• Образ рідної землі у творчості письменників-земляків.

У широкому розмаїтті проблемно-тематичних пластів творчості сучасних кримських письменників одне із видних місць належить образу К Криму. Митців зачаровує і надихає дивосвіт неповторної краси природи краю, хвилюють сто­рінки його далекої і близької історії, людські долі сучасників, покликаних істо­рією творити державність суверенної України, відроджувати її культуру, збага­чувати рідну мову. Кожен з письменників свідомий того, що творчих успіхів не дійти без засвоєння віковічного досвіду словесно-образного мислення народу. Цілком природним є використання сучасними митцями і мотивів, і образів, і прийомів, засобів дум, народних пісень, створених безіменними гомерами Ук­ра­їни про Крим, про подвиги славетних наших предків у битвах за свободу і неза­лежність рідної землі.

Неоцінимі скарби уснопоетичної творчості стали витоками класичної ук­ра­їнської літератури в розробці кримської теми, масштаби розробки якої україн­ськими письменниками вражаючі. Перед зором постає панорама довжиною в 200 літ, захоплююча багатством картин, образів, барв, переливів людських при­страстей, почуттів, настроїв, героїчних піднесень народного духу, людських страждань, гуркоту і брязкоту козацької зброї на полі бою. Початком її є 1794 рік – рік появи безсмертної “Енеїди” зачинателя нової української літератури, її класика Івана Петровича Котляревського. Якраз в “Енеїді” вперше зазвучала кримська тема – тема визвольних походів запорізького козацтва в Крим, нази­ваються імена Петра Конашевича-Сагайдачного, Михайла Дорошенка. Прина­гідно згадується Крим у “Наталці Полтавці”, в водевілі “Москаль чарівник”. В першій половині ХІХ століття у творах П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Ос­нов’яненка, Є. Гребінки знайшла відгомін боротьба українського народу проти турецько-татарських ординців.

Тарас Шевченко, наслухавшись багато про Крим, іще навчаючись в Петербурзі в Академії мистецтв, а також на засланні, мріяв побувати в Криму. Діставши листа з Петербурга від Михайла Лазаревського від 2-го травня 1857 року, дізнався про звільнення з солдатчини, вирішив писати “Дневник”. І ось у записі 13 червня 1857 року, тобто другого дня від започаткування “Дневника”, читаємо про намір поета “Проехать через Крым, Харьков, Полтаву, Киев и Минск...” (курсив мій – О. Г.). Про бажання “хоч на старість подивитися що то таке та славна Чорноморія” писав він до Якова Кухаренка – українського пись­менника, який служив у Чорноморському козачому війську. Однак мрії пое­та не судилося здійснитись. Муза ж Кобзаря витала над Кримом.

Т. Шевченко в історичних поемах “Іван Підкова”, “Гамалія” натхненно ос­півав героїчні морські походи запорозьких козаків через Чорне море в Туреч­чи­ну визволяти з неволі своїх побратимів.

Заслуга ж Т. Шевченка в тому, що з викривально засуджуючим пафосом виступив проти феодально-поміщицької дійсності, російського самодержавства з його політикою загарбницьких воєн. Знаходячись на засланні, він з болем пише у вірші “Мій боже милий, знову лихо” про початок війни між Росією – з одного боку, і з Туреччиною, Англією та Францією – з другого. Поет картає за­гарбницькі війни, гнівно викриває винуватців кривавого лиха для народу: “Кати вінчанні, мов пси голодні, за маслак гризуться знову”, а через них “знову по­тек­ла мужицька кров!”

У повісті “Прогулка с удовольствием и не без морали” Т. Шевченко роз­к­риває трагедію героїв Севастопольської оборони, вивівши образ матроса-інва­лі­да українця Обеременка. За героїзм та каліцтво йому було призначено грошову винагороду. Та він зажадав передати її для викупу з кріпацтва рідної сестри. Шевченка вразив цей “великодушный поступок”. Матрос “отдал всё сестре, а себе ничего не оставил кроме сумы и костыля”.

У ряді творів поет захоплено згадує героїв народних дум, які прославилися патріотичними подвигами в боротьбі з турецькими та кримськотатарськими ординцями – Самійла Кішку, Івана Коновченка, Олексія Поповича та інших. Твори Т. Шевченка про Крим відзначаються глибоким реалізмом та художньою викінченістю.

Інтенсивно розроблялася тема Криму в українській літературі другої половини ХІХ століття. Провідну роль тепер зайняла драматургія в особі таких видатних майстрів, як М. Старицький, М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий (І. Тобілевич). Відгомони про життя краю знаходимо у прозаїків І. Нечуя-Ле­ви­ць­кого, Панаса Мирного, поетів Я. Щоголіва, С. Руданського, котрий, як відомо, 1861 року оселився в Ялті і до останніх днів життя (до 3-го травня 1873 р.) пра­цював на посаді міського лікаря. Похоронений на міському кладовищі в Ялті.

Кримська тема збагатилася новими художніми відкриттями, яскравими образами, філософським і громадсько-політичним змістом в українській літе­ра­турі ХХ століття, дякуючи творчим зусиллям видатних митців. Уже на початку віку з’явилися класичні поетичні твори про Крим Лесі Українки, цієї Жанни д’Арк світової поезії, як назвав її Максим Рильський. Сповнені високої поезії про красу кримської природи, роздумів про складність життя кримських татар твори Михайла Коцюбинського, що посів місце одного з найвидатніших проза­ї­ків Європи.

Згодом з’явилася нова плеяда талановитих письменників, які віддали дани­ну чудовому закуткові України. Власне до наших днів українська література не відриває свого зору від Криму. Починаючи з віршів, що з’являлися іще в 20-х роках, Павла Тичини, Миколи Зерова, Михайла Драй-Хмари, Максима Риль­ського, Володимира Сосюри простяглася дорога до широких епічних полотен Петра Панча, Зінаїди Тулуб, Юрія Яновського, і аж до романів, написаних в на­й­ближчі до нас часи Олеся Гончара та Павла Загребельного.

Цілком зрозуміло, що кожен з сучасних письменників Криму спирався на досвід своїх попередників, коли звертався до розробки кримської теми. Кожен вніс щось своє, індивідуалізоване. Читачеві допоможе певною мірою осягнути це наше видання. Дізнається читач і про нові твори письменників-кримчан. Хоч їх не так-то вже й багато. Причина – в складних обставинах несприятливих для літератури в умовах сьогодення, коли немає змоги друкуватись. Однак автори працюють не тільки в шухляду. Приємно читати їхні твори на сторінках столичних журналів, газет, а також в єдиному кримському часописі “Кримська світлиця”.