2. Педагогіка співробітництва.

Це ще одна виховна технологія, яка пронизує весь сучасний освітній процес. Вона є втіленням нового педагогічного мислення, яке виникло в 80-і роки ХХ століття. Назва цій технології дана групою вчителів-новаторів, які узагальнили передовий досвід радянської і зарубіжної школи: Ш.Амонашвілі, С.Лисенковою, В.Шаталовим, І.Ільїним, І.Волковим, І.Івановим та іншими.

Мета технології: розбудити, викликати до життя внутрішні сили і можливості особистості, перебудувати навчально-виховний процес на засадах гуманістичних суб’єкт-суб’єктних відносин між вчителем і учнями.

Педагогіка співробітництва має такі характеристики: загальнопедагогічна, гуманістична, загальноосвітня, комплексна, гармонійна, гуманно-особистісна.

Концептуальні положення:

• перетворення школи Знань в школу Виховання;

• розміщення особистості учня в центр виховної системи;

• гуманістична орієнтація виховання;

• розвиток творчих здібностей дитини;

• відродження національних традицій;

• поєднання індивідуального і колективного виховання;

• постановка складної (важкої) мети.

Напрями педагогіки співробітництва:

• дидактичний активізуючий і розвивальний комплекс (Шаталов – опорні сигнали, Занков – інтелектуальний розвиток, Волков– розвиток творчості, Ерднієв – крупні блоки);

• гуманно-особистісний підхід до дитини;

• педагогізація середовища (сім’я, оточення учня).

Як один із напрямів педагогіки співробітництва розглянемо гуманно-особистісний підхід, розроблений Ш.Амонашвілі (технологія „школа життя”).

Мета:

• облагороджування душі дитини;

• розвиток пізнавальних сил;

• забезпечення умов для розширення і поглиблення об’єму знань і умінь учня;

• самовиховання дітей.

Концептуальні положення:

1. Всі названі вище.

2. Дитина як явище несе в собі життєву лінію, якій вона має служити.

3. Дитина – вище творіння Природи і Космосу і несе в собі їхні риси – могутність і безмежність.

4. Цілісна психіка дитини включає три пристрасті: розвиток, дорослішання, свобода.

Найважливіші уміння і здібності: пізнавальне читання; письмово-мовленнєва діяльність; лінгвістична чутливість; математична уява; осмислення математичних понять; осягнення прекрасного; планування діяльності; сміливість і витримка; спілкування; іноземна мова; шахи; духовне життя.

Методичні прийоми :

• гуманізм;

• індивідуальний підхід;

• майстерність спілкування;

• атмосфера романтики;

• сімейна педагогіка;

• літературна творчість дітей;

• оцінювання без виставлення оцінних балів, лише якісна оцінка і самооцінка.

Результатом застосування цієї технології є розвиток особистості учня, його прагнення до навчання, до співпраці з учителем.

3. Технологія „створення ситуації успіху” (автор – А.С.Бєлкін)

Витоки цієї технології у педагогічній діяльності А.С.Макаренка, який розробляв ідею „завтрашньої радості”, В.О.Сухомлинського, який створив „Школу радості”.

Ситуація успіху – це суб’єктивний психологічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги. Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визнає цей результат як успіх. Виникає у суб’єкта після здолання своєї боязкості, невміння, незнання, психологічного ураження тощо.

Мета: створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.

Завдання педагога – допомогти особистості дитини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, зрозуміти, що дарма в житті нічого не дається – треба докласти зусиль, і успіх буде еквівалентним затраченим зусиллям.

Концептуальна основа:

– успіх у будь-якій діяльності надихає й окриляє людину, надає їй упевненості, підсилює інтерес до цієї діяльності; постійні невдачі пригнічують, розчаровують, засмучують, знижують інтерес, викликають байдужість до діяльності чи навіть відразу до неї;

– успіх у навчанні впливає на всі види діяльності в майбутньому дорослому житті, на вибір нею професії, на її соціальний статус;

– успішність у навчанні тісно пов’язана з його гуманізацією та індивідуалізацією.

Змістову основу складає створення вчителем умов, які дають можливість учневі чи дитячому колективу досягти значних результатів у діяльності, повірити в свої сили.

Процесуальна сторона: реалізація технології „створення ситуації успіху” виробляє найціннішу людську якість – стійкість у боротьбі з труднощами. Створення ситуації успіху має штучний характер, оскільки педагог на певний час (у певний момент) посилює оцінний акцент на гідну працю учня, при цьому не звертаючи увагу на недоліки, Ситуація успіху – це таке цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому. Це результат продуманої та підготовленої стратегії і тактики вчителя, сім’ї. Педагог розуміє тимчасовість створюваної ситуації, яка в подальшому коригується. Коли дитина повірить у свої сили, можна вказувати на недоліки, поступово їх виправляючи спільно і самостійно.

Педагогічна технологія „створення ситуації успіху” має на увазі створення різноманітних видів радості, використання прийомів роботи з різними категоріями учнів. Ці прийоми – творчість вихователя:

– „емоційне погладжування” – усмішкою, поглядом дати зрозуміти, що вчитель схвалює поведінку;

– анонсування – попереднє обговорення з учнем, що треба буде зробити, репетиція події;

– „гидке каченя” – створення можливостей для розквіту дитини;

– „миша у сметані” – вселення впевненості у свої сили, заклик до подолання труднощів;

– „сходи” – поступове ведення вихованця сходинками знань, психологічного самовизначення;

– „даю шанс” – підготовка педагогом ситуації, в якій дитина розкриває власні можливості;

– „навмисна помилка” – активізація уваги учнів та ін.

Для успішного застосування цієї технології педагог повинен володіти силою сугестивного впливу через мовні засоби педагогічної техніки, ставитися до дитини як до особистості, яка формується, розуміти її внутрішній світ, володіти емоційною культурою, мати психологічну компетентність.

Результатом буде віра дитини в свої можливості, в учителя.