2. Термінологія соціології.

Авторитет — 1) здатність і можливість впливати на поводження інших людей за їхньою згодою й бажанням; 2) загальновизнаний вплив особи або організації у різних сферах громадського життя, засноване на знаннях, моральних достоїнствах, досвіді.

Авторитет посадовий (формальний) — базується на організаційних нормах і структурах, повазі до керівних інстанцій і посад, визнанні права їхніх представників командувати, переконаності в необхідності підтримувати порядок, підкорятися керівництву.

Авторитет діловий — припускає високу професійну компетентність керівника (або будь-якого іншого співробітника), його здатність краще інших вирішувати організаційні завдання й домагатися успіху.

Група тиску — група людей, організованих навколо певних цілей і схильних до мирного прояву своєї сили по захопленню ключових або владних постів у системі громадської організації праці.

Група соціальна — група, виділена за соціально значимими критеріями — статі, віку, національності, раси, професії, місця проживання, доходу, влади та ін.

Групи малі (первинні) — невеликі за чисельністю сукупності людей, об'єднаних загальними цілями, інтересами, цінностями, нормами й правилами поведінки, а також постійною взаємодією.

Девіантність — поводження, що порушує загальноприйняті у даному суспільстві норми й правила.

Делегування — передача вищим керівником частини своїх прав помічникам або підлеглим.

Домінування — система людських дій, заснована на прагненні застосовувати силу.

Дохід — кількість грошових надходжень індивіда або родини за певний період часу (місяць, рік).

Еліта — вищий шар соціально розділеного суспільства.

Закон соціальної групи — у кожному за чисельністю співтоваристві окремий індивід поводиться не так, як на самоті.

Закон розширення (піднесення) потреб — задоволення попередніх потреб породжує нові запити.

Закони організаційної ієрархії — 1) значимість управлінських рішень і ціна з кожним наступним рівнем в ієрархії підвищуються; 2) з кожним наступним рівнем в ієрархії зростає кількість людей, на яких поширюються прийняті на цьому рівні рішення; 3) у раціональній організації обсяг влади й обсяг відповідальності рівні на кожному рівні ієрархії.

Закони соціальної ієрархії — 1) кількість вакансій, розташованих унизу, завжди більше кількості вакансій, розташованих нагорі; 2) кількість соціальних благ, які одержують ті, хто перебуває нагорі, завжди більше кількості соціальних благ, одержуваних тими, хто перебуває внизу; 3) мотивація досягнення, що характеризує ієрархію, властива всім людям і не зменшується у своїй інтенсивності e міру просування знизу нагору.

Ієрархія соціальна — 1) сукупність посад, позицій і робочих місць, побудованих у вихідному порядку від найменш престижних і найменш винагороджуваних до найбільш престижних і найбільш ви нагороджуваних; 2) система соціальних фільтрів, твердість яких у міру просування наверх зростає, а пропускна здатність — зменшується.

Індивідуальні контриб'ютори — службовці та робітники, що не мають нікого у підпорядкуванні.

Інститут — рамки, у межах яких люди взаємодіють одна з одною.

Інтерес суб'єкта — об'єктивна категорія, що відображає відношення суб'єкта до умов його існування, що має суспільний характер і проявляється у виді діяльності по усвідомленню й реалізації цілей у суспільних відносинах.

Капітал особистісний — сукупність інтелектуального й соціального капіталу особистості.

Якість життя — соціальний показник, що доповнює економічний показник — валовий національний продукт на душу населення, — яким, оцінюється рівень життя. Виражається через якість харчування, якість і модність одягу, комфорт житла, якість послуг охорони здоров'я, освіти, сфери побутового обслуговування, структури дозвілля населення, частоту й рівень стресових ситуацій та ін.

Кваліфікація реальна — сукупність практичних умінь і навичок, придбаних здобувачем нової посади в його практичній діяльності.

Кваліфікація формальна — сукупність теоретичних знань, придбаних у процесі навчання за даною кваліфікацією.

