8.2. Глобалізація та проблеми збереження державного суверенітету

У сучасних умовах однією з глобальних, фундаментальних проблем став зростаючий конфлікт між національною державою, межами її самостійності й суверенітету і глобалізаційними процесами, які постійно посилюються у світі. На ранніх стадіях розвитку глобалістської ідеології виникло уявлення

про відмирання в недалекому майбутньому національних держав і встановлення єдиної світової системи, керованої глобальним урядом. Прообраз такого уряду деякі дослідники бачили в ООН. Слід зазначити, що у сучасному світі 192 країни є членами ООН, але у різних регіонах світу безперервно спалахують конфлікти, що свідчить також про зниження ролі ООН у розв’язанні світових проблем.

Уперше від часів Вестфальського миру (1648), коли в Європі почалося формування сучасних національних суверенних держав, ознакою яких був повний контроль держави над територією і кордонами, наприкінці ХХ століття посилилася тенденція до зміни цих традиційних понять. Особливо це стосується принципів суверенітету.

Слід зазначити, що увага до питань суверенітету загострилась наприкінці ХХ століття: по-перше, у зв’язку з поглибленням процесів глобалізації. Про це свідчить розвиток всесвітніх інформаційних, фінансових, промислових, екологічних, культурних мереж, що обмежують суверенітет і, по-друге, від результату виникнення конфліктів, під час яких масово порушуються права людини (Косово, Руанда, Афганістан тощо).

Давайте нагадаємо, що поняття суверенітет грунтується на Конвенції Монтевідео (1933) щодо прав та обов’язків держав. Головними критеріями суверенітету було визначено стале населення країни, її територія та діючий уряд. Після Другої світової війни поняття суверенітету було доповнено положенням Хартії ООН, за яким світова організація, заснована на принципі суверенної рівності всіх держав світу і поваги до територіального суверенітету кожної країни, є невід’ємною основою міжнародних відносин. Хоча принцип невтручання у внутрішню політику держави продовжував залишатися основоположним для поняття державного суверенітету в системі міжнародних відносин, часто існування репресивних держав у ХХ столітті вів до багаточисельних людських трагедій і загрожував міжнародній та регіональній безпеці. Крім того, загрозі державному суверенітету сприяє послаблення в деяких країнах режиму кордонів, розколи, поділи держав;

розширення критеріїв загроз миру і безпеці, таких як масове порушення прав людини і геноцид (репресії Іраку проти курдів, убивство мирного населення в Боснії, Косово, Сьєра-Леоне; неспроможність деяких держав ефективно здійснювати контроль над своєю територією і захищати населення своєї країни (Ліберія, Сомалі).

В умовах розвитку процесів глобалізації у всіх сферах людської діяльності, особливо в економічній, відбувається все більший “наступ” на принцип державного суверенітету. Так, потреби економічного розвитку держав світу постійно вступають у протиріччя з принципом існування державного суверенітету. Підпорядковуючись диктату економічної доцільності, держави відкривають свої кордони, даючи можливість проникненню у країну транснаціональних корпорацій, іноземних валют, потоків інформації з інших держав, наркотичних засобів та ін. Все це знижує ефективність функціонування державного апарату та вимагає шукати нові форми вирішення внутрішніх проблем розвитку держави, а також рахуватися із тими змінами, що приносить глобалізація. Мобільність потоків капіталу ускладнює контроль за ними з боку національних держав, посилює можливість проведення спекуляційних операцій, знижує стабільність національних валют.

Характерною особливістю сучасності є посилення впливу глобальної інтеграції на функціонування і розвиток держави як соціального інституту. Під тиском дій світових економічних механізмів відбувається загострення суперечностей між державою і суспільством. Міжнародні економічні і політичні інститути посилюють свій вплив на національні держави, примушуючи їх владні структури поступатися частиною своїх повноважень, що веде до обмеження суверенітету держави взагалі.

Потужним конкурентом національних інститутів влади виступають транснаціональні корпорації, загальною кількістю у світі до 40 тисяч. Контролюючи майже половину світового промислового виробництва і ще більший відсоток світової торгівлі, вони впливають не тільки на економічну,

а й на соціально-політичну ситуацію в окремих країнах світу. За таких обставин держава може втратити значення гаранта збереження демократичних засад суспільства, оскільки життєво важливі рішення приймаються не демократично обраними інститутами, а групами осіб за своїми корпоративними інтересами.

