- •1В. І. Ленін, Твори, т. Зо, стор. 266.
- •1 Див. К. Маркс, Разоблачения дипломатической истории XVIII века, стор. 101.
- •1В. 1. Ленін, Твори, т. 18, сюр. 13.
- •1 Див. В. І. Ленін, Твори, т. 4, стор. 377.
- •26 Січня ю. М. Коцюбинський повідомив цвк України, що Київ визволено.
- •1В. І. Ленін, Твори, т. 26, стор. 456.
- •1В. 1. Ленін, Твори, т. 27, стор. 288.
- •1В. 1. Ленін, Твори, т. 33, сюр. 376.
- •1В. І. Ленін, Твори, т. 20, стор. 15.
- •1В. І. Ленін, Твори, т. 27, стор. 228.
- •1В. І. Ленін, Твори, і. 36, стор. 183.
- •100 Тисяч населення має Бердянськ. Він широко відомий
- •1 В. І. Ленін і український народ, стор. 37.
- •1В. І. Ленін, Повне зібрання творів, т. 10, стор. 319—320.
- •37 Роки громадянської війни робітники і селяни Кіровоградщини активно боролися проти білогвардійських, махнов-
- •1939 Рік. Волинь, як і вся Західна Україна, возз'єдналася з Радянською Україною. 4 грудня 1939 року було утворено Волинську область. Зійшло сонце над землею поліщуків.
- •1М. В. Гоголь, Твори, т. 1, к., 1952, стор. 223—224.
- •1В. І. Ленін, Повне зібрання творів, т. 1, стор. 73.
1939 Рік. Волинь, як і вся Західна Україна, возз'єдналася з Радянською Україною. 4 грудня 1939 року було утворено Волинську область. Зійшло сонце над землею поліщуків.
До 1939 року промисловість Волині залишалася примітивною — маленькі горілчані заводи, млини, олійниці, ремісницькі майстерні. В ній було зайнято тільки 4 проценти населення. Волинь не мала жодного вищого учбового закладу. Тепер тут є свої вузи, технікуми. Область стає індустріальною. З'явилися нові галузі промисловості і люди нових, нечуваних досі тут професій — приладобудівники, електроапаратники, машинобудівники, шахтарі.
На пустирях над Західним Бугом виросло красиве, в зелені і квітах місто шахтарів Нововолинськ, що знаходиться на території Львівсько-Волинського вугільного басейну. Тут діє 9 шахт, які щодоби видають на-гора тисячі тонн вугілля; є рудоремонтний завод, бавовнопрядильна фабрика, м'ясокомбінат.
У стародавньому Луцьку з'явилося багато нових промислових і культурно-побутових споруд, житлових будинків. Місто Луцьк навпіл перетинає річка Стир. Спокійно несе вона свої води. Над річкою височить старовинний Любар-тів замок. Колись це був центр міста з його кривими вуличками, низькими хатами, шинками. Гончарний посуд, ціпи, серпи — от і все, що виробляла тоді промисловість Луцька.
Тепер береги Стира взято в граніт: місто прикрашає чудова набережна. Продукція фабрик і заводів Луцька відома не тільки в нашій неосяжній країні, а й за рубежем. Вироби луцьких приладобудівників, машинобудівників відправляються в 38 країн світу.
Довгими стрічками простяглись в усі кінці Волинської землі заасфальтовані шляхи з липовими алеями і садами, їдемо по них комфортабельним автобусом. За вікном пропливають міста Рожище, Ковель, Любомль, Камінь-Кашир-ський, Ківерці, Володимир-Волинський.
Волинь виробляє цукор, консерви, взуття, меблі, паркет. Уся ця продукція відома в Москві, Києві та в інших великих містах нашої країни.
Чарівна природа Волині надихала великий і мужній талант відомої української письменниці Лесі Українки. Живучи в Колодяжному, вона, за її спогадами, часто в нічному лісі чекала Мавку. Так народилася «Лісова пісня», де кожне слово — кришталь, сповнене духмяними пахощами рідної землі.
Волинські ліси дали притулок не лише казковим героям твору Лесі, але й реальним людям — партизанам. Це тут, на Волині, в селі Кропивниках, партизани дали перший бій фашистам. Волинська область стала партизанським краєм, де цілі райони не підпадали під німецький чобіт за весь час окупації, де активно діяли під керівництвом партійних організацій місцеві органи влади.