Керування (управління) — владна форма закріплення соціальних відносин людей, що розрізняються місцем у системі організації праці (важливістю й складністю виконуваних завдань), що прийнято називати посадовим положенням, і місцем у системі розподілу праці, що визначає розмір основної винагороди (оклад, заробітна плата) і додаткових виплат (премія, частка від прибутку). Як система відносин характеризується через поняття соціальної ієрархії, діапазону контролю, влади, рангу, статусу, ролей і т.п. Як форма взаємодії характеризується через поняття про методи контролю, делегування повноважень, стилю керівництва, конкуренції, просування, лідерства, конфліктів і т.д.

Клас — більша соціальна група людей, що володіють або не володіють засобами виробництва, що займають певне місце в системі суспільного поділу праці, характеризується специфічним способом одержання доходу.

Кліка — група людей зі спільними інтересами, зв'язки між якими формально не встановлені.

Коаліція — група людей із заздалегідь встановленими, чітко заданими й формально певними зв'язками.

Колектив — стійке об'єднання людей, що прагнуть до загальної мети й володіють груповою згуртованістю.

Команда — згуртована робоча група, або трудовий колектив.

Команда керівника — співтовариство однодумців або сподвижників людини, що отримали високе призначення у нову організацію.

Компроміс — угода, досягнута шляхом взаємних поступок.

Конфлікт — модель поводження групи людей з особливим розподілом ролей, послідовністю подій, способами вираження поглядів і ціннісною орієнтацію, мотивацією і формами відстоювання інтересів.

Конформізм — пристосовування, пасивне сприйняття існуючого порядку, що пануючих поглядів, відсутність власної позиції.

Культурне середовище — соціальні інститути й інші фактори, що сприяють формуванню й сприйняттю цінностей, смаків і норм поводження суспільства.

Легалізація — дозвіл діяльності якої-небудь організації, її узаконення, додання юридичної чинності якому-небудь акту, дії.

Легітимація — визнання або підтвердження законності державної влади, якого-небудь соціального інституту, статусу, повноважень, що опирається на прийняті у даному суспільстві цінності. Основою легітимації можуть бути традиції й звичаї, харизма, конституційні норми, демократичні вибори, референдум або плебісцит.

Лідер — 1) керівник; 2) людина, яка володіє найбільшим авторитетом і неформальним визнанням у малій групі.

Лідер авторитарного типу — лідер, орієнтований на завдання, який максимально використовує свою владу й мінімально — волю підлеглих.

Лідер демократичного типу — лідер, орієнтований на колективне прийняття рішень, що допускає максимум волі при мінімумі влади.

Лідерство — 1) відносини домінування й підпорядкування, впливи й проходження в системі внутрішніх групових відносин; 2) соціально-психологічний процес впливу на інших, формально рівних людей.

Лобізм — способи впливу на представників будь-яких видів влади в індивідуальних або групових інтересах.

Мала група — невелика кількість людей, які добре знають один одного й постійно взаємодіють між собою.

Мафія — організована й розгалужена система відносин і дій примуса стосовно «чужих».

Менеджер — 1) працівник, найнятий для захисту інтересів власника; 2) посадова особа, що має кого-небудь у своєму підпорядкуванні.

Менеджмент — 1) певна категорія людей, що одержали професійне утворення в сфері керування й практично займаються керівництвом; 2) сукупність людей, що займаються керівництвом на всіх рівнях керування бізнесом; 3) соціальний інститут і специфічна субкультура, що володіє власними цінностями, нормами, духовними й світоглядними орієнтирами.

Мета конфлікту — досягнення власного інтересу за рахунок інтересів інших.

Мікросвіт соціології — мала група й міжособистісні відносини, що характеризують найближче соціальне оточення людини.

Модель «людини економічного» — індивід поводиться так, щоб максимізувати корисність у рамках певних обмежень, основним з яких є його грошовий дохід.

Мотив — 1) внутрішнє спонукання до дії, тісно зв'язане із прагненням людини задовольнити свої особисті потреби; 2) переважно усвідомлене внутрішнє спонукання особистості до певного поводження, спрямоване на задоволення нею тих або інших потреб.

Мотиватори поводження людей в організації — шість факторів, що характеризують зміст роботи: досягнення успіху, визнання заслуг, службове просування, інтерес до роботи, можливості для професійного росту, відповідальність.

