2. Власне соціологія освіти.

Соціологія вивчає освіту як відносно самостійну соціальну систему, метою котрої є систематичне навчання й виховання членів суспільства, орієнтоване на опанування ними певних професійних і наукових знань, моральних цінностей, умінь, навичок, норм поведінки, зміст яких визначається політичним устроєм суспільства, соціально-економічним рівнем його розвитку.

Як самостійна галузь науки соціологія освіти сформувалася на рубежі ХІХ—ХХ ст. Ще Е.Дюркгейм, Д. Дьюї та інші соціологи того часу у своїх працях звертали увагу на необхідність спеціального аналізу проблем, що стосувалися ролі, призначення і функцій освіти.

Сучасні вчені називають такі завдання соціології освіти:

• вивчення потреб в освіті, розуміння й оцінка її ролі в житті суспільства та особистому житті людини;

• оцінка рівня і якості знань у контексті їх соціальної значущості;

• аналіз ставлення суспільства і тих, хто навчається, до освіти, виявлення її соціальної цінності;

• виявлення ролі освіти як чинника соціального статусу;

• визначення міри впливу освіти на динаміку моральних потреб і інтересів.

Освіта як соціальна система існує в Україні на 3-х рівнях — дошкільна, шкільна (початкова й середня), вища — і у 2-х формах — непрофесійна (дошкільні дитячі заклади, середні школи, гуртки тощо) і професійна (навчання на робочих місцях, курси професійної підготовки, професійно-технічні училища, середні спеціальні навчальні заклади, інститути, університети, курси підвищення кваліфікації, магістратура, аспірантура, докторантура).

Що стосується, наприклад, дошкільного навчання, то соціологія виходить з того, що основи виховання людини, її працелюбство, інші моральні якості закладаються ще в ранньому дитинстві, а отже, дуже велике значення має соціальна позиція й ціннісні орієнтації тих людей, які виховують дітей.

Велика роль у цьому належить дошкільним закладам, які відвідує майже кожна друга дитина. Проте значення цих установ у формуванні особистості людини часто недооцінюють. Інколи забувають, що дитячі садки, ясла — це не просто місця, де дітей годують і доглядають, а й що тут відбувається їхній фізичний, розумовий і духовний розвиток. Нині, на жаль, через усеохоплюючу суспільну кризу дитячі дошкільні заклади здебільшого перестали функціонувати. Суспільство болісно відчує це років через десять, коли сьогоднішні дітлахи подорослішають.

На відміну від дошкільних закладів, які завжди охоплювали лише частину дітей (на бажання батьків), шкільне виховання є обов’язковим. Це означає, що молоді гарантується право здобуття повної середньої освіти.

У соціологічному аналізі загальної середньої освіти вивчаються її цінності, орієнтири батьків і дітей, їхня реакція на запровадження нових форм освіти, бо закінчення загальноосвітньої школи є для молоді одночасно й моментом вибору життєвого шляху, професії, виду занять.

Однак глобальна криза суспільства дається взнаки й тут: знач­но поглибився розрив між рівнем знань, що його забезпечують звичайні школи, і рівнем знань учнів привілейованих гімназій та ліцеїв, де навчаються діти заможних батьків. Через це й перспективи продовжити навчання у вузі теж дуже неоднакові. Діти з матеріально незабезпечених сімей втрачають можливість одночасно із середньою здобути професійну освіту, оскільки значно скоротилася кількість ПТУ, особливо в сільській місцевості. Скорочення мережі позашкільних дитячих установ (спортивних, музичних, природничо-технічних тощо) призвело до значного зростання кіль­кості неформальних груп підлітків, котрі демонструють здебільшого не найліпші взірці поведінки й моральних цінностей.

Особливе місце в соціологічному вивченні посідає професійна освіта — професійно-технічна, середньоспеціальна й вища.

Професійно-технічне навчання зв’язане безпосередньо з потребами виробництва, з оперативною і порівняно швидкою формою включення молоді в життя. Соціологів цікавлять мотиви і ефективність навчання, його роль у підвищенні кваліфікації, у розв’язанні народногосподарських проблем.

Щодо середньої спеціальної і вищої освіти, то для соціології важливо виявити соціальний статус цих видів навчання, оцінку можливостей і ролі в майбутньому житті, відповідність суб’єк­тивних намагань молоді та об’єктивних потреб суспільства, якість і ефективність її професійної підготовки.

Особливо актуальним є питання професіоналізму майбутніх фахівців, тобто того, щоб якість і рівень їхньої підготовки відповідали реаліям сьогоднішнього дня.

Соціологічні дослідження свідчать, що продовжує залишатися невисокою стійкість професійних інтересів молоді. Більше половини випускників змінюють професію, сотні тисяч фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою працюють на посадах, що не потребують такого рівня підготовки. З розвитком ринкових відносин ця тенденція посилюється.

Слід зауважити, що завжди цінувалися у фахівця його духовність, загальнолюдські якості, тяжіння до цінностей світової культури. Система освіти, що склалася за радянських часів, сприяла формуванню більше «професійного кретинізму», що несумісно із цінностями громадянського суспільства. Гуманізація вищої освіти — один з основних напрямків її вдосконалення.

У недалекому минулому екстенсивна економіка України не потребувала високої якості підготовки фахівців. Рівень життя людини не залежав від її професійної підготовленості, якості праці. Знання, таланти здебільшого залишалися незатребуваними. Зрозуміло, що така ситуація не сприяла виникненню мотивації до активної творчої роботи ні у викладачів, ні в студентів. Панували адміністративні методи організації навчального процесу, які породжували пасивність і апатію.

Спостерігалася деградація народної освіти. З інструменту розвитку особистості вона поступово перетворилась на інструмент простого відтворення знань.

Оскільки соціальна структура освіти є віддзеркаленням соціальної структури суспільства, то специфіка соціологічного підходу до вивчення освіти полягає в тім, що її розглядають у контексті соціальної взаємодії, як одну з підсистем суспільної системи, що в ній формуються стійкі, стандартизовані взірці поведінки — ролі, статуси. Як уже наголошувалося, соціологія в основному вивчає формальну освіту, що розглядається як тип соціальної організації з відповідною соціальною структурою, тобто сукупністю взаємозв’язаних позицій і ролей, за допомогою яких здійснюються певні види діяльності.