Іван Франко Програма Галицьких соціалістів (1881)1

...ІІ

Соціалізм прагне до ліквідації всякого панування над людьми, всякої влади людини над людиною.

Майбутній устрій, отже, буде базуватися наяк найширшім самоуправлінні общин, повітів і країв, складених з вільних людей і поєднаних між собою вільною федерацією, що ґрунтується на солідарності інтересів. ...Девізом найвищої історичної еволюції буде: солідарність і свобода.

Стосовно того погляду, на свободу, держава — в теперішньому значенні слова — залишитись не може. Держава, як узагалі всяке правління, що базується на гнобленні, не може мати місця в майбутньому суспільному ладі. її місце всюди заступить адміністрація суспільних витворів, вибрана всіма членами общини, повіту і т.д.

Релігія, яка нині служить також подекуди засобом визиску і тому задоволена такою опікою держави і правлячих класів — приведена до властивого свого значення — стане приватною справою. Зрештою, з поступом освіти місце догматичної релігії всюди займе позитивна наука і мистецтво.

Натомість виховання повинно бути справою народною. Прагнути до цього будуть однаково всі: община, повіт, край. ...Нинішню однобічну систему виховання повинно замінити виховання всебічне...

Супротивний всілякому утискові, соціалізм мусить засудити нинішнє обезболеная жінок; він вимагає для них рівних прав з чоловіками, рівної можливості навчання і якнайширшого поля для конкуренції з точки зору розумової і взагалі будь-якої праці на користь суспільства. ...

III

...Національна справа відносно самої основи соціалізму є справою другорядною, але з погляду практичної дії при нинішньому стані національного питання (у нас особливо) вимагає глибшого розгляду. Прагнучи до свободи і знищення усякого гніту, соціалісти не можуть бути байдужими щодо гніту національного. А там, де національне питання належним чином ще не розв'язане,.. . там вони мусять активно підтримувати відокремлення різних дрібних націй, — чи то із-за своєї автономічної і федеративної позиції взагалі, чи то внаслідок того, що лише пристосування до місцевих національних елементів дасть їм можливість впливати на той елемент і вести його з собою до спільності і збратання народів, чого жодним пригніченням досягнути не можна. ...

VI

Заперечуємо в цілому нинішню державну владу, як установлену буржуазією і яка боронить виключно її інтереси. Однак можемо і повинні користуватися державними інституціями, оскільки це може допомогти здійсненню нашої програми.

До тієї мети ведуть дві дороги: одна — покладатися на дію вроджених сил, що схильні до розпаду і будуть триматися засади: «чим гірше, тим краще», а отже, ігнорувати нинішній стан дійсності і чекати банкротств і занепаду, після яких приступлять до зведення нової будови; або також — що майже те саме; — дією чисто негативною підтримувати той занепад, не закладаючи одночасно підвалин під майбутню будівлю. Є інший, більш позитивний спосіб, який полягає в тому, що користується існуючим нині інститутом і тяжіє до розширення влади пролетаріату з метою поетапного приготування нової суспільної організації. Обидві дороги є революційні, бо заперечують нинішній лад, у той час як так звані реформісти визнають цей лад в основі добрим, який потребує тільки часткового поліпшення. Реформісти воюють паліативами, а ми прагнемо вказати на справжню причину зла, що міститься в самому суспільному устрої; хочемо усунути не окремі наслідки, але джерело, звідки воно витікає. Другу зі вказаних вище доріг, тобто старання передусім про здобуття влади для пролетаріату, вважаємо тому за ефективнішу, що є вона певніша: засуджуючи існуючий стан справ, ми приступаємо відразу до будування майбутньої споруди і можемо мати надію, що, доки впаде теперішня будова, грунт під майбутню вже буде приготовлений і фундамент закладений. ...

VII

Заперечуючи сучасну державу, тим більше мусимо заперечувати нинішнє панування загарбницьких урядів над народами польським і українським і прагнення репрезентантів чужих народів до гегемонії над ними. Немає-бо народів вищих і нижчих: усі є рівними і мають рівне право на вільний розвиток.

VIII

Показавши вище наш погляд на соціальне питання і остаточну мету наших прагнень, приступаємо до окреслення найближчих наших вимог, які разом утворюють програму безпосередньої нашої діяльності.

...Першим кроком до здобуття політичної влади є, як відомо, участь у законодавчій діяльності, бо на перший план ставимо повсюдне право вибору і виборності до парламентських органів, як центральних, так і провінційних, і общинних, з якнайповнішим дотриманням виборчої свободи, насамперед прямих виборів і таємного голосування.

Від того ж уряду мусимо далі домагатися свободи спілкування і зборів, свободи мови і друку — якнайширшої, вільної від обмежень і застережень, розрахованих на шкоду народові. Усі ті свободи становлять стільки ж засобів до боротьби в руках пролетаріату.

Домагання покращень в організації промислу, фабричних законів, особливо закону, що забезпечує здоров'я і життя робітників; обмеження кількості робочих годин; захист жінок і дітей від визискування; врегулювання питання про учнівство, промислове судочинство и т.д. і передусім запровадження вільних робітничих спілок. Все це повинно входити до переліку наших тимчасових вимог, бо ж завдяки одержанню тих поступок не тільки поліпшиться побут робітників, — наскільки це поки що можливо, — але також зміцниться сила пролетаріату в боротьбі з буржуазією, оскільки зменшиться конкуренція між самими робітниками. ...

Нинішня система оподаткування кладе головну частину тягаря на пролетаріат через посередні податки. Будемо ж невпинно домагатися знищення посередніх податків і заміни їх прогресивним прибутковим податком. ...