2. Комерційна таємниця підприємства
У підприємницькій діяльності, або при проходженні «секретарського «бар’єру» ми дуже часто чуємо висловлювання - це є комерційна таємниця. У Цивільному кодексі поняття комерційної таємниці трактується як інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію ст.505.
Статтею 420 ЦКУ визначено, що комерційна таємниця є об'єктом інтелектуальної власності. Відповідно майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визнала інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.
Отже, можна з впевненістю сказати, що склад та обсяг інформації, що становить комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються самостійно її власником або керівником підприємства з дотриманням чинного законодавства. Підприємство має право розпоряджатися такою інформацією на власний розсуд і здійснювати щодо неї будь-які законні дії, не порушуючи при цьому права третіх осіб. Крім того, підприємство як власник інформації, яка є комерційною таємницею, має право призначати особу (осіб), яка буде володіти, користуватися і розпоряджатися такою інформацією, визначати правила обробки інформації та доступу до неї, а також встановлювати інші умови щодо комерційної таємниці. Але, слід зазначити, що не будь-якій інформації підприємство може надати статус комерційної таємниці, обмеживши таким чином доступ до неї третіх осіб і, перш за все, контролюючих органів. Про це йдеться у частині 2 статті 505 ЦКУ, якою визначено перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю. Зокрема, нею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
Склад та обсяг відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, визначаються його керівником з урахуванням ПКМУ № 611 «Про перелік відомостей, що становить комерційну таємницю».
Порядок оформлення Положення про комерційну таємницю
При оформленні переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю, у своїй діяльності слід керуватися наступним:
– якщо підприємство має у своєму розпорядженні інформацію, яка належить до державної таємниці, її слід виділити в окрему позицію, оскільки цей вид інформації охороняється законодавством України про державну таємницю;
– в окрему позицію також слід виділити ту інформацію, яка не є комерційною таємницею згідно з ПОСТАНОВОЮ № 611;
– обов'язково до комерційної таємниці мають бути віднесені різні види «ноу-хау»;
– різні договори також повинні вважатися комерційною таємницею, причому як сам текст договору, так і факт їх укладення;
– мають бути віднесені до комерційної таємниці й відомості про винаходи і рацпропозиції, які не захищені авторським або патентним правом.
Крім затвердження такого переліку на керівника підприємства покладається також обов'язок щодо встановлення порядку захисту комерційної таємниці. Серед методів такого захисту можна виділити:
– розробку положення про комерційну таємницю на підприємстві;
– розробку інструкцій щодо дотримання співробітниками режиму нерозголошення комерційної таємниці;
– включення до статуту підприємства розділів, які регламентують захист комерційної таємниці;
– розробку угоди про нерозголошення комерційної таємниці, що укладається з особами, котрі мають доступ до цієї інформації.
Положення про комерційну таємницю є основним документом у захисті інформації від несанкціонованого доступу.
У положенні про комерційну таємницю на підприємстві потрібно відобразити:
– загальні положення щодо функцій керівництва підприємства у сфері захисту інформації, розмежування доступу до цієї інформації;
– порядок приймання та обліку інформації, що містить комерційну таємницю;
– механізм забезпечення збереження інформації, що є комерційною таємницею, порядок проведення інвентаризації такої інформації. Саме в цьому розділі слід відобразити механізм забезпечення доступу до комерційної таємниці сторонніх осіб (включаючи органи державної влади, які мають право на отримання певної інформації). Як правило, тут має бути норма, згідно з якою сторонні особи допускаються до ознайомлення з документами, що містять комерційну таємницю, лише з дозволу керівника за наявності письмового запиту. При цьому такі особи повинні або укласти угоду з підприємством про нерозголошення комерційної таємниці, або видати розписку про таке нерозголошення;
– порядок розповсюдження комерційної таємниці;
– порядок виключення інформації зі складу комерційної таємниці.
Дотримання цих норм дозволить керівництву підприємства відчувати себе впевненіше і в процесі проведення перевірки контролюючими органами. Для того щоб перевіряючі отримали доступ до такої інформації, вони повинні дотримуватися всіх процедур, що встановлені на підприємстві. І, звичайно, підписавши документ про нерозголошення комерційної таємниці, такі особи не мають права використовувати у своїй діяльності отриману інформацію без згоди керівництва підприємства.
Інформація, що не може бути визначена підприємством комерційною таємницею
Для того, щоб правильно сформувати перелік відомостей, які становлять комерційну таємницю, керівнику необхідно ознайомитись з Постановою № 611 і лише після цього складати такий перелік. Дана постанова містить вичерпний перелік інформації, яка не є комерційною таємницею.
Отже, не становлять комерційної таємниці:
– установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами;
– інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
– дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;
– відомості про чисельність і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних місць;
– документи про сплату обов'язкових платежів і податків;
– інформація про забруднення навколишнього зовнішнього середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також про інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
– документи про платоспроможність;
– відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках та інших організаціях і об'єднаннях, які займаються підприємницькою діяльністю;
– відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню. До такої інформації може бути віднесена, зокрема, інформація про випуск акцій підприємством, що пропонуються для відкритого продажу, яка підлягає обов'язковому опублікуванню.
Підприємства, відповідно до чинного законодавства, зобов'язані надавати перелічені в цій постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам на їхню вимогу.
Доступ до переліченої інформації здійснюється без обмеження, в тому числі контролюючими органами в межах їхніх повноважень.