- •1. Правова система України поділяється на підсистеми - галузі права.
- •Майнові відносини обумовлені:
- •За своєю природою майнові правовідносини мають такі ознаки:
- •Джерела права у широкому значенні формалізовані у законі ст.4 цку.
- •8. Форма права — це державно-офіційні способи закріплення і зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загальнообов'язковість.
- •В Україні розрізняють такі форми права:
- •Ст.7 Звичай
- •42. Речі - це всі предмети матеріального світу, що здатні задовольняти певні потреби людей. Вони складають матеріальну основу життєдіяльності суспільства.
- •47. До об'єктів цивільних прав також належать результати робіт і послуги.
Ст.7 Звичай
1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.
Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.
2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.
Юридична сила звичаю є доволі низькою і тому звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується (ч. 2 ст. 7 ЦК).
За загальним правилом звичай і без його формального закріплення виступає джерелом права. Разом з тим він може бути закріплений у відповідному документі. Найбільш поширеними є зібрання торговельних звичаїв, що застосовуються у міжнародному торговельному обороті.
З 1994р.- діють правила ІНКОТЕРНС – це правила інтерпретації термінів,які застосов.у між народ.відносинах.
Міжнародні договори складають важливу частину національного законодавства України( ст..10 ЦКУ). До їх числа відносяться і багатосторонні міжнародні договори (Конвенції), які підписані та ратифіковані Україною, з питань, пов'язаних із регулюванням цивільного законодавства: Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 p., Всесвітня конвенція з авторського права 1952 p., та інші.
Важливе місце посідають багатосторонні договори, укладені в рамках СНД: Угода про співробітництво у галузі охорони авторського права та суміжних прав 1 r93 p.; Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 p.; Угода про співробітництво у галузі інвестиційної діяльності 1993 р. та ін.
Договори, що набрали чинності для України, тобто ратифіковані або затверджені у встановленому порядку, публікуються у Відомостях Верховної Ради України, газеті Верховної Ради України і в Зібранні чинних міжнародних договорів України.
Відповідно до ст. 12 Закону «Про міжнародні договори України» ці договори підлягають неухильному виконанню на території України згідно з нормами міжнародного права. Водночас згідно із принципом добросовісного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші учасники двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, у яких бере участь Україна, також неухильно виконували свої обов'язки, що випливають з цих договорів.
16. Ст. 8( передбачає положення про необхідність застосування аналогії закону та аналогії права щодо неврегульованих цивільних відносин) 1. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Необхідність застосування закону і права за аналогією викликана наявністю неврегульованих нормами права цивільно-правових відносини, що не може бути усунено іншими джерелами цивільного права.Інститут аналогії в цив праві є правовим способом заповнення прогалин у праві, зміст якого полягає у виникненні цивільних прав та обов'язків також з дій фізичних та юридичних осіб, які хоч і не передбачені законом, але внаслідок загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права та обов'язки.
В доктрині аналогію з-ну визначають як застосування, у разі відсутності закону, що регулює дані відносини, закону, який регулює подібні сусп відносини, а аналогію права - як застосування загальних засад КУ і закон-ва Укр у разі відсутності закону, що регулює дані відносини, та неможливості застосування аналогії з-ну.
Ст. 8 ЦК Укр З набранням чинності ЦК Укр застосування аналогії в цив праві при здійсненні судочинства відповідно до Господар процес кодексу вважається безспірним.Застосування аналогії закону припустиме за наявності певних умов. По-1, це існування прогалини в законодавстві, яка не усувається (заповнюється) за допомогою передбачених законом засобів, включаючи звичаї майнового обороту.По-2, наявність законодавчого регулювання схожих відносин. Так, "довірчі операції" банків до прийняття норм про договір довірчого управління майном фактично регулювалися нормами про схожі договори - комісії і доручення, які застосовувалися до "довірчих договорів" за відсутності в них будь-яких необхідних умов.В-3, застосування аналогічного закону до регульованих відносин повинно не суперечити їх суті. Не можна, наприклад, застосовувати загальні положення про правочини до більшості особистих немайнових відносин.
Не є аналогією закону відсилка до регламентації схожих відносин, встановлена законодавчим порядком, наприклад поширення правил про підприємницькі юридичні особи на фізичну особу - підприємця.
Іншим видом усунення прогалин в праві є аналогія права, яка передбачає застосування не конкретної норми цивільного законодавства, а лише загальних засад цивільного законодавства.
Поняття та умови використання такого засобу заповнення прогалин закону передбачено ЦК України, який допускає застосування аналогії права лише в разі неможливості використання аналогії закону для регулювання цивільних відносин Отже, аналогія права припустима за наявності прогалин у законі, які не усуваються за допомогою аналогії закону (тобто за відсутності норми, яка регулює схожі відносини), а також з дотриманням наведених вище критеріїв. При цьому реальне застосування аналогії права в судовій практиці є надзвичайно рідкісним, виключним випадком.Зміст аналогії права полягає у визначенні прав та обов'язків сторін правовідношення на основі не конкретних правових норм, а загальних засад і змісту цивільного законодавства, а також вимог добросовісності, розумності і справедливості. Під загальними засадами цивільного законодавства слід розуміти основні принципи цивільно-правового регулювання, а під змістом - галузеві особливості, визначені специфікою предмета і методу цивільного права.
