Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Шпоры по истории.doc
Скачиваний:
11
Добавлен:
06.05.2019
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

41. Теорія додаткової вартості та аналіз економічної думки.

Четвертий том («Теорії додаткової вартості») займає особливе місце, у ньому розглядається історія економічних концепцій, наведено їх критичний огляд.

У капіталістичному суспільстві рівноважні капітали приносять рівноважні прибутки; ціни формуються відповідно до розмірів капітальних витрат і середнього прибутку. Якщо товари продаються за цінами виробництва, то тим самим зберігається дія закону вартості в дещо зміненому вигляді і «знімається» суперечність, яку не зміг дослідити Д. Рікардо.

Безперечно, інтерес до теорії та робіт Маркса не зникає. Майже кожного, хто знайомиться з «Капіталом», вражає глибина узагальнень, логічна суворість аргументації, дивна здатність проникати в суть процесів, що криються за їх зовнішньою оболонкою.

Додатко́ва ва́ртість — це вартість, створена працівниками понад вартість робочої сили і безкоштовно привласнена власником засобів виробництва. Виходячи з цього, вартість товару (W) можна виразити так:W = с + V + m, де с вартість засобів виробництва, V — вартість робочої сили, m — додаткова вартість.

Вперше наукове обґрунтування вартості дав Вільям Петті. Він є родоначальником трудової теорії вартості. Глибше обґрунтування суті додаткової вартості дав Карл Маркс. Він виділяв 2 види додаткової вартості — абсолютну та відносну:

абсолютна пов'язана з подовженням робочого дня;

відносна пов'язана зі зростанням інтенсивності праці.

Систематизація марксистської теорії додаткової вартості

За Марксом, товар, по-перше, здатний задовольняти потреби людей (він володіє споживною вартістю; по-друге, виробляється та здатний обмінюватися на інші товари (має вартість. В основі цієї двоєдиної властивості лежить висунуте Марксом положення про двоїстий характер праці. В умовах товарного виробництва праця виступає як конкретна праця, що створює споживну вартість, а також як абстрактна праця, що створює вартість. Праця є творець вартості – є працею не для себе, а для інших, для обміну, для продажу на ринку.

В основі вартості товару лежить тільки одне джерело, один виробничий фактор – праця найманих робітників. Усі товари є продуктами людської праці. Вимірником цінності товарів слугують витрати робочого часу, причому не індивідуальні, а суспільно необхідні, усереднені витрати.

Найманий робітник одержує за свою працю заробітну плату. Заробітна плата покриває витрати, необхідні для підтримки і відновлення фізичних і моральних сил, для нормального функціонування працівника. Заробітна плата оплачує не працю, а специфічний товар – Робочу силу. Особливість робочої сили полягає в тому, що вона має властивість створювати продукт (товар), вартість якого вища за вартість самої робочої сили, тобто того, що необхідно для підтримання життя робітника і його родини.

Отже, капіталіст, наймаючи робітника, оплачує його здатність до праці та здобуває право змусити його трудитися більше того часу, який потрібний робітникові для забезпечення певного мінімуму життєвих засобів. У результаті утвориться різниця між вартістю виготовленого працею робітника товару і вартістю робочої сили – заробітною платою, сплачуваною капіталістом як «ціна» товару «робоча сила». Ця різниця і становить додаткову вартість – частину матеріалізованої в товарі праці робітника, що привласнюється безоплатно власником підприємства. «Таємниця» експлуатації, за Марксом, полягає в тому що робоча сила, як будь-який товар, має дві властивості: вартість і споживну вартість. Додаткова вартість є не «відрахуванням з праці робітника» (як вважав Д. Рікардо), а результат еквівалентного обміну. Робоча сила продається і купується за вартістю, але її вартість («ціна») нижча, ніж вартість створюваного нею продукту. Все обґрунтування сутності розглянутого процесу – логічне продовження і «розгортання» вихідних постулатів про двоїстий характер праці та два фактори товару.

Додаткова вартість лежить в основі доходів власників капіталу – підприємницького прибутку, торгового прибут­ку, відсотка.

Критики Маркса вважають, що його теорія додаткової вартості є свого роду теоретичною конструкцією, яка не враховує, що підприємницька праця, праця з управління, організації виробництва також є джерелом цінності товару, створює дохід.

Трудова (однократна) теорія вартості, яка лежить в основі так званої вищезазначеної конституції, не узгоджена з практикою, тому що праця різнорідна і відрізняється не тільки за витраченим часом, а й за результатами. Звертається увага на те, що форми експлуатації можливі та існують навіть у тих умовах, коли учасники виробничого процесу є рівноправними суб'єктами відносин власності.