33. Термін та його ознаки. Термінологія як система.

Те́рмін — слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери. На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є однозначними і позбавлені експресії.

Основні ознаки терміна:

1.      Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.

2.      Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: прибуток.

3.      Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, що зумовлено їхнім призначенням.

4.      Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1)     логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки — а вони є в кожній науці, — то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

2)     мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів — синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові й под.).

Таким чином, термінологія - це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

34. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності.

Мовлення існує у двох формах: усній і писемній. Писемне мовлення має свої характерні особливості, за допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління.

Одиницею писемного мовлення, тобто реальним проявом його, є текст (це “ланцюг” речень, які дають в результаті певну якісно нову цілість).

Чим же відрізняється писемна форма мовлення від усної?

- писемне мовлення є вторинним стосовно усного мовлення (воно виникло пізніше і спирається на усне мовлення як на своє джерело);

- писемне мовлення фіксується графічними знаками й сприймається зором. Самі по собі ці графічні знаки неоднорідні: серед них є літери українського алфавіту, цифри, різні наукові символи, умовні позначки, графіки, схеми, рисунки;

- писемна форма дає нам можливість фіксувати кимось вимовлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось мовлення у просторі й часі (тобто значно пізніше того, як воно було висловлене);

- писемна мова у діловому та науковому стилях, як правило, монологічна (діалоги поширені в усному мовленні);

- користуючись писемною формою мовлення, людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст, тому писемне мовлення відзначається загалом більшою регламентацією мовних засобів, ніж мовлення усне. Особливо виразно ця регламентація проявляє себе в галузі лексики. У зв’язку з тим, що в писемній формі мовлення відсутні такі важливі супровідні елементи усного мовлення, як інтонація, жест, міміка, безпосередня ситуація мовлення, важливу роль у писемних текстах відіграють засоби суб’єктивно-емоційних оцінок. Логічне мовлення може мати емоційне забарвлення (окремі наукові статті, урочисті святкові накази, деякі види ділової кореспонденції), а емоційне мовлення може бути суворо логічним за своєю будовою. Загалом вважається, що думка, загострена почуттям, сильніше переконує, ніж холодна, байдужа, “об’єктивна” думка;

- така риса писемної форми мовлення, як традиційність і певний писемний “консерватизм”, проявляється в ділових паперах особливо чітко й послідовно. Загальнообов’язкові норми графіки, орфографії та пунктуації, що діють у писемних текстах усіх стилів української мови, тут підсилюються ще суворими правилами побудови ділового папера, правилами вживання стійких словосполучень, вибору лексичних одиниць та ін. Сувора нормативність ділових паперів та наукових текстів зумовлюється ще й тим, що спілкування з уявним читачем – це односторонній контакт з невизначеною аудиторією, до того ж контакт не безпосередній (як це буває під час виступів перед великою аудиторією), а опосередкований (через папір, документ), що вимагає особливої логічної виразності тексту, дбайливого, ретельного добору мовних засобів. Не останню роль при цьому у діловому мовленні відіграють готові форми висловлення (так звані мовні кліше), вплив яких на читача давно перевірений;

- у писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за сферами спілкування. Так, деякі тексти взагалі існують лише в писемній формі (якщо резолюції, накази, акти можуть бути хоч прочитані перед аудиторією, то накладні, квитанції, розписки відомі лише в писемній формі й призначені виключно для сприймання їх зором, а не на слух);

- значну роль в житті суспільства відіграє й така особливість писемної форми мовлення, як потенційно необмежена кількість відтворення й дублювання в тотожній писемній формі певного документа, що необмежено збільшує можливості його впливу.