Похід проходить, пісня помалу затихає.

Свічки і спів розтанули у тьмі, І згасло світло на шляху моєму... І хто ж його тепер освітить...

До лави нечутно підходить Джема — та сама італійська дівчина, шо несла по-мараігчі. Тепер вона в звичайному одязі. Вона схиляється до піт Микити і цілус

йому руку.

Микита (здригнувшись).

Джема!

Джема (ніжно). О, не сумуй, синьйоре любий мій...

Микита. Джема.

Я знаю, ти кохаєш королівну... Забудь її... і серця не гніти... Тобі ж бо з нею щастя не знайти...

Встань, дівчино! З тобою ми нерівні... Іди собі.

О, не жени мене!

Не проганяй од себе бідну Джему, Не однімай це щастя чарівне — Тебе кохати палко і таємно...

Микита (здивовано).

Опам'ятайсь, безумна! я монах!

Джема (не випускаючи його рук).

Неправда це! Ти не монах... Я знаю... Великий ти синьйор в своїх краях, Лиш серця жар під рясою ховаєш... Мене малу ще научила мати, Як суть людей укриту пізнавати. В твоїй душі я бачу гній і месть, А на чолі — синьйорів горду честь... Ти, мабуть, князь...

М и к и т а. Мовчи! Важкий тягар

Поклав мені на плечі долг суворий. О, якби міг позбутись я примар. Які за мною йдуть слідом з докором! Дивись,., і зараз... бачиш.:, вже прийшли... Іди собі... залиш мене.

Лжем а. Не треба!

Я прожену примари всі страшні, Я поцілую... пригорнусь до тебе.

Микита (м'яко). Іди від мене... вирішить ця ніч Мою судьбу... іди... прощай.

Джема (раптом оповиває його шию руками і цічує). Коханий!..

IV

З темряви виникають три чорні постаті і спиняються перед Микитою. Джема з легким вигуком зникає.

Ратибор. Внемли, Микито. Час настав. Востаннє

Тебе на помсту Новгород зове. Возстань і мсти!

Давид. Наповнився сосуд.

Р а т и б о р. Гримить труба!

Давид. Звершиться Божий суд.

Р а т и б о р. Нехай твій меч окови розірве

І поразить Ахава.

М и к и т а (гнівно). Геть ідіть!

Доволі вже дурних, порожніх слів! \ Я знаю сам і вам про це казав.

Що зараз нам не ворог Ярослав. Ідіть собі.

(Повертається, щоб вийти.)

Р аги бор. Спинися, раб лукавий!

Опам'ятайсь! Якби ти тільки знав Останнє зло, останній гріх кривавий, Що Ярослав безбожно учинив!

То слухай же, безумний. Він убив

Твого отця, чесного Косиятипа!

М и к и т а (відсахується вражений).

Ви брешете! Ні, ні! Він не загинув!

Недавно ж князь Слав'яту відрядив До Мурома, щоб повернув отця!

Ратибор.

Він вбив ного! Ось правда до кіпця. Послухай свідка, хай розкаже він. Повідай все, Стемире, сип Збислава.

Третя чорна постать виступає вперед.

С тем н р.

Я з Мурома. Ведінням Ярослава Бнсть убієп Добрішим Коснятин В день Якоиа-апостола. Амінь. Прийми Господь його в свої оселі.

Микита палас на лавку, сховавши обличчя в долоні. Знову світло і спів у гале­реї. Весільний похід вертається з церкви.

Ратибор.

Прощай, Микито! Меле Божий млин. Не жди часу, коли й тебе він змеле!

Зникають всі трек:. Дівчата співають.

Дівчата.

Із нашого саду ми грона зняли, Ой ладо, ой лада, ой ладо люлі! Роздавимо грона ми в чашах златих І соком червоним наповнимо їх! Ой ладо, ой лада, ой ладо люлі! Як повная чаша любов на землі!

М и к и т а (підводиться хитаючись).

