1.6. Оцінювання запасів на дату балансу

Запаси в обліку, як правило, відображаються за первісною вартістю, але можливі ситуації, коли реальна вартість запасів нижча від первісної вартості. Такі запаси, згід­но з П(С)БО 9 «Запаси», деякою мірою втратили первісно очікувану економічну ви­году. В такому випадку запаси оцінюються та відображаються в звітності за чистою вартістю реалізації. Під чистою вартістю реалізації запасів розуміють очікувану ціну реалізації запасів в умовах звичайної діяльності. Вона визначається за кожною оди­ницею запасів шляхом вирахування із очікуваної ціни їх продажу, очікуваних витрат на завершення виробництва та збут. Іншими словами, це вартість, за якою запаси мо­жуть бути реалізовані.

Зниження первісної вартості запасів до рівня чистої вартості реалізації є уцінкою запасів.

1.6 Уцінювання запасів

Згідно з П(С)БО 9 «Запаси», запаси переоцінюються тільки в тому випадку, коли вони втратили первісно очікувану економічну вигоду (застаріли, зіпсувалися або на дату складання балансу їхня ціна знизилася). При цьому первісна вартість знижуєть­ся до чистої вартості реалізації, в результаті чого запаси відображаються у звітності достовірно за найменшою вартістю.

Запаси на підприємствах уцінюються за рішенням керівника у випадках, якщо:

• продукція не має збуту в період більше трьох місяців і не користується попи­том у споживачів;

• товари і продукція втратили свої первісні якості;

• надлишкові запаси не використовуються для виробництва продукції більше ніж три місяці;

Не підлягають уцінюванню товари, продукція та надлишкові ТМЦ із запасів ТМЦ, які:

• оформлені в заставу;

• перебувають у резерві;

• знаходяться на відповідальному зберіганні.

У бухгалтерському обліку суму уцінки списують на витрати звітного періоду.

1.7.Дооцінювання запасів

Якщо запаси були оцінені за чистою вартістю реалізації, то в кожному наступному звітному періоді така їхня вартість має переглядатися. Це пов'язано з тим, що може виникнути ситуація, коли обставин, які раніше призвели до часткового списання вар­тості запасів, більше немає. Якщо у звітному періоді чиста вартість реалізації раніше уцінених запасів збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше від суми попереднього зменшення, в бухгалтерському обліку сторнується запис про попереднє зменшення вартості цих запасів.

Таким чином, згідно з П(С)БО 9 «Запаси», дооцінювання запасів можливе лише у випадку збільшення їхньої чистої вартості реалізації, причому дооцінювати можна лише після проведення їхнього уцінювання і тільки на суму, яка не перевищує суми раніше проведеного уцінення.

Інформація про суму збільшення чистої вартості реалізації (суму дооцінювання) повинна бути розкрита підприємством у Примітках до фінансової звітності.

2. Облік вибуття запасів

2.1Методи оцінювання вартості вибуття запасів

Існують такі методи оцінювання вартості вибуття запасів:

1. ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

2. середньозваженої собівартості;

3. нормативних витрат;

4. ціни продажу;

5. ФІФО (за собівартістю перших за часом надходження запасів).

Якщо запаси вибувають, то підприємство може використовувати різні методи оцінювання. Метод підприємство вибирає самостійно, однак для всіх одиниць бух­галтерського обліку запасів, які мають однакове призначення та однакові умови використання, може застосовуватися тільки один метод. Тобто підприємство при

списанні одного й того самого виду запасів не може застосовувати різних методів списання.

Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів

За ідентифікованою собівартістю оцінюються запаси, які відпускаються для спе­ціальних замовлень і проектів, а також запаси, що не можуть замінити один одного. Сутність такого методу полягає в тому, що вартість запасів, які вибувають, визнача­ється окремо за кожною одиницею запасів (тобто одиниця запасів вибуває за такою самою вартістю, за якою вона була оприбуткована під час надходження). Такий метод доцільно застосовувати за невеликою кількості запасів, що вибувають, коли легко від­слідковувати, за якою вартістю такі запаси були зараховані на баланс. При цьому на підприємстві має бути організовано індивідуальний облік за кожним видом запасів.

Метод середньозваженої собівартості

Цей метод зручний для підприємств, які мають велику кількість запасів різної но­менклатури, оскільки в процесі здійснення господарської діяльності вартість одного й того самого виду запасів може коливатися, то за кожною одиницею запасів визна­чається їх середня (середньозважена) вартість.

Середньозважена собівартість одиниці запасів розраховується шляхом відно­шення сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості отриманих у звітному місяці запасів до сумарної кількості запасів на початок звітно­го місяця і отриманих у звітному місяці запасів.

Середньозважену собівартість одиниці запасів визначають за такою формулою:

Г- ^Взп + ^Внадх (5 1)

^с К + К '

зп надх

де С_с — середньозважена собівартість одиниці певного виду запасів, грн; В_зп — вартість залишку запасів на початок звітного місяця, грн; В_надх — вартість запасів, що надійшли у звітному місяці, грн; К_зп — кількість одиниць певного виду запасів на початок місяця, од.; К_надх — кількість одиниць запасів даного виду, що надійшли у звітному місяці, од.

Метод нормативних витрат

Цей метод використовується, як правило, коли треба оцінити матеріальні витра­ти у складі незавершеного виробництва та готової продукції. Суть методу полягає в тому, що собівартість запасів, які вибувають, визначається, виходячи із норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг). Норми витрат встановлює підприємство само­стійно, враховуючи при цьому нормальні рівні використання запасів, праці, виробни­чих потужностей та діючих цін. Для того щоб нормативні витрати були максимально наближені до фактичних витрат, підприємство повинно регулярно перевіряти та пе­реглядати норми витрат і ціни.

Метод ціни продажу

Цей метод визначення собівартості реалізації запасів використовують підпри­ємства торгівлі. Сутність методу полягає у використані підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотка торговельної націнки на товари. Собівартість реалізації

в цьому випадку визначається як різниця між продажною вартістю реалізованих то­варів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реа­лізовані товари визначається як добуток продажної вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного мі­сяця і торговельних націнок до продажної вартості, отриманих у звітному місяці то­варів, на суму продажної вартості залишку товарів на початок звітного місяця і про­дажної вартості отриманих у звітному місяці товарів.

Метод ФІФО

Оцінювання запасів за методом ФІФО (у перекладі з англ. — «першим надій­шов — першим вибув») ґрунтується на припущенні, що запаси використовуються в тій послідовності, в якій вони надійшли на підприємство, тобто запаси, придбані першими, і продаються першими, а запаси, які залишилися на кінець періоду, є запа­сами, які були придбані чи виготовлені в останню чергу. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю останніх за часом над­ходження запасів.

Крім широкого вибору методів оцінювання запасів, передбачено також можли­вість використання двох систем їхнього обліку — періодичної та постійної.

Постійна система забезпечує користувачів інформацією, що дозволяє оператив­ніше управляти запасами. Ця система передбачає ведення докладних записів про ку­півлю та продаж запасів протягом звітного періоду.

За періодичної системи можна не вести детального обліку відпуску запасів про­тягом звітного періоду, а собівартості розраховують за такою формулою:

Собівартість проданих запасів - початковий залишок запасів +

+ закупки протягом звітного періоду — кінцевий залишок запасів. (5.2)