3. Еритроцитарну масу.

4. Свіжозаморожену плазму.

5. 1000-1500ЕД кріопреципітат.

55. Для зупинки кровотечі при панцитопенії більш доцільно використовувати:

1. Цільну кров.

2. Тромбоцитарну масу.

3. Еритроцитарну масу.

4. Свіжозаморожену плазму.

* 5. 1000-1500ЕД кріопреципітату.

56. До препаратів крові для системного застосування не відноситься:

1. Кріопреципітат.

2. Фібриноген.

3. Антигемофільна плазма.

* 4. Тромбін.

5. Свіжозаморожена плазма.

57. Укажіть критерій непридатності еритроцитарної маси:

1. Прозорість шару плазми над еритроцитами.

*2. Рожевий колір плазми.

3. Відсутність згустків у глобулярному шарі.

4. Чітка межа між глобулярним шаром і плазмою.

5. Строк зберігання менше 21 дня.

58. Виключіть етап, що не відноситься до проби на прихований гемоліз:

1. Завжди використовується при виконанні реінфузії.

2. Обережно змішують формені елементи із плазмою.

3. Додають фізіологічний розчин у співвідношенні 1:1.

4. Центрифугують пробірку 15 хв.

5. Ставлять на водяну баню на 10 хв.

59. ЕМОЛТ “buffy coat” - це:

1. Разморожена і відмита еритроцитарна маса.

2. Отримані після центрифугування відмиті еритроцити.

3. Еритроцитарна маса з додаванням розчину “Модежель”.

*4. Еритроцитарна маса після видалення лейкотромбоцитарного шару.

5. Лейкоцитарна маса.

60. Стандартне терапевтичне дозування тромбоцитарної маси відповідає:

*1. 4-6 дозам цільної крові.

2. Дозі, отриманої від декількох донорів.

3. 1-2 дозам цільної крові.

4. 2-3 дозам цільної крові.

5. 6-8 дозам цільної крові.

61. При переливанні тромбоцитарної маси немає необхідності враховувати:

1. Групову приналежність по системі АВО.

2. Сумісність по резус-фактору.

3. Строк зберігання до 1 доби.

*4. Пробу на прихований гемоліз.

5. Обов'язкова наявність систем для переливання крові.

62. При переливанні свіжозамороженої плазми не проводиться:

1. Перевірка строку зберігання.

2. Розморожування при кімнатній температурі.

3. Проба на групову сумісність.

*4. Перевірка групової приналежності, зазначеної на етикетці, по системі АВО.

5. Біологічна проба.

63. Строк зберігання свіжозамороженої плазми:

1. 1 міс.

2. 3 міс.

3. 6 міс.

*4. 12 мес.

5. необмежений.

64. Переливання свіжозамороженої плазми протипоказане при:

1. Протромбіновому часі вище 18 сек.

*2. Протромбіновому часі менше 18 сек.

3. Гострій крововтраті.

4. Гіпопротеінемії.

5. Травматичному шоку.

65. Для розчину альбуміну не характерно:

1. Висока онкотична активність.

2. Підтримка реологічних властивостей крові.

3. Транспорт метаболітів і лікарських речовин.

*4. Вплив на систему гемостазу.

5. Тривалість дії 24-36 годин.

66. Біологічна проба не проводиться при переливанні:

1. Еритроцитарної маси.

2. Плазми.

3. Альбуміну.

4. Поліглюкіна.

5. Кріопреципітату.

67. До складу кріопреципітату входить:

1. Фактори згортання II, VII, IX, X.

2. Антигемофільний глобулін і фібриноген.

3. 4,3-4,8% розчин білків плазми.

4. 20000 ЕД фібринолізину.

5. 1,0 г фібриногену.

68. До кровозамінників гемодинамічної дії не відноситься:

1. Макродекс.

*2. Неокомпенсан.

3. Рефортан.

4. Стабізол.

5. Желатиноль.

69. До кровозамінників гемодинамічної дії відноситься:

*1. Гелофузин.

