Еволюції живої речовини та етапи формування біосфери.
Найбільш аргументована теорія походження життя на Землі розроблена російським ученим О. І. Опаріним та англійським — Д. Холдейном. Вона ґрунтується на тому, що до складу первинної атмосфери входили Н2О, СО2, CO, H2S, NH3, CH4 та інші речовини і температура її була високою. Коли температура поверхні Землі стала нижчою за 100 °С, пішли зливи. Вода заповнювала западини поверхні землі, утворювались моря й океани, в яких розчинялися різні речовини атмосфери. Досить висока температура води первісного океану і значна концентрація перелічених вище сполук були сприятливими для синтезу складних високомолекулярних органічних речовин. У синтезі цих речовин важливу роль відігравали енергія електричних розрядів, ультрафіолетове випромінювання та розпечені вулканічні викиди.
Первісний океан поступово наповнювався все складнішими і складнішими органічними полімерними сполуками — вуглеводами, амінокислотами, азотистими основами тощо. Із них абіогенним шляхом формувались первинні білки, нуклеїнові кислоти.
Правомірність абіогенного синтезу органічних сполук підтверджена численними експериментами. Абіогенним шляхом синтезовано аденін, піримідин, рибозу, дезоксирибозу, АДФ, полісахариди і полінуклеотиди.
Таким був перший етап виникнення життя на Землі. Другим етапом став процес концентрування органічних речовин у "поживному бульйоні", що супроводжувався утворенням коацерватних краплин, а далі — багатомолекулярних систем найпростішої організації — "пробіонтів", до складу яких входили поліпептидноліпоїднополінуклеотидні комплекси. Коацерватні краплини були здатні вибірково адсорбувати речовини з навколишнього середовища і за рахунок цього "рости", подрібнюватися й утворювати "дочірні" краплини. На думку О. І. Опаріна і Д. Холдейна, між коацерватними краплинами йшов добіологічний природний "добір", який був спрямований на вдосконалення молекул білків і нуклеїнових кислот, виникнення процесів матричного синтезу. В результаті такого добору утворювалися білковонуклеїноволіпоїдні системи, які характеризувалися упорядкованим обміном речовин і самовідтворенням. Тривала еволюція хімічних процесів, яку вчені розглядали як третій етап виникнення життя на Землі, спричинила перетворення окремих коацерватних краплин на перші примітивні живі істоти, які вступили в біологічний природний добір і започаткували органічний світ Землі.
Серед гіпотез біогенетичного виникнення життя (біогенезу) слід назвати гіпотезу панспермії, яку сформулював шведський фізик С. Арреніус, а розвинув український учений В. І. Вернадський. Суть цієї гіпотези ґрунтується на припущенні, що організми позаземного походження занесені на Землю з космосу з метеоритами та космічним пилом. На сьогодні немає достовірних підтверджень позаземного виникнення мікроорганізмів, хоча їх і знайшли на метеоритах, тобто вони мають значну стійкість до космічного випромінювання. Можливо, це й так, але не знімається запитання: а як же там виникло життя?
Розвиток органічного світу безпосередньо пов'язаний із еволюцією фізико-географічного середовища Землі, яка, в свою чергу, багато в чому визначалась причинами тектонічного характеру. Тому епохи найбільших орогеній зберігаються в часі з великими змінами у складі органічного світу - проходили масові вимирання древніх форм, з'являлись нові, більш адаптовані до тих змін, які відбулися в фізико-географічному середовищі. З цих причин етапи еволюції органічного світу відповідають великим геохронологічним підрозділам, останні були виділені геологами на основі значних змін у складі органічного світу.
Становлення життя на Землі відбувалося в докембрії. Деякі автори навіть виділяють для цього часу 4 переломних рубежі в еволюції організмів:
1)поява першої органічної речовини в океанах (чи у внутрішньоматерикових водоймах) - 4 млрд. років тому;
2) поява перших живих організмів (прокаріотів) - 3,8 млрд. років;
3) поява у водоростей примітивного фотосинтезу - 3 млрд. років;
4) поява еукаріотів, поділ організмів на рослини і тварини - 1,4-1,5 млрд. років.
