Оцінка фінансового стану підприємства

В руслі стратегічного управління підприємством потрібно окремо виділити фінансовий сегмент. Нововведення, що здійснюються в останні роки в умовах розвитку ринкових відносин в Україні, зокрема, кардинальні зміни банківської системи, впровадження нових форм власності, трансформація бухгалтерського обліку, знову підняли актуальність питань аналізу та управління фінансовими ресурсами суб’єкта господарювання як основним та пріоритетним видом ресурсів. За наявності фінансових ресурсів можна забезпечити підприємство будь-якими іншими ресурсами в необхідній кількості або бажаній комбінації.

Вирішуються ці питання в рамках фінансового аналізу як підсистеми ефективного управління ресурсами, яка є ключовою в загальній системі управління підприємством.

Під час будівництва планового соціалістичного господарства в СРСР аналіз балансу та фінансові розрахунки були замінені аналізом господарської діяльності. Це відбулось шляхом звичайного заниження ролі комерційних розрахунків, посилення контрольної функції, домінування аналізу відхилень фактичних значень показників від планових, заниження значення балансу як інструменту управління фінансами підприємства. Аналіз все більше відокремлювався від бухгалтерського обліку, втрачалась його фінансова природа. Фактично, він перетворювався на техніко-економічний аналіз, тобто аналіз показників виробництва, реалізації, праці та заробітної плати тощо. Тому на окремому підприємстві аналізом ніхто серйозно не займався. З позиції бухгалтерів, він не входив до сфери їх обов’язків і не представляв професійного інтересу, а управлінцям не було часу та особливої потреби в ньому. Тогочасний аналіз був замінений контролем, тобто мав ретроспективний характер за своєю природою, а тому був ефективним за тих умов господарювання і неефективним у такій формі в сучасних умовах.

Процес трансформації фінансового аналізу в СРСР в аналіз господарської діяльності припадає на 30-ті рр. XX ст. Це період, коли загальне і методичне керівництво бухгалтерським обліком, контролем і аналізом господарської діяльності було покладене на Народний комісаріат фінансів. На початку 1940-х рр. з’явились перші праці з аналізу господарської діяльності, серед яких найбільш відомі Д.П. Андріанова, М.І. Баканова, М.Ф. Д’ячкова, С.К. Татура та ін. На початку 70-х рр. ХХ ст. вийшли перші праці з теорії аналізу господарської діяльності: М.І. Баканова, М.В. Дембінського, І.І. Каракоза, А.Д. Шеремета. В останні роки наукові праці такого змісту виходять вже під назвою “Теорія економічного аналізу”, хоча їх зміст практично не змінився.

Слід зазначити, що терміни “теорія економічного аналізу” і “економічний аналіз” в українській (радянській) науковій і навчальній літературі суттєво відрізняються за змістовним навантаженням від аналогічних західних термінів. У вітчизняній науці традиційно під теорією економічного аналізу розуміють більш вузький напрямок, пов’язаний з викладенням методів і техніки аналітичних розрахунків на рівні невеликої комерційної організації і, як правило, в ретроспективному аспекті. Сьогодні підхід, що грунтується на методах факторного аналізу, які використовуються тільки в ретроспективі, не виправдовує себе в і в практичному застосуванні.

Щодо фінансового аналізу в тому розумінні, як його сприймають в промислово розвинутих країнах, то цей напрямок просто не сформувався в соціалістичній економіці через наявність багатьох чинників. В першу чергу, через те, що відсутні фінансові ринки. Хоча, слід зазначити, що окремі елементи фінансового аналізу викладались в курсах “Фінанси”, “Фінанси підприємств”, “Економічний аналіз” тощо.

Для того, щоб оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підприємства, необхідно здійснити фінансовий аналіз. Він є методом оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі даних бухгалтерського обліку і звітності. Його завдання – визначити якісно фінансовий стан, з’ясувати можливості підвищення ефективності функціонування підприємства за допомогою раціональної фінансової політики; оцінити напрями розвитку підприємства, виходячи з потреби у фінансових ресурсах.

Метою оцінки фінансового стану є надання оцінки результатам господарської діяльності підприємства за певний період та на певну дату.

Тобто, фінансовий стан визначає результативність діяльності та спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Фінансовий стан може бути стійким, нестійким та кризовим. Здатність підприємства своєчасно здійснювати платежі та фінансувати свою діяльність на принципах розширеного відтворення свідчить про його задовільний фінансовий стан.

