Спостереження та його різновид

Спостереження – метод цілеспрямованого планомірного опису психічних властивостей, які проявляються в діяльності і поведінці учнів на основі їх безпосереднього сприймання в навчально-виховному процесі з обов'язковою систематизацією одержаних даних і формулюванням можливих висновків.

Наукове (психолого-педагогічне) спостереження повинно відповідати наступним вимогам: цілеспрямованості, самостійності, природності, плануванню, систематичності, об'єктивності, фіксації фактів.

Позитивні моменти спостереження полягають в тому, що можна вивчити проблему, яка не піддається експериментальному дослідженню, провести аналіз діяльності і поведінки учня в природних для нього умовах.

Недоліки цього методу: пасивність спостерігача, фіксація тільки зовнішніх проявів певних дій і вчинків, складність кількісної обробки одержаних даних.

Типи та види опитування

Дуже часто виникає необхідність у даних, які не можна отримати за допомогою спостереження та експерименту. Такі дані надають методи опитування.

Методи опитування поділяються на:

· Очне опитування – інтерв’ю;

· Заочне опитування – анкетування.

Ці методи використовуються після формування гіпотези та складання плану дослідження. Інтерв’ю використовують, як правило, після анкетування, а вони обидва використовуються після експерименту.

Інтерв'ю в психології виступає способом отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування. В історії інтерв'ю як психологічного методу можна виділити три основні етапи розвитку:

1) спочатку інтерв'ю використовувалося у сфері психотерапії та психотехніки, у свою чергу це сприяло виникненню психологічних консультацій;

2) використання інтерв'ю в соціоло­гічних та соціально-психологічних дослідженнях, де вперше виникли питання про валідність способів організації та проведення інтерв'ю та достовірність отриманої інформації;

3) сучасний етап психо­логічних досліджень характеризується координацією практичних, теоретичних та методологічних проблем інтерв'ю з метою викори­стання його як особливого методу отримання інформації на основі вербальної комунікації.

Види інтерв'ю:

1. Вільне — не регламентоване темою та формою бесіди, нестандартизоване. Передбачає попереднє формулювання, яке може бути змінено у процесі опитування. Дослідник може керуватися загальним планом проведення інтерв’ю, може проводити його у вільній формі.

Перевага – надає більш природні відповіді, глибші знання про досліджувані явища.

Недолік – важкість кількісної обробки інформації

2. Стандартизоване — за формою воно близьке до анкети із закритими запитаннями. Характеризується чітко продуманими запитаннями, які ставляться усім респондентам в одному формулюванні та послідовності. Запитання та їх порядок не можна змінювати.

Перевага – результати легко порівнюються та піддаються кількісній обробці.

Недолік – відсутність гнучкості у постановці запитань.

3. Напівстандартизоване – компенсування недоліків обох видів інтерв'ю за рахунок включення обов’язкових та змінних запитань. Обов’язкові ставляться всім опитуваним, а змінні – в залежності від глибини їх відповідей.

Проте межі між цими видами інтерв'ю рухливі й залежать від складності проблеми, цілей та етапу дослідження. Ступінь свободи учасників інтерв'ю зумовлюється пе­реліком та формою запитань, змістовий рівень отриманої інформації — багатством та складністю відповідей.

У ході спілкування можуть скластися різні ситуації щодо позиції інтерв'юера:

а) респондент знає, чому він діяв або має діяти так, а не інакше;

б) респонденту не­достатньо інформації про причини власного діяння;

в) інтерв'юер має за мету отримати симптоматичну інформацію, хоча респондент не оцінює її як таку.

Та чи інша ситуація передбачає використання різних методів інтерв'ю. У першому випадку достатньо використати впорядкований, чітко спрямований цикл запитань. У двох інших ситуаціях потрібні методи, які передбачають співробітництво рес­пондента в процесі пошуку необхідної інформації. Прикладами таких методів є інтерв'ю клінічне та інтерв'ю діагностичне.