13.Стаття 7.1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.
2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.
Поряд із нормат-прав актами і договором, які займають домінуюче положення серед джерел цив права, ЦК вперше закріплює звичай як правило поведінки, яке не встановлене актами цив закон-ва, але є усталеним у певній сфері відносин.
Для регулювання правовідносин особливого значення набуває звичай ділового обороту.Звичай ділового обороту є усталеним правилом поведінки, яке широко застосовується у певній сфері підприємницької діяльності. Традиційно найбільш поширеними звичаями ділового обороту є звичаї в торгівлі, розрахункових операціях, торговельному мореплавстві тощо. При формуванні торговельних звичаїв, інших звичаїв ділового обороту важливу роль відіграє як сама поведінка учасників відносин, так і судова практика, що визнається і санкціонується державою. Звичаї ділового обороту широко застосовуються як джерело правового регулювання зобов'язальних відносин. Так, ст. 526 ЦК передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК та інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог , що звичайно ставляться . Аналогічні посилання містяться також у статтях 527, 529, 531, 538 ЦК та багатьох інших.
Звичай, звичаї ділового обороту, ділові узвичаєння можуть розглядатися як джерело правового регулювання цивільних правовідносин перш за все тоді, коли ці відносини не врегульовані цивільно-правовими нормами, а також за умов, якщо ці правила поведінки звичаєвого походження не суперечать договору або актам цивільного законодавства, тобто, коли вони відповідають основним засадам цивільного права.
15.Ст 5. Дія актів цив закон-ва у часі1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Порядок набрання чинності законом передбачається ст.94 КУ. Вона встановл, що закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіц оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Відповідно до Регламенту ВРУ від 27 липня 1994 р. закони Укр мають публікуватися дер-ною та російськ мовами в офіційних виданнях ВРУ: «Відомостях ВРУ» впродовж 30 днів, у газеті «Голос Укр» — 5 днів. Ця публікація розглядається як офіційна. Саме з нею пов'яз набрання чинності законами Укр.
Указом ПУ «Про порядок офіц оприлюднення нормат-прав актів і набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. визначаються загальні правила оприлюднення нормат-прав актів в Укр. Так, ЗУ, інші акти ВРУ, акти ПУ, КМУ не пізніше як у 15-денний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню держ мовою в офіц друкованих виданнях, до яких належать: «Офіційний вісник Укр», «Відомості ВРУ» та газета «Урядовий кур'єр». Акти ВРУ, ПУ, КМУ можуть в окремих випадках бути офіційно оприлюднені по телебаченню і радіо. Офіційному оприлюдненню нормат-прав актів передує включення їх до Єдиного дер-ного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного номера.
Публікація нормат-прав актів у інш спосіб, в тому числі опублікування в інш друкованих виданнях, допускається тільки після їх офіц оприлюднення.Слід зазначити, що з 1 січня 1993 р. в Укр запроваджена обов'язкова державна реєстрація нормат-прав актів, що видають міністерства, інші органи держ викон влади, органи господарського управління та контролю, які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий х-р. Ця реєстрація здійсн. Міністерством юстиції Укр відповідно до Указу ПУ «Про дер-ну реєстрацію нормат-прав актів міністерств та інш органів викон влади» від З жовтня 1992 р.
10. Ст 4. 1. Основу цив. законодавства Укр становить КУ . 2. Основним актом цивільного законодавства Укр є Цив кодекс Укр.Стрижневим актом цивільного законодавства, який посідає центральне місце серед цивільних нормативно-правових актів, є Цивільний кодекс України. Його значення у системі цивільного законодавства полягає в тому, що в ньому закріплюються не тільки основні положення, що регулюють цивільно-правові відносини, а й віддзеркалюється певний внутрішній зв'язок між окремими інститутами цивільного права.
ЦКУ є кодифікованим нормативним актом (законом) яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), учасниками яких є фіз та юр особи, Держава Україна, АР Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Сфера регулювання.За своєю суттю та призначенням ЦК є кодексом приватного права, тобто провідним актом у системі законодавства, що регулює відносини у приватній сфері, його положення мають застосовуватися не тільки до традиційних "суто цивільних" відносин, а й до взаємин суб'єктів споріднених відносин. Так, до регулювання сімейних відносин, при використанні найманої праці, у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля норми ЦК застосовуються субсидіарно, тобто у випадках, якщо ці відносини не врегульовані іншими (спеціальними) актами законодавства.11. У ст. 4 ЦК України застосовується термін "акти цив законодавства" як узагальнююча категорія позитивного права в цив-прав сфері, під якою розуміються нормат-прав акти, що регулюють цивільні відносини, видані компетентним органом публічної влади. Цив законодавство може бути поділено на дві групи: а) ЦКУ, інші закони; б) підзаконні акти цивільного законодавства. (Така класифікація проведена залежно від юридичної сили окремих актів цивільного законодавства: акти цив законодавства повинні видаватися у відповідності з КУ; ЦК не може суперечити КУ; цивільні закони повинні відповідати ЦК, підзаконні акти не можуть суперечити ЦК й іншим цив законам. Будь-які акти цив законодавства при змінах і доповненнях повинні узгоджуватися з ЦК.)