Волинь перетинає багато річок, з яких Прип'ять, Стир і Західний Буг — судноплавні.
Хочеться окремо сказати про озера Волині. Дзеркальними плесами на зеленій волинській землі виблискують понад двісті великих та малих озер: Світязьке, Біле, Тур-ське, Оріхове, Пулемецьке і т. д. Серед усіх озер зіркою першої величини є чарівний Світязь, площа якого близько ЗО квадратних кілометрів, а глибина досягає 70 метрів. В озерах багато різної риби. Тут є короп, сигові риби та славнозвісний вугор. І все ж голуба цілина Волині використовується далеко не повністю.
Велику площу області займають болота, перезволожені торф'яники, які становлять майже 53 проценти її території. Давно волинські селяни плекали надію підкорити болота. Але не під силу було селянину-одноосібнику виграти битву з природою. І досі пам'ятають старожили, як трясовина засмоктала не одного бідняка. Тільки тепер за допомогою держави розгорнувся широкий наступ на болота, які стають родючими землями.
В області створені нові галузі сільськогосподарського виробництва — буряківництво, льонарство, родить тут пшениця і картопля. Звичайно, родючість грунтів Полісся не зрівняти з чорноземом, але оброби краще поле, внеси добрива, заведи потрібну сівозміну — і колишні болота лісового краю дадуть і вже дають урожаї, які не поступаються врожаям, одержаним на кращих чорноземах.
По-новому господарюють нині волинські хлібороби. Зовсім інший вигляд мають села. А починати господарювати довелося волинянам майже на голому місці. Фашистські окупанти зруйнували, спалили 39 залізничних станцій, більш як 400 міст, селищ і сіл, майже всі культурно-побутові заклади. І все це треба було відбудувати.
Фашисти руйнували все, що було зроблено і створено роботящими руками. Люди праці підняли з руїн міста і села. Будують вони і тепер, будують усе більше і краще. Волинське село нині красиве, упорядковане ■— двоповерхові котеджі, заасфальтовані вулиці, водогін. Таких сіл стає дедалі більше і більше в області. В селах є 900 палаців культури і клубів. Багато з них нічим не відрізняється від міських — ні архітектурою, ні розмахом своєї роботи.
В області працює більш як тисяча шкіл. По медичному обслуговуванню населення Волинь випередила багато капіталістичних країн Європи.
Тепер тут немає такого населеного пункту, де б не було фахівців з вищою освітою.
Волинь має свої багаті традиції визвольної, революційної боротьби. Згадаймо хоча б про участь волинян у повстанні українського реєстрового козацтва на чолі з гетьманом К. Косинським у 1591 —1593 роках, у селянському повстанні на чолі з С. Наливайком у 1594—1596 роках проти польських і українських магнатів, у визвольній боротьбі 1648—1654 років, у гайдамацькому русі на чолі з М. Залізняком.
До 1919 року на Волині діяли більшовицькі організації, особливо Вузлове бюро РСДРП Південно-Західної залізниці, організації РСДРП у Ковелі і Володимирі-Волинському. В жовтневі дні 1917 року трудящі під керівництвом більшовиків піднялися на боротьбу за Радянську владу.
У роки панування польської шляхти революційну боротьбу трудящих очолювала КПЗУ. Як зазначалося вище, в суворі роки Великої Вітчизняної війни комуністи і трудящі Волині розгорнули активну підпільну і партизанську боротьбу.
…Пісня для поліщука завжди була його радістю, натхненням у роботі. Серед шелесту трав, у зелені дібров і лісів, під плескіт тихих річок і курликання журавлів, що відлітають на південь,— у краю неповторної краси народжувалась вона. Славиться Волинь талантами, цвіте буйними садами, широкими нивами колгоспними, все ширше сповнюється гордістю робітничою, шахтарською. Повнокровним, щасливим життям живуть люди Волинської землі.
РОВЕНСЬКА ОБЛАСТЬ
Ровенщина — також одна з молодих областей Радянської України. Вона утворена 4 грудня 1939 року. На півночі область межує з Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою. Область розташована в межах Поліської низовини і частково Волинської височини в північно-західній частині республіки.
З півдня на північ область перетинають дві річки: у східній частині Случ, у західній — Горинь. У поліській західній частині протікає річка Стир. Це головні водні артерії Ровенщини.
