Глибинні розсуви

Якщо розтягання земної кори приводить не до скидів, а до утворення зяючих тріщин у ній, то така структура є глибинним розсувом. Зрозуміло, що глибинна тріщина не може залишитися зяючої, вона заповнюється магматичним матеріалом, який утворює у ній дайку. Важко очікувати також, що розсув збережеться в чистому вигляді і що по цьому ж розлому не відбудеться вертикального переміщення. Дійсно, у більшості випадків розсуви сполучаються з вертикальними переміщеннями і являють собою зяючі глибинні зрізи.

Типовим глибинної розсувом є Велика дайка Родезії, що представляє собою, вертикальне інтрузивне тіло основних і ультраосновних порід шириною 5-10 км і довжиною 500 км. Ця дайка перетинає різні метаморфічні і магматичні породи докембрия і простирається на північно-північний схід від верхів'їв р. Сабі до р. Замбезі. Там же, у Південній Африці, долеритова дайка в Мататіле (Капская провінція) має довжину 24 км при ширині 1600 м. Дайка Бревен у Швеції простягається на 25 км, а ширина її досягає 1 км. Велика кількість дайок мають довжину, яка вимірюється десятками кілометрів, а ширині в десятки і сотні метрів.

У ряді місць велике сумарне розсовування кори розподіляється між великим числом окремих розсувів, з якими зв'язані групи або вузли дайок. Кожна з них має потужність у десятки метрів, але коли у вузлі є сотні таких дайок, то розмір загального розтягання повинен вимірюватися кілометрами.

Вузол дайок переважно долеритового складу третинного віку відомий, наприклад, у західній частині Шотландії і на прилягаючих островах. Простягання дайок переважно меридіональне і північно-західне. У деяких місцях дайки настільки густі, що займають 1/5 частину від усього розрізу. Інший вузол паралельних дайок простягається в північно-східному напрямку уздовж Південно-Шотландського нагір'я. По іншу сторону Атлантичного океану, у Гренландії, відомий вузол дайок, що утворився в еоцені на флексурі, що з'єднує цей субконтинент з дном Атлантичного океану.

Дотепер питання про простір для подібних вузлів дайок і про розмір необхідного для них розтягання кори не вирішений. Цілком можливо, що магматичний матеріал, що впроваджується в тріщину, що відкривається, впливає механічно на породи, що вміщають, розсовує і ущільнює їх. У цьому випадку сумарна потужність дайок може бути більше первинного розтягання земної кори.

Лінеаменти

Лінеаменти – це ряд розривних тектонічних структур різних за віком та типом, але об'єднаних в одну лінійну зону, протяжністю в декілька сотень кілометрів. Прикладом може бути Дніпровсько-Тянь-Шанський лінеамент довжиною більше 2000 км. Він включає Припятську, Дніпровсько-Донецьку западини, Донбас, Вал Карпінського і північно-західний Тянь-Шань. Його формування було обумовлене двома подіями підняттям і складчастістю в пізньому палеозої та новою активізацією в антропогені.

Другий – Урало-Оманський, який включає Урал і далі на південь до Аравійського моря.

Внутрішньокорові структури континентів

Класифікація складчатостей – морфологічна і кінематична – розглядаються в курсах структурної геології. Ми тут будемо дотримуватися кінематичної класифікації. Вона ґрунтується на різниці у характері рухів матеріалу земної кори, що безпосередньо приводять до формування складчастості того чи іншого типу. Ця класифікація передбачає виділення складчатостей брилової, нагнітання, загального зминання і глибинної.