Ці дві гілки живого світу зв'язані між собою в єдину енергетичну систему і еволюція їх була взаємообумовленою. Проаналізуємо коротко основні етапи їх розвитку.
Життя зародилось в архейську еру. Оскільки перші живі організми ще не мали жодних скелетних утворів, від них майже нічого не залишилось у викопних рештках. Проте наявність серед архейських відкладів порід органічного походження — вапняків, мармуру, графіту та інших — підтверджує існування в цю еру примітивних живих організмів. Такими були одноклітинні доядерні організми (прокаріоти): бактерії і синьозелені водорості.
Рослинний світ. Родовід рослин починається із морських водоростей. Рештки їх знаходять у найдавніших породах архею. Продукти життєдіяльності синьо-зелених водоростей (ціанофітів) - строматоліти - відомі в породах, вік яких перевищує 3 млрд. років.
Ціанофіти були особливо поширеними в архейських і протерозойських морях, у яких вони тонкою плівкою покривали величезні простори морського дна і, можливо, узбереж. Розквіт їх припадає на рифей. З архею відомі також і бактерії, які у протерозої стали найчисленнішою групою організмів і приймали активну участь в породоутворенні (осадові залізні руди).
Водорості зіграли виключно важливу роль в еволюції складу протерозойської атмосфери - завдяки процесам фотосинтезу поступово зменшувалась частка вуглекислого газу і зростала кількість кисню. Наслідком таких процесів було формування захисного озонового екрану Землі і вибух життя у морях раннього палеозою.
В кембрії та ордовику рослинний світ дальше представляли водорості: прикріплені до дна зелені і бурі водорості, планктонні синьо-зелені та золотисті водорості. Однак уже в силурі на прибережних заболочених ділянках материків, чи на мілководді почали селитись своєрідні спорові рослини - псилофіти, - перші наземні мешканці. Походять вони від бурих (за іншими даними - від зелених) водоростей і стали предковою формою для трьох типів рослин: плауноподібних, членистостеблових і папоротеподібних, розвиток яких припав уже на пізній палеозой.
Існує також думка, що першопоселенцями суші могли бути так звані нематофіти, нащадки бурих водоростей, витіснені у силурі досконалішими псилофітами. Так чи інакше, вихід рослин на сушу - можливо найголовніша подія в біосфері раннього палеозою. Заселення рослинами і бактеріями узбереж морських та внутрішніх водойм спричинило, по-перше, подальше збільшення вмісту кисню у атмосфері, а, по-друге, дало початок формуванню в кінці силуру перших ґрунтів. Таласофітна ера розвитку рослин у пізньому силурі змінилася палеофітною.
Пізній палеозой - це час завоювання континентів рослинами, час буйного розквіту флори. У девоні заболочені приморські низовини заселяються псилофітами, які до кінця періоду вимирають. Поряд із псилофітами існували вже всі основні групи спорових рослин - папоротеподібні, плауни, членистостеблові, у пізньому девоні появляються і перші насінні рослини (голонасінні). У девонських рослин формуються коренева система, стебло, листя. Еволюція іде від трав'янистих форм через кущисті до деревоподібних у кінці періоду. На Землі появляються перші ліси. За переважанням у них древніх папоротей флору пізнього девону іменують археоптерисовою.
Виключно сприятливі умови для розвитку рослинності склались у кам'яновугільному періоді. Величезні простори континентів покриваються у ранньому карбоні вологими тропічними лісами. Переважають гігантські плауноподібні - лепідодендрони, сигілярії; трав'янисті та деревоподібні членистостеблові - клинолистникові і каламітові; деревоподібні папороті і примітивні голонасінні - птеридосперміди.