Нелегко складалася доля жителів цього прекрасного краю до того, як засяяло сонце щасливого, вільного радянського життя. Багато горя було пережито, багато пролито поту і крові трудовим людом у цих краях. З часу Люблінської унії протягом більш як двох століть землі Ровенщини перебували під владою панської Польщі. Лише в кінці XVIII століття у складі Волині вона відійшла до Росії. Трудящі Ровенщини разом з робітниками і селянами всієї країни наполегливо боролися за своє соціальне і національне
визволення. Наприкінці XIX століття тут почали діяти гуртки РСДРП, у період революції 1905—1907 років страйкували залізничники, мали місце великі заколоти селян.
У краєзнавчому музеї Ровно зберігається телеграфний апарат «Юза», який першим сповістив мешканцям міста про Велику Жовтневу соціалістичну революцію.
У грудні 1917 року на Ровенщині проголошено Радянську владу. На початку 1918 року в місті був організований червоногвардійський загін на чолі з В. Кіквідзе, який переможно проніс свої знамена по всій Україні. Тут, на ро-венській землі, загинув легендарний герой громадянської війни серб Олеко Дундич. На його могилі в парку імені Шевченка встановлено пам'ятник.
У 1921 році за Ризьким договором землі Ровенщини і Волині знову потрапили під владу панської Польщі. Володіючи цим краєм, буржуазно-поміщицька Польща перетворила його на свою колонію. Тяжкий соціальний і національний гніт, безправ'я і голод, культурна відсталість — ось що принесло Ровенщині панування польської шляхти. Тут було лише кілька підприємств, на яких працювало близько 10—12 тисяч робітників. Експлуататори не забували про людські душі: на території області налічувалося не менш як 800 церков і костьолів.
Сьогодні Ровенщина — великий промисловий центр, продукцію якого знають не тільки в Радянському Союзі. Область пишається сотнями нових заводів і фабрик, де працює більш як 150-тисячний загін робітників.
У південній частині Ровенщини розташовані підприємства машинобудівної, текстильної, харчової промисловості та цементні заводи. В поліській північній частині області зосереджена деревообробна, хімічна промисловість і промисловість будівельних матеріалів.
За роки Радянської влади в області збудовано і працюють завод високовольтної апаратури, завод запасних частин до тракторів та сільськогосподарських машин, льонокомбінат, потужність якого становить майже ЗО мільйонів метрів тканин на рік. Цей комбінат виробляє багато технічних тканин для народного господарства. Став до ладу один з найбільших у республіці комбінат азотних добрив, закінчено будівництво фабрики нетканих матеріалів. А кому не відомий Здолбунівський цементно-шиферний комбінат? Це-
ментом високих марок і трудовими подвигами славиться це підприємство. Завод дає сьогодні стільки цементу, скільки його виробляли всі заводи царської Росії. Колектив заводу нині працює над освоєнням цементу марки «900» і «1000» — найвищої якості, яким можна буде замінювати метал на станинах верстатів.
Ще йшла війна, коли почали будувати Костопільський домобудівний комбінат. Тепер це підприємство відоме на всю країну. Тут вперше в Радянському Союзі було освоєно виробництво фібролітових і деревностружкових плит, паркетної дошки. Кілька мільйонів квадратних метрів житлової площі зробили будівельники із збірних щитів. Тільки будівельники Москви, України, Ленінграда одержали з Косто-поля понад 6 мільйонів квадратних метрів високоякісного паркету. Добру славу завоювали деревностружкові плити, які експортуються в 11 країн світу. Ровенська область дає 25 процентів республіканського виробництва клейової фанери. Та хіба перелічиш усе, що за останні роки збудовано і вироблено на оновленій ровенській землі?
Невпізнанно виріс селянин Полісся. Колись темний, забитий, придушений злиднями, тепер він став справжнім господарем землі і своєї долі, як і всі селяни Країни Рад. Багато земель Ровенщини відвойовано у боліт. Осушено вже понад 180 тисяч гектарів — близько четвертої частини всіх орних земель області. Щедрий урожай одержують на цих землях. Але наступ на болота ще ведеться недостатньо.
За часів панування буржуазно-поміщицької Польщі селяни Ровенщини майже всі були неписьменні, жили в безпросвітних злиднях і безкультур'ї. Тепер у вищих та середніх спеціальних учбових закладах та школах навчається до 250 тисяч чоловік. У кожному селі є клуб чи будинок культури, бібліотека, збудовано сотні шкіл.
