Шкільний вік: проблема адаптації

В перший клас я пішла в рідному місті. Як і всі мої однолітки, я дуже цим пишалась, і дуже довго готувалась. Адже це означало підвищення мого соціального статусу, входження до іншої суспільної групи. Проте, через рік, у зв’язку з розлученням батьків, ми з мамою вимушені були переїхати до іншого міста. І ось тут, в іншій школі, у новому колективі, для мене найбільш актуально постала проблема адаптації.

В соціології є два підходи до визначення змісту і суті адаптації. Одні соціологи пояснюють адаптацію як пасивний процес пристосування суб’єкта до вимог суспільства, в тому числі ціною жертв з боку особи. В концепціях швейцарського психолога Жака Піже, англійського соціолога Роберта Мертона соціальна адаптація розглядається як двосторонній процес і результат зустрічної активності суб’єкта і соціального середовища. Другий підхід, мабуть, є адекватним реальним соціальним процесом і доцільним з позицій з’ясування процесів активної діяльності соціальної особи. Якщо ж в ході адаптації людина виступає активним суб’єктом, то виникає питання: в чому ж суть свободи соціальної активності особи і які її межі? Включаючись у суспільне життя, особа зберігає свободу вибору – вибору соціальних ролей, соціальних спільностей, цінностей, форм і видив діяльності. Людина вибирає своє майбутнє, свої варіанти реалізації соціальних ролей відповідно зі своєю життєвою метою і амбіціями. Особисті пріоритети, ієрархія цінностей визначає поведінку особи в конфлікті ролей, коли людина робить свій вибір на користь якоїсь ролі вченого-соціолога або практика-соціолога, практика-політолога, дбайливого щирого сім’янина або щасливо бізнесмена тощо. Звичайно ж, в межах запропонованих суспільством обставин, особа має можливість творити свою долю і сприяти суспільно значущим перетворенням внаслідок трудової діяльності. Інакше кажучи, особа пристосовується до соціального середовища, заразом змінюючи його.

Проте свобода соціальної активності людини не незалежна. Суспільство обмежує особі свободу вибору. Свобода особи не поширюється на загальнолюдські і загальногромадянські рольові рекомендації. Щоб включитись в соціальні зв’язки, людина має хоча б елементарно оволодіти правилами, нормами людського спілкування, співжиття, знати мову, культуру суспільства. Суспільство обмежує людині свободу діяльності, створює об’єктивні можливості для досягнення поставленої мети. В умовах тоталітарного режиму суттєво звужуються межі свободи індивіда. Але навіть у звужених межах свободи людина намагається проявляти активність, вибирати варіанти, що дають їй реалізувати поставлену мету.

Для мене такою адаптативною метою було входження до неформальної групи нового класу. Неформальна група - спільнота людей, що виникають спонтанно на ґрунті взаємних симпатій, схожості ціннісних орієнтацій та інтересів. Неформальні групи можуть існувати як самостійні, ізольовані спільноти, але можуть утворюватись і усередині формальних груп та організацій як альтернатива й доповнення до них. У такому разі об’єднання людей відбувається на емоційно-особистісному ґрунті й відповідає потребі в спілкуванні в її найбільш розвинених формах. Тому міжособистісні стосунки у неформальних групах характеризуються порівняно високим прагненням індивідів до взаєморозуміння, взаємодопомоги, залученості, співробітництва, емоційної стабільності та дружби. Спільні інтереси є підґрунтям стабільності й довготривалості існування неформальних груп незалежно від їх змісту. Водночас наявність групової мети та відповідної спрямованої назовні сумісної діяльності не є обов’язковою умовою існування неформальних груп.

В моєму класі було декілька неформальних груп, об’єднаних за спільністю інтересів. Проте, через мою некомунікативність та замкненість мені було досить складно увійти хоча б до однієї з них. Але, через те, що я була природним лідером, в мені існувала суттєва необхідність у самовираженні. Шляхом до цього стало навчання. Адже, шкільний вік це час, коли формуються почуття підприємливості та ефективності, здатність добиватися поставленої мети,найважливіші цінності тут – підприємливість та ефективність. У негативному варіанті у дитини з’являється відчуття неповноцінності як наслідок недостатньо успішного навчання. Саме в цьому віці закладається ставлення до праці.