Флору раннього карбону називають антрокофітовою, тому що основу складали рослини-вуглеутворювачі. В середині карбону ліси поширювались уже на внутрішні частини континентів, заселяли вододіли. Проявляється вперше в історії Землі досить чітка термічна диференціація рослинності. Виділяють три флористичні області: тунгуська, або північна помірна, в якій переважала так звана кордаїтова тайга; гондванська, або південна помірна, де були поширені насінні папороті (глосоптерієва флора), кордаїди, трав'янисті хвощі і вестфальська, або волога тропічна з лісами із гігантських плаунів, каламітів, папоротей тощо.
Буйний розквіт рослинності у пізньому палеозої (особливо у карбоні) спричинив різке зростання вмісту кисню та зменшення вуглекислоти в атмосфері, що, в свою чергу, призвело до вибуху у розвитку тваринного світу карбону і пермі. Посилене споживання атмосферного СО2 рослинами у ранньому карбоні та витрати його у морській воді на побудову черепашок молюсків і на формування карбонатних відкладів могло бути однією із важливих причин загального похолодання і виникнення наземного зледеніння у пізньому карбоні.
У пермському періоді загальна арідизація призводить до поступового витіснення із тропіків вологолюбивої флори плаунів, хвощів і папоротей голонасінними - хвойними, гінкговими, цикадовими. Ліси кам'яновугільного періоду змінюються дрібними і рідкими оазисами в долинах річок. На протязі пермі-тріасу голонасінні завойовують всі кліматичні зони планети, при цьому найстійкішою виявилась рослинність помірних зон, де тривалий час разом розвивалися голонасінні та релікти кордаїтових, глосоптерієвих тощо.
У мезозої наступає мезофітна ера розвитку рослин - ера панування голонасінних. Особливого поширення набувають гінкгові, а також цикадові, бенетитові, хвойні. Бенетитові вимерли в кінці крейди. Вважають, що у юрському періоді у них міг бути спільний предок із покритонасінними. Для ранньої та середньої юри у Євразії виділяють три флористичні області: Сибірську, або зону хвойно-гінкгових лісів; Перехідну, або зону змішаних цикадофіто-хвойно-гінкгових лісів і Південну, або тропічну і субтропічну - зону максимального розвитку цикадових, теплолюбивих папоротей, бенетитових, хвощових.
В кінці юрського періоду появляються перші покритонасінні рослини, з другої половини крейди вони займають вже домінуюче становище серед наземних рослин (кайнофітна ера розвитку рослин).
В крейді серед покритонасінних відомі магнолії, лаври, платани, евкаліпти, дуби і ін.
В морях крейдового періоду особливого поширення набувають також деякі водорості, зокрема золотисті, які брали участь у формуванні карбонатних осадків (писальна крейда і ін.).
У кайнозої в рослинному світі переважають покритонасінні, які складають більше 90% всіх рослин. В палеогені домінує деревна рослинність, але вже в олігоцені у зв'язку із зміною кліматичних умов, починає розповсюджуватись трав'яниста рослинність. В палеогеновій флорі Євразії виділяють тропічну полтавську флору вічнозелених лісів, в яких поширені були пальми, бананові, сандалові, хлібні дерева, а також лаври, мірти, кипариси, секвойї, араукарії і ін. і тургайську помірно-теплу флору, де розвивались листопадні форми - каштан, бук, клен, береза, липа, магнолія, з хвойних - тис, ялина, піхта, кедр, сосна. В кінці палеогену склад обох флор різко збіднів, посилилась роль хвойних, розширилися ареали розселення таких дерев як береза, вільха, тополя. У зв'язку із похолоданням в помірному поясі формується рослинність савано-степів та лісостепів.
В неогені трави розселились по всій планеті (велике остепніння рівнин).Розквіту досягає злакова рослинність, що сприяло швидкій еволюції копитних. В кінці неогену із представників тургайської флори сформувалася рослинність тайги, лісотундри і тундри.
