2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки

Основними суб'єктами адміністративно-правового регулювання у сфері економіки є: Президент України; Кабінет Міністрів України; профільні міністерства, комітети, спеціально створені центральні органи виконавчої влади; місцеві державні адміністрації; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

Найбільш значущим за юридичною силою обсягом повноважень щодо управління економічними процесами в державі володіє Президент України. Вони встановлені Конституцією України (ст. 106) і насамперед полягають у тому, що Президент визначає основні напрями зовнішньої і внутрішньої, у тому числі й економічної, політики, впливає на розстановку кадрів і утворення управлінських структур у цій сфері. Відбувається це в результаті того, що Президент України:

- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і право-наступництво держави;

— звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України щодо внутрішнього і зовнішнього становища України;

- представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

— призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;

- призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

- призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України;

- утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

- скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

- підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

— має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

З метою найбільш ефективної реалізації своїх повноважень Президент України згідно з п. 28 ст.106 Конституції України створює різні допоміжні структури.

Насамперед до них належить Адміністрація Президента України, у складі якої функціонує Головне управління з питань економічної політики. Вона утворена Указом Президента від 14 грудня 1996 р. як постійно діючий орган для забезпечення здійснення конституційних повноважень Президента.Адміністрація Президента України аналізує економічні процеси; розробляє пропозиції щодо забезпечення економічного розвитку та економічної безпеки держави; за дорученням Президента України організує контроль за виконанням його указів і розпоряджень, зокрема й у сфері економіки.

Так, Указом від 12 червня 2002 р. Президент утворив Державну комісію з питань стратегії економічного та соціального розвитку, яка є консультативно-дорадчим органом при Президентові України, утвореним з метою забезпечення додержання принципу цілісності державного прогнозування і розроблення програм економічного та соціального розвитку України.

Основними завданнями цієї Комісії є:

— аналіз стану нормативно-правової бази з питань державного прогнозування і розроблення програм економічного та соціального розвитку України;

— здійснення координації підготовки проекту Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 pp.;

— визначення актуальності та аналізу стану виконання програмних документів економічного та соціального розвитку України, які здійснюються із залученням коштів Державного бюджету України, та внесення пропозицій щодо ефективного впровадження зазначених документів;

— внесення Президентові України пропозицій щодо: переліку необхідних прогнозних і програмних документів економічного та соціального розвитку України на коротко-, середньостроковий і більш тривалий періоди; методологічних засад розроблення та реалізації прогнозних і програмних документів економічного та соціального розвитку України з додержанням принципів їх цілісності та наукової обгрунтованості; організаційної структури управління процесом стратегічного планування в Україні.

Ради мають статус органу при Президентові України, наприклад, Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні (Указ від 29 липня 1997 p.), яка створена з метою забезпечення розроблення та реалізації державної політики щодо залучення та ефективного використання іноземних інвестицій в економіку України, прискорення її інтеграції у світові економічні процеси.

Основними завданнями Консультативної ради є:

- сприяння визначенню основних засад державної політики щодо залучення та ефективного використання іноземних інвестицій в Україні для забезпечення розвитку її економіки;

- аналіз та узагальнення проблем, що стримують іноземне інвестування в економіку України, визначення політичних, організаційних, юридичних, економічних та інформаційних шляхів їх вирішення;

- розгляд ключових проблем інвестиційного процесу, регулювання

іноземного інвестування на макроекономічному рівні, проектування державних програм і актів законодавства з цих питань;

— розроблення пропозицій щодо вдосконалення форм і методів регулювання економіки та впровадження сучасних міжнародних стандартів управління на підприємствах України;

- внесення пропозицій щодо вжиття державою заходів для активного залучення українських суб'єктів підприємницької діяльності до міжнародних ринків товарів, капіталів і послуг;

- сприяння формуванню привабливого іміджу України серед потенційних іноземних інвесторів;

— розгляд на прохання іноземних інвесторів, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування України заяви про виникнення спорів між ними та підготовка висновків щодо можливих шляхів їх по-засудового врегулювання.

У системі органів управління економікою найвищим є Кабінет Міністрів України. Його правовий статус у системі органів виконавчої влади визначається Конституцією України (статті 113—117). Згідно з нею Кабінет Міністрів України:

- забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

- вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

- забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

- розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку України;

- забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;

- здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до чинного законодавства;

— розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

- здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

— організує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

— спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

— здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.

При Кабінеті Міністрів України діє постійний орган — Секретаріат Кабінету Міністрів України, структурні підрозділи якого в межах покладених на них функцій забезпечують діяльність Кабінету Міністрів України, урядових комітетів, працюють за дорученнями Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України, Урядового Секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників. У структурі Секретаріату Кабінету Міністрів України діє Департамент економічної політики, до якого входять: Управління стратегії реформування економіки та стратегічного планування; Управління міжнародного співробітництва, міждержавних відносин та зовнішньоекономічної політики; Управління фінансової політики; Управління стратегії реформування відносин власності та регуляторної політики; Управління експертизи, аналізу та дерегуляції розвитку реального сектора економіки; Управління економічної взаємодії з новими незалежними державами Східної Європи та Центральної Азії; Управління з питань європейської інтеграції. Ця структура Секретаріату Кабінету Міністрів України затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р.

При Кабінеті Міністрів діє робочий орган — Урядовий комітет економічного розвитку та з питань європейської інтеграції, основним завданням якого є формування та реалізація державної політики в економічній сфері. Він розглядає та схвалює концепції проектів нормативно-правових актів та інших документів, що підлягають розробленню; розглядає, врегульовує розбіжності та схвалює проекти нормативно-правових

актів та інших документів, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України у сфері економіки відповідно до встановленого регламенту.