Головною метою фінансового аналізу є своєчасне з’ясування і виправлення недоліків у фінансовій діяльності та виявлення резервів покращання фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

При цьому необхідно розв’язати наступні завдання:

1. на підставі вивчення причинно-наслідкового взаємозв’язку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконанню плану з надходження фінансових ресурсів та їх використанню з метою покращання фінансового стану підприємства;

2. надати прогноз можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов господарювання і наявності власних та позикових ресурсів;

3. розробити конкретні заходи, спрямовані на більш ефективне використання фінансових ресурсів та зміцнення фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансового стану повинен дати відповідь на два запитання: перше – чи має підприємство прибуток за результатами своєї господарської діяльності і друге – чи спроможне підприємство виконати взяті на себе зобов’язання і чи не призведе таке виконання до його ліквідації в зв’язку з недостатністю ресурсів.

Саме тому інформація, яку надає баланс і звіт про фінансові результати, містить наступні дані:

• розмір капіталу і майна підприємства в абсолютних показниках (балансовий підсумок);

• структура капіталу і майна (баланс);

• зміни власного капіталу протягом звітного періоду;

• розміри отриманого прибутку або понесених підприємством збитків протягом звітного періоду.

Аналіз фінансової звітності здійснюють, перш за все, працівники фінансово-економічної служби підприємства для виявлення та усунення проблем в поточній діяльності, розробки та прийняття рішень щодо підвищення ефективності виробничо-збутових операцій, раціонального використання наявних ресурсів, підвищення платоспроможності і підвищення фінансової стійкості підприємства, а також для забезпечення виконання планових фінансових показників і зобов’язань перед кредиторами та інвесторами.

Аналіз фінансової звітності проводиться також аудиторами з метою підтвердження звітності і визначення правильності обчислення і вчасної сплати податків. Аудитори на основі фінансового аналізу роблять офіційний висновок про фінансовий стан підприємства, який включається до річного звіту, що подається зовнішнім користувачам.

Фінансова звітність підприємств, зареєстрованих на фондовій біржі, аналізується спеціалістами-аналітиками цих бірж, оскільки від стану справ підприємства залежить ціна його акцій на біржі. Великі інституційні інвестори  –  банки, страхові компанії, різноманітні спеціалізовані фонди – мають у своєму штаті професійних аналітиків, які постійно спостерігають за змінами показників у фінансовій звітності підприємств, що їх цікавлять.

Банки, що обслуговують підприємства, також постійно знаходяться в курсі фінансових справ свого клієнта і ретельно аналізують показники балансу, звіту про фінансові результати та інших звітів. Банківські аналітики спостерігають за станом кредитоспроможності, наявністю коштів, що гарантують повернення у встановлений термін отриманих позик і кредитів.

Спеціалізовані консультаційні фірми, що надають своїм клієнтам інформацію про фінансовий стан підприємств і здійснюють оцінку перспектив їх розвитку, також систематично спостерігають за станом господарської діяльності підприємств використовуючи фінансову звітність і публікують або надають таку інформацію за досить високу плату. Це стосується також і довідково-кредитних фірм, які в результаті вивчення показників фінансової звітності складають висновки про платоспроможність підприємства і надають їх своїм клієнтам або разовим користувачам за певну плату.

Така інформація цікавить підприємців, які або звертаються до спеціалізованих фірм, або отримують фінансові звіти від фірм-контрагентів і ретельно їх вивчають. Підприємців цікавить, в першу чергу, надійність і кредитоспроможність контрагентів, тобто питання про те, в яких розмірах фірма може нести відповідальність за своїми зобов’язаннями і що її партнер отримає у випадку ліквідації (банкрутства), а також чи зможе контрагент своєчасно погасити свою заборгованість.

Таким чином, аналізом фінансових звітів займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, але і його засновники та інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки – для оцінки умов кредитування та визначення ступеню ризику, податкові органи – для виконання плану надходження коштів до бюджету тощо. Відповідно до цього аналіз поділяється на внутрішній та зовнішній.

Внутрішній аналіз проводиться службами підприємства і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану підприємства.

Основним змістом внутрішнього аналізу фінансового стану підприємства є:

• аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства;

• аналіз кредитоспроможності підприємства;

• оцінка використання майна і вкладеного капіталу;

• аналіз власних фінансових ресурсів;

• аналіз ліквідності і платоспроможності;

• аналіз самоокупності підприємства.

Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних і фінансових ресурсів, органами контролю на підставі оприлюдненої звітності.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу є:

• аналіз абсолютних показників прибутку;

• аналіз показників рентабельності;

• аналіз фінансового стану підприємства, його фінансової стабільності;

• аналіз ефективності використання залученого капіталу;

• економічна діагностика фінансового стану підприємства.

