2. Теоретичні аспекти світового туризму

При вивченні світового туризму необхідно брати за основу теоретичний метод аналізу, який підтримується емпіричними дослідженнями. Найбільш ефективні теорії міжнародної торгівлі і міжнародних фінансів, які разом створюють економічну теорію світогосподарських зв'язків. До них належать;

• теорія абсолютних переваг;

• порівняльних переваг;

• теорія співвідношення факторів;

• теорія життєвого циклу продукту;

• теорія подібності країн,

які в сукупності пояснюють позицію країни в міжнародному туристичному обміні, світовий поділ та загальне спрямування розвитку туристичних потоків.

Розглянемо теорію абсолютних переваг у туристичній індустрії. Справді, деякі країни мають унікальні туристичні ресурси; рідкісні природні місця, такі як Ніагарський водоспад у США, гора Джомолунгма в Непалі та ін.; пам'ятники архітектури та мистецтва – піраміди фараонів у Єгипті, Тадж Махал в Індії, Акрополь у Греції, Колізей в Італії тощо. Унікальні природні пам'ятники та витвори мистецтва, створені людиною, визначають монопольне становище тієї чи іншої країни і спонукають туристів приїздити до неї.

Свою абсолютну перевагу така країна може ще більше посилити інноваційною політикою, яка дозволяє їй створювати специфічні продукти туризму і тим самим забезпечувати собі хорошу спеціалізацію в міжнародному туризмі.

Інновації в туристичному секторі здебільшого охоплюють індустрію гостинності, яка все більше використовує новітні , технології в готельному бізнесі та індустрії розваг, формування нового туристичного продукту і маркетинг Завдяки застосуванню передових методів управління та активному використанню сучасних інформаційних засобів і нових матеріалів, інновації також можуть істотно знизити ціну туристичного продукту.

У 1817 році Давид Рікардо розвинув ідеї Адама Сміта і ще більше зміцнив доводи на користь вільної торгівлі. Підрахувавши робочий час, необхідний для виробництва заданої кількості вина і сукна в Англії і Порпугалії, він показав вигідність зовнішньої торгівлі для країни, коли вона спеціалізується на виробництві тих продуктів, які може виробляти більш ефективно, ніж інші країни, без урахування абсолютних переваг Інакше кажучи, країна відмовляється від виробництва товарів, в яких вона має абсолютну перевагу і спеціалізується на інших, більш ефективних виробництвах, при цьому купує в інших країнах з меншими ресурсами ті товари, від виробництва яких вона відмовилась. На прикладі Португалії Д.Рікардо показав, що при абсолютній перевазі у виробництві вина і сукна ця країна поступилась виробництвом сукна Англії з тим, щоб самій спеціалізуватись на виробництві більш вигідного для неї товару – вина.

Це і є теорія порівняльних переваг, яка повністю пояснює і характер двосторонніх обмінів продуктами міжнародного туризму, як результат різниці цін між країнами.

На ціну туристичного продукту впливають витрати на транспорт, проживання і супутні послуги, які, у свою чергу, залежать від цілого ряду складових, що різні в кожній країні - це податкова політика держави, застосування нових технологій, ціни на пальне, продукти харчування, інші види послуг. Разом з вивченням порівняльних цін враховується також якість обслуговування. Для збереження конкурентоспроможності і завоювання порівняльних переваг окремим країнам необхідно підтримувати високий рівень обслуговування, як це роблять такі країни, як Великобританія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Австрія, Італія, де ціни відносно високі.

