Розділ 7. Основні програмно-технічні заходи

7.1. Основні поняття програмно - технічного рівня інформаційної безпеки

Програмно-технічні заходи, тобто заходи, спрямовані на контроль комп'ютерних сутностей - устаткування, програм й/або даних, утворюють останній і найважливіший рубіж інформаційної безпеки. Нагадаємо, що збиток наносять в основному дії легальних користувачів, стосовно яких процедурні регулятори малоефективні. Головні вороги - некомпетентність і неакуратність при виконанні службових обов'язків, і тільки програмно-технічні заходи здатні їм протистояти.

Комп'ютери допомогли автоматизувати багато областей людської діяльності. Цілком природним бажання покласти на них і забезпечення власної безпеки. Навіть фізичний захист все частіше доручають не охоронцям, а інтегрованим комп'ютерним системам, що дозволяє одночасно відслідковувати переміщення співробітників і в організації, і в інформаційному просторі.

Це друга причина, шо пояснює важливість програмно-технічних заходів.

Треба, однак, ураховувати, що швидкий розвиток інформаційних технологій не тільки надає оборонцям нові можливості, але й об'єктивно ускладнює забезпечення надійного захист)', якщо опиратися винятково на заходи програмно-технічного рівня. Причин тут декілька:

• підвищення швидкодії мікросхем, розвиток архітектур з високим ступенем паралелізму дозволяє методом грубої сили переборювати бар'єри (насамперед криптографічні), які раніше здавалися неприступними;

• розвиток мереж і мережевих технологій, збільшення кількості зв'язків між інформаційними системами, ріст пропускної здатності каналів розширюють коло зловмисників, що мають технічну можливість організовувати атаки;

• поява нових інформаційних сервісів призводить і до утворення нових уразливих місць як "усередині" сервісів, так і на їхніх з'єднаннях;

• конкуренція серед виробників програмного забезпечення змушує скорочувати строки розробки, що приводить до зниження якості тестування й випуску продуктів з дефектами захисту;

• парадигма постійного нарощування, нав'язуваня споживачам, потужності апаратного й програмного забезпечення не дозволяє довго залишатися в межах надійних, апробованих конфігурацій й, крім того, вступає в конфлікт із бюджетними обмеженнями, через що знижується частка асигнувань на безпеку.

Перераховані міркування підкреслюють важливість комплексного підходу до інформаційної безпеки, а також необхідність гнучкої позиції при виборі й супроводі програмно-технічних регуляторів.

Центральним для програмно-технічного рівня є поняття сервісу безпеки.

Дотримуючись об'єктно-орієнтованого підходу, при розгляді інформаційної системи з одиничним рівнем деталізації ми побачимо сукупність надаваних нею інформаційних сервісів. Назвемо їх основними. Щоб вони могли функціонувати й мали необхідні властивості, необхідно кілька рівнів додаткових (допоміжних) сервісів - від СУБД і моніторів транзакцій до ядра операційної системи й устаткування.

До допоміжного відносяться сервіси безпеки (ми вже зіштовхувалися з ними при розгляді стандартів і специфікацій в області ІБ); з-поміж них нас у перш}' чергу будуть цікавити універсальні, високорівневі, що допускають використання різними основними й допоміжними сервісами. Далі ми розглянемо наступні сервіси:

• ідентифікація й аутентифікація;

• керування доступом;

• протоколювання й аудит:

• шифрування;

• контроль цілісності;

• екранування;

• аналіз захищеності;

• забезпечення відмовостійкості;

• забезпечення безпечного відновлення;

• тунелювання;

• керування.

Будуть описані вимоги до сервісів безпеки, їхня функціональність, можливі методи реалізації й місце в загальній архітектурі.

Якщо зіставити наведений перелік сервісів із класами функціональних вимог "Загальних критеріїв", то впадає в око їхня істотна розбіжність. Ми не будемо розглядати питання, пов'язані з приватністю. На наш погляд, сервіс безпеки, хоча б частково, повинен перебувати в розпорядженні того, кого він захищає. У випадку ж з приватністю це не так: критично важливі компоненти зосереджені не на клієнтській, а на серверній стороні, так що приватність власне кажучи виявляється аластивістю пропонованої інформаційної послуги (у найпростішому випадку, приватність досягається шляхом збереження конфіденційності серверної реєстраційної інформації й захистом від перехоплення даних, для чого досить перерахованих сервісів безпеки).

З іншого боку, наш перелік є ширшим, ніж'у "Загальних критеріях", оскільки в нього входять екранування, аналіз захищеності й тунелювання. Ці сервіси мають важливе значення самі по собі й, крім того, можуть комбінуватися з іншими сервісами для одержання таких необхідних захисних засобів, як, наприклад, віртуальні приватні мережі/'

Сукупність перерахованих вище сервісів безпеки ми будемо називати повним набором. Уважається, що його, у принципі, досить для побудови надійного захисту на програмно-технічному рівні, щоправда, при дотриманні цілого ряду додаткових умов (відсутність уразливих місць, безпечне адміністрування й т.д.).

Для проведення класифікації сервісів безпеки й визначення їхнього місця в загальній архітектурі, заходи безпеки можна розділити на наступні види:

• превентивним, перешкоджаючим порушенням ІБ;

• заходи виявлення порушень;

• локалізуючі, звужуючі зону впливу порушень;

• заход виявлення порушника;

• заходи відновлення режиму безпеки.

Більшість сервісів безпек потрапляє в число превентивних, і це, безумовно, правильно. Аудит і контроль цілісності здатні допомогти у виявленні порушень; активний аудит, крім того, дозволяє запрограмувати реакцію на порушення з метою локалізації й/або простежування. Спрямованість сервісів відмовостійкості й безпечного відновлення очевидна. Нарешті, керування відіграє інфраструктурну роль, обслуговуючи всі аспекти ІС.