Повз обласний центр, місто Ровно, протікає невелика, але красива, з мальовничими берегами річка Устя. Приємно прогулятися і відпочити тут в затишному парку.
Ровно було засновано майже 700 років тому. Вперше в літопису воно згадується в XIII столітті. Тут жило східнослов'янське плем'я древлян.
Колись — це глухе, «позаштатне» містечко, де собор, костьол, в'язниця були найкращими спорудами. Нині місто
з кожним роком молодіє. Рівними стрічками пролягають нові проспекти, на колишніх пустирях з'являються нові будинки, баштові крани стали невід'ємною частиною міського краєвиду.
Сьогоднішнє Ровно — місто високорозвинутої промисловості. В ньому вирує культурне, наукове і трудове життя. В місті діють: музично-драматичний театр, 2 вузи, 17 середніх спеціальних учбових закладів. Тут готують будівельників, меліораторів, гідроелектриків, інженерів-текстильни-ків. До послуг юних ровенчан — піонерські палаци, дитяча залізниця, станція юних техніків і натуралістів.
Мальовничі шляхи Ровенщини на північ від обласного центру, що пролягли понад Случем, паралельно з електрифікованою залізницею, поведуть нас до Костополя, Сарн, Дубровиці. Це районні центри області, де розвивається деревообробна та меблева промисловість. Від Ровно на південь, захід і схід ідуть чудові магістральні шляхи. У свій час на ровенській землі — у Дубно, Корці, Острозі — побував Т. Г. Шевченко. До речі, в Острозі зберігаються залишки і сліди давньої старовини — Острозький замок, споруджений в XIV—XVI століттях. Це було колись міське укріплення. Воно височить на лівому високому березі річки Вілії і є давньою архітектурною пам'яткою України. Велику роль відіграв у розвитку української культури Острог. Тут вперше на Україні була заснована греко-слов'янська школа. В Острозі Іван Федоров у 1580 році заснував одну з найстаріших на Україні друкарень.
В Острозькій гімназії вчився відомий радянський політичний і громадський діяч Д. 3. Мануїльський. Ще юнаком він саме там почав свою революційну діяльність. На півдні області над тихою річкою в садах заховалось село Вілія, в якому народився і провів своє дитинство письменник Микола Островський. У хаті, де він жив, створено музей письменника.
Легендарною славою овіяна багата на історичні події з дідів і прадідів земля ровенська. Чимало героїв з Ровенщини діяло в загонах Косинського і Наливайка в кінці XVI століття, в полках Богдана Хмельницького і в гайдамацьких загонах Залізняка. Нові важливі події на Ровенщині почалися в кінці XIX століття. В Острозі в 1898 році, а пізніше в Ровенському і Дубнівському повітах з'явилися соціал-
демократичні групи. В 1904 році в Ровно і Сарнах виникли організації РСДРП. В роки революції 1905—1907 років на Ровенщині, як і на всій Волині, прокотилася хвиля страйків (Сарни, Ровно, Здолбунів), селянських рухів (повіти Ровенський, Острозький, Дубнівський). У грудні 1917 року в Ровно було встановлено Радянську владу. Трудящі Ровенщини у 1918 році активно боролися проти німецьких окупантів, а проти польських поневолювачів — до самого возз'єднання з Радянською Україною.
Уже встигли стати легендою і недавні події в історії цього краю. В небі над Дубно вперше в історії Великої Вітчизняної війни радянський винищувач, пілотований старшим лейтенантом І. І. Івановим, таранив фашистського літака. На Ровенщині діяло багато підпільних партійних і антифашистських організацій, партизанських загонів. Це була одна з областей найактивнішого опору загарбникам. На території області у 1942—1943 роках громили ворога партизанські з'єднання під командуванням Ковпака, Федорова, Сабурова, Бегми, Бринського. Тут також базувався спеціальний партизансько-розвідувальний загін під командуванням полковника Медведева. До цієї групи належав легендарний розвідник, син російського народу, уралець Микола Кузнецов. В повістях «Це було під Ровно», «Сильні духом» Медведев майстерно змалював діяльність свого загону, неповторний хист розвідника Кузнецова і партизанський рух на Ровенщині.