До складу Урядового комітету економічного розвитку та з питань європейської інтеграції входять: Віце-прем'єр-міністр України з питань економічної політики — голова Урядового комітету; Міністр економіки та з питань європейської інтеграції; Міністр праці та соціальної політики; Міністр промислової політики; Міністр транспорту; Міністр фінансів; Голова Антимонопольного комітету; Голова Фонду державного майна; Голова Державної податкової адміністрації; Голова Держкомзв'язку; Голова Держмитслужби; Голова Держпідприємництва; Голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Безпосереднє управління конкретними комплексами, галузями і під-галузями у сфері економіки здійснюють профільні міністерства, комітети, спеціально створені центральні органи виконавчої влади. В їх системі особлива роль належить Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції. Цей орган виконавчої влади є вузловою ланкою системи управління економікою і виступає координуючим центром щодо діяльності всіх інших управлінських структур цієї сфери та вжиття заходів, спрямованих на реалізацію економічної політики держави. Його основними завданнями є:

- участь у формуванні державної політики економічного та соціального розвитку України, розроблення механізмів її реалізації, прогнозів економічного й соціального розвитку на середньо- та короткостроковий періоди та відповідних програмних документів;

- створення сприятливих економічних умов для функціонування суб'єктів господарювання всіх форм власності, розвитку ринкових відносин, конкурентного середовища; участь у реалізації антимонопольно! політики;

- розроблення пропозицій щодо формування державної політики у сфері реалізації прав власності;

— участь у формуванні державної регіональної політики, організація роботи, пов'язаної з її проведенням;

— забезпечення проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, державної економічної політики щодо інтеграції України у світову економіку, здійснення економічного та соціального співробітництва з Європейським Співтовариством;

— участь у формуванні та реалізація державної політики у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями, економічними угрупованнями, відповідними міждержавними і регіональними організаціями, в тому числі кредитно-фінансовими установами інших держав, координація роботи, пов'язаної із залученням міжнародної технічної допомоги;

- забезпечення в межах своїх повноважень захисту економічних прав і законних інтересів України, вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання;

- участь у розробленні та забезпечення реалізації державної політики у сфері розвитку внутрішньої торгівлі та послуг;

- участь у розробленні державної політики у сфері стандартизації, метрології, сертифікації та акредитації, захисту прав споживачів;

- розроблення стратегії та механізмів реалізації державної структурної, інвестиційної та інноваційної політики;

- забезпечення реалізації державної цінової політики;

- участь у формуванні політики управління державним сектором економіки;

— участь у розробленні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері економічної безпеки та детінізації економіки;

- проведення державної політики щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржників, визнання боржників банкрутами;

- проведення аналізу та економічного обгрунтування потреб держави, пов'язаних з її обороною і безпекою.

Міністерство економіки України у межах своїх повноважень видає на основі й на виконання чинного законодавства накази, організує та контролює їх виконання.

.

Для втілення в життя державної політики у сфері промисловості, зокрема в галузях військово-промислового комплексу, конверсії, машинобудування, металургійної, хімічної, легкої, деревообробної промисловості, виробництва дорогоцінних металів, коштовного каміння та інших, утворено Міністерство промислової політики України, що є центральним органом виконавчої влади.

Основними завданнями Міністерства промислової політики України є:

- підготовка пропозицій щодо формування державної промислової політики та механізму її реалізації;

- розроблення пропозицій щодо вдосконалення механізму державного регулювання функціонування промислового сектора економіки України;

- реалізація державних програм розвитку промисловості України; визначення напрямів розвитку науково-технічного потенціалу промислового сектора економіки України;

- розроблення прогнозів виробничо-технічного та фінансово-економічного розвитку промислового виробництва;

- створення сприятливих умов для розбудови високорозвинутого промислового сектора економіки України;

- участь у розробленні та реалізації державної регіональної промислової політики.

Серед органів управління економікою важливе місце належить Міністерству аграрної політики України — головному органу системи центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, ви-

ноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції.

Основними завданнями Міністерства аграрної політики є:

— забезпечення реалізації державної аграрної політики, організація розроблення та вжиття заходів щодо гарантування продовольчої безпеки держави;

— забезпечення здійснення державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції;

- організація та забезпечення проведення аграрної реформи, здійснення її моніторингу, розроблення і вжиття заходів щодо структурної перебудови галузей агропромислового виробництва, участь у реалізації державної політики у сфері підприємництва;

— участь у формуванні та реалізації соціальної політики у сільській місцевості;

- координація діяльності органів виконавчої влади з питань реалізації державної аграрної політики, соціальної політики у сільській місцевості, забезпечення продовольчої безпеки держави, проведення аграрної реформи.

У структурі державної адміністрації утворюються управління, відділи, служби, які здійснюють адміністративно-правове регулювання у сфері економіки.

Управління на рівні міст, селищ, сіл здійснюється органами місцевого самоврядування. Тут необхідно розрізняти, по-перше, компетенцію представницьких органів місцевого самоврядування — рад, по-друге, компетенцію виконавчих органів рад, якими є виконавчі комітети, відділи, управління. У свою чергу компетенція виконавчих органів є доволі широкою. Вона складається з власних (самоврядних) повноважень і повноважень, делегованих виконавчою владою.

До повноважень рад у сфері управління економікою необхідно віднести:

— затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;

- затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього та затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;

- встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом;

- утворення позабюджетних цільових (у тому числі валютних) коштів, затвердження положень про ці кошти; затвердження звітів про використання зазначених коштів;

- прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;

- прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету;

- прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг стосовно місцевих податків і зборів;

- встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;

- прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання у встановленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого у встановленому порядку розірвано або визнано недійсним, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;

- прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності

відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;

- створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб);

- вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;

— вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

- затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад;

- вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу та ін.