1. Податкова політика Римської і Візантійської імперії

Найдавніший вид податків, що існує, проте, і в наші дні – десятина, 10% всіх доходів, які кожен член стародавнього суспільства платив церкві або монастирю.

Ставка «десятини» зараз різна в різних християнських общинах: у католиків і мормон – це строго|суворий| 10% всіх доходів віруючого, баптисти ж на підставі власного тлумачення «Біблії» вивели ставку в 23%.

Такий податок існував і продовжує стягуватися не тільки|не лише| в християнських общинах. У «Корані» десятина, названа|накликати| там «зекат|» або «закат», була наказана|пропонує| як один з щонайперших обов'язків мусульманина. У іудеїв вона носить назву «цедака|».

У Афінах замість постійного прибуткового податку були натуральні повинності, що називалися «літургії». Вони накладалися на багатих громадян. Виділялися періодичні і надзвичайні літургії. До першої категорії відносяться «хорегія», «гімнасіархія», до другої – «трієрархія», «ейсфора».

Хорегія полягала в сплаті витрат на навчання хорів для свят, пов'язаних з драматичними, музичними і орхестическими змаганнями під час свят.

Гімнасіархія полягала во владнуванні гімнастичних ігор під час деяких свят, тобто в наборі гімнастів і доставлені ним всього необхідного.

Трієрархієй називалася літургія по спорядженню військового корабля, «трієри». Держава передавала трієрархам (так називалися особи, які платили цей податок) лише остови судів з щоглами, а трієрархи зобов'язані були оснащувати їх, забезпечувати всім необхідним і набирати екіпаж. Трієрархія продовжувалася цілий рік, протягом якого трієрарх командував кораблем, піклувався про те, аби він був постійно придатний до плавання, і зобов'язаний був здати його в справному вигляді своєму наступникові.

Ейсфора, військовий податок – пряма грошова подать, що стягувалася на військові потреби при скрутному положенні держави, всякий раз за особливим народним визначенням, з громадян і метеков (іноземців, що осіло жили в Афінах) з таким розрахунком, що багатші люди платили не лише в кількісному, але і в процентному відношенні більше, ніж бідні.

У Римській імперії найбільша тяжкість|тягар| податкового тягаря припадала на вибраних магістрів, які працювали на користь міста безкоштовно|безплатно|. У мирний час громадяни взагалі не платили податків.

У 4-3ст|. до н.е. Римська імперія змінює свою податкову стратегію. Податки діляться на державні і провінційні|провінціальних|. Державний податок брався з майна. Провінційний|провінціальний| брався із землі|грунту|.

З поч. I тис. в Римській імперії з'являються такі прямі податки як плата за фруктові дерева, виноградну лозу, подушна подати, і непрямі податки – податок з обороту 1%, податок з торгівлі рабами 4%, податок із звільнених рабів 5%.

У Візантійській імперії існувало 21 прямий податок, серед яких: подушна подать, земельний податок, на зміст армії, на покупку коней; був податок на рекрутів, який давав можливість тим, хто його платить, не служити в армії.

Існував навіть податок «на повітря». Платили його власники будівель, які були вище встановлених норм.

Вперше було введено мито на видачу державних актів. Застосовувався принцип прогресивного оподаткування на доходи – вищі податки платили сенатори і інші чиновники, а також військовослужбовці, що отримали підвищення по службі. У Візантії часто практикувалися і різні надзвичайні податки – на будівництво флоту, зміст армії. Кількість податків і їх розміри були дуже високими, що не давало можливості розвиватися платникам податків і зрештою викликало кризу і ослаблення держави.