Ст 4 ЦК Укр до переліку підзаконних актів цив закон-ва відносить: 2) акти Президента у випадках, встановлених КУ; 3) постанови ПУ, які не суперечать ЦК Укр, іншим законам; 4) цив-прав акти, видані інш держ органами, органами влади АРК у випадках і в межах, встановлених КУ і законом.
Цив відносини можуть також регулюватися актами ПУ, який на підставі і на виконання Конституції та законів Укр видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України
Актами цив закон-ва є також постанови КМУ, які мають загальнонормативний х-р і регулюють цив відносини. Акти ПУ і КМУ в сфері цив права мають відповідати КУ, ЦК чи іншому закону. Не є актами цив закон-ва постанови КМУ ненормативного х-ру, які є актами застосування права і стосуються лише окремих суб'єктів цив права (напр, постанова КМ Укр про створення держ унітарного підприємства).
Інші органи держ влади можуть видавати нормат-прав акти, які регулюють цив відносини, лише у випадках і в межах, встановлених з-ном. Такі акти можуть видаватися за наявності компетенції держ органу на прийняття нормат-прав актів і відповідності цих актів положенням ЦК та інш цив законам.
12.Ст 10.1. Чинний міжнар договір, який регулює цив відносини, згода на обов'язковість якого надана ВРУ, є частиною нац цивільного закон-ва Укр. Міжнародний договір - це угода двох або кількох держав, що встановлює, змінює або припиняє права та обов'язки учасників цих відносин. Чинні міжнародні договори, які регулюють цивільні відносини, є частиною національного цивільного законодавства України відповідно до встановленого законом порядку набрання чинності такими договорами. Відповідно до Закону "Про міжнародні договори" частиною національного законодавства повинні визнаватись і раніше (в період існування Союзу РСР) укладені Укр РСР та ратифіковані нею міжнародні договори. Відповідно до ст. 7 Закону "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. Україна є правонаступником прав та обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, якщо вони не суперечать Конституції України та інтересам України.
Відповідно до положень законів УКР міжнародні договори держави укладаються від імені Укр, уряду або міністерств та інших центр органів держ викон влади. Згода на обов'язковість міжнародних договорів, укладених Укр, надається ВРУ у формі їх ратифікації. Ратифікація міжнародних договорів України відповідно до ЗУ «Про міжнар договори Укр» здійснюється ВРУ шляхом прийняття спеціального закону про ратифікацію, який підписує Голова В Р У.
Міжнародні договори складають важливу частину нац законодавства України. До їх числа відносяться і багатосторонні міжнародні договори (Конвенції), які підписані та ратифіковані Україною, з питань, пов'язаних із регулюванням цив закон-ва: Конвенція про міжнародну цив авіацію 1944 p., Всесвітня конвенція з авторського права 1952 p…
Важливе місце посідають багатосторонні договори, укладені в рамках СНД: Угода про співробітництво у галузі охорони авторського права та суміжних прав 1993 p…
За часів незалежності Укр інтенсивно розбудовує відносини з іншими країнами світу на основі двосторонніх договорів. Положення двосторонніх договорів, укладених Укр з іншими державами, що регулюють цив-прав відносини, міститься у численних двосторонніх договорах про сприяння та взаємний захист інвестицій; торговельне та економічне співробітництво; науково-технічне співробітництво. Після розпаду СРСР такі договори укладені із пострадянськими державами — колишніми республіками СРСР.
14.Питання про судову практику як джерело цивільного права досить складне. Перший і найдавніший підхід полягає у тому, що матеріали судової практики є критерієм перевірки істинності права і закону. Якщо закон і практика йдуть різними шляхами то або недолугий закон, або практики керуються суб’єктивними чинниками при винесені рішення у конкретних справах. Якщо такі рішення не відповідають ні праву ні закону то вони є неправосудними. Але якщо неправосудне рішення вступило у силу? На жаль за відсутності судового нагляду виконання неправосудних рішень інколи зустрічається на практиці. Другий аспект в тому що судові рішення слугують емпіричною базою для узагальнення. Власне через виявлені при правозастосуванні проблеми можна розробити рекомендації щодо удосконалення формального права. Третій аспект в тому, що рішення вищих судових інстанцій мають обов’язкову силу для нижчих судів. Ці рішення виносяться у формі постанов, ухвал по конкретним справам, узагальнень судової практики з певними висновками. До Вищих судових інстанцій відноситься конституційний суд Укр, рішення якого мають практичну необхідність при тлумаченні окремих положень цивільного законодавства. Верховний суд України приймає постанови, а його Колегія у цивільних справах дає тлумачення, звертає увагу нижчестоящих судів на упущення при застосуванні законодавства. Це стосується й Вищого господарського суду Укр.
На сьогодні є всі підстави сприймати джерелом права суд прецедент.