З Ровно магістральним шляхом поїдемо на схід через Корець. Ось ми вже в сусідній з Ровенською областю — в Житомирській.
ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСТЬ
Подорож наша завершується. Ми на Житомирщині. Розташована вона в Поліській низовині та в межах Придніпровської височини. З давніх часів землі сучасної Житомирщини населяло одне з східнослов'янських племен — древляни. Територія області входила до складу Київської Русі. Теперішній обласний центр Житомир вперше згадується у літописах під 1240 роком. З 1320 по 1569 рік місто входило до складу феодальної Литви, потім за Люблінською унією приєднане до Польщі, а з 1793 року відійшло до Росії. Довгий час Житомир був центром Волинської губернії.
Земля Житомирщини знає козацькі повстання проти гнобителів на чолі з Косинським, Наливайком, рух гайдамаків. Трудящі Житомирщини брали активну участь у визвольній війні українського народу в XVII столітті. У 1823 році в Новограді-Волинському засновано одну з організацій декабристів — «Товариство об'єднаних слов'ян».
Радянську владу в Житомирі проголошено в січні 1918 року. І знову цей край став ареною жорстоких класових боїв. Тут було чути цокіт копит прославленої кінноти Бу-
дьонного, стукіт коліс червоних бронепоїздів, могутній крок бойових полків Якіра, Щорса, Боженка, Дубового. На цій землі в 10—12 кілометрах від Коростеня загинув М. О. Щорс. У селі, що носить назву Щорсівка, споруджено пам'ятник герою громадянської війни. В січні 1919 року під керівництвом більшовиків на Житомирщині спалахнуло велике повстання проти буржуазно-націоналістичної Директорії. В 1920 році в районі Житомира Перша Кінна армія у взаємодії з військами Південно-Західного фронту здійснила так званий Житомирський прорив фронту, який поклав початок розгрому військ білополяків.
У період Великої Вітчизняної війни в житомирських лісах діяло понад 20 тисяч партизанів. Житомирщина була партизанським краєм. Тут билися партизанські загони під командуванням Сабурова, Маликова, Шитова, які під керівництвом підпільних партійних організацій завдавали відчутних ударів фашистським загарбникам.
В Овруцькому районі є село Словечне. Під час гітлерівської окупації воно було зовсім знищене, спалене. Тут і в навколишніх селах окупанти розстріляли, повісили, спалили понад 5 тисяч чоловік, переважно жінок, дітей і стариків. Словечне і 13 сусідніх сіл — це українські Лідіце. Але тут гітлерівці діяли ще жорстокіше. Та, на жаль, про це ще мало хто знає. Трагедія Словечного не увічнена, не відображена в нашій літературі і монументальній пропаганді.
Люди перебороли горе, відбудували село, зробили його кращим, ніж воно було раніше. Тепер тут 500 осель, всюди електрика, радіо, телевізори, електропобутові прилади. Село потопає в садах, заасфальтовані вулиці, тротуари. Ось де багатий матеріал і благородна тема для глибоких за змістом полотен наших митців!
У серцях і пам'яті народній залишаться навіки імена учасників підпільної організації міста Малина. Спочатку її очолював офіцер Червоної Армії П. Тараскін, а після його загибелі — дев'ятнадцятирічна комсомолка Ніна Сосніна. До підпільної роботи,Ніна залучила свого батька, лікаря, матір і брата Валентина. Героїчну боротьбу вело малинське підпілля. Гітлерівці розкрили організацію і несподівано оточили будинок, в якому батько з Ніною робили операцію пораненому партизану-кулеметнику, привезеному з лісу. Ніна з групою партизанів, які були тут, відстрілювалась. А ко-
ли гітлерівці підпалили будинок, Ніна, обнявши батька, підірвала гранату. Посмертно Тараскіну і Ніні Сосніній присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Колись житомирський край був відлюдним закутком, саме слово «Полісся» наводило сум. «…І серце стискалось, наче я заглянув кудись на дно злиднів, і хочеться людині вийти скоріше на простір, на світло…» Так писав І. С. Тургенев у своєму творі «Поїздка на Полісся».
Тепер в області є 1500 клубів і будинків культури, а Житомир прикрашають багатоповерхові будинки, новий театр. Свої двері для житомирян відкрили 1295 бібліотек області.