Не жди часу... О недостойний син... Невже я міг, забувши поклик гарній, Ганебно жити в кривдника мого... І хліб його не став у мене в горлі, Отрутою не опекло вино... Так, хто в житті захоче кривду чорну З найвищим благом якось примирить, Того нещадно змелють Божі жорна... Бо мудрою буває тільки мить, Яку в житті нам пе дано спинить. (Повільно йде в глибину саду.) <...>

Ульф та Інгігерла обговорюють змову проти Ярослава. Журейко стає мимо­вільним свідком. Він прохає Милушу попередити князя. Ульф, відчувши небез­пеку, вбиває Милушу. Вмираючи, вона назвала вбивцю, сказала про зраду. Ярос­лав здивований вчинком каменщика. Він наказує схопити Ульфа, а Іпгігерду відправити до монастиря. Журейко вимовляється від пропозиції служити князю в Києві: він поїде охороняти кордони країни. Журейко просить у князя імен­ний перстень як знак його повноважень.

До князя звертається Микита, звинувачуючи його в несправедливості, бо він карав його батька, новгородського посадника Коснятипа.

і

Дія п'ята

- Перша відміна

«ГУСЛІ І МЕЧ» 1036 р.

Зал у теремі Ярослава. Князь розмовляє з Інгігердою, яка суттєво зміталася з того часу, облишила змови і в усьому підтримує Ярослава. Повертається з мандрів Микита із сумною звісткою про смерть Єлизавети.

V

рантом чути тривожний шум за дверима, і в терем входить стурбований

Мирослав.

Мирослав. Нещастя, княже! Прискакав гонець:

Скрізь печенігів незліченні лави

На пашу землю сунуть навпростець.

Вже знищили Звенигород і Лтаву

І за п'ять днів до Києва дійдуть!

Сильвестр. Спаси Господь!

В о Я о Д И м и p. Мерщій назустріч! В путь!

Снічкогас. Коня і меч! Агов, скуф'я і ряса!

М и к и та. Знов Новгород готуй своїх мужів...

П а р Ф ^{е 11}1 ^й (³ жахом).

Паціпакійці! Кіріе елейсон! Пропав, погиб! Тікати, поки жив!

Ярослав. І Цо ж — бій, так бій! Скликати зараз рать) Не в перший раз нам ворога стрічать.

М и р о с л а в. Але ж нема у нас полків готових, Варягів мало!.. Орди без числа... Несила нам... До Новгорода знову Когось би треба зараз же послать.

Ярослав. Я їду сам. Коня мерщій і зброю!..

и _а р ф е и і й (зляканий).

Великий княже! Як тоді зі мною?

Я згоджуюсь! Нехай за шістдесят!

Звели лише, щоб зараз дати гроші.

Свічкопіс подає князю меч.

Ярослав (надіваючи меч).

На СТІНИ хап негайно стане рать. Оглянуть мури, вежі, огорожі! Носить каміння, печі для смоли І казани па стінах наготовить! Мирослав виходить.

Й ар фе и і іі (невідчепно)

Звели-бо, княже, гроші щоб дали;.

Я р о с л а в (хапаючись за меч)

Чи ти здурів, смола дурноголова, Чіплятися тепер не до ладу!

Парфснііі відстрибує.

Хоча б сім день могли ви протриматься, А талі полки я свіжі приведу.

М и к и т а (похмуро).

Не приведеш. Потрібно днів дванадцять Лише туди, а там, а знов сюди? Та і навряд чи Новгород захоче В котрий це раз спасать тебе в біді. Щоб потім ти за вірність, як за злочин, Його людей найліпших засудив!

Ярослав (в страшному гніві).

Ти знов своє, безжалісна єхида! Та я тобі...

Вихоплює меч і кидається на Микиту. Всі скрикують. Але в ту ж мить Джсма Вертає піл ноги князя свою цитру, яка Падав з дзвоном. Ярослав вражений спи­няється і опускає меч, важко дихаючи.

Джема (твердо і з гідністю).

Спинися, государ.

Пар фені й (злякано, але врочисто).

0 пом'яни, Господь, царя Давида