Протягом антропогену завершувалося формування сучасної широтної зональності і вертикальної поясності рослинного світу.
Тваринний світ. Перші достовірно встановлені представники тваринного світу протерозою відомі під загальною назвою едіакарська фауна і знайдені в південній Австралії у пісковиках з віком 650-700 млн. років. Аналоги відомі також із інших захоронень планети. Представлені вони медузоподібними, кільчастими червами, безпанцирними трилобітами і петаноламами (кишковопорожнинні). Характерною особливістю цієї фауни є повна відсутність будь-яких скелетних мінеральних утворень, тому у викопному стані зустрічаються лише відбитки, чи зліпки. Вважають, що едіакарська фауна, хоча й була попередником скелетної фауни, прямого продовження в палеозойській ері не мала і можливо була побічною віткою еволюції організмів. В протерозойських морях розвивались також губки, корали, погонофори, примітивні голкошкірі, гідроїдні поліпи.
Як уже відмічалося, в морях кембрію відбувся справжній "біологічний вибух". Появилися майже всі відомі типи безхребетних. Якщо у венді нараховувалось декілька десятків видів тварин, то у кембрії їх уже біля 2 тисяч, а в силурі - понад 15 тисяч.
Організми заселяють мілководні ділянки морів та внутрішніх водойм. Дуже важливою подією у біосфері на початку палеозою була поява величезної кількості організмів із твердим зовнішнім чи внутрішнім скелетом - кремнієвим, фосфатним, карбонатним або хітиновим, що пов'язують із зменшенням концентрації вуглекислоти у морській воді. Широко розповсюджуються такі скелетні тварини, як трилобіти, брахіоподи, гастроподи, губки, археоціати, радіолярії і ін. Появились перші представники наутилоідей. В ордовику появились і дістали широкий розвиток граптоліти -напівхордові колоніальні морські тварини із зовнішнім хітиновим скелетом.
Останні їх представники дожили до раннього карбону. Провідну роль серед морських безхребетних в ордовику і силурі відігравали наутилоідеї. Великими хижаками були ракоскорпіони, відомі з кембрію.
В силурі відомі також перші безхребетні - мешканці суші. Це були павукоподібні тварини, близькі за будовою до нинішніх скорпіонів та багатоніжки, які заселяли прибережні ділянки водойм разом із бактеріями та псилофітами. З раннього ордовику в морях появляються і перші хребетні - безщелепні рибоподібні тварини, покриті кістяними лусками, які вимерли до кінця девону. З силуру відомі і перші щелепороті риби - акантоди та панцирні або пластиношкірі риби.
Девонський період називають віком риб. Панівною групою серед останніх були панцирні риби, багато з яких вимерли до кінця періоду. Крім цього, значне поширення мали хрящові риби - акули, скати, а також дводихаючі та кистопері. існує думка, що саме останні у пізньому девоні дали початок амфібіям. із амфібій, які дістали розповсюдження у карбоні та пермі, відомі стегоцефали, вимерлі до кінця палеозою, а також батрахозаври (жабоящери), які могли бути предками рептилій. Появі рептилій сприяло погіршення кліматичних умов у пізньому карбоні. На протязі пермського періоду відбувалося поступове витіснення ними амфібій. З верхньо-карбонових відкладів відомі рештки перших рептилій - котилозаврів. Вважається, що вони були тією групою організмів, яка дала в майбутньому дуже велику різноманітність форм. В пермі розвивались також інші групи рептилій - черепахи, звірозубі ящери.