Мотивація — процес спонукання людини до певної діяльності за допомогою внутрішніх особистісних та зовнішніх факторів.

Мотивація досягнення — властиве більшості людей бажання просунутися наверх і зробити свою роботу, свою справу краще, ніж вони робили це учора або ніж це роблять конкуренти.

Насильство — застосування фізичного впливу для нав'язування своєї волі іншим.

Номенклатура — перелік керівних посад, заміщення яких робить вищий орган.

Норми — приписання по правильному поводженню в суспільстві.

Суспільство — сукупність соціальних груп.

Пенсійна схема — комплекс умов, що визначає порядок та умови сплати пенсійних внесків, облік пенсійних нагромаджень і нарахування інвестиційного доходу, умови та порядок оформлення пенсійних виплат, порядок визначення розміру й організації пенсійних виплат, можливості розпорядження пенсійними нагромадженнями й розірвання договору.

Персонал — сукупність співробітників організації.

Первинна робоча група — об'єднання людей для досягнення ділових цілей, які в певний, досить тривалий проміжок часу регулярно безпосередньо взаємодіють один з одним, причому кожний контактує з усіма іншими, і усвідомлюють себе членами групи, ідентифікують себе з нею.

Престиж — повага статусу, що склалося в суспільній думці.

Принципи адміністрування за Файолем — поділ праці, влада, дисципліна, єдність командування, єдність керівництва, підпорядкування індивідуальних інтересів загальній меті, винагорода, централізація, ієрархія, порядок, рівність, стабільність персоналу, ініціатива, корпоративний дух.

Принцип діапазону контролю — принцип, що обмежує число підлеглих при фізичній роботі тридцятьма, а при розумовій — вісьма особами для одного керівника.

Принцип координації — принцип, що зобов'язує погоджувати посадові функції як по горизонталі, так і по вертикалі.

Принцип єдиноначальності — принцип, що забороняє підпорядкування однієї людини відразу двом керівникам.

Принцип відповідності — на всіх рівнях керування влада й відповідальність повинні збігатися, бути рівними. Відповідальність осіб, наділених значною владою, абсолютна лише у певних межах, позначених статусом і повноваженнями даної посади.

Принцип субсидіарності — виплати здійснюються залежно від потреби, але з урахуванням того, протягом якого часу страхувальник платив внески до фонду.

Принцип солідарності — виплати не залежать від податків, що сплачуються громадянином, і страхових внесків і визначаються тільки ступенем потреби.

Принцип еквівалентності — страхова сума, яку отримає страхувальник, еквівалентна сплаченим їм внескам.

Принцип економії зусиль — витратити або зробити менше, а одержати більше — це в природі нормальної людини.

Протиріччя — фундаментальна несумісність, неузгодженість якихось важливих інтересів.

Розбіжність — виражені у вимогах або в спеціальній декларації про наміри стан та орієнтація поглядів, інтересів і цілей учасників конфлікту.

Ранг — місце статусу в ієрархії групи.

Рестиркціонізм — свідоме обмеження норми виробітку (саботаж).

Референтна група — група, яка будь-чим приваблює людину, цінностей якої вона дотримується або прагне до них пристосуватися, членом якої вона охоче б стала, або група, з якою вона себе порівнює, що служить їй точкою відліку для оцінки самої себе та інших.

Рівень життя народу — інтегральний показник, що характеризує величину доходів різного характеру, що припадають на душу населення.

Роль — динамічний аспект статусу, сукупність виділених за якою-небудь ознакою взаємин статусу.

Ролі керівника — дисциплінатор (автократ, демократ), годувальник, сповідник, бути гарним для підлеглих, компетентна людина, щиросердечна людина.

Керівництво — юридично регламентований, адміністративно-правовий процес організації й контролю формально нерівних людей (які стоять нижче) .

Керівник — організатор трудового процесу, наділений формальною владою (особа при посаді) і володіє неформальним авторитетом.

Санкції — засоби заохочення й покарання, що стимулюють людей до дотримання соціальних норм.

Санкції позитивні формальні — публічне схвалення з боку офіційних організацій (уряду, установи, творчого союзу): урядові нагороди, державні премії й стипендії, подаровані титули, вчені ступені й звання, вручення почесних грамот, допуск до високих посад і почесних функцій.

