72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.

Ідеологія-це логічний, послідовний характер порядкування тих ідей, які пропонується суспільством, як вибір напрямку діяльності. Ідеологія є ілюзорним явищем тому, що це приблизне, неточне, уявне, а іноді хибне визначення ідеалу, відповідно з яким живе чи може жити сусп. Різновиди ідеології: економічна, політична, правова, культурна, релігійна, філософська тощо. Для реалізації ідеології в сусп. повинні існувати механізми, засоби її реалізації. Соціальна практика показала, що як правило ідеологія успішно реалізується у вигляді державницької ідеологія.Утопія-це такий спосіб визначення ідеалів, в якому відсутнє теоретичне обґрунтування необхідності її реалізації, а мистецьки змальовується привабливий, конкретний образ майбутнього суспільства, в якому люди будуть щасливі. У розвитку утопії2 шляхи:1.перетворитися в ідеологію;2.це ніколи не відбудеться.

73. Рушійні сили соціального процесу. Руш. Сили: об’єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви. Вони пов’язані з діяльністю людей. Усі закони суспільного розвитку, вся логіка такого процесу існують лише у людській діяльності. Здатність бути рушійною силою – найсуттєвіша властивість людської діяльності.

Найважливіші проблеми рушійних сил: аналіз суб’єкта суспільного життя, характеристика його діяльності, її умов, причин, цілей, завдань, результатів; діалектика об’єктивного та суб’єктивного, творчого і репродуктивного.

Рушійні сили пов’язують з певною спрямованістю, з прогресивним перетворенням суспільства. Рушійна сила кожної людини, соц.. групи, суспільства в цілому, соц. спільноти людей (сім’ї, роду, племені, нації, народу) – інтерес. Інтерес – реальна причина соц.. дій, подій, звершень, що стоять за безпосереднім спонуканням, мотивами, помилками, ідеями індивідів. К. Рельвецій назвав інтерес «всесильним чарівником, який змінює вигляд будь-якого предмета.

Соц. руш. Сили суспільного розвитку – діяльність людей, соц.. груп і верств, соц.. спільнот, в основі якої лежать певні інтереси і яка здійснюється через державні та недержавні органи, колективи.

Активна роль особистості: у сфері виробництва людина постійно вдосконалює знаряддя праці і накопичений досвід; у соціальній сфері – л. впливає на всі існуючі відносини; у духовній сфері – активність людини у засвоєнні, створенні та вдосконаленні духовних цінностей. В особистостях, їх діях знаходить своє втілення роль народних мас, груп, інших соц.. спільнот.

74. Дух, душа, духовність. Дух — философское понятие, часто отождествляемое с невещественным началом. Определение соотношения духа и материи зачастую считается основным вопросом философии. Идеализм, спиритуализм — признание духа первоначалом мира. Идея духа может выступать как понятие (панлогизм), субстанция (пантеизм), личность (теизм, персоналистические концепции)

Рационалистические философские системы отождествляют дух с мышлением и сознанием в их иррационализме, в частности, определяя сущность духа, рассматривают такие аспекты, как интуиция, чувство, воля, воображение и т. д.

Также дух может означать совокупность черт характера, темперамента, знаний и убеждений, придающая силы для действия во имя чего-либо (воинский дух).

Гегель говорит также и об абсолютном духе, независимом от какого бы то ни было земного носителя, тождественном с чистым божественным духом, рассматриваемым как идеальное целое.

Душа́ (у філософії) термін, яким переважно релігія, ідеалістична філософія та донаукова психологія позначали психіку, внутрішній світ людини. Згідно з іделістичними релігійними концепціями, душа розглядається як нематеріальна потойбічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі й є основою, джерелом психічних явищ. Дуалізм вважає душу протилежною тілу самостійною субстанцією. Матеріалісти-метафізики зводили психічну діяльність до суто механічних та фізико-хімічних процесів.

В діалектичному матеріалізмі та науковій психології термін "душа" не використовується. По суті термін "психіка" заміщує термін "душа", виражаючи внутрішній духовний світ людини.

Духовність — об'єднуючі початки суспільства, що виражаються у вигляді моральних цінностей і традицій, сконцентровані в художніх образах мистецтва. Проекція духовності в індивідуальну свідомість називається совістю. Зміцнення духовності здійснюється в процесі проповіді(умовляння), освіти, ідейно-виховної або патріотичної роботи (пропаганда і агітація). У марксизмі духовність асоціюється з ідеологією. В умовах ідеологічного вакууму завжди спостерігається криза духовності як криза довіри і роз'єднаність. Це явище під ім'ям аномії описав соціолог Дюркгейм. Традиційно духовність ототожнюється з релігійністю традиційного толку, проте в сучасній соціології і соціальній філософії"світський" варіант духовності іменується соціальним капіталом.

Средоточием душевной жизни человека является самосознание, сознание себя неповторимым человеческим существом, индивидуальностью.

75. Цінності як ядро духовного світу людини. Цінності— це специфічно суспільні визначення об'єктів, які виражають їхнє позитивне чи негативне значення для людини і суспільства: добро чи зло, прекрасне чи потворне, справедливе чи несправедливе і т.д. Всі різноманітні предмети людської діяльності, суспільні відносини і включені в їхню сферу природні процеси можуть виступати

"предметними цінностями",об'єктами ціннісного відношення.Су б'єктивні цінності —це оцінки, установки, імперативи і нормативні уявлення, закріплені в суспільній свідомості і культурі як способи і критерії, на основі яких відбувається оцінювання дійсності та діяльності людини. Цінності— це те, на що орієнтується суб'єкт у своїй пізнавальній та практичній діяльності, а також те, що досягається в процесі та результатахтакої діяльності.