- домінування права, а поява таких правовідносин, що не врегульовані нормами права неминуче призводить до виникнення спорів. За відсутності формалізованого правила суди при їх розв’язанні вимушені керуватися правом яка буде певним еталоном при вирішенні подібних спорів;
-юрисдикційною силою рішень Європейс суду на території Укр. Такі рішення що винесені по відношенню до спорів які виникли і не отримали свого вирішення на т-рії Укр є обов’язковими для виконання держ виконав службою і слугують еталоном для вирішення подібних справ інш судами;
-рішеннями КСУ які є правосудними за конкретними справами, відносяться до офіційних тлумачень закону, а то і навіть до закону;
-розширення суд трактування закону чи інш нормат акту теж ств засади для появи суд прецеденту;
-правило про судове тлумачення правочину (ст. 204 ЦКУ) лише впевнює нас у цій позиції. Судове тлумачення правочину буде незмінно через засоби масової інформації поширене і стане зразком;
-з розширенням кола суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності не виключена можливість застосування на території України чистого прецедентного права;
- з опублікуванням реальних справ в Інтернет судді отримали можливість верифікувати прийняті ними рішення із загальними спрямуванням судової практики як вітчизняної так і з урахуванням тенденції універсалізму права й міжнародної практики;
-глобалізація економіки і універсалізація прав людини створює універсальні моделі правового регулювання приватних відносин. За таких обставин різко зростає значення компоративістичних начал у цивільному праві і цивільному судочинстві. Наука, практика так чи інакше повинні враховувати правозастосовчу практику інших країн.
14.Під судовою практикою звичайно розуміють ті положення (рішення) судів, які розробляються судами при розгляді певної категорії справ (наприклад, щодо встановлення батьківства, відшкодування шкоди, що заподіяна джерелом підвищеної небезпеки тощо).Рішення суду по конкретній справі мають обов´язкову силу лише для суб´єктів цієї справи і, звичайно, джерелом права вони не є. Джерелом права не можуть вважатися і узагальнення судової практики з певних категорій справ, позиції колегії в цивільних справах Верховного Суду України.
Водночас суд практика тісно пов´язана з джерелами права і має важливе значення в цив закон-ві.По-перше, саме за допомогою суд практики встановлюється таке розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і розвиває його положення.По-друге, саме цив практика є вихідною базою для цив закон-ва. Завдяки суд практиці в нормативному порядку врегульовуються відносини, що до цього цив закон-вом не регламентувалися. Так, ЦК 1963 p. України не містив положень щодо відшкодування витрат, які особа зазнала при веденні чужої справи без доручення. Але на практиці такі справи виникали, і суди змушені були їх вирішувати. Тому, у ЦК Укр в главі «Недоговірні зобов´язання» з´явився окремий параграф «Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення».По-третє, застосування цив-прав норм на практиці дозволяє з´ясувати, наскільки ефективною і повною є чинна норма, виявити прогалини, неточності, протиріччя, що закладені в ній, усунути їх і цим самим удосконалити норму права.
Відповідно до ст. 147 КУ право офіц тлумачення законів надано КСУ.Питання щодо прав природи постанов Пленуму ВСУ було досить дискусійним в юр літературі. Якщо одні автори розгляд роз´яснення вищих суд органів як джерело права, оскільки тлумачення закону в них носило офіц х-р і було складовою частиною прав норми, яка роз´яснювалася, то прихильники інш погляду вважали, що постанови Пленуму не створ норми права, а лише роз´яснюють діючі закони, оскільки загальнообов´язковість акту не свідчить про нормат його змісту.
Відповідно до ЗУ «Про судоустрій Укр» Пленум ВСУ дає роз´яснення судам заг юрисдикції з питань застосування закон-ва, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз´яснення вищих спеціалізованих судів.ТЧ, роз´яснення вищих спеціалізов судів носять рекомендаційний х-р.
Більшість цивілістів вважають, що ці роз´яснення необхідно розглядати як форму тлумачення чинного законодавства, що застосовується судами.
Важливі питання розглядалися в наступних постановах пленуму Верховного Суду: «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» «Про судову практику у справах по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди» «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»
Постанови Пленуму ВСУ публікуються в окремих збірниках і в періодичних юр виданнях («Вісник ВСУ», «Право Укр», «Юр вісник» та ін.).Постанови Пленуму Вищого господар суду та роз´яснення Президії Вищого господар суду Укр публікуються у спеціальному виданні «Вісник Вищого господ суду України».Отже, суд практика має важливе значення в тлумаченні, удосконаленні та застосуванні цив закон-ва.
18. Поняття і особливості цив правовідносин. Норми цивільного права (як і інші правові норми) регулюють суспільні відносини за участю громадян і різноманітних організацій. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими. Отже, цивільно-правові відносини — це форма, завдяки якій норми цив права реалізуються в житті. Цив-прав відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин (у цілому), і галузевих цивільно-правових (зокрема). Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини. Учасники цивільно-правових відносин мають суб'єктивні права й обов'язки. Ознакою прав відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав і виконання суб'єктивних обов'язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони обумовлені особливостями предмета і методу цивільного права. Виходячи із сказаного вище можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин: а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, урегульовані нормами цивільного права; б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю; в) суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правих відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.
Такими є загальні і галузеві ознаки цивільно-правових відносин. Таким чином, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивільного право) між майнова відокремленими, юридична рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу. В запропонованому визначенні відображено загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, приналежність учасникам відносин суб'єктивних прав і обов'язків, можливість і застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають виду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни і припинення суб'єктивних цивільних прав і обов'язків).