Діагностичне інтерв'ю — метод отримання інформації про властивості особистості, який використовується на ранніх етапах психотерапії. Цей метод слугує особливим засобом встановлення тісного особистісного контакту зі співрозмовником. У багатьох си­туаціях клінічної роботи він виявляється важливим способом про­никнення у внутрішній світ пацієнта та розуміння його труднощів.

Розрізняють:

1) кероване — від цілком за­програмованого (за типом анкети — незмінна стратегія та незмінна тактика) до цілком вільного (стала стратегія та вільна тактика);

2) некероване, «сповідальне», де ініціатива належить пацієнту. В клінічній практиці повністю стандартизоване діагностичне Інтерв’ю використовується дуже рідко.

Клінічне інтерв'ю — метод терапевтичної бесіди у випадку надан­ня психологічної допомоги. В психіатрії, психоаналізі та медичній психології цей метод використовується для допомоги пацієнту усві­домити свої внутрішні труднощі, конфлікти, приховані мотиви по­ведінки. Клінічне інтерв'ю належить до найбільш вільних форм бесіди; в бесідах такого типу психолога цікавить не тільки без­посередній зміст відповідей пацієнта (факти, погляди, почуття, сло­весний ряд — словник, асоціації ідей тощо), а й його поведінка (тон, жести, рухи та ін.). Важливою передумовою успішності реалі­зації методу є встановлення позитивних особистісних відносин між учасниками бесіди, що вимагає від психолога бути терплячим, ви­нахідливим, пристосовуватися до інтересів пацієнта. В окремих ви­падках метод може мати безпосередній психотерапевтичний ефект; при цьому пацієнт не тільки усвідомлює причини своїх труднощів, а й визначає шляхи їх подолання. Загальна стратегія та хід реалізації методу будуються на попередніх даних діагнозу тощо.

Контрольні запитання.

Які існують методи психології?

Методи психології доцільно розділити на дві групи:

• пізнавальні (дослідницькі) методи;

• методи активного впливу на людей.

Розглянемо першу групу методів. Процес психологічного дослідження складається з низки етапів: підготовки, збирання, обробки, інтерпретації фактичних даних і формулювання висновків.

На підготовчому етапі вивчають стан досліджуваної проблеми, проводять попередні спостереження, бесіди, анкетування, визначають мету й завдання дослідження. Важливим елементом цього етапу стає гіпотеза - уявлення про очікуваний результат дослідження.

Усі вихідні моменти зумовлюють планування дослідження, вибір контингенту і кількість піддослідних, місця та часу проведення дослідів, технічне оснащення, отримання попередніх експериментальних даних, форми протоколів, план кількісної (статистичної) та якісної обробки й інтерпретації даних.

На етапі збирання фактичних даних використовують емпіричні методи (експеримент, спостереження, тестування, бесіди тощо). Експериментальні дані фіксують у протоколі, що має бути досить повним і цілеспрямованим, включаючи реєстрацію всіх необхідних параметрів експериментальної ситуації та психічних властивостей.

Етап обробки даних передбачає кількісний та якісний аналіз і синтез зафіксованих даних.

На останньому етапі дослідження здійснюють інтерпретацію даних та формулювання висновків, встановлюють їхню відповідність чи невідповідність вихідній гіпотезі, виявляють нові питання та проблеми, на основі яких формують програму дослідження.

Відповідно до етапів психологічного дослідження, доцільно розрізняти чотири групи методів:

• організаційні;

• емпіричні;

• методи обробки даних;

• інтерпретаційні методи.

До організаційних методів належать: порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, які відрізняються за віком, видом діяльності тощо; лонгітюдний метод, що виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб упродовж тривалого часу; комплексний метод, коли той самий об´єкт вивчають різними засобами представники різних наук, що дає змогу різнобічно характеризувати особистість.

До групи емпіричних методів входять: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодіагностичні методи (тести, анкети, питальники, соціометрія, референтометрія, інтерв´ю, бесіда); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод; трудовий метод.

Методи обробки даних - це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.

До інтерпретаційних методів належать генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку - з виокремленням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо, а також структурний, системний метод, який передбачає встановлення зв´язків між усіма психічними якостями індивіда. Останній полягає в реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядаються у цілісній системі.