2.3. Взаємозв”язок самооцінки та ставлення до інших.

Ставлення до інших людей і до діяльності в свою чергу обумовлює ставлення людини до власної особистості, до самого себе. Правильне, оціночне ставлення до іншої людини, є основною умовою самооцінки.

У психології вважається загальновизнаною значимість позитивної самооцінки для здорового розвитку особистості. Вчинки і діяльність людини багато в чому визначаються тим, якою вона себе сприймає. Позитивна самооцінка пов’язується з упевненістю в собі, самокритичністю, наполегливістю, суспільною активністю, успішністю, високим соціальним статусом. Підлітки з позитивною самооцінкою виявляють більш різнопланові інтереси, захоплюються різними сферами діяльності, їх міжособистісні стосунки базуються на бажанні пізнавати себе й інших, є  більш щирими і глибокими.

Переживання різних емоцій, які супроводжують процеси самопізнання, формують у людини ставлення до себе.

Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить самооцінку особистості.[30]

Сучасні дослідники даного віку І.В. Дубровіна, A.M. Прихожан, Н.Н. Толстих віддають перевагу найважливішій потребі особистості підлітка, яка виступає як центральне новоутворення — потреби в неформальному, інтимному спілкуванні. Більшість українських психологів (Г.С. Костюк, М.И. Боришевський, О.А. Проскура, О. Кононко) схиляються до думки, що саме почуття дорослості виступає специфічним новоутворенням самосвідомості підлітка, стрижневою особливістю його особистості — "її структурним центром". Серед багатьох особистісних утворень, притаманних підлітку, особливої уваги заслуговує "почуття дорослості", як особливої форми самосвідомості. Почуття дорослості виникає на основі розвитку особистісної рефлексії. Підліток завдяки останній прагне осмислити і переосмислити свої домагання на визнання; визначитися у соціальному просторі — осмислити свої права і обов'язки: переосмислити для себе ретроспективу власного життєвого досвіду, проаналізувати значущість реального -— "тут і тепер", заглянути в особисте майбутнє. Він зацікавлено рефлексує на себе та інших, співвідносячи притаманні йому особливості з проявами однолітків і дорослих. Отже, почуття дорослості — це ставлення підлітка до себе як до дорослого, уявлення себе якоюсь мірою дорослою людиною. У зв'язку з цим, у підлітка виникає внутрішнє прагнення (яке в нього постійно закріплюється) — якомога швидше ствердитися у світі дорослих. Це прагнення створює для нього виключно нову внутрішню, суб'єктивну ситуацію особистісного розвитку. Суб'єктивна сторона почуття дорослості підлітка визначається на основі рефлексивного аналізу самого себе. Як відомо, саморефлексія має дві сторони: когнітивну і емоційну. Когнітивна виявляється у суб'єктивному визначенні підлітком особистісних рис, вчинків, поведінки, міжособистісних взаємодій. Когнітивне ставлення до себе — це оцінка багатств внутрішнього світу, якими є власні думки, уявлення, фантазії, вольові якості, а також те, як вони співвідносяться з світом дорослих. Емоційний бік пов'язаний з оформленням емоцій, переживань, що спрямовані на самого себе. Полярні позиції визначають суперечливість самоутвердження підлітків, що може демонструвати різне в поведінці: від глибинної ідентифікації з іншими до різкого відчуження від них; від альтруїзму до жорстокості; від страху смерті до нестямного ризику; від захопленості життям до суїциду. Всі ці позиції можуть переломлюватися в самосвідомості підлітка і виступати як умови реалізації його домагань на визнання, як самоствердження. Взагалі, сутність самоствердження підлітка пов'язана з відчуттям своєї "самості" і "відокремленості" від інших; з прагненням до рольового самовизначення; з потребою бути самоцінним, визнаним, незалежним; "показати" себе, стати предметом уваги інших; відстояти особистісну гідність; досягнути переваг; мати владу над собою та іншими; набути впевненості у собі. На процес самоствердження підлітка дуже сильно впливає його самооцінка. [31]

Пізнання себе, своїх особистісних якостей призводить до формування кількох образів "Я". Різні аспекти Я, які виникають у самосвідомості підлітка, відображають різнопланові уявлення про себе — як реальні, так і ідеальні. Реальні уявлення про власну зовнішність, привабливість чи відсутність її, уявлення про свій розум, здібності в різних галузях, про силу характеру, комунікабельність, доброту чи жорсткість та інші якості, поєднуючись, утворюють значне нашарування в "Я-концепції" — так зване "реальне Я". "Реальне Я" підлітка завжди пов'язане з оцінним уявленням про себе: когнітивним, вольовим і поведінковим. Для нього завжди важливо знати, який він є насправді і наскільки значущі його індивідуальні особливості. Оцінка своїх якостей залежить певною мірою від системи цінностей, які склалися під впливом суспільних інститутів (сім'ї, школи; міста, села; групи однолітків, друзів тощо). Існує багато інших форм "Я-концепції": фантастичне, динамічне, майбутнє Я. Особливу значущість для розвитку особистості підлітка має "ідеальне Я". Це самооцінка особистістю підлітка самого себе у відповідності з бажаннями ("Яким би я хотів бути"). При високому рівні домагань і недостатньому усвідомленні своїх можливостей "ідеальне Я" може сильно відрізнятися від реального. Підлітком переживається дистанція між ідеальним образом і справжнім своїм становищем, що призводить до невпевненості у собі, зниженню самоповаги. У взаємовідносинах, як правило, такий підліток проявляє образливість, впертість, агресивність. Коли ж ідеальний образ уявляється досяжним, він завжди спонукає до саморозвитку.

25