, процеси, концепції, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, раціоналізаторські пропозиції; 6) твори, термін дії авторського права на які закінчився. Авторське право поширюється на будь-які програми як опри­люднені, так і неоприлюднені, подані в об'єктивній формі, неза­лежно від їхнього матеріального носія, призначення чи якості. По­няття «комп'ютерна програма» поширюється на бази даних, комп'ютерні програми, мікросхеми. Суміжні права — це права, які примикають (прилягають) до авторського права, є похідними від нього. Суміжні права належать до нематеріальних об'єктів і поділяються на три види: 1) права виконавців; 2) права виробників фонограм; 3) права організацій мовлення. Інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності. Результати творчої діяльності людини, які не на­лежать до об'єктів промислової власності та об'є­ктів, що охороняються авторським та суміжними правами, утворюють групу так званих нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності. Під «ноу-хау» заведено розуміти не захищені охоронними доку­ментами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично ви­користані в наукових дослідженнях та розробках, за виготовлення, реалізації та експлуатації конкурентоспроможної продукції, забез­печуючи певні переваги їхньому власникові.До «ноу-хау» належать також не запатентовані з різних причин винаходи. Об'єктами «ноу-хау» можуть бути різноманітні посібники (порадники), специфікації, формули, рецепти, знання й досвід у сфері маркетингу, оформленні упаковки продукції тощо. Важливою ознакою «ноу-хау» є конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобування яких підприємство, як правило, витрачає значні кошти та час. Комерційна таємниця — це відомості, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і роз­голошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства. У загальному розумінні комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-тех­нічної інформації про діяльність підприємства, розголошення котрої може призвести до економічних збитків.