2. Полідез.

3. Розчин Рінгера-Локка.

4. Перфторан.

5. Ліпофундин.

70. Плазмозамінники не можуть замінити препарати крові при:

1. Гострому отруєнні.

2. Гострій крововтраті до 20% ОЦК.

3. Опіковому шоку.

4. Травматичному шоку.

5. Кровотечі при ДВС- синдромі.

71. До завдань інфузійної терапії не відноситься:

*1. Корекція згортаючої системи.

2. Відновлення ОЦК.

3. Відновлення дефіциту міжтканьової рідини.

4. Поліпшення мікроциркуляції.

5. Дезінтоксикація.

72. До побічних ефектів інфузійної терапії плазмозамінниками гемодинамічної дії відноситься:

1. Поліпшення периферичного кровообігу.

2. Поліпшення обмінних процесів.

3. Підвищення ефективності транспорту О2.

4. Погіршується перебіг ДВЗ-синдрому.

5. Збільшення ОЦК.

73. До побічних ефектів швидкої інфузії ізотонічних розчинів відноситься:

1. Стимуляція симпато-адреналової системи.

2. Реологічний ефект.

3. Ефект гемодилюції.

4. Заповнення дефіциту міжтканьової рідини.

5. Стимуляція діурезу.

74. До осмодіуретиків відноситься:

1. Поліглюкін.

2. Розчин Хартмана.

*3. Маннітол.

4. Лактосол.

5. Перфторан.

75. До плазмозамінників переносників кисню відноситься:

1. Рефортан.

2. Стабізол.

*3. Ксилат.

4. Перфторан.

5. Гелофузин.

76. До плазмозамінників коректорів кислотно-лужного стану відноситься:

1. Ксилат.

2. Розчин Хартмана.

3. Реополіглюкін.

4. Глюкоза.

5. Фізіологічний розчин.

77. До препаратів дезінтоксикаційної дії відноситься:

1. Лактосол.

2. Неогемодез.

*3. Поліглюкін.

4. Маннітол.

5. Ксилат.

78. До плазмозамінників комплексної дії відноситься:

1. Розчин Хартмана.

2. Розчин Рінгера.

3. Стабізол.

4. Реомакродекс.

5. Ліпофундин.

79. До плазмозамінників для парентерального харчування відноситься:

*1. Амінопептид.

2. Желатиноль.

3. Перфторан.

4. Ксилат.

5. Розчин Рінгера.

80. До ускладнень механічного характеру при переливанні крові не відноситься:

1. Повітряна емболія.

2. Кардіоваскулярна недостатність.

*3. Синдром масивної гемотрасфузії.

4. Тромбози.

5. Тромбоемболії.

81. До ускладнень реактивного характеру при гемотрасфузії не відносяться:

1. Пірогенні реакції.

2. Антигенні реакції.

3. Алергійні реакції.

4. Інфекційні захворювання.

*5. Гемотрансфузійний шок.

82. До гемотрансфузійних ускладнень не відноситься:

1. Гемотрансфузійний шок.

2. Синдром масивної гемотрансфузії.

3. Калієва інтоксикація.

4. Цитратна інтоксикація.

*5. Пірогенні реакції.

83. Клінічні прояви цитратної інтоксикації обумовлені:

1. Гіперкаліемією.

*2. Гіперкальциемією.

3. Гіпонатріемією.

4. Гіпернатріемією.

5. Переливанням компонентів крові.

84. Калієва інтоксикація обумовлена:

*1. Переливанням крові тривалих строків зберігання.

2. Переливанням великих об'ємів крові.

3. Переливанням крові несумісної по системі АВО.

4. Переливанням крові несумісної по резус-фактору.

5. Переливанням бактеріально забрудненої крові.

85. При калієвій інтоксикації спостерігається:

1. Тахікардія.

*2. Брадикардія.

3. Підвищення артеріального тиску.

4. Зниження діурезу.

5. Гіпертермія.

86. При цитратній інтоксикації не спостерігається:

1. Брадикардія.