17.Серед різноманітних видів зв'язків, що складають ся в суспільстві (економічних, політичних, культурних, моральних та ін.), існують відносини, поведінка учасників яких регулюється нормами цивільного законодавства. В результаті такої врегульованості ці відносини набувають особливих властивостей і стають цивільними правовідносинами. Таким чином, цивільні правовідносини становлять собою врегульовані правом суспільні відносини. Якщо норми цивільного права, що регулюють суспільні відносини, звернені до широкого кола осіб, то кожне пра-вовідношення носить конкретний характер, тому що виникає між чітко визначеними суб'єктами — учасниками цього правовідношення. У зв'язку з цим цивільні норми в кожному правовідношенні, що виникло, знаходять свою безпосередню реалізацію.
В літературі питання про прав природу цив правовідносин вирішується по-різному і є одним з найбільш складних. Одні вчені вважають, що правовідношення, це самостійне ідеологічне відношення, відокремлене від реального суспільного відношення, яке регулюється нормами права1. Інші, навпаки, підкреслюють, що правовідношення — це саме сусп відношення, яке внаслідок його врегулювання нормами права набуває властивостей правовідношення2. Остання думка видається більш переконливою. Вона дає змогу підкреслити головне: існують не два окремих види відносин (ті, що підлягають врегулюванню, та правові), а лише одне — саме врегульоване правом відношення, яке внаслідок такого врегулювання і стає правовідношенням.
Цивільні правовідносини крім загальних ознак, властивих будь-яким видам правовідносин, мають ряд особливостей. Перш за все це майнові або особисті немайнові відносини, що регулюються нормами цивільного права. Крім того, вони ґрунтуються на засадах рівності учасників цих відносин і відсутності елементів влади і підкорення. Ця обставина є найбільш істотною особливістю цивільних правовідносин. Учасники цивільних правовідносин мають автономію (відокремленість) та можуть здійснювати права на власний розсуд. Разом з цим цивільні правовідносини можуть бути захищені специфічними цивільно-правовими засобами захисту, які в першу чергу мають майновий характер (відшкодування шкоди, відновлення майнових прав і т. ін.).
Отже, цивільне правовідношення — це майнове або особисте немайнове відношення, врегульоване нормами цивільного права, що виникає між автономними і рівноправними суб'єктами, наділеними суб'єктивними правами та обов'язками.
28.
1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який слід розуміти як дво- або багатосторонній правочин, тобто погоджену дію двох або більше сторін
Новою підставою виникнення прав та обов'язків учасників цивільних відносин є рішення суду. При цьому необхідною умовою виникнення цивільних прав та обов’язків на підставі рішення суду є встановлення такої можливості в актах цивільного законодавства.
29.Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які передбачені змістом суб'єктивного цивільного права. Здійснення суб'єктивного цивільного права може відбуватися шляхом вчинення як фактичних, так і юридичних дій.
Розглядаючи питання здійснення цивільних прав, слід враховувати декілька принципово важливих положень. По-1, уповноважена особа здійснює своє ЦП вільно, на власний розсуд, тобто сама вирішує, здійснювати чи не здійснювати право, що їй належить, визначаючи при цьому строк, порядок, характер дій, що вчиняються нею для здійснення права. Вона ж вирішує, чи відмовитися їй від цих прав.
По-2, деякі суб'єктивні цивільні права можуть одночасно бути і цивільними обов'язками. Способи здійснення цивільних прав можуть бути різними. Так, їх розрізняють залежно від того, за допомогою якого виду дій — юридичних або фактичних — реалізуються права. Юридичні дії полягають, як правило, у здійсненні правочинів — двосторонніх чи багатосторонніх (договорів) або односторонніх (складання заповіту, видача довіреності). Фактичні дії являють собою юридично значущі вчинки. Наприклад, використання автомобіля його власником, вживання продуктів тощо. Залежно від суб'єктного складу відносин, пов'язаних з реалізацією прав, розрізняють активні (позитивні) дії уповноваженого суб'єкта (наприклад, при реалізації правомочностей власника) і його вимоги про виконання певних дій, що адресовані до зобов'язаного суб'єкта (вимога кредитора про повернення боргу у договорі позики).
При цьому слід звернути увагу на те, що незалежно від того, яким чином реалізуються цивільні права, їх здійснення нерозривно пов'язане з виконанням цивільних обов'язків іншими особами.
30.
Зміст суб'єктивного цивільного права становлять можливі дії уповноваженої особи. Отже, суб'єкт правовідносин шляхом здійснення певної поведінки задовольняє свої потреби та інтереси.
Суть будь-якого суб'єктивного права в тому, що воно завжди є правом на щось, на якусь цінність — матеріальну або духовну, це і є право користуватися якимось благом у суспільстві, благом матеріальним або духовним, або і тим і іншим. Якщо правоздатність — це завжди абстрактна можливість бути суб'єктом цивільних правовідносин, мати суб'єктивні права та обов'язки, то саме суб'єктивне право завжди конкретне. Суб'єктивне цивільне право — це насамперед право конкретного суб'єкта. Саме конкретність, певність є основною рисою, що характеризує правову природу суб'єктивного цивільного права.