Серед морських безхребетних у пізньому палеозої важливе значення мали брахіоподи, корали, найпростіші, головоногі молюски (гоніатити і цератити). На суші поширені були комахи. Сильна аридізація ландшафтів пізньої пермі і тріасу привела до вимирання багатьох груп організмів - деяких брахіопод, наутилоідей, гоніатитів, табулят і чотирипроменевих коралів, фузулінід серед найпростіших, частини риб, амфібій. Появились нові чисельні групи тварин - амоніти та белемніти, двостулкові, шестипроменеві корали, кісткові риби, наземні, повітряні та водні форми рептилій. Останні переживають у мезозої розквіт. Предковою формою трьох перерахованих віток рептилій вважаються тріасові текодонти - нащадки котилозаврів. Особливо важливу роль серед мезозойських рептилій відігравали динозаври - дуже різноманітна група тварин, які, як і більшість великих рептилій, вимерли у другій половині крейди. В тріасі вимирають звірозубі рептилії, давши початок першим примітивним ссавцям. із юрського періоду відомі перші представники древніх птахів - археоптерикс, також нащадок текодонтів. В крейді жили уже нові птахи - іхтіорніс та гесперорніс.
Із ссавців на протязі мезозою розвивались терії (примітивні ссавці), невеликі тваринки, які у крейді дали початок еутеріям (плацентарним ссавцям), розвиток яких у кайнозої призвів до формування сучасної фауни ссавців. Терії дали також початок метатеріям, представники яких, сумчасті, відомі з крейди.
В кінці крейдового періоду відбулася криза фауни. Вимирає величезна кількість родів і видів, як наземних, так і морських тварин (амоніти, белемніти, багато брахіопод, динозаври, морські та літаючі ящери і ін.). Разом з тим, в морях крейдового періоду дуже широкий розвиток дістали найпростіші та золотисті водорості, завдяки їм проходило нагромадження потужних товщ карбонатів, що могло бути причиною різкого зменшення вмісту СО2 у атмосфері, і, як наслідок погіршення умов існування, зміни флори голонасінних покритонасінними. Зміна характеру рослинності, можливо, негативно вплинула на умови існування травоїдних ящерів.
В палеогені серед морських безхребетних широко поширювались теплолюбиві форамініфери - нумуліти, шестипроменеві корали, губки, голкошкірі. Кайнозой - час розквіту двостулкових та черевоногих молюсків, кісткових риб.
Ссавці у палеогені проходять стадію еволюційного вибуху і розселяються у різних фізико-географічних зонах. На ізольованих континентах (Австралія, Південна Америка) розвивалась фауна архаїчних форм, зокрема сумчасті. В Євразії у палеогені розвивалась спочатку бронтотерієва фауна заболочених низовин та вологих лісів, потім індрикотерієва фауна саван і болотистих ландшафтів.
У міоцені розвивалась анхітерієва фауна лісових і саванних форм. її складали предки коней, носорогів, свиней, оленів, антилоп, мавп і ін. із середини неогену швидко прогресувала гіпаріонова фауна відкритих степових просторів та лісостепів. У складі переважали антилопи, верблюди, жирафи, страуси, однопалі коні.
У міоцені північної півкулі виділяють дві зоогеографічні провінції: північноамериканську і євразійську. У першій було багато ендемічних видів, копитні, не було хоботних, мавп, мало хижих форм. В другій - навпаки, переважали хоботні, носороги, примати, хижаки. В кінці міоцену по сухопутному мосту (суша Берінгія) відбувалося змішування фаун обох континентів.
В палеогені появляються і інтенсивно еволюціонують на протязі всього кайнозою примати. Наслідком їх еволюції була поява гомінід-предків сучасної людини.
Короткий огляд розвитку органічного світу Землі виявляє, насамперед, прогресивний характер еволюції - в цілому такий розвиток йшов від нижчого рівня організації живої речовини до вищого, завойовуючи та обживаючи щораз нові області планети, організми множились та вдосконалювались. Поступова еволюція, однак, час від часу порушувалась екстремальними явищами - епохами вимирання значної кількості організмів, інтенсивного утворення нових видів, що в цілому призводило до корінного оновлення флори і фауни планети.