Більш точну відповідь на питання "Які саме товари забезпечують країні абсолютну і відносну переваги?" дає теорія, розроблена шведськими вченими Хекшером і Оліним, яка базується на співвідношенні факторів в кожній країні для забезпечення порівняльної переваги при виробництві та експорті певної продукції чи послуг, що вимагають саме цих ресурсів для виробництва. Згідно з теорією Хекшера й Оліна, країни, які володіють великими капіталами, повинні експортувати капіталоємні товари й імпортувати трудомісткі. Теорія співвідношення факторів визначає розвиток туризму між країнами. Країни, які мають надлишок туристичних ресурсів і попит на них у світі, спеціалізуються на міжнародному туризмі і експортують подібні послуги. Так, наявність чудових пляжів і сприятливого клімату в Середземноморських країнах породжує туристичні потоки з таких країн, як Австрія, Німеччина, Швейцарія, Японія та ін. Водночас попит на зимовий відпочинок мешканці Іспанії, Греції, Ізраїлю та інших країн задовольняють у тій самій Швейцарії чи Австрії. Вартість природних ресурсів, а також історично-культурних пам'яток залежить від їх доступності та якісних характеристик. А це означає, що для розвитку туризму вони набувають економічного значення.

Другим важливим фактором створення конкурентоспроможного туристичного продукту є капітал. Розвиток туризму вимагає розвинутої інфраструктури, а для цього необхідні великі інвестиції. Навіть тоді, коли країна має багаті природні ресурси, але обмежений капітал, туристичний сектор достатньою мірою розвиватися не зможе. Цим і пояснюється переважний розвиток туризму в індустріально розвинутих країнах.

Наявність трудових ресурсів можна визначити як важливий фактор виробництва туристичного продукту, його реалізації, оскільки це продукт сфери обслуговування, яка, у свою чергу, є трудомістким сектором економіки. Отже, порівняльна перевага країн в туризмі зумовлена наявністю трудових ресурсів, а також рівнем їх майстерності.

Таким чином, можна виділити три основних групи факторів, які тісно взаємодіють з головними факторами функціонування всієї економіки. Це:

• природні ресурси та історико-культурні надбання;

• капітал;

• трудові ресурси.

Наявність цих факторів має вирішальний вплив на визначення позиції країни в розвитку туризму.

Розглянемо теорію життєвого циклу продукту (в т.ч. туристич­ного), згідно з якою він проходить стадії впровадження, зростання, зрілості, занепаду. На першому етапі, або на стадії впровадження, все починається з невеликої групи подорожуючих, які хочуть бути першовідкривачами незвіданих природних місць або пам'яток архітектури чи культури. В цей період туризм не впливає значною мірою на місцевість, а населення активно контактує з подорожуючими шляхом надання їм послуг

Подальше зростання кількості туристів стимулюють місцеві органи влади, розвиваючи інфраструктуру та створюючи комфортні умови перебування туристів.

Далі настає стадія зростання, коли кількість туристів інтенсивно зростає, особливо в піковий період, інколи переважає чисельність місцевого населення в декілька разів.

Контроль за розвитком туризму переходить з рук місцевої адміністрації в руки зовнішніх компаній, які швидкими темпами починають розвивати інфраструктуру, тим самим змінюючи виг­ляд майбутнього туристичного центру. Водночас цей інтенсивний розвиток має і свій негативний бік - надмірне збільшення чисельності туристів і населення призводить до збільшення навантаження на місця життєзабезпечення та природні ресурси.

На стадії зрілості спочатку сповільнюються темпи зростання кількості гостей, а потім центр туризму перетворюється на повністю завантажену частину індустрії туризму. Надалі розвиток цього центру відпочинку і розваг досягає свого піку, після чого мода на нього падає, і він тримається тільки за рахунок постійних клієнтів та випадкових гостей.

На кінцевій стадії (занепаду) туристичний центр стає мало-привабливим для більшості туристів і при цьому залежним від малої кількості подорожуючих чи відпочиваючих із найближчих районів.

У 1961 році шведський економіст Стефан Ліндер сформулю­вав теорію подібності країн, яку називають також теорією попиту. Згідно з цією теорією, міжнародна спеціалізація країни значною мірою залежить від внутрішнього попиту. Справді, високий рівень попиту на внутрішній туризм створює атмосферу і сприятливі умови для розвитку міжнародного туризму. Виникають додаткові місця розміщення, харчування, транспортний зв'язок, розвиваються природні та історико-культурні центри туризму. Тому країни, які можуть керувати великим внутрішнім попитом, готові задовольнити і міжнародний попит.