Суб'єктивне право, з одного боку, є невід'ємною якістю суб'єкта правовідносин, а з іншого, поряд із суб'єктивним обов'язком, є структурою правовідносин, його правовим зв'язком, власне правовими відносинами. Суб'єктивне право не може існувати поза правовідносинами. Особа вступає у правовідносини для того, щоб задовольнити якусь конкретну потребу, використовуючи будь-які правомірні шляхи й засоби. Суб'єктивне право — не свобода в рамках закону, а законом гарантована свобода, тобто визнана правом, і тому можливість самостійно діяти і приймати вольові рішення підлягає обов'язковій охороні з боку держави. У будь-якої особи, у будь-якій ситуації, у тому числі й у правовідносинах, завжди є лише два можливі варіанти поведінки: або діяти, або не діяти. Третьої можливості в природі не існує. Правомочна особа має лише одну можливість із моменту вступу в правовідносини — можливість задовольнити або не задовольнити свою потребу шляхом дії або бездіяльності. Ця можливість припускає будь-яку кількість варіантів поводження, що не суперечить законодавству*. Суб'єктивному праву завжди відповідає юридичний обов'язок. Зокрема, в зобов'язальних правовідносинах суб'єктивному праву кореспондує обов'язок вчинити певні дії або утриматися від них. Так, за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. В свою чергу наймач зобов'язаний сплачувати плату за оренду.
31.
Цивільний інтерес — це об'єкти цивільних прав, блага, прагнення особи, які не визначені законом або угодою сторін як цивільні права, але є предметом цивільних відносин.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;2) визнання правочину недійсним;3) припинення дії, яка порушує право;4) відновлення становища, яке існувало до порушення;5) примусове виконання обов'язку в натурі;6) зміна правовідношення;7) припинення правовідношення;8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або ор. місц.самовр., їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
1. Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених КУ.
2. У випадках, встановлених КУ та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування.
3. Орган державної влади, орган влади АРК або ор. місц.самовр. здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені КУ та законом.
32.
Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки учасника цивільних правовідносин. Розрізняють два види суб'єктивних цивільних обов'язків:
• активний (позитивний) обов'язок — спонукання суб'єкта до вчинення суспільно корисних дій (наприклад, вчинити дію з передачі майна, виконання робіт чи надання послуг) в інтересах уповноваженого суб'єкта, оскільки невиконання цього обов'язку забезпечується санкцією;
• пасивний (негативний) обов'язок — спонукання суб'єкта до утримання від учинення певних дій, якими порушуються публічні інтереси та інтереси уповноважених осіб (наприклад, заборона заподіювати шкоду іншим особам зумовлює обов'язок не вчиняти дій, якими може бути завдано шкоду).
За своєю структурою зміст цивільних правовідносин може бути простим або складним. Простим вважають зміст правовідносин, в яких одна сторона наділена лише суб'єктивним цивільним правом, а інша — лише суб'єктивним цивільним обов'язком, наприклад, дарування, позичка тощо. Складним вважають зміст правовідносин, в яких на боці кожної зі сторін є як суб'єктивні цивільні права, так і суб'єктивні цивільні обов'язки, наприклад, купівля-продаж, міна, поставка тощо. Таких правовідносин у цивільному праві переважна більшість.
33.Межі здійснення цивільних прав
1.Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
2.При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
3.Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
4.При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
5.Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
6.У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою — п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом
34.Порушення уповноваженою особою меж здійснення цивільних прав може спричинити зловживання цивільними правами.
У загальному розумінні зловживання правом являє собою поведінку по здійсненню права з порушенням встановлених меж такого здійснення. Такий висновок ґрунтується на аналізі ч. 6 ст. 13 ЦК України, відповідно до якої в разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п´ятою цієї статті (тобто фактично меж здійснення прав), суд може зобов´язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
При цьому зловживання правом завжди являє собою поведінку протиправну. Протиправність зловживання правом полягає в тому, що, здійснюючи своє суб´єктивне право, уповноважений суб´єкт порушує встановлений нормою права обов´язок дотримуватися при здійсненні права меж (вимог) його здійснення. На сьогоднішній день такий загальний обов´язок закріплений в ч. 1 ст. 13 ЦК України, згідно з якою цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Зловживання правом завжди порушує охоронювані законом суб´єктивні права інших суб´єктів цивільних правовідносин. Саме в цьому полягає суспільна небезпечність цього явища. Адже не було б взагалі ніякого сенсу забороняти зловживання правом, передбачати негативні наслідки за зловживання, якби від нього не було б ніякої шкоди іншим суб´єктам.
Негативні наслідки від зловживання правом можуть проявлятися по-різному, але вони завжди мають місце. В іншому випадку не можна стверджувати, що особа зловживає своїм правом.
Характер негативних наслідків від зловживання правом залежить від того, яке саме суб´єктивне право іншого суб´єкта порушене.
35.Право на захист — це суб'єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України). Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. У сфері цивільних відносин крім прав є величезна кількість інтересів, як загальних, так і персоніфікованих. Право на захист особа здійснює на власний розсуд. Вирішення особою, права та інтереси якої порушені, питання про те, подавати позов чи утриматися від цього, -- справа приватна. Але нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене. Судова процедура захисту цивільних прав та інтересів суб'єктів цивільно-правових відносин регламентується нині двома кодексами: Цивільним процесуальним кодексом України та Господарським процесуальним кодексом України. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого чи майнового права або інтересу. Суд може визнати незаконним та скасувати правовий акт Індивідуальної дії чи нормативно-правовий акт органу державної влади, органу АРК або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить нормам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси. У випадках, передбачених законом, особа має право звернутися за захистом цивільних прав та інтересів до Президента України, органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, які діють у межах та у спосіб, визначені КУ. Право на захист — це суб'єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав.
