64.Політична і правова к-ра Гетьманщини

Аналізуючи участь представників духовенства у діяльності Законодавчої Комісії 1767-1768 рр., дослідник зазначає, що церковних діячів більш за все хвилювали майнові права духовенства. З подібним твердженням навряд чи можна погодитися, оскільки у наказі до Законодавчої комісії містилися і вимоги на захист політичної автономії Гетьманщини та відновлення скасованого в 1764 року інституту гетьманства. Недостатньо досліджений стан правової і політичної культури населення міст. Як правило, історики вивчають магдебурзьке (німецьке) право .В основному в дослідженнях розгля-дається участь населення міст у суспільно-політичних рухах ,але політична і правова культура окремих верств населення міст все ще є актуальною. Більш-менш чітко окреслена політична свідомість та поведінка війтів та деяких представників магістратів і ратуш. досліджуючи діяльність цехових майстрів, певною мірою заповнюють цю прогалину. Дослідження політико-правових поглядів селянства було започатковано В.А. Смолієм у 80-х роках. Результатом багаторічної праці історика є монографія ―Формування свідомості народних мас України в ході класової боротьби (друга половина XVII-XVIII ст..)Історик вперше дослідив політичні погляди селянства, їх виявив під час повстань, проаналізував селян- сько-козацькі суспільні ідеали. Отже, в українській радянській історіографії проблема політичної свідомості селянства була порушена .У 1990-х роках вона отримала своє продов- ження. Зокрема, О.І. Гуржій у монографіях аналізуючи юридичний статус певних груп селян, звертає увагу на тягар повинностей, що лягли на плечі селянства в ході процесу інкорпорації українських земель до складу Російської імперії та його соціальні настрої. Таким чином, аналізуючи історіографічну базу політико-правової культури населення Гетьманщини в XVIII ст., можна сказати, що вищезгадана тема має певну історіографічну традицію. Однак дослідження, присвячені проблемі політичної або правової культури українського суспільства ХVIII ст., почали активно з’являтись з 1994 р. Однак і донині немає комплексної праці з означеної проблеми. Сучасному досліднику слід заглибитись у вивчення правових засад діяльності не тільки центральних установ Гетьманщини, а й регіо- нальних – полкових, розширивши тим джерельну

базу української політичної історії ХVIII ст. Також потрібно поглибити знання не тільки з системи правотворення Гетьманщини, а й системи судочинства та правової культури її населення.Найбільш дослідженою є політична культура еліти Гетьманщини, проте політична культура інших прошарків населення козацької держави ще не знайшла всебічного відображення в сучасній історичній літературі. Започатковано

серію видань політичних портретів української еліти ХVIII ст. В основному дослідження політичної і правової культури окремих діячів української політики зводяться до вивчення політико-правових поглядів гетьманів XVIII ст. та окремих представників старшин. Відносно непогано досліджений суспільно-політичний рух у Гетьманщині ХVIII ст. Зокрема, реакція основних станів суспільства на головніполітичні події розглянутого періоду, тобто політична поведінка, політичні традиції та звичаї. Потребує вивчення як соціально-політичних ідеалівокремих верств населення, так і рівня їх політичнихзнань, правової культури, конфесійність.Залишається актуальною тема періодизації суспільно-політичного життя Гетьманщини. Як правило, в історіографії історії України вив- чається період XVII-XVIII ст. як єдине ціле.

Вважаємо за необхідність виокремити конкретні етапи у політико-правовій історії Гетьманщини. Вважаємо правомірним виділення окремого етапу – 1700-1781 рр., який позначений як активними інкорпораційними процесами збоку Російської імперії, так і українським політичним сепаратизмом (від відкритої збройної протидії намірам ліквідувати козацьку державу, так і поміркованої легітимної спроби захистити її авто-

номію у складі Російської імперії).Чекає на свого дослідника проблема діяльності сільських органів влади в Гетьманщині.Окрему увагу слід приділити політичній культурі селян, бо їх політичні погляди досліджені лише як прояв невдоволення під час великих повстань (Коліївщина, Кліщинці, Турбаї).