3. Види виховання

Виховання відбувається за місцем проживання (у сім'ї), у спеціальних навчальних закладах (у школі) та поза школою (конфесійне /релігійне/).

Виховне навчання - це складна система виховання й освіти, спрямована на досягнення органічного зв'язку між набутими учнями знаннями, навичками, вміннями, засвоєнням досвіду творчої діяльності і формуванням емоційно-ціннісного відношення до світу, один до одного, до засвоюваного навчального матеріалу.

У структурі виховного навчання виділяють чотири аспекти: дидактичний, розвивальний, організаційний, виховний.

Дидактичний аспект виховного навчання досягається спільністю цілей розвитку дитини та реалізацією взаємозв'язаних розвивальної, навчальної та виховної функцій педагогічного процесу.

Розвивальний аспект навчання полягає в розширенні об'єму засвоюваного вихованцями змісту навчального матеріалу.

Організаційний аспект навчання - це кількісне збільшення й ускладнення характеру зв'язків, що встановлюються у свідомості учня між елементами змісту навчального матеріалу.

Виховний аспект навчання - цілеспрямоване формування особистісного відношення учня до змісту матеріалу, що подається і до дійсності в цілому. Суть виховної функції навчання полягає в тому, щоб донести учням розуміння важливості всіх навчальних предметів для розвитку їхнього світогляду, поєднання різних видів навчальної діяльності, активізації пізнавальної та практичної діяльності.

Сімейне виховання – це однин із головних аспектів соціалізації дитини, що складається в умовах конкретної сім'ї зусиллями батьків і родичів. Воно обумовлене такими детермінантами: спадковість і біологічне (природне здоров'я дітей і батьків, матеріально-економічна забезпеченість, соціальне становище, звичай життя, домашній побут, кількість членів сім'ї, місце проживання (місцезнаходження дому), відношення до дитини). Усі ці детермінанти проявляються в кожній сім'ї по-різному. Ж.Ж.Руссо стверджував, що кожний наступний вихователь має значно менший вплив ніж попередній. Тому вихованість дитини повністю залежить від сім'ї і батьків.

Конфесійне (релігійне) виховання - це виховання дітей в дусі віри в надприродний світ і Бога, залучення їх до релігійних традицій і практики, що виражаються в богослужіннях і проповідях, богопослушній поведінці, дотримуванні релігійної моралі й заповідей божих, церковних свят. Суть релігійного виховання полягає у формуванні культу людського життя і смерті, шанобливого ставлення до загальнолюдських цінностей, тайн і традиційних обрядів.

За формою відношень у системі "вихователь-вихованець" виділяють три основні види: авторитарне, демократичне, вільне виховання.

Авторитарне виховання - це виховання дітей в дусі відданості одній особі, яка керує державою, беззаперечного виконання її волі та настанов.

Демократичне виховання - це виховання в дусі демократії, рівноправ'я людей перед законами держави.

Вільне виховання - це виховання ситуативне, не цілеспрямоване, обумовлене соціальними, економічними, політичними й особистісними психологічними чинниками.

За змістовою формою виділяють такі види виховання: трудове, розумове, фізичне.

Зміст трудового виховання:

- формування потреби до праці, виховання людини-трудівника, здатного до створення матеріальних і духовних цінностей для себе і суспільства;

- формування в дитини загальнотрудових знань, умінь і навичок, позитивного, свідомого і творчого відношення до праці;

- проводити професійну освіту в різних галузях праці і виробничої діяльності, знайомити дитину з власною (обох батьків) діяльністю;

- прищеплювати любов та інтерес до тієї праці, яку хотілося б батькам, щоб виконувала їхня дитина;

- формування в дитини шанобливого ставлення до чужої праці та до різних видів трудової діяльності.

Зміст розумового виховання:

- формування механізму самоорганізації розумової діяльності;

- сприяння в розвитку задатків до індивідуальних розумових здібностей і пізнавальних можливостей дитини;

- розвиток свідомості і самосвідомості, творчого потенціалу дитини;

- формування професійного мислення.