Слід зазначити, що аналіз фінансової звітності не дозволяє категорично зазначити рівень фінансового стану, і тільки орієнтує користувача інформації в оцінці фінансового стану підприємства та визначенні його вузьких місць.

Основні особливості зовнішнього і внутрішнього аналізу представлені в таблиці 21.1.

Таблиця 21.1

Основні особливості внутрішнього і зовнішнього аналізу

Класифікаційна ознака	Вид аналізу
	зовнішній	внутрішній
Призначення	Загальна оцінка майнового і фінансового стану	Пошук резервів збільшення прибутку і ефективності діяльності
Виконавці і користувачі	Власники, учасники ринку цінних паперів, податкові органи, кредитори, інвестори тощо	Управлінський персонал підприємства (керівники і спеціалісти)
Базове інформаційне забезпечення	Бухгалтерська звітність	Регламентовані і нерегламентовані джерела інформації
Характер інформації, що надається	Загальнодоступна аналітична інформація	Деталізована аналітична інформація конфіденційного характеру
Ступінь уніфікації методики налізу	Достатньо висока можливість уніфікації процедур і алгоритмів	Індивідуальні розробки
Домінуючий часовий аспект аналізу	Ретроспективний і перспективний	Оперативний

З наведених в таблиці 21.2 відмінностей слід виділити дві: по-перше, широта і доступність залученого інформаційного забезпечення і, по-друге, ступінь формалізованості аналітичних процедур і алгоритмів. Якщо в рамках зовнішнього аналізу спираються, перш за все, на бухгалтерську звітність, яку в принципі можна отримати, звернувшись в органи статистики, то інформаційне забезпечення внутрішнього аналізу набагато ширше, так як можливе залучення практично будь-якої необхідної інформації, в тому числі і тої, яка не є загальнодоступною, зокрема для зовнішніх аналітиків. Безумовно, поняття обмеженості доступу до даних та їх конфіденційності існують і щодо внутрішніх аналітиків в тому розумінні, що абсолютної доступності до джерел інформації в принципі не існує. Це пояснюється тим, що доступ до інформаційної бази, як правило, обмежується в залежності від сфери інтересів, компетентності і відповідності того або іншого аналітика. Таким чином, методики зовнішнього аналізу базуються на припущенні про певну інформаційну обмеженість. Як правило, подібні методики засновані на базі найбільш повного набору загальнодоступної звітності, що міститься в річному звіті.

Що стосується другої відмінності, то вона в значній мірі також визначається складом і структурою вихідних даних, що є у аналітика. Так як для внутрішнього аналізу можуть бути доступні різні внутрішні звіти і форми, які не є уніфікованими і обов’язковими для складання у всіх компаніях і з заданою періодичністю, багато аналітичних процедур завчасно не визначені, а аналіз в цьому випадку носить більш творчий, в певній мірі, імпровізований характер. Основним інформаційним забезпеченням зовнішнього аналізу є бухгалтерська звітність. Навіть якщо вона не є уніфікованою, що і має місце в економічно розвинутих країнах Заходу. Однак можлива розробка достатньо формалізованої послідовності аналітичних процедур, так як шляхом складання балансу можна побудувати інформаційні варіанти, придатні для такої формалізації.

Отже, визначення фінансового стану підприємства є необхідною умовою управління фінансами і будується на використанні фінансової звітності і певних методів його проведення.

Міжнародна практика розробила певні методи аналізу фінансового стану, які ґрунтуються на різноманітних абсолютних та відносних типових показниках, що дають можливість не тільки проводити аналіз статей балансу підприємства, але й порівнювати підприємства окремої галузі господарства або таких, що займаються аналогічними видами діяльності. Такі співставлення звичайно проводяться не тільки за звітний період, але і за ряд років, що відображає доволі тривалий період діяльності підприємства. Це дозволяє визначати тенденції розвитку підприємства на перспективу, що має велике значення в практичній діяльності, оскільки підприємства здійснюють як довгострокове, так і середньострокове та поточне планування своєї діяльності.

Основними методами аналізу звітності є наступні:

1. читання звітності;

2. горизонтальний аналіз;

3. вертикальний аналіз;

4. трендовий аналіз;

5. розрахунок фінансових коефіцієнтів.

Читання звітності –  це вивчення абсолютних показників, представлених у звітності. Шляхом читання звітності визначають майновий стан підприємства, коротко- і довгострокові інвестиції, джерела фінансування власного капіталу, оцінюються зв’язки між постачальниками і покупцями, виручка від діяльності та прибуток звітного року.

Горизонтальний аналіз – дозволяє визначити абсолютні і відносні зміни різних статей звітності у порівнянні з попереднім роком, півріччям чи кварталом.

