2. Лібералізм: основні риси і його генезис

- Термін "лібералізм" походить від латинського слова "вільний" і означає у первісному розумінні - вільнодумство, а з часом - політичну доктрину, в центрі уваги якої була поставлена ідея свободи.

- Витоки лібералізму, як напряму політичної думки, сягають епохи Відродження, а також періоду буржуазних революцій ХУII- ХУIII ст. Його формування відбувалось на ідеях Т.Гоббса, Дж. Локка, Ш.Мон­теск'є, І.Канта, А.Сміта, а безпосередніми засновниками цієї доктрини вважаються Б.Констан і А.Токвіль. Ідеологами лібералізму були також О.Конт, Г.Спенсер, Е.Дюркгейм, М.Вебер, П.Сорокін, К.Поппер та ін. Виступаючи антитезою ідеології феодалізму, лібералізм ніс веле­чезний прогресивний заряд, що відкривав шлях до соціального прогресу і формування основи сучасної цивілізації.

- В економіці лібералізм означав зняття всіх обмежень і забезпечення необмеженої свободи підприємництву (основне гасло:"Не заважайте діяти."). Приватна власність розцінювалась як основа вільного суспільства,яке забезпечує економічний порядок шляхом вільної гри ринкових сил.

- В соціальній сфері доктрина лібералізму грунтується на запереченні станових і спадкових привілеїв;розумінні справедливості як "рівності можливості", що неминуче передбачає нерівність;

пропаганді соціального солідаризму (співпраці різних класів і соціальних груп з метою досягнення миру і гармонії).

- В політичній сфері характерними рисами лібералізму є:

- правовий характер держави і обмеження її функцій та сфери впливу (роль"нічного сторожа");

- строге дотримання принципу поділу влади;

- забезпечення свободи вільних зібрань і створення ор­ганізацій, а також гарантування інших прав і свобод людини;

- плюралістична модель організації суспільно-політично­го устрою;

- ставка на реформи, на гнучку і динамічну політику з метою уникнення конфліктів і конфронтації.

- В духовній сфері лібералізм на перше місце ставить ідею вільної особи та індивідуальної свободи:

- цілі, цінності і права особи є пріоритетними стосовно цілей,цінностей і прав інших суб'єктів політики, в т.ч. й держави;

- критерієм оцінки зрілості, цивілізованості суспіль­но-політичного ладу є добробут кожного індивіда;

- гуманізм і самоцінність особи (закони обмежують лише свавілля тих чи інших осіб, але не нав'язують особі, індивіду цілей і напрямів діяльності);

- забезпечення свободи совісті;

- незалежність щодо традиційних цінностей;

- толерантне (терпиме) ставлення до інакодумства.

- Історичний досвід свідчить про великий конструктивний потенціал лібералізму, якому притаманна оптимістична віра в прогрес, в можливість постійного вдосконалення як самих людей, так і суспільно-політичних систем. Привабливою рисою лібералізму є також орієнтація цієї доктрини на створення таких умов, які дали б змогу громадянам найповніше реалізувати свої здібності. Демократичному ідеалу відповідає ставка лібералізму на толерантність, терпимее ставлення до думок і дій інших людей. Ліберальна доктрина спирається при цьому на вчення Дж.Локка про загальну терпимість і сформульова­ний ним принцип:"живи сам і давай жити іншим".

- В процесі еволюції суспільства ряд важливих положень класичного лібералізму було переглянуто. Неолібералізм став спробою пристосувати ліберальні принципи до сучасних соціально-політичних та еко­номічних умов:

- Так, зокрема, зберігаючи вірність принципам демократії, свободи, вільного підприємництва і вільної конкуренції,

доктрина неолібералізму вважає, що реалізація цих принципів вимагає постійного втручання держави, яка створює для цього сприятливі умови;

- В економічній сфері неолібералізм виступає за поєднання вільного підприємництва з державним регулюванням ринкових механізмів, за відмову від деяких найбільш архаїчних рис вільного ринку і вільної конкуренції;

- В соціальній сфері прибічники доктрини неолібералізму виступають за проведення реформ з метою обмеження свавілля монополій і полегшення становища найбільш знедоленої частини населення, за вироблення і реалізацію державних програм соціальної допомоги малозабезпеченим верствам, безробітним і т.д. (егалітаристська тенденція);

- В політичній сфері неолібералізм орієнтується на створення "держави загального благоденства"і посилення її економічної і соціальної ролі. Всебічне обгрунтування необхідності збереження за державою значних регулюючих функцій було втілене в концепціях Дж.Кейнса, Д.Гелб­рейта, К.Поппера та інших представників неолібералізму, які виходили з того, що без відповідного державного втручання неможливо забезпечити права і свободи громадян, а також інші ліберальні цінності;

- В духовній сфері неолібералізм, як і раніше, орієнтується на звільнення особи від будь-якого колективного тиску, забезпечення пріоритету інтересів і прав люди­ни щодо інтересів і прав класів, соціальних груп, партій і держави. Характерними рисами неолібералізму залиша­ються гуманізм, телерантність і космополітизм.

- Соціально-політична практика свідчить про значну притягальну силу доктрини неолібералізму, яка орієнтована на раціоналізм і рефор­ми з метою вдосконалення існуючої системи. Для політиків, що дотриму­ються неоліберальної доктрини, характерно прагнення зменшити майнову та інші прояви нерівності в суспільстві завдяки комплексу соціальних програм, прогресивної системи податків, а також інших заходів по соціальному забезпечення. Неолібералізм виступає за зміцнення акцентів із заборонних заходiв на стимулювання, партнерство між урядом, бізнесом і працею.

- Нині в світі існує 110 ліберальних партій, половина з яких вхо­дять у Ліберальний Інтернаціонал, що був створений в 1947 році.В багатьох країнах ліберальні партії є правлячі або ж входять до правлячих кооаліцій (Японія, ФРН та ін.). Найбільш вражаючих успіхів неолібералізм досяг в процесі реалізації "нового курсу" Ф.Руз­вельта,завдяки якому США вдалося вийти з глибокого кризового стану. Набувають поширення ідеї лібералізму і в Україні.