Цивільний кодекс України встановлює такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом: •визнання права ; •визнання правочину недійсним; • припинення дій, які порушують право; • відновлення становища, яке було до порушення; • примусове виконання обов'язку в натурі; • зміна правовідношення; • припинення правовідношення ; • компенсація моральної шкоди; • визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування.
36.1. Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.
Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
2. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.
Для самозахисту як способу захисту цивільних прав характерним є те, що особа захищає свої цивільні права та інтереси своїми власними діями. Іншими словами, це — захист без звернення до суду або іншого органу, який здійснює захист цивільного права.
Самозахистом не визнається здійснення заходів щодо охорони свого майна, звернення до третіх осіб, які надають послуги із забезпечення схоронності майна чи безпеки особи. Самозахистом є лише перешкоджання будь-яким третім особам, які неправомірно посягають на цивільні права, заподіяння шкоди цивільним правам та інтересам інших осіб тощо.
Самозахист може мати місце з боку як фізичної, так і юридичної особи.
Самозахист допускається за таких умов: а) має місце порушення цивільного права або небезпека його порушення; б) існує необхідність припинення (попередження) порушення власними силами; в) заходи самозахисту адекватні ступеню небезпеки правопорушення, тобто заподіяння шкоди порушнику чи іншій особі має бути санкціонованими законом, не виходити за межі дозволеного. .
Формами самозахисту є: 1) необхідна оборона; 2) завдання шкоди у стані крайньої необхідності; 3) притримання майна кредитором; 4) інші засоби, не заборонені законом.
Необхідна оборона полягає у завданні шкоди правопорушнику з метою припинити правопорушення і захистити власний інтерес.
Завдання шкоди у стані крайньої необхідності припускає завдання шкоди невинній особі з метою відвернення небезпеки, за умови, що завдана шкода менша, ніж та, яка загрожувала.
38. Способами захисту цивільних прав називаються встановлені актом цивільного законодавства або договором матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомог яких відбувається відновлення порушених прав і вплив на правопорушника.
Відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
визнання права (визнання права власності);
визнання правочину недійсним;
припинення дії, яка порушує право (вимога автора твору про припинення незаконного використання твору);
відновлення становища, яке існувало до порушення (поновлення на роботі);
примусове виконання обов’язку в натурі (фактичне виконання обов’язку за договором);
зміна правовідношення (виділення частки в праві спільної власності);
припинення право відношення (розірвання договору);
відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (стягнення неустойки);
відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
- Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
39. Об'єктом цивільних правовідносин є конкретні блага, з приводу яких суб'єкти вступають між собою в зазначені правові відносини.
Серед таких благ необхідно назвати матеріальні предмети та духовні цінності. До них, зокрема, належать: речі; дії (в тому числі послуги); результати інтелектуальної творчості; особисті немайнові блага.
Речі - це всі предмети матеріального світу, що здатні задовольняти певні потреби людей. Вони складають матеріальну основу життєдіяльності суспільства.
Речі поділяються на такі види:
- засоби виробництва (сировина, паливо, запасні частини, будівлі, засоби транспорту і зв'язку тощо) і предмети споживання (продукти харчування, одяг, взуття, предмети побуту і т. д.);
- речі, що знаходяться в цивільному обігу, тобто речі, відносно яких відсутня заборона щодо вільної торгівлі; речі, обмежені в цивільному обігу (мисливська зброя, деякі ліки тощо); речі, вилучені з цивільного обігу (наркотичні речовини, дорогоцінні метали й каміння у сирому вигляді і т. ін.);
- індивідуально визначені (картина художника, подарунок тощо) і родові (цукор, борошно, цегла і под.);
- замінні (родові речі) та незамінні (індивідуально визначені речі);
- споживні (речі, що після споживання перестають існувати, - продукти харчування і т. ін.) та не-споживні (речі, що служать упродовж тривалого часу, - автомобіль, будинок тощо);
- подільні (речі, які в разі поділу втрачають своє цільове призначення, - телевізор, автомобіль і т. д.) та неподільні (хліб, цемент, рідина тощо);
- головні й належності (скрипка і футляр до неї, верстат і фреза до нього тощо);
- плоди (плоди фруктових дерев, приплід тварин і т. д.) і доходи (результат експлуатації власником певної речі - гроші та ін.);
- рухомі (транспортні засоби і под.) та нерухомі (земля, будівлі, підприємства і т. ін.);
- гроші й цінні папери (акції, облігації, зобов'язання державної скарбниці, ощадні сертифікати, векселі).
До об'єктів цивільних правовідносин відносять і дії осіб, що мають правове значення (приміром, дії з відшкодування заподіяних збитків) та відповідні послуги ( скажімо, ремонт будинку, автомобіля).
Крім того, до них слід віднести результати інтелектуальної творчості які охороняються законом (наукові, літературні й художні твори, відкриття й винаходи, промислові зразки, товарні знаки тощо).