Для визначення внутрішнього попиту застосовують такі показники; чисельність населення, ВВП (валовий внутрішній продукт) на душу населення, кількість місць проживання та інші. До країн із високим внутрішнім попитом належать Франція, Німеччина, Великобританія, Ірландія та ін. Отже, і міжнародні обміни найчастіше відбуваються між країнами, які мають подібні умови прийому та обслуговування гостей.

Досягнуті багатьма країнами економічні показники розвитку туризму та стандарти туристичного обслуговування можуть служити для України орієнтиром на перспективу. Аналіз даних про дохід від іноземного туризму в розрахунку на душу населення показує, що особливо швидко туризм розвивається в країнах Європейського Союзу, а найбільші туристичні обміни відбуваються між сусідніми країнами. Найважливіші фактори, які стимулюють цей процес, такі:

1. високий рівень безпеки подорожей у країнах ЄС (цей фактор займає перше місце в опитуваннях туристів);

2. висока якість та широкий спектр туристичних послуг;

3. вільне пересування в межах Європейського Союзу та Шенгенської групи країн, відсутність прикордонного та митного контролю;

4)введення з 1 січня 2002 року єдиної валюти – євро.

Крім цих факторів, значний розвиток туризму в кінці XX та на початку XXI століття пояснюється рядом інших причин. Найголовнішою з них слід визнати посилення процесу індустріалізації - зміцнення економічних зв'язків між країнами і континентами на основі поглибленого територіального розподілу праці і безпосередньо пов'язаного з ним розширення науково-технічних і культурних зв'язків. Важливу роль відіграють досягнення науково-технічної революції, особливо в галузі транспорту і нових інформаційних технологій. Розвитку туризму сприяє збільшення грошових доходів населення ряду країн, підвищення рівня освіти та культури, а також зростаюча втома від життя у великих містах. Чимале значення мають і здійснювані в багатьох країнах спеціальні програми, направлені на активізацію ) туристичного руху, скасування обмеження на ввезення валюти, будівництво готелів та доріг, широка реклама об'єктів туризму, ціна на туристичні послуги та ін.

Водночас існують чинники, які стримують розвиток світового туризму або негативно впливають на нього, причому в Україні їх значно більше, ніж в країнах, які є основними постачальниками туристичного продукту.

Як свідчать результати соціологічного опитування, проведе-ного Німецьким Інститутом Вивчення Вільного Часу в державах Європейського Союзу, найбільше подорожуючих хвилюють наступні проблеми:

Війна, неспокій, політична нестабільність (74 %).

Як бачимо, саме цей фактор найбільше стримує туристів від здійснення закордонних поїздок до тієї чи іншої країни.

Однак практика показує, що вплив цього фактора набагато вагоміший і стосується він не лише держави, в якій спостерігається політичний неспокій, але й країн, сусідніх із нею. Найяскравішим прикладом, що характеризує цю ситуацію, може бути Близький Схід. На відносно невеликій території тут сконцентровані досить привабливі місця для відпочинку.

Однак динаміка розвитку туризму в згаданому регіоні підлягає різким коливанням. Так, через військові дії в Лівані в середині 80-х років спостерігався різкий спад потоку туристів та доходу від нього в цілому по регіону, в 1986 році Близький Схід відвідало на 17,6 % іноземних туристів менше, ніж в 1985 році, а доходи за аналогічний період скоротились на 16,5 %. Після початку військових дій в районі Перської затоки в 1991 році у цьому регіоні побувало на 6,62 % іноземних туристів менше, ніж в 1990 році, а надходження від туризму в 1991 році зменшились на 14,4 % в порівнянні з попереднім роком.

Усі намагання урядів держав даного регіону збільшити кількість подорожуючих до своїх країн перекреслюються одним повідомленням про зростання напруженості в регіоні. Від цього потерпають не тільки державні бюджети, що недораховуються значних валютних надходжень, але й окремі підприємства, яким зменшення потоку туристів завдає великі збитки.