Грецький поліс

Грецький поліс формувався як громадянська община, основним видом діяльності якої було землеробство, що становило базу економіки полісу. 1 оскільки саме поліс був основною формою політичної і соціальної організації античного суспільства, слід докладно розглянути це багатостороннє явище. Грецькі автори (Геродот, Фукідід) визначали поліс як колектив, точніше, організовану спільність людей. Полісом греки називали центр політичного, економічного і культурного життя країни, центр об'єднання громадян даної країни. Всі громадяни цієї держави, які жили в місті, на сільській території, вважалися жителями поліса і називалися за назвою поліса - афіняни, спартанці, мегаряни, коринфяни, мілетяни тощо.

За уявою греків, громадяни поліса обов'язково походили від одного предка. Родинні зв'язки виражалися в тому, що громадяни належали до одних і тих же філ, фратрій і родів та брали участь у спільних релігійних культах і святах. Але з часом у містах з'явилося багато людей, які стояли поза кровноспорідненими інститутами даної общини, тобто іноземців. Їх називали метеками (переселенці) чи періеками (що живуть поблизу), і вони не мали доступу до громадянських прав.

У результаті полісного ладу обов'язкова належність до родових філ у багатьох містах була відмінена, а в утворені територіальні філи ввійшли люди з числа тих, хто не мав громадянських прав. Однак створені філи також ставили бар'єр між громадянами філи й іншим населенням країни - метеками і рабами. У списки філ вносилися лише імена громадян.

На полісну організацію був накладений обов'язок турбуватися про економічну забезпеченість всіх членів громадянського колективу і, в першу чергу, про забезпечення селян земельним наділом. Внутрішня економічна політика поліса полягала в тому, щоб не дати розвинутися різким соціально-майновим протиріччям всередині громадянського колективу. Поділ поліса на дві ворожі групи громадян неминуче призвів би до його послаблення, занепаду і загибелі.

Для будь-якого античного поліса характерна наявність подвійної форми власності: 1. Приватної власності як на рухоме, так і на нерухоме майно. 2. Загальнополісної форми власності як верховної власності громадянського колективу, об'єднаного в поліс, тобто держави. Общинно-приватна форма власності була вираженням подвійності соціального складу поліса, до якого входили пануючий клас, шо володів землею, грішми, рухомим майном, засобами і знаряддями виробництва, рабами, і дрібні вільні виробники, що жили власною працею. Саме інтереси дрібних виробників забезпечувала общинно-державна власність, перешкоджаючи безмірному збагаченню окремих приватних власників.

Для поліса був характерним зв'язок громадянських прав з володінням землею: громадянин той, хто мав земельну ділянку, і лише громадянин мав право бути землевласником. Кожний землевласник мав право купівлі-продажу землі, але лише в межах поліса, тобто обіг земельними ділянками здійснювався лише серед громадян.

Багаті громадяни повинні були виконувати громадські повинності, т, зв. літургії, на користь полісної общини: організація загальнодержавних свят, змагань, театральних вистав, обладнання і постачання військових кораблів тощо. Інколи ці видатки досягали значних сум. Держава ставила перепони накопиченню багатств, встановлюючи максимальну норму земельних володінь, яку не можна було переступити, не порушивши закон. Цими заходами держава намагалася не допустити послаблення згуртованого громадянського колективу і тим самим зберегти прошарок вільних виробників як власників засобів виробництва і знарядь праці. Однак це було і свідченням певної солідарності громадянського колективу, переплетення державних інтересів з приватними.

Як потенційний власник земельного наділу кожний громадянин поліса був також воїном. Були поліси, де військова доблесть вшановувалася більше і давала більше можливості для управління своїми співгромадянами, ніж суто майнове становище. Тут громадянами визнавали лише тих, хто мав можливість виступити на війну в повному гоплітському спорядженні.

Ще однією особливістю полісної організації була причетність її громадян до політичного і суспільного життя: право займати керівні виборні посади, брати активну участь у народних зборах.

Грецькі поліси різнилися за своїми місцевими особливостями. Основними формами полісної організації були демократичний (приклад Афін) і олігархічний (Спарта) поліси. Основні відмінності між ними полягали у різній системі експлуатації залежного населення.

В олігархічному полісі основна землеробська праця була покладена на залежних працівників, нащадків місцевого землеробського населення, завойованого дорійцями. Громадяни поліса були володарями земельних ділянок, що оброблялися залежним населенням, яке належало до корінних жителів даного району.

У демократичному полісі землеробська праця стала привілеєм вільних громадян (внаслідок перемоги демократії над родовою знаттю). Раби експлуатувалися переважно в ремеслі і торгівлі.

В олігархічний державі розорення дрібних землевласників і втрата ними земельної ділянки була пов'язана з втратою громадянських прав.

У демократичному полісі дрібні землевласники - селяни і ремісники-кустарі складали основу демократичного ладу. Дрібні виробники отримували частину додаткового продукту від праці рабів.

Форма літургій і була конкретною формою виділення частини додаткового продукту громадянами-багачами громадянам-біднякам. Становище дрібних виробників було полегшене тим, що вони були позбавлені фізично важкої праці завдяки наявності рабів.

Існували і проміжні форми полісної організації. Однак всі грецькі поліси завжди здійснювали своє основне завдання - зміцнювати владу над залежним населенням і їх експлуатацію. Характер землеволодіння при цьому, як правило, визначав більшу чи меншу демократичність кожного конкретного поліса.

Розвиток полісного життя привів до зміцнення зв'язків як у самій Греції, так і за її межами і до формування полісної ідеології - ідеології власників. Вона породила впевненість у перевагах грецького політичного ладу над ладом інших грецьких держав і у військовій перевазі греків над "варварами", а звідси моральне право використовувати негреків як рабів. Ця ранньорабовласницька ідеологія отримала подальший розвиток у вченні Аристотеля "про рабів по природі".

До речі, кількість жителів у полісних общинах була досить різною. В Афінах, наприклад, другої половини V ст. до н.е. було близько 45 тисяч повноправних громадян, а в Спарті їх ніколи не було більше 9-10 тисяч чоловік.

Для свого часу поліс вважався найдосконалішою формою політичної організації пануючого класу. Його головна перевага перед іншими формами і типами держави, наприклад перед східною деспотією, - в порівняльній широті і міцності його соціальної бази і в тих значних можливостях, які він давав для розвитку приватних господарств.

Полісна община об'єднувала в своєму складі як великих, так і дрібних власників, багатих земле- та рабовласників і просто вільних селян і ремісників, гарантуючи кожному з них недоторканність особи та майна і разом з тим визначений мінімум прав і перш за все права власності на землю всередині поліса.

Основна ознака громадянина - наявність власності. В той же час поліс -воєнно-політичний союз вільних власників, спрямований проти експлуатованих та поневолених, і такий, що мав на меті дві цілі:

1. Утримати в покорі вже наявне залежне населення.

2. Організовувати військову агресію проти країн "варварського" світу, забезпечити тим самим поповнення своїх господарств необхідною їм робочою силою.

Однак багато деталей полісного життя неясні до цього часу і це залишає простір для вільних трактувань і різноманітних гіпотез, а також зайвий раз підкреслює складний характер давньогрецьких суспільних відносин.