Виховна концепція неотомізму
Цінності у
педагогічній
концепції неотомізму
мають абсолютний
характер, є
вічними та незмінними.
Розуміння цінностей
як вічних, незмінних та абсолютних
завжди було характерним для релігійних
вчень. Вже в середині першого тисячоліття
до н.е. на Сході формулюється Золоте
правило етики, в якому визначаються
відношення "я та інші":
конфуціанство:
не роби іншим того, чого не бажаєш собі;
буддизм:
не роби іншим того, що сам вважаєш злом;
іудаїзм:
що ненависно тобі, не роби іншому;
індуїзм:
не роби іншим того, що завдало би болю
тобі.
Вперше позитивні
цінності загальнолюдського характеру
були сформульовані давньогрецькими
філософами. За Платоном світом істинного
буття, вмістилищем духовності, розуму,
добра є тільки світ ідей. Зло являє
собою тільки частину буття, а не його
основу; душа як носій світу ідей є
джерелом для впорядкування земного
світу
а, отже, подолання зла. Аристотель
визначав найвищим благом людини щастя,
яке полягає у діяльності душі у розвитку
своїх доброчинностей. Доброчинності
ж Аристотель визначав як золоту середину
між крайностями, які є пороками. Сучасне
пояснення цінностей як абсолютних -
вічних та незмінних належить німецькому
філософу І. Канту. Він вважав особистість
самоціллю: її не можна використовувати
як засіб для досягнення будь-яких цілей,
навіть благих. Особистість керується
тільки внутрішнім велінням - категоричним
імперативом, що є сформульованим Кантом
у формі узагальнення християнського
варіанту етичного "Золотого правила":
"Дій тільки згідно з такою максимою,
керуючись якою ти можеш побажати, щоб
вона стала загальним законом". Вчинок
вважається моральним тільки тоді, коли
його мотивом є повага до морального
закону, почуття обов'язку.
Згідно з концепцією
неотомізму
буття всіх речей залежить від божественної
волі; блаженство для людини є можливим
тільки через
сходження до чистого і досконалого
буття, що створене по образу і подобі
Божій. До
нього ведуть цінності християнства:
віра, надія,
любов.
Провідною серед них є
любов до Бога
і до ближнього,
оскільки тільки через любов людина
може досягти блаженства.
Неотомізм признає
значимість для людини і природних
цінностей, сформульованих уже у
дохристиянській філософії Аристотелем:
мудрість,
справедливість, мужність, поміркованість.
Але вони отримують істинне значення
лише через співвіднесення з Богом. На
найвище місце в ієрархії цінностей
неотомізм ставить щастя,
якого можна досягнути тільки через
наближення до Бога шляхом виконання
обов'язку перед ним.
Важливою цінністю
є обов'язок
власного удосконалення.
Поведінка вважається такою, що відповідає
цінностям, якщо вона є результатом
виконання обов'язку, і не відповідає,
якщо її причиною є людські пристрасті,
що не сумісні з ним. Вибір між обов'язком
та пристрастями є вольовим актом;
конфлікт між обов'язком і пристрастями
розв'язується совістю людини.
Совість є автономним
утворенням і ніхто не може нав'язати
нам будь-якої поведінки, якщо ми не
усвідомили, що самі прийняли на себе
певний обов'язок. Тобто мова йде про
детермінованість поведінки почуттям
обов'язку. Отже і воля Божа зобов'язує
нас настільки, наскільки ми признаємо
цю волю в контексті нашої совісті.
Звідси, найважливішим
завданням виховання є
розвиток совісті шляхом розвитку
розумових сил та волі.