М. Монастирище

Монастирище здавна жартома називають Монте-Карло. І не випадково: затишне, привабливе за своїми кліматичними умовами, воно аж ніяк не поступається заморському курортному центру. Хіба що має значно багатішу історію. Адже у 200 році йому виповнилося 950 років.

Назва міста за легендою походить від місця поселення наших пращурів навколо розвалин колишнього монастиря. За свідченням істориків, у середині ХІ століття, за Ярослава Мудрого, на землях Київської Русі було споруджено 300 монастирів, як оплот православ’я, просвітництва й оборони. Один із них і було зведено на рубежі Київської Русі й Дикого поля. За часів монголо-татарської навали посилення було знищене.

Відновилося в другій половині ХVІ століття як козацька залога, про що свідчить карта француза Боплана.

Саме на околиці Монастирища під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького відбувся бій між загалом козаків і військом поляків, яке переважало кількістю у 2,5 рази. Козаки під проводом Івана Богуна розгромили супостатів. З часом місто знову було зруйноване шляхтою і знову народилося.

Досить потужнього розвитку місто набрало у  другій половині ХІХ століття.

М. Золотоноша

Лежить це невеличке місто на річці Золотоношці, від найменування якої, гадають, і пішла назва міста. Але чому річка дістала таке ім’я ?

І тут приходять на допомогу легенди.

В одній розповідається, що на дні річки лежать татарські човни, повні золота, яке часом виблискує в погожу сонячну днину або - ще краще – місячної ночі. В іншій легенді розповідається, що Золотоноша була місцем, куди зносилися податки польському магнатові Вишневецькому, а що брав він ці податки лише золотом, то от вам і “золото-ноша”. А найвірогідніше річку так назвали за дно, вкрите піщаними наносами, в яких окремі піщинки  виблискують, мов щире золото. Як усе просто і прозаїчно: річка дістала назву за властивостями дна, місто – за назвою річки.

Мотронин монастир

У чотирьох кілометрах на захід від села Мельників у Холодноярському лісі, що в Чигиринському районі, розташований Мотронинський Троїцький монастир. Стоїть він на високій горі серед дрімучих лісів, з усіх боків його оточують глибочезні, порослі столітніми дубами та кленами, яри. Старезні дуби-велетні шумлять розлогими вітами, ніби оповідають таємничі легенди.

Холодний Яр – це не лише чарівний ліс з столітніми і старими розкішними садами, що простяглися на десятки кілометрів по ярах Холодному, Гайдамацькому, Січі, Поташиному, Кириківському. Цей край має цікаву і героїчну історію, зберігає безліч нерозгаданих таємниць.

Народні легенди і перекази зберегли до наших днів таємничі і дивні історії, пов’язані з монастирем. Стіни давнього городища чули тупіт баских коней воєвод одного з найвеличніших князів Київської Русі – Ярослава Мудрого. Він уподобав це місце, а згодом подарував його своєму кращому воєводі – Мирославу. Глянув він з високих круч на хвилі Дніпра, що як твердять перекази, вирували біля валів холодноярських городищ, скинув свій шолом і звелів закласти на найбільшому городищі нову фортецю. Обніс її високим земляним валом, створив різноманітні укріплення у відрогах ярів, побудував печери. Було 2 підземні церкви і підземна в’язниця.

Народні перекази – що калатання велетенського дзвону. Раз у нього вдарили, а він гуде через тисячоліття так само лунко, могутньо. 1036 рік. І ми чуємо брязкіт зброї Мирославого війська, бачимо як вітри синього Дніпра напинають вітрила його кораблів і женуть по гребенях хвиль до матері городів руських, до стольного Києва, на допомогу Київському князю. Народна пам’ять зберегла багато легенд і переказів про походження назви монастиря.

Одна з легенд розповідає, що дружина Мирослава, княжна Мотрона, в часи, що передували нашестю Батия, не діждавшись свого чоловіка з далекого походу, зібрала нові дружини і вирушила на його пошук По дорозі зустріли якесь військо. І, можливо, через те, що була ніч, чи від того, що одне військо було в одязі, відібраному у ворогів, не впізнали одне одного, вони зійшлися в жорстокій бітві. Княжна билася нарівні зі своїми дружинами і заколола не одного воїна, у тому числі й їхнього воєводу. Аж під ранок з’ясувалося, що “неприятельське” військо було дружиною Мирослава. Невтішна вдова, поховавши вбитого чоловіка, у відчаї постриглася у черниці й заснувала монастир.

За другою легендою було так:

Вирушаючи на битву з печенігами, звелів Мирослав своїй дружині і слугам берегти фортецю від можливих наскоків численних ворогів.

На валах фортеці мов мурашок – так того люду. Майорять прапори. Біля головного з них – дружина воєводи – Мотрона. Лице світле, що вода з криниці, очі ясні, що зорі вранці.

Вертало військо Мирослава з перемогою, з багатою здобиччю. Хміль успіху розбурхав серце воєводи.

Вирішив воєвода перевірити:

-         Чи не спить фортеця, чи пильно стережеться Дикого поля моя вірна дружина Мотрона? Звелів воєвода шикуватися бойовим строєм, переднім воїнам вороже вбрання одягти, ворожі прапори догори здіймати а ще звелів по ворожому на приступ сурмити.

Мовчала фортеця. Вже біля пристані флот, а вали безлюдні. Та як стали днище кораблів пісок на дні доставати, наказала Мотря своїм воїнам вийти з засідки і стріляти з пищал. Полетіли стріли і каміння на воїнів Мирослава. Немало дружинників загинуло, поки була з’ясована помилка, поки на валах схаменулися, що не чуже військо перед ними, а Мирослава. Не стало і хороброго воєводи, лежав з пробитим серцем. Оплакавши коханого, пішла з тієї розпуки Мотря на все життя в черниці. А щоб увіковічити пам’ять про трагічну загибель Мирослава, звеліла збудувати біля пристані чоловічий монастир. І звався він з тих часів Мотрониним.

За іншою версією, Мирослав хотів перевірити не надійність варти, а надійність своєї дружини Мотрони – чи не віддається вона любощам з кимсь іншим за його відсутність? Темної  ночі він хтів тишком-нижком зненацька ввійти в городище. Але сторожа була пильною і, на жаль, не впізнала свого князя…

Як воно було насправді, цього ми, за давністю літ не знаємо. Але історія документально свідчить, що монастир будувався протягом 1037-1059 рр.

*                     *                      *

В XVII-XVIII ст. Мотронин монастир став одним із центрів антиуніатського руху на Правобережній Україні.

В Мотрониному монастирі вінчався Б. Хмельницький, а коли став гетьманом, щедро обдарував його. В Мотронин монастир із Жаботинського перейшов 28-річний М. Залізняк.

В 1791 р. інспектуючи Таврічеський корпус, Мотронин монастир відвідав генерал-аншир О.В. Суворов.

В Мотрониному монастирі після поразки виступу майже 6 місяців проживав поручик Чернігівського полку – І.І. Сухінов.