Незліченні скарби землі поліської віками лежали незайманими. Ліси, як море, тихоплинні річки, прозорі, як гірський кришталь, озера лазурові, як цвіт льону,— всі ці багатства не належали трудовому народу. Він не був господарем землі своєї, бо поміщики, магнати, капіталісти привласнили це добро.
Радянська влада розкрила перед поліщуками, як і перед усім радянським народом, широкі простори для нової праці і творчості. Письменник В. Г. Короленко у своєму творі «Ліс шумить» говорив про поліщука: «…І я, як та деревина, вік прожив в лісі і не помітив.., жив я на світі, чи ні…». Тепер поліщук став активним творцем свого життя, великих звершень. Дистанція між минулим і сучасним, що її подолали поліщуки, надзвичайно велика.
Завод церковних свічок, тютюнова фабрика, кустарна механічна майстерня, дрібне шкіряне виробництво — от і вся промисловість Житомирщини до Жовтневої революції. Нині в області є понад 800 промислових підприємств. Машинобудівна промисловість — це заводи хімічного машинобудування «Прогрес», шляхового машинобудування «Жовтнева кузня», верстатобудівний завод «Комсомолець», підприємство сільськогосподарського машинобудування та інші. Розташовані вони у Житомирі, Бердичеві, Коростені, Новограді-Волинському. Найбільшими промисловими центрами є Бердичів та Коростень.
В області розвивається легка, харчова, деревообробна, фарфоро-фаянсова та паперова промисловість, збудовано найпотужніший в Європі льонокомбінат. Із 5 паперових фабрик Малинська фабрика виготовляє найтонпгай у світі
сорт конденсаторного паперу для електротехнічної промисловості.
На північ від Житомира тече річка Ірша, на якій утворено так зване Іршинське море. В долині річки Ірші працює складний агрегат — драга, за допомогою якого добувається ільменіт — цінна руда для одержання титану. Тут же знаходиться титано-гірничозбагачувальний комбінат. Титан — це могутній метал і сьогодення, і майбутнього. Його дає країні поліська земля.
Народ в архітектурних спорудах, пам'ятниках символізує своє безсмертя, вічну пам'ять і любов до своєї землі. Прикрашаються і оздоблюються ці споруди лабрадоритом, який добувається на Житомирщині в Головинському кар'єрі. Небагато мінералів у світі можуть похвалитися такою популярністю. Головинський лабрадорит абсолютно чорний, з багатою іризацією, великою насиченістю блискучими зернятами. Він лежить у споруді Мавзолею В. І. Леніна, на могилі Невідомого солдата в Москві, у пам'ятнику В. І. Леніну в Кремлі. Застосування алмазних інструментів дає можливість виготовляти із лабрадориту деталі високої якості і точності.
Одним з найкрасивіших мінералів є дорогоцінний топаз. Колись усьому світу були відомі топази Уралу. Тепер топази Полісся, то блакитні, як небо, то кольору ніжно-рожевого вина, то світлі, як шматочок льоду, вступають у змагання з найкращими топазами світу. А нещодавно в топа-зоносних пегматитах знайдено топаз — кристал-гігант винно-рожевого кольору, вага якого становить 117 кілограмів. Це найбільший топаз серед знайдених у надрах землі.
Ліси Житомирщини займають майже третину території області. Більшість їх — соснові бори. Фашистські загарбники завдали лісовому господарству великої шкоди: вони спалили або вирубали багато лісу од страху перед партизанами. Але ліси ростуть, їх площі розширюють руки трудівничі. Шумлять нові гаї і діброви. А взяти хоча б таке урочище, як Чорний дубовий ліс, що розкинулось від Житомира до самої Шепетівки. А корабельне лісництво! Воно відоме ще за часів Петра І. Чарівні, неповторної краси тут лісові масиви.
На Житомирщині водиться багато лосів, степових косуль, «архітекторів» річкових — бобрів, диких свиней, розмножує-
КІЛЬКА СЛІВ ПРО ДНІПРО
ться ондатра, а з пернатих мешканців — глухарі, тетереви. В області вирощують на великих плантаціях цукрові буряки, картоплю, льон, дорідні хліба. Серед технічних культур найбільшу площу займають льон-довгунець та цукрові буряки.