Російський геолог проф. С.Г.Неручев, який вивчав вплив рифтогенезу на біосфери Землі, показав, що при рифтогенезі до поверхні планети виносяться магматичні розсоли, збагачені ураном, ванадієм, молібденом, нікелем і іншими елементами. Підвищені концентрації названих хімічних елементів та радіоактивність урану призводять до токсичних і мутагенних впливів на організми, до появ нових форм життя. Так, він вважає , наприклад, що процеси рифтогенезу, які спричинили поступання урану в гідросферу, 500 млн. років тому призвели до появи перших хребетних - безщелепних панцирних риб, а одна із наступних фаз рифтогенезу (320 млн. років) - до появи перших четвероногих - іхтіостегів, рифтогенез, який відбувався 290 млн. років - до появи перших ящерів і т.д. Численні знахідки предків людини в районі Великих Африканських рифтів також наштовхують на думку, що процеси рифтогенезу могли відіграти суттєву роль в мутагенному перетворенні людиноподібних мавп у гомінід
Багато фактів свідчать також про те, що перераховані явища (кратероутворення, рифтогенез, інверсії магнітного поля) взаємообумовлені. Падіння на планету крупних космічних тіл (астероїдів, комет), спричиняє не тільки забруднення пилом атмосфери і пов'язану з цим зміну клімату, але й, можливо, активізує тектонічні процеси, зокрема рифтогенез, вулканізм, землетруси. Сумісний вплив усіх цих чинників на біосферу і викликає у ній екстремальні ситуації, так звані критичні епохи. Таким чином, хоча еволюція біосфери відбувалась за внутрішніми, притаманними їй законами, різкі зміни зовнішнього середовища, очевидно, стимулювали стрибкоподібні переходи органічного світу з одного рівня розвитку на інший, більш досконалий і адаптований до змінених умов.
Геохімічний розвиток нашої планети починає змінюватися з моменту появи на ній живої речовини (4 млрд. років тому).
Архейська ера
Архейська ера починається з того часу, коли Земля сформувалася як планета, близько 4 млрд. років тому. Тривалість її — 1 млрд. років.
Наприкінці архейської ери в морях з'являються грудочки білкової речовини, які дали початок усьому живому на Землі. Основою синтезу первісних білкових речовин, без сумніву, були амінокислоти.
Породи архейської і наступної протерозойської ери утворюють величезні товщі (часом у кілька десятків кілометрів) і становлять основу всіх материків,
Протерозойська ера
Протерозойська ера (археозойська) — стародавня ера в геологічній історії земної кори. Тривалість протерозойської ери — 600 млн. років.
З протерозойськими відкладами пов'язана велика кількість корисних копалин: залізні руди, мармур, графіт, нікелева руда, п'єзокварц, каолін, золото, слюда, тальк, молібден, мідь, вісмут, вольфрам, кобальт, радіоактивні мінерали, коштовне каміння.
Палеозойська ера
Палеозойська ера почалася 600 млн. років тому. Розрізняють шість її періодів: кембрійський, ордовицький, силурійський, девонський, кам'яновугільний, пермський.
У палеозої відбулося два горотворних процеси: каледонський (у кембрії — нижньому девоні) і герцинський (у верхньому карбоні — пермі), завдяки яким обриси материків і морів змінювалися кілька разів. Палеозойські відклади — це глини, вапняк, доломіт, мергелі, пісковик, сіль та кам'яне вугілля.
Протягом палеозойської ери органічний світ завоював сушу. Серед тварин з'явилися перші хребетні, серед рослин — спорові та хвойні.
Кембрійський період
Цей період дістав назву від графства Кембрій (Англія), де відклади кембрійського часу було описано вперше.
Серед кембрійських відкладів найпоширеніші вапняки, доломіти, глинисті сланці. Часто зустрічаються і відклади мілководних лагун: пісковики та глини з пластами кам'яної солі і гіпсу.