Зміст фізичного виховання:

- удосконалення організму дитини (рухової і кістково-м'язевої систем, нервової системи, мускулатури) для збереження і зміцнення здоров'я;

- прищеплювання основ культури особистої гігієни;

- формування механізму фізичного самовиховання, стимулювання самовиховання волі, наполегливості, витривалості, самодисципліни;

- виявлення та сприяння в розвитку індивідуальних фізичних задатків до здібностей (із залученням дитини до спортивної секції чи спортивної школи).

Зміст виховання охоплює всі напрямки: естетичний, фізичний, духовний, трудовий, моральний, розумовий, релігійний тощо, які видозмінюються згідно до віку дітей.

Громадянське виховання - це формування молодої людини як громадянина своєї Батьківщини, як людину, здатну боротися за забезпечення морально-політичної єдності та дружби народів нашої країни, яка б усвідомлювала перспективи сильної політики своєї держави.

Патріотичне виховання - це формування політично свідомої молодої людини, яка любить свою Батьківщину, землю, де вона народилася і виросла, пишається історичними здобутками свого народу.

Ідейно-політичне виховання - це формування ідейних переконань і світоглядних позицій людини, котрі б дозволили їй ефективно долати життєві й трудові труднощі.

Інтернаціональне виховання - цілеспрямована діяльність по формуванню у дітей почуття волі, рівності, братства до всіх націй і народів нашої Батьківщини, культури міжнаціонального спілкування, нетерпимості до проявів національної обмеженості й чванства.

Правове виховання - це формування в підростаючого покоління поваги до закону, культури, демократії, активного й свідомого дотримування ним норм моралі, високої громадянської відповідальності й активності, розвитку в нього правової грамотності й культури, морально-правових почуттів.

Моральне виховання - це виховання морально здорової особистості, в єдності її свідомості, моральних почуттів, совісті, моральної волі, навичок і звичок суспільно цінної поведінки. Зміст морального виховання:

- формування свідомості, моральних почуттів і навичок моральної поведінки;

- формування духовних основ людини, її прагнення до пізнання себе і свого місця на землі, в космосі;

- розвивання в дитини механізмів морального самовиховання, саморегулювання поведінки;

- виховання почуття особистої відповідальності за свої вчинки і діяльність;

- формування правил хорошого тону, культури поведінки і відносин;

- просвіщати в питаннях моралі, етики, політики (обов'язки по відношенню до себе, до інших людей, до суспільства, критерії добра і зла, хорошого і поганого, достойного і ганебного);

- формування почуття любові і відповідальності за свою Батьківщину, формування готовності стати на захист Батьківщини і свого народу;

- формування в дитини поняття про загальнолюдські цінності, усвідомлення того, що ми - діти однієї планети Земля, і на цій основі розвивати почуття національної гідності і поваги до інших націй і народів;

- формування політичної свідомості;

- формування в дитини своєї думки, свого ставлення і своїх переконань (глибокої віри в ідеї, погляди, відносини, яка потребує реалізації в поведінці і вчинках);

- формування в дитини бережного ставлення до природи, так званого планетарного патріотизму;

- розвивання в дитини етнічного самоусвідомлення, тобто прищеплювання і передавання представнику нового покоління народні традиції і звичаї.

Естетичне виховання - це цілеспрямований процес формування творчо активної особистості, здатної сприймати, відчувати, цінувати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті та мистецтві, жити й творити за законами красоти. Зміст естетичного виховання:

- розвиток естетичного сприймання оточуючого світу та здатності цінувати й творити прекрасне;

- розвиток естетичних почуттів і емоцій, розвиток уяви й уявлення;

- естетичне виховання дитини в галузі мистецтва, культури, об'єктів природи;

- сприяння індивідуальному естетичному вихованню дитини, в разі виявлення художніх задатків, здібностей і нахилів;

- формування механізму естетичної самоосвіти;

- формування естетичних відношень, сприймань, почуттів, смаку й ідеалу.

Екологічне виховання - це виховання в дітей екологічної свідомості як сукупності знань, мислення, почуттів, волі й готовності до активної природоохоронної діяльності, котра б допомагала збагнути оточуючу дійсність як середовище перебування і як естетичну досконалість і орієнтувала на бережне до неї відношення, дозволяла б заздалегідь передбачати негативні наслідки промислових розвідок природних багатств.