Серед нових чинників міжнародного життя епохи глобалізації, які диктують свої умови суверенним державам і значно впливають на їх економічний та соціальний розвиток, можна назвати зростання за останні десятиліття ролі наднаціональних міжнародних інституцій (Міжнародний Валютний фонд (МВФ), Світовий Банк (СБ), Світова організація торгівлі (СОТ), ООН та її спеціалізовані органи-Всесвітня організація інтелектуальної власності, Міжнародне агенство атомної енергії тощо. Сьогодні значно посилюється значення формальних і неформальних об’єднань країн, рішення яких відіграють важливу роль у сучасному світі. Різко збільшилася кількість таких міжнародних організацій: з 37 у 1909 році до 260 на початку ХХІ століття (НАТО, Європейський Союз, Рада Європи, СНД та ін.)

Державний суверенітет суттєво обмежується не тільки міждержавними міжнародними, але й міждержавними громадськими організаціями і асоціаціями. На кінець ХХ ст. їх кількість зросла до 5472 у порівнянні за 176 – у 1909 році. Порівнюючи їх кількість з державними міждержавними організаціями можна побачити, що саме громадські організації, а не державні дедалі більше претендують на роль виразника інтересів громадян, приймаючи активну участь у прийнятті рішень з життєво важливих питань у багатьох країнах світу.

У той же час у світі існують країни (Чечня, Афганістан, Македонія та ін.), в яких державні інститути поступово втрачають контроль над використанням зброї і приборканням насилля, натомість кримінальні, релігійні, етнічні утворення при підтримці міжнародних екстремістських організацій прагнуть встановити реальну владу над окремими територіями.

Виміри глобалізації

Система національних держав

Світова капіталістична економіка

Світовий військовий

порядок

Міжнародний поділ праці

Сценарій з використанням кримінально-терористичних технологій реалізуються в Сомалі, Ліберії, Руанді на Африканському континенті. У низці країн виникають зони, не контрольовані центральними урядами: «зона племен у Пакистані, Шанська держава у М’янмі; держави з «локальним Суверенітетом» – Абхазія, Карабах, Південні Осетія. Існують країни з «обмеженим суверенітетом», в яких присутні сили міжнародної безпеки і онтролю – Ірак, Сьєра – Леоне, Боснія та ін.

Впродовж ХХ – на початку ХХІ століття триває процес національної самоорганізації людства. З 57 у 1900 до 202 у 1997 р. зросла кількість держав у світі, народи яких реалізували своє природнє право на самовизначення. Втім, ці зміни в історичній долі окремих народів не привели до зміцнення світового порядку. Через слабкість діючих міжнародних організацій виникають загрози керованості світом загалом і в частині розв’язання його глобальних проблем. Підтвердженням цьому відмова 24 держав підтримати програму ООН щодо планування сімї, ігнорування 12 державами світу Монреальської декларації про припинення виробництва субстанції, що руйнує озоновий шар та інші приклади.

Важливою рисою сучасної доби є пріоритет загальнолюдських цінностей над формаційними. Усвідомлення нових світових реалій політичними і економічними елітами провідних країн Заходу і Сходу сприяє

наповненню національних економічних систем соціальним змістом, демократизації власності. Солідарні витрати на вдоволення потреб людини здійснюють як держава, так і недержавні інституції – страхові компанії, пенсійні фонди тощо. На початку 90-х років ХХ ст. Вони тримають майже 50 відсотків акцій 100 найбільших корпорацій США.

Ціною значних соціальних витрат відбувається перехід до ринкової економіки і демократії в постсоціалістичних країнах. Лібералізм породив високі рівні безробіття, падіння на третину життєвого рівня, зростання рівня смертності.

Розвиток демократії, соціальний прогрес, високий рівень життя, спільність політичних інтересів не знімають проблеми, пов’язані з розвитком етносів та їх самосвідомості. Серед причин – криза сучасних інститутів державності, їх корумпованість та нездатність розв’язання назрілих проблем, що й посилює відчуття етнічної належності та культурної окремижності. Як наслідок, посилення тенденцій до децентралізація та артикуляції. Причому вони властиві не тільки країнам, що розвиваються та постсоціалістичним, але й країнам традиційних зон стабільності (Швеція – рух «майбутньої Скані», Італія – боротьба «Ліги Півночі» за створення Паданії та ін.). нерідко міжетнічні конфлікти переростають у збройне протистояння, загрожуючи територіальній цілісності країн, політичній, стабільності в регіонах. За даними ООН, після падіння Берлінської стіни у світі відбулося 82 конфлікту, 79 з яких були громадянськими війнами.

У сучасних умовах система національних держав, залишаючись важливим компонентом глобального політичного порядку, уже не визнається єдиною (як це було в ХІХ – першій половині ХХ ст.) домінуючою силою в світовій економіці, яка розвивається за іншими – не національними, а глобальними законами.

Разом з тим, ні світова економіка, ні інші вияви глобалізації не можуть існувати ізольовано від національних держав. Але важливо пам’ятати, що

ніякі політичні системи, цивілізації, структури, культурні цінності до того ж не можуть за таких умов бути універсальними.