18. Дайте характеристику судової системи України.

Судову систему України донедавна складали лише загальні суди або, як їх ще іменують, суди загальної юрисдикції. Ці суди здійснюють правосуддя з цивільних та кримінальних справ, а також у передбачених законом випадках розглядають справи про адміністративні правопорушення. Разом з тим розвиток, удосконалення або зміна судової системи, особливо в періоди соціальних реформ, є природним процесом, оскільки в суспільстві формуються нові види соціальних відносин, що збільшують кількість і зміст правових зв'язків між громадянами, громадянами і державою, юридичними особами. Будова судової системи, функціонування її окремих гілок і ланок мають бути похідними від тих завдань, які суспільство ставить перед судовою владою як однією з основних гілок державної влади. Судова влада зобов'язана: а) вирішувати суперечності, які виникають між законодавчою і виконавчою гілками влади; б) реалізовувати невід'ємне право громадян на судовий захист від будь-яких посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, майно тощо, захист від неправомірних дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; в) забезпечувати захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб незалежним і компетентним судом; г) гарантувати реалізацію прав громадян і юридичних осіб на оскарження судового рішення в поєднанні з його стабільністю як одного із чинників юридичне визначеного стану.

19. Дайте характеристику формам (джерелам) права.

Форма права — це державно-офіційні способи закріплення і зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загальнообов'язковість.

В Україні розрізняють такі форми права:

1. правовий звичай — санкціоноване державою звичаєве правило, що має загальнообов'язковий характер та гарантоване його примусовою силою;

2. релігійно-правові норми — санкціоновані державою церковні канони та інші норми, яким надається загальнообов'язковий характер;

3. правовий прецедент — судове, або адміністративне рішення по конкретній юридичній справі, якому надається обов'язковезначення при розвязанні всіх наступних аналогічних справ;

4. нормативно-правовий акт — письмовий документ компетентного органу держави, в якому закріплено правила поведінки загального характеру, що забезпечується державою;

5. нормативний договір — правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою;

6. міжнародно-правові акти — норми міжнародного співтовариства, які з санкції держави поширюються на її територію.

20. Дайте характеристику формам власності в Україні.

Форма власності - це стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника і засобів виробництва.

Приватна власність. Приватна власність реалізується через найбільш повну взаємопов'язану систему економічних прав, визначених відомими західними економістами (Р. Коузом, А. Алчіаном та ін.) на початку 60-х років нашого століття:

> право володіння, це право виключного фізичного контролю над благами;

> право користування, це право застосування корисних властивостей благ для себе;

> право управління, це право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

> право на доход, це право володіння результатами від використання благ;

> право суверена, це право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;

> право на безпеку, це право на захист від експропріації благ і від шкоди збоку зовнішнього середовища;

> право на передачу благ у спадок;

> право на безстроковість володіння благом;

> заборона права на використання блага способом, що наносить шкоду зовнішньому середовищу;

> право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;

> право на залишковий характер, це право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених прав та повноважень.

Державна власність. Ця форма є: загальнодержавною і муніципальною. Від попередніх форм вона відрізняється тим, що абсолютні права власності знаходяться не в окремих приватних осіб і їхніх об'єднань, а у державного інституту публічної, політичної й економічної влади. Держава є верховним розпорядником майна (умовами виробництва).

Індивідуальна власність. Ця форма концентрує в одному суб'єкті всі перераховані ознаки: праця, керування, розпорядження доходом і майном. У сучасній економіці сюди можуть бути прилічені ті, кого прийнято називати некорпорованими власниками. До цієї форми в Україні можуть бути віднесені: окремі торговці (включаючи «човників»); селяни, що ведуть своє відособлене господарство; практикуючі лікарі, адвокати і всі ті, у кого в одній особі зосереджується праця, керування, розпорядження доходом і майном.

Інтелектуальна власність – у найширшому розумінні, це поняття означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності і в тому числі права, якими регулюються відносин, що складаються в процесі створення продукту інтелектуальної праці в промисловій, науковій, художній, виробничій, та інших сферах. Це готовий результат від творчої діяльністю, що потребує визнання авторства та захисту, а також встановлення подальшого правового режиму, морального і матеріального стимулювання.

Колективна власність – це привласнення об’єктів власності (засобів виробництва, цінних паперів, патентів, ліцензій тощо) колективом фізичних або юридичних осіб.