Область займає провідне місце в республіці і в країні в цілому по вирощуванню хмелю. Культура виробництва, якість і урожайність хмелю в області стоять на рівні світових досягнень. Тут неодноразово проводились міжнародні конгреси і наради по хмелярству.
Людям, що живуть на житомирській землі, є що згадати з свого революційного минулого. В Житомирі народився Ярослав Домбровський, який був головнокомандуючим збройними силами Паризької комуни і загинув на барикадах. У цьому місті також народився і вчився в гімназії видатний письменник В. Г. Короленко.
У Житомирі народився Сергій Павлович Корольов — геніальний конструктор космічних ракет і кораблів, які першими у світі проклали шлях у космічні далі і цим ознаменували початок завоювання космічного простору.
У Житомирі, як і в багатьох містах нашої країни, одна з найкращих вулиць названа іменем Леніна. На ній стоїть пам'ятник великому вождю як символ будівництва світлого завтра, невичерпної могутності народної оновленого Поліського краю.
Про Україну загалом ми головне розповіли. Але про неї не можна говорити, не сказавши хоч трохи про Дніпро.
Велика, чарівна і легендарна ріка землі української. Скільки дум і спогадів викликає вона в кожного з нас! Скільки почуттів збуджують дніпрові простори! Багато дум, пісень, легенд складено українським народом про Дніпро. І це не дивно. Але ніхто так не оспівав, так майстерно не змалював і не увічнив його в літературі, як Тарас Шевченко і Микола Гоголь.
«Чудовий Дніпро у тиху погоду,— писав М. В. Гоголь,— коли вільно і плавно мчить крізь ліси й гори повні води свої. Ані ворухнеться; ані прогримить. Дивишся і не знаєш, іде чи не йде його велична широчінь, і здається, неначе увесь вилитий він із скла, і неначе блакитний дзеркальний шлях, без міри в ширину, без кінця в довжину, плине і в'ється по зеленому світу… Розкішний! немає рівної йому ріки на світі. Чудовий Дніпро і теплої літньої ночі, коли все засинає, і людина, і звір, і птах… Чудовий і тоді Дніпро, і немає ріки, рівної йому на світі! Коли ж підуть горами
по небу сині хмари, чорний ліс хитається до кореня, дуби тріщать, і блискавка, зламуючися поміж хмарами, враз осяє весь світ — страшний тоді Дніпро! Водяні горби гримлять, б'ючись об гори, і з блиском та стогоном відбігають назад, і плачуть, і голосять вдалині» '.
Історія і поезія, велич і краса України — все це нерозривно зв'язано із сивим Славутичем. Тут, на його берегах, зародилась могутня держава — Київська Русь. На Дніпрі в битвах з ворогами відстоювали свою свободу слов'янські народи ще в давні часи. На великому Придніпров'ї складалась і розвивалась українська народність. З Дніпром зв'язані століття історії України, найвизначніші битви народу України за свою свободу. Багато бачив старий Славутич на своєму віку.
Він був свідком жорстоких битв з татаро-монгольською ордою, турецькими яничарами і татарськими людоловами. Сивий Славутич став батьком Січі Запорізької, її захисником. В роки боротьби за Радянську владу на Дніпрі зазнали поразки німецькі окупанти, білополяки. Не один десяток різних отаманів, їх банд знайшли свою загибель на берегах Дніпра. Під час Великої Вітчизняної війни тут, на берегах Дніпра, в 1943 році розгорнулась одна з вирішальних битв, в якій знищено понад 300 тисяч фашистських загарбників.
Багато на Україні річок — майже 23 тисячі. Є серед них малі, середні і великі. Південний Буг, наприклад, має довжину 792 кілометри, Сіверський Донець — 1053, Дністер — 1362. Дніпро — найбільша річка республіки, довжина його становить 2285 кілометрів. Серед річок Європи Дніпро поступається своєю довжиною лише перед Волгою і Дунаєм.
Як відомо, Дніпро бере свій початок у Смоленській області. Символічно, що він несе свої води через територію трьох братніх республік: РРФСР, БРСР і УРСР. Історія трудящих цих республік невіддільна.
Дніпро протікає по Україні з півночі на південний схід і ділить її на Лівобережну і Правобережну. На своєму шляху Славутич вбирає води майже 800 річок і їх приток. Серед них такі ріки, як Прип'ять, Десна, Псел, Сула, Ворскла та інші. Біля Дніпропетровська Славутич круто повертає на
