33. Що таке дит. Література. Особливість та своєрідність дит. Літератури.

Як явище мистецтва дитяча література підлягає законам всієї літератури. Вона є засобом образного осмислення дійсності. Основними ідейними засадами дитячої літератури є народність.

Дитяча книга виникає на стиках мистецтва, педагогіки, психології, але передусім вона таки мистецьке явище. Однією з специфічних рис дитячої літератури є її відповідність віковим особливостям дитини. Література для дошкільників відрізняється за змістом і формою від літератури для дітей інших вікових категорій. Дітям цього віку доступні твори багатьох жанрів і видів , від віршів ліричних, гумористичних до оповідань, казок , повістей. Та є теми які особливо приваблюють – навколишня природа, дитячі ігри, цікаві історії з життя дорослих і дітей, пригоди. Особливість літератури для молодших дошкільнят є органічне поєднання тексту і малюнка.

У книгах для дітей є свої специфічні теми, сюжети, образи. Але не вони є домінантами, що дозволяють адресувати книгу тій чи іншій віковій категорії . Основне – як розкривається сюжет, як будується образ, чи доступні вони стриманню дитині. Дитяча література чи література для дітей – це така література, яка відповідає рівневі дитячих знань, їхньому життєвому досвіду, психологічному розвиткові, має відповідну тематику й технічне оформлення. Це та література, яку пишуть для дітей дорослі.

34.Ідейно – естетичний аналіз оповідання Збанацького «Щедрий їжачок»

В цьому оповіданні розповідається про двох товаришів які ховалися в лісі від ворогів. Але вони на них натрапили і одному з хлопців прострелили ногу. Йти йому допомагав товариш. Потім пішов інший по допомогу по партизанів. А цей чекав і день для нього йшов дуже довго. Він побачив їжачка біля себе який проповзав біля нього з зеленими кульками,це були груші якими пізніше поласував цей хлопець,а в останній день перед тім як його врятували партизани він частував яблуками. Це оповідання тому і називається Щедрий їжачок тому що хлопцеві здалося що їжачок хотів пригостити хлопця своїми ласощами.

35. Втілення гуманних ідей у казках Андерсена.

Одна з найкращих, найпоетичніших і найдобріших казок Андерсена — «Русалонька». До теми нерозділеного кохання русалки до людини письменник звертався неодноразово ще в ранніх віршованих казках («Русалка з острова Самсьо» та ін.), цієї ж теми він торкався в нарисі «Тіньові картини». Проте Андерсен створив цілком самостійний твір, де думка автора про красу людської душі, про добро, що перемагає у світі, розкривається не тільки з допомогою напруженого розвитку сюжету, як у перших казках збірки, а й завдяки переконливому психологізму, який розкриває поетичність самої Русалоньки і зображує людину втіленням шляхетності, доброти і краси. Саме тому заповітною мрією Русалоньки є не лише закохати у себе принца, а й здобути людську душу. Цей шлях складний. Найбільше випробування випадає на її долю, коли сестри-русалки приносять їй ніж; лише вбивши принца, зона зможе знову повернутися в море до русалок, а інакше з першими променями сонця загине. Маленька Русалонька перемагає і тут: вона не може вбити коханого. Трактуючи народну легенду, Андерсен писав про те, що він змінив у ній: у нього «безсмертна душа русалки не залежить від чужої істоти, від кохання людини. Це визначення несправедливе! Бо ж у цьому закладений елемент випадковості... Я дозволив русалці йти природнішим, кращим шляхом». Це шлях розвитку духовних сил. Уроки добра тут складніші, ніж у попередніх казках. Андерсен помістив перед «Русалонькою «звернення «До дорослих», стверджуючи цим, що у його казок розширюється аудиторія. Казки Андерсена розкривають істинне у людині, її сутність. Письменник часто використовує слово «справжній». І це не випадково. Його солдат з «Вогнива» — справжній солдат, тобто рішуча і смілива людина. У «Принцесі на горошині» принцеса також справжня, вона настільки чутлива, що знаходить горошину під усіма перинами, але найважливіше у ній те, що вона як справжня людина здатна долати найважчі випробування. Моральне мужніння Русалоньки — також шлях до її справжньої сутності, до «справжнього» у ній. Від свого справжнього — поетичного — змісту не може відмовитися Дюймовочка, як би важко їй не доводилось. Відмова від самого себе, навіть за умови здійснення мрій, неможлива для героя Андерсена у «Калошах щастя» радник юстиції потрапляє з обожнювані ним Середні віки, але все там вилається йому поганим; повернення у свій час він сприймає як милість. Стражник у цій самій казці заздрить лейтенантові, але, ставши на деякий час лейтенантом, мріє знову бути бідним стражником. Найбільшої сили ця тема досягає у «Новому платті короля», де людина підмінюється. Король не керує країною, а лише перевдягається, хоча вишукані костюми не можуть приховати його справжньої сутності. Характерно, що розвінчує обман дитина з натовпу: істина у простих, природних людях, вважають романтики. Андерсен показує також, що трапляється, якщо людина втрачає хоч одну якість істинної, «справжньої» особистості. Відбувається це зазвичай з багатими і вельможними. Тут великий казкар знаходить ємнісні образи і виразні вчинки персонажів, котрі однозначно потверджують неприйнятність зла. Зло в Андерсена не страшне, а найчастіше безмежно смішне, абсурдне. Завдання письменника — зробити для читача зовсім неможливим вибір позиції осміюваного, оскільки вона явно безглузда, а через те й морально потворна. У «Свинопасі» авторська ідея розкривається у сюжеті, в діях персонажів. Головна думка казки — у зіставленні істинного і спотвореного, «несправжнього», створюваного обставинами. Пихата принцеса відкидає істинне: прекрасну живу троянду і живого солов'я, милуючись натомість банальними речами. Бажаючи отримати «несправжні», зроблені речі, принцеса поводиться як «несправжня» принцеса: вона падає настільки низько, що цілує свинопаса. Проте великий казкар не протиставляє у цій казці полярні явища, а зіставляє різні варіанти «несправжнього». Цим другим «несправжнім» є сам принц. Хоча, на перший погляд, це і не відчутно, але саме відсутність у казці справжнього героїчного начала, вивищеного над низьким і міщанським, створює м'яку іронію; ми постійно бачимо авторську посмішку, яка переводить трагічну ситуацію в комічну. Вже початок казки розкриває умови задачі. «Був колись бідний принц, — читаємо ми у першому абзаці, — у нього було королівство, дуже маленьке, але достатньо велике, щоб женитися, і він хотів оженитися». Женитися хотів через те, що був честолюбним, хотів покращити справи з допомогою багатого посагу дочки кайзера. Перешкодою для весілля стала згоріла скриня, отже, купецький син сам по собі нічого не вартий. Складніше ідея покарання за чванство чи переоцінку своїх можливостей утілюється в «Райському саду»: королівський син, маючи незліченну кількість книг, прочитав їх усі і вважав себе всезнайкою з міцною волею, засуджував Адама і Єву за те, що з їхньої вини людство втратило благодать. Проте, потрапивши в райський сад, сам не зміг втриматися від спокуси.