Санкції позитивні неформальні — публічне схвалення, що не виходить від офіційних організацій: дружня похвала, компліменти, мовчазне визнання, доброзичлива прихильність, оплески, слава, пошана, похвальні відгуки, визнання лідерських або експертних якостей.

Санкції негативні формальні — покарання, передбачені юридичними законами, урядовими указами, адміністративними інструкціями, приписаннями, розпорядженнями: позбавлення цивільних прав, тюремне ув'язнення, арешт, звільнення, штраф, конфіскація майна, зниження в посади, розжалування.

Санкції негативні неформальні — покарання, не передбачені офіційними інстанціями: осудження, зауваження, глузування, злий жарт, невтішна кличка, зневага, відмова подати руку або підтримувати відносини, недоброзичливий відгук, скарга.

Сила — здатність або можливість впливати на поводження соціальних суб'єктів крім їхнього бажання.

Згода (єдність) — погодженість оцінок, суджень між суб'єктами систем.

Соціалізація — процес формування й зміни поводження людини, ініційований й керований зовнішнім соціальним середовищем (суспільством у цілому або різних його інститутах, такими, як родина, школа, фірма й т.п.). Іншими словами, соціалізація являє собою процес, у ході якого людина вчиться проявляти у своєму соціальному середовищі такий стиль поводження й засвоювати тільки ті цінності, подання й потреби, які відповідають прийнятій в цьому соціальному середовищі системі цінностей, а все суперечне їй відкидати.

Соціальна організація — 1) спосіб спільної діяльності людей, при якому вона приймає форму впорядкованої, регульованої, скоординованої й спрямованої на досягнення конкретних цілей взаємодії; 2) сукупність індивідів, ролей та інших елементів, взаємозалежних між собою для досягнення результатів, які недоступні розрізненим індивідам; 3) структура, призначена для координації діяльності двох і більше людей шляхом поділу праці й ієрархізації влади для досягнення загальної мети.

Соціальна стратифікація — розташовані в ієрархічному порядку соціальні прошарки (страти), що мають нерівний доступ до дефіцитних благ: бідні, заможні, багаті.

Соціальна структура — сукупність соціальних інститутів, соціальних ролей і статусів.

Соціальна структура суспільства — сукупність всіх функціонально зв'язаних соціальних інститутів, соціальних ролей і статусів, що існують у даний історичний час у даному суспільстві.

Соціальна напруга — почуття незадоволеності положенням справ і готовності його змінити.

Соціальне страхування — форма організації соціального захисту населення, заснована на створенні суспільних страхових фондів за рахунок збору страхових внесків. С.с. носить обов'язковий характер, обумовлений державним соціальним законодавством. С.с. можливо в трьох організаційних формах: державне соціальне страхування, колективне страхування, змішана форма, заснована на взаємодії держави й профспілок. Відмінність державного С.с. від недержавного страхування: обов'язковість, відсутність договору страхування, податковий характер внесків, нормований характер виплат.

Соціальні категорії — штучно сконструйовані для цілей статистичного аналізу групи населення.

Соціальні норми — приписання, вимоги, побажання й очікування відповідного (суспільно схвалюваного) поводження. За ознакою суворості заходів покарання підрозділяються на звички, звичаї, традиції, вдачі, закони, табу. Виконують у суспільстві наступні функції: регулюють загальний хід соціалізації; інтегрують індивідів у групи, а групи - у суспільство; контролюють поводження, що відхиляється; служать зразками, еталонами поводження.

Соціальні приписання — заборони або дозволи що-небудь робити, звернені до індивіда або групи й виражені в будь-якій формі (усній або письмовій, формальній або неформальній).

Соціальні санкції — система винагород за конформізм і покарань за девіантністъ.

Соціальний — суспільний; пов'язаний з життям і відносинами людей у суспільстві.