Для визначення змін у господарській політиці підприємства більш, ніж за два послідовних роки, застосовується аналіз тенденцій розвитку (аналіз тренду), який є варіантом горизонтального аналізу.

Аналіз тенденцій розвитку передбачає використання індексів. При розрахунку індексів значення базисного року приймається за 100%. Відповідно до цього розраховуються індекси для інших років. Базисним роком обирається такий рік, показники якого є типовими, характерними для здійснення підприємницької діяльності за нормальних умов. При цьому слід обирати тільки значимі показники.

На відміну від горизонтального, що показує динаміку статей фінансової звітності за ряд років, вертикальний аналіз є аналізом внутрішньої структури звітності. При проведенні такого аналізу ціла частина приймається за 100% і обчислюється питома вага кожної її складової. Такими цілими частинами може бути валюта балансу (Актив, Пасив), обсяг реалізації у Звіті про фінансові результати. За допомогою цього методу аналізу з’ясовують, яку частку у групі або підгрупі становить конкретна стаття, що дозволяє визначити вплив показника цієї статті на діяльність підприємства.

Оцінити фінансову звітність підприємства допомагають різні фінансові коефіцієнти, які показують фінансові пропорції між різними статтями звітності.

Фінансові коефіцієнти можна умовно поділити на чотири групи:

• показники ефективності виробничої діяльності;

• показники ділової активності;

• показники ліквідності;

• показники фінансової стійкості.

В залежності від конкретних цілей та завдань можна виконати фінансовий аналіз різного ступеню деталізації. Єдиної методики немає, тому аналітики використовують різноманітні показники та їх поєднання.

Найчастіше оцінку фінансового стану проводять за допомогою фінансових коефіцієнтів, розрахованих на підставі показників балансу і Звіту про фінансові результати. За допомогою цього способу вивчаються такі важливі аспекти фінансового стану і результатів діяльності підприємства, як ліквідність, довгострокова платоспроможність, рентабельність.

Успішність аналізу визначається різними факторами. З відомим ступенем умовності можна рекомендувати п’ять основних принципів, які доцільно мати на увазі, здійснюючи аналіз. По-перше, перед початком виконання будь-яких процедур, необхідно скласти достатньо чітку програму аналізу, включаючи переробку макетів аналітичних таблиць, алгоритм розрахунку показників, потрібних для їх розрахунку і для порівняльної оцінки джерел інформаційного і нормативного забезпечення. По-друге, схема аналізу повинна бути побудована по принципу “від загального до конкретного”. Зміст цього очевидний. Спочатку дається опис найбільш загальних, ключових характеристик об’єкта аналізу і лише потім починають аналіз окремих випадків. По-третє, будь-які відхилення від нормативних або планових показників, навіть якщо вони мають позитивний характер, повинні ретельно аналізуватися. Сутність такого аналізу полягає в тому, щоб, з одного боку, виявити основні фактори, що викликали зафіксовані відхилення від заданих орієнтирів, а з іншого боку, ще раз перевірити обґрунтованість існуючої системи планування і, якщо необхідно, внести до неї зміни. Слід підкреслити, що останній аспект має особливо важливе значення – тільки шляхом такого постійного аналізу можна налагодити достатньо струнку систему планування і підтримувати її на належному рівні. По-четверте, завершеність і цільність будь-якого аналізу, що має економічну направленість, в значній мірі визначається обґрунтованістю сукупності критеріїв, що використовуються. Як правило, ця сукупність включає якісні і кількісні оцінки, однак її основу зазвичай складають обчислюванні показники, що мають зрозумілу інтерпретацію і, по можливості, деякі орієнтири (межі, нормативи, тенденції). Відбираючи показники, необхідно формулювати логіку їх об’єднання в дану сукупність для того, щоб було видно роль кожного з них і не створювалося уявлення, що який-небудь аспект залишився поза увагою, або, навпаки, не вписується в схему, що розглядається. Іншими словами, сукупність показників, які в даному випадку можна трактувати як систему, повинна мати, деяку основу, що пояснює логіку її побудови. По-п’яте, здійснюючи аналіз, не потрібно без потреби намагатися досягти надмірної точності оцінок; як правило, найбільшу цінність представляє виявлення тенденцій і закономірностей.

Отже, в сучасних умовах застосовується декілька методів аналізу фінансового стану підприємства і кожний об’єкт господарювання обирає свою систему показників, враховуючи цілі, задачі та користувачів інформації, що аналізується, та будує свою програму аналізу фінансово-господарської діяльності. Найчастіше фінансовий аналіз діяльності підприємства здійснюють фінансово-кредитні установи, при цьому НБУ розроблена методика аналізу кредитоспроможності.