2. Апноє.

3. Неприємні відчуття за грудиною.

*4. Біль в поперековій ділянці.

5. М'язові посмикування.

87. Для патогенезу синдрому масивної гемотрансфузії не характерно:

1. Патологічний перерозподіл крові.

2. Підвищення гемолізу.

3. Порушення скорочувальної здатності міокарда.

4. Порушення мікроциркуляції.

* 5. Блокування ниркових канальців солянокислим гематином.

88. При гемотрансфузії не можна інфікувати реципієнта:

1. ВІЛ.

2. Гепатитом В.

*3. Гепатитом А.

4. Сифілісом.

5. Малярією.

89. Перший етап надання невідкладної допомоги при гемотрансфузійному шоку:

1. Припинити гемотрансфузію.

2. Установити сечовий катетер.

3. Поліпшення гемодинаміки і мікроциркуляції.

4. Нейтралізація і прискорення виведення токсичних речовин.

5. Запобігання ниркового блоку.

90. Для запобігання ниркового блоку використовують:

1. Поліглюкін.

2. Реополіглюкін.

3. Стабізол.

4. Бікарбонат натрію.

5. Неогемодез.

91. Тяжкість гемотрасфузійного шоку визначається по:

1. Рівню АТ.

2. Частоті пульсу.

3. Діурезу.

4. Рівню Нв, Ер.

5. Гіпертермії.

92. Препаратом першої необхідності при цитратній інтоксикації є:

1. Бікарбонат натрію.

2.40 % розчин глюкози.

3. Розчин Рінгера.

4. Допамін.

*5. Глюконат кальцію.

93. При переливанні еритроцитарної маси не виникає:

1. Цитратна інтоксикація.

2. Калієва інтоксикація.

3. Гемотрансфузійний шок по системі АВО.

4. Гемотрансфузійний шок по системі резус-фактора.

5. Тромбоемболічні ускладнення.

94. При калієвій інтоксикації в першу чергу показано введення:

1. Свіжозамороженої плазми.

2. Манніта.

3. Реополіглюкіна.

*4. 10 % розчину хлориду кальцію.

5. 40 % розчину глюкози.

95. Профілактика калієвої інтоксикації:

1. Переливання еритроцитарної маси замість цільної крові.

2. Переливання з урахуванням сумісності по системі АВО.

3. Переливання з урахуванням сумісності по резус-фактору.

*4. Переливання крові і еритроцитарної маси коротких строків зберігання.

5. Переливати кров за принципом ”один донор-один реципієнт”.

96. При синдромі гомологічної крові спостерігається картина:

1. ДВС - синдрому.

2. Гострої ниркової недостатності.

3. Порушення серцевого ритму.

4. Гостра серцево-судинна недостатність.

5. Панцитопенія.

97. Причиною синдрому масивної гемотрансфузії не може бути:

1. Імунобіологічно агресивні білки плазми.

2. Висока концентрація калію в плазмі.

3. Висока концентрація цитрату натрію.

4. Наявність вільного гемоглобіну в плазмі.

5. Зміна електролітного потенціалу формених елементів.

98. Гемосорбція показана при:

1. Калієвій інтоксикації.

2. Цитратній інтоксикації.

3. Синдромі гомологичної крові.

4. Анафілактичному шоку.

5. Гемотрансфузійному шоку.

99. Оптимальний рH сечі при лікуванні гемотрансфузійного шоку:

1. 5,0

2. 5,5.

3. 6,0.

4. 8,0

5. Не має принципового значення.

100. У першу фазу ДВС - синдрому при гемотрансфузійному шоку вводять:

1. Гепарин під контролем коагулограми.

2. Свіжозаморожену плазму.

3. Інгібітори фібринолізу.

4. Тромбоцитарну масу.

5. Преднізолон.

101. У другу фазу ДВС - синдрому вводять:

1. Гепарин під контролем коагулограми.

2. Свіжозаморожену плазму.

3. Інгібітори фібринолізу.

4. Тромбоцитарну масу.