Усе життя в кембрійський період було тісно пов'язане з водним середовищем. На суші життя ще не було. З рослин кембрійського періоду відомі вапнякові водорості. Вони жили в морській воді. Після відмирання їх утворювалися скупчення вапняку, відомі під назвою онкоїдів. Без сумніву, в кембрійських морях були й інші водорості: синьо-зелені, червоні. Але вони не мали твердих утворень, тому до нашого часу їхні рештки не збереглися.
Водорості, виділяючи вільний кисень, значно змінили склад кембрійської атмосфери. Це дало можливість розвинутися іншим формам життя, зокрема тим групам тварин, які споживають вільний кисень.
Найголовніші корисні копалини цього часу: мідь, сірчаний колчедан, платина, золото, миш'як, поліметали, гіпси, нафта, гази, кам'яна сіль.
Тривалість кембрійського періоду — 70 млн. років.
Ордовицький період
Відклади ордовику виділив в Англії і описав англійський геолог Р. Мурчісон. Рішенням XXI сесії Міжнародного геологічного конгресу ордовик було виділено в самостійну систему
Силурійський період
Цей період названий на честь давнього кельтського племені силурів. Він поділяється на два відділи: нижній і верхній силур.
Силурійський період тривав 35 млн. років.
Девонський період
Девонські відклади вперше були описані в англійському графстві Девоншир. Девонський період поділяється на три відділи: нижній, середній та верхній.
Девонський період тривав 55 млн. років.
Кам'яновугільний період
У відкладах цього періоду знаходять величезні поклади кам'яного вугілля. Звідси виникла й назва періоду. Є ще інша назва — карбон.
Кам'яновугільний період ділиться на три відділи: нижній, середній і верхній.
Тривав цей період 65 млн. років.
Пермський період
Пермські відклади вперше були описані поблизу міста Пермі. Пермський період поділяють на два відділи: нижній і верхній.
Тривав пермський період 55 млн. років.
Мезозойська ера
Мезозойська ера — це ера середнього життя. Названо її так тому, що флора і фауна цієї ери є перехідними між палеозойською і кайнозойською.
Ділиться мезозойська ера на три періоди: тріасовий, юрський і крейдовий.
Тріасовий період
Цей період дістав свою назву від того, що до його відкладів відносять три різні комплекси порід: нижній — континентальний пісковик, середній — вапняковий і верхній — нейдер.
Тривав тріасовий період 35 млн. років.
Юрський період
Уперше відклади цього періоду були знайдені в Юрах (гори в Швейцарії і Франції), звідси і походить назва періоду. Юрський період ділиться на три відділи: лейяс, догер і мальм.
Тривав цей період 55 млн. років.
Крейдовий період
Крейдовий період названо так тому, що з ним пов'язані потужні відклади крейди. Він поділяється на два відділи: нижній і верхній.
.
Тривав цей період 70 млн. років.
Кайнозойська ера
Кайнозойська ера — ера нового життя — почалася близько 67 млн. років тому і продовжується в наш час. У цю еру сформувалися сучасний рельєф, клімат, атмосфера, тваринний і рослинний світ, людина.
Кайнозойська ера ділиться на три періоди: палеогеновий (нижньотретинний), неогеновий (верхньотретинний) і четвертинний (антропогенний).
Палеогеновий період
Палеогеновий період (у перекладі — той, що народився давно) ділиться на три епохи: палеоценову, еоценову та олігоценову.
Тривав палеогеновий період 40 млн. років.
Неогеновий період
Неогеновий період (у перекладі — новонароджений) ділиться на два відділи: міоцен і пліоцен.
З відкладами неогенового періоду пов'язані родовища нафти, горючих газів, сірки, гіпсу, вугілля, залізних руд, кам'яної солі.
Тривав період 20 млн. років.
Четвертинний період
Четвертинний період ділиться на два відділи: плейстоцен (у перекладі — час майже нового життя) та голоцен (час зовсім нового життя). З четвертинним періодом пов'язано чотири великих зледеніння. Їх називають так: гюнцське, міндельське, рісське та вюрмське.
Триває четвертинний період і в наш час.