Соціальний інститут — 1) певна організація суспільної діяльності й соціальних відносин, що втілює у собі норми економічного, політичного, правового, морального життя суспільства, а також соціальні правила життєдіяльності й поводження людей; функція соціальних інститутів — регулювання тих або інших сфер соціальних відносин; 2) сукупність норм і установ, що регулюють певну сферу суспільних відносин; 3) базові компоненти суспільства, призначені для задоволення його найважливіших потреб і регульовані зводом соціальних норм. До числа основних С.і. відносяться: інститут родини й шлюбу; політичні інститути; економічні інститути; інститути освіти, науки й культури; інститути релігії.

Соціальні організації — елементи соціальних інститутів.

Соціальний капітал особистості — готовність до кооперації й підтримки, розвиненість комунікацій і культури спілкування, уміння працювати у групі, команді.

Соціальний контроль — механізм соціальної регуляції поводження й підтримки громадського порядку. Включає два головних елементи — норми й санкції. Стосовно суспільства виконує охоронну й стабілізуючу функції.

Соціальний контроль зовнішній — сукупність інститутів і механізмів, що гарантують дотримання загальноприйнятих норм поводження й законів.

Соціальний склад населення — об'єднання всіх демографічних, професійних, релігійних та інших типів соціальних груп.

Соціальний суб'єкт — людина або група людей, об'єднана за якою-небудь ознакою.

Соціальний фільтр — односторонньо спрямований метод відсівання кандидатів, не здатних або не гідних займати вакансії, що звільнилися.

Соціологія праці — дослідження впливу роботи на громадське життя людини й впливу громадського життя на роботу.

Соціометрія — галузь соціальної психології, що вивчає міжособистісні відносини, приділяючи переважну увагу їхньому кількісному виміру.

Способи впливу — вплив через силу, вплив за допомогою влади, вплив через авторитет.

Статус — 1) позиція індивіда в малій або великій групі, суспільстві; 2) елементарне поняття соціології, точка соціального простору.

Статусний набір — сукупність всіх статусів, що належать одному індивідові: територіальні (до 200), релігійні (до 300), політичні (до 500), професійні (до 40000), економічні (до 50), стать (2), вік (до 9), раса (3), національність (до 5000), здоров'я (до 100).

Страйк — крайня форма прояву трудового конфлікту, надзвичайний засіб найманих робітників у спробі домогтися поліпшення умов праці, використовуване після провалу тарифних переговорів. Страйки являють собою припинення роботи, почате досить великим числом найманих робітників колективно й за певним планом. В організаційному відношенні виділяють організовані профспілками й «дикі» страйки, з юридичної точки зору - законні й незаконні страйки.

Стиль керівництва — певна манера поводження начальника на роботі, стиль взаємин з підлеглими.

Стиль керівництва авторитарний — стиль, якому властиві наступні риси: твердий контроль, примус до праці, негативні санкції, акцент на матеріальних стимулах.

Стиль керівництва демократичний — стиль, якому властиві наступні риси: використання творчих здатностей підлеглих, гнучкий контроль, відсутність примуса до праці, самоконтроль, прагнення до відповідальності, моральні стимули, зацікавленість у праці, участь в управлінні.

Стимули поводження людей в організації — десять факторів, що характеризують умови роботи: політика фірми, технічний нагляд, відносини з керівником, міжособистісні відносини по горизонталі, заробіток, безпека праці, гарантія зайнятості, умови праці, статус, сімейне життя.

Страта — соціальний шар людей, що мають подібні об'єктивні показники стратифікації.

Стратифікація — розбивка на шари.

Стратифікація соціальна — розбивка суспільства на шари за критеріями розподілу результатів праці (соціальних благ): дохід, влада, освіта, престиж.

Структура організації лінійна — структура, в якій лідер безпосередньо контролює керівників конкретних підрозділів.

Структура організації лінійно-штабна — структура, в якій лідер для контролю діяльності керівників конкретних підрозділів використовує штабні служби.

Структура організації матрична — сукупність робочих груп, створених під конкретне завдання й існуючих досить короткий час.

Функції адміністрування за Файолем — передбачення, планування, організація, координування й контроль.

Функція — 1) роль, що виконує певний соціальний інститут або процес стосовно цілого; 2) обов'язок, коло діяльності, призначення, роль.

Функціонувати — виконувати свої функції, діяти (бути в дії), працювати.