Одним із об'єктів цивільних правових відносин є особисті немайнові блага, до яких належать честь, гідність, ім'я, життя, здоров'я тощо.
40. За критерієм їх оборотоздатності об'єкти цивільних прав можна поділити на три види:
1) об'єкти, які обертаються вільно;
2) об'єкти, які обмежені в обігу;
3) об'єкти, вилучені з обігу.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Тобто можна зробити висновок, що на території України діє презумпція: об'єкти цивільних прав можуть вільно обертатися, якщо вони не вилучені з обігу або не обмежені в обігу. При цьому види об'єктів цивільних прав, які вилучені з обігу, та об'єктів цивільних прав, обмежених в обігу, мають бути прямо вказані в законі або визначені в порядку, встановленому законом.
Ці положення відображені у ст. 162 проекту ЦК України, яка має назву "Оборотоздатність об'єктів цивільних прав". Оборотоздатність об'єктів цивільних прав означає вчинення угод та інших не заборонених законодавством дій щодо таких об'єктів, спрямованих на передачу останніх у межах цивільного обороту. Тобто, обіг не слід звужувати виключно до переходу права власності.
Цивільне право розрізняє універсальне та сингулярне правонаступництво. При універсальному правонаступництві до правонаступника в результаті одного акта переходять всі права та обов'язки правоволодільця. Таке правонаступництво має місце при спадкуванні або при реорганізації юридичної особи. При сингулярному правонаступництві до особи переходять лише деякі права та обов'язки іншого Це стосується, наприклад, відчуження майна'.
Об'єкти, обмежені в обігу, — це об'єкти, які можуть належати тільки окремим учасникам цивільного обороту, або обіг таких об'єктів, їх придбання або відчуження може здійснюватися лише на підставі відповідного дозволу. Статтею 4 Закону України "Про підприємництво" встановлено перелік товарів, реалізацію яких дозволяється здійснювати виключно після отримання у встановленому законодавством порядку відповідного дозволу — ліцензії. Згідно з вищенаведеним законом до таких видів діяльності належать торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 10 вересня 1992 р. № 528 здійснювати будь-які операції з векселями дозволяється виключно юридичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності.
Вилученими з цивільного обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом угод та іншим чином переходити від одного суб'єкта до іншого в межах цивільного обороту. Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про підприємництво" визначені види діяльності, займатися якими мають право виключно державні підприємства.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" ядерні матеріали перебувають виключно у державній власності. Згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд" території природних заповідників є власністю народу України. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому законодавством України.
Порушення встановлених правил обігу для об'єктів, обмежених в обігу, та для об'єктів, вилучених з обігу, при укладенні угод тягне за собою визнання таких угод недійсними на підставі ст. 48 ЦК УРСР.
Окремо також можна виділити спеціальні правила оборотоздатності для певних об'єктів цивільних прав. Такими об'єктами є земля, природні ресурси, нерухоме майно. Відповідно до п. 14 Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності і розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від 4 березня 1998 p. № 167/98 під час проведення розрахунків не допускається уступка вимоги та переведення боргу. Тобто такий об'єкт цивільних прав, як майнове право не може обертатися в цивільному обороті шляхом уступки вимоги.
Нарешті, слід сказати про необхідність вчинення певних дій для визнання об'єктом цивільних прав щодо окремих об'єктів. До таких об'єктів, наприклад, можна віднести нерухоме майно. При спорудженні нового будинку потрібно отримати акт введення в експлуатацію вказаного будинку, який є підставою для реєстрації права власності на будинок в уповноваженому державою органі. Тобто, держава своїм владним актом, яким є акт введення в експлуатацію, визнає такий об'єкт нерухомим майном.
41. Найпоширенішими об'єктами цивільних прав є речі. Під річчю розуміють все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини, це предмети матеріального світу в своєму природному стані або предмети, створені в результаті людської діяльності.
Класифікація речей у цивільному праві проводиться за різними підставами і має важливе теоретичне та практичне значення. Юридична класифікація речей досить часто основана на їх природних властивостях чи суспільному значенні і визначає поведінку суб'єктів права щодо речей конкретного виду.
Речі залежно від їх особливостей поділяють на такі види:
рухомі та нерухомі речі; вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилучені з цивільного обороту; індивідуально-визначені та родові; споживні та неспоживні; подільні та неподільні; головні та приналежності; продукція, плоди та доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери.
Крім поняття речей у цивільному праві застосовується також і поняття "майно". Термін "майно" застосовується неоднозначно. По-перше, під "майном" розуміють річ чи конкретну сукупність речей. Саме про таке майно йдеться у нормах, які визначають предмет договорів купівлі-продажу, оренди, дарування, позики тощо. По-друге, під цим терміном розуміють сукупність прав, які належать конкретній особі (ст. 10 ЦК України). По-третє, терміном "майно" позначають також сукупність майнових прав та обов'язків (наприклад, під спадковим майном розуміють усі майнові права та обов'язки спадкодавця, які переходять до спадкоємця).
Оскільки правильне розуміння терміна "майно" в різних значеннях практично важливо для визначення конкретних прав та обов'язків сторін у правовідносинах, де майно є об'єктом права, потрібно щоразу визначати значення даного терміна шляхом тлумачення тексту правової норми2.
