Загальний опис хвороби
Хлоазма - гіперпігментація шкіри обличчя у вигляді жовтувато-коричневих плям, що виникає в основному у жінок у період вагітності, при розладах менструального циклу (пов'язаних, наприклад, з дисфункцією яєчників), на тлі прийому контрацептивів, при запальних захворюваннях статевих органів. Прояви типу хлоазми можуть спостерігатися при патології наднирників, гіпофіза, щитовидної залози, захворюваннях печінки. Перебування на сонці посилює гіперпігментацію. При усуненні причини і сприяють факторів пігментні плями можуть зникати мимоволі, проте в частині випадків висипання носять стійкий характер, погано піддаючись різних методів лікування
Лікування
Лікувальні та профілактичні заходи в основному подібні з такими при веснянках. При вагітності і в період годування груддю багато хто з використовуваних загальних і зовнішніх депігментірующіх коштів (із солями важких металів та ін) протипоказані, так як вони надають небажану побічну дію. Може бути призначено лущення в умовах косметичного кабінету. Навесні і влітку намагатися уникати потрапляння прямих сонячних променів, користуватися захисними кремами.
Етіологія
Виникненню екземи сприяють захворювання внутрішніх органів, особливо травної системи - гастрит зі зміною кислотності, ентероколіт з порушенням процесів всмоктування (у тонкій кишці), холецистит, глистова інвазія, хронічний запор, підвищена чутливість до харчових речовин. Грають роль екзогенні фактори: дратівливу і аллергізуючим дію хімічних речовин (наприклад, при професійній екземі - смол, хрому, нікелю та ін), рослин (герані, нарциса тощо), медикаментів, наприклад, новокаїну, бензилпеніциліну (екзема медичних працівників) , косметичних засобів. Етіологічне і патогенетичне значення можуть мати промениста енергія (сонячна екзема), вплив тепла, холоду, механічні роздратування. В одного хворого в розвитку захворювання можуть грати роль кілька факторів, що є причиною впертості екземи до різних видів терапії.
Лікування
Лікування екземи повинно бути строго індивідуальним. Загальні і місцеві засоби призначають з урахуванням екзогенних і ендогенних факторів, що лежать в основі розвитку хвороби. Попередньо хворих ретельно обстежують (за показниками - консультація терапевта, гінеколога й інших фахівців). Важливе місце відводять раціональному харчуванню. При загостренні дерматозу рекомендують дієту 10 К, що має достатню енергетичну цінність. Застосовують харчові продукти з підвищеною кількістю білків, нормальним вмістом жирів. Обмежують кількість вуглеводів (особливо легкозасвоюваних - цукор, варення та ін); кухонної солі (до 2 г на добу.). При вираженому набряку і мокнути на 3 дні призначають безсольову дієту. Обмежують вживання рідини до 1000-1200 мл на добу., Що дратують напоїв, гострих страв, консервів, копченостей, прянощів, яєчного білка, шоколаду, цитрусових та інших продуктів, що володіють сенсибілізуючих властивостями. Близько 40% білків і жирів раціону повинні становити білки і жири рослинного походження. Смажених страв, що містять продукти розщеплення жиру, слід надавати перевагу варені, тушковані, приготовані на пару. У щоденний раціон уводять свіжі овочі, фрукти у вигляді соків, салатів, молочнокислі продукти. Вживати їжу варто малими порціями через невеликі проміжки часу. Для виявлення харчових алергенів рекомендують дієту, що виключає або послідовно включає різні харчові продукти. Огрядним хворим доцільно проводити розвантажувальні дні. При хронічному перебігу екземи рекомендують повторні короткочасні (1-2 дні) курси голодування з призначенням всередину 500-1000 мл розчину магнію сульфату та лужних мінеральних вод. При поєднанні екземи з порушенням травлення, з гастродуоденіт, гепатитом, панкретітом призначають препарати, що містять ферменти підшлункової залози, пепсин, солі жовчних кислот (панзинорм по 1 таблетці 3 рази на день під час їжі, фестал всередину по 1 драже 2-3 рази на день під час або відразу після їжі, полізім). Дорослим і особливо літнім хворим, у яких виявляють порушення функції травної системи (запор, холецистит, коліт), артеріальну гіпертензію, підвищену збудливість, а також спостерігаються набряки, мокнутие, показаний 15-25% розчин магнію сульфату внутрішньо по 15 мл 3 рази на добу ; він володіє десенсибилизирующие, жовчогінну, заспокійливу, спазмолітичну властивостями; за рахунок проносне дії виводиться значна кількість рідини. Седативний, гіпотензивний, сечогінний ефект препарату більш виражений при парентеральному введенні. Магнію сульфат не слід приймати з препаратами кальцію (зниження терапевтичного ефекту). При зв'язку екземи з іншими захворюваннями проводять одночасне їх лікування. Наприклад, причинами екземи статевих органів, області заднього проходу можуть бути кандидоз, хронічні захворювання статевих органів, коліт, глистова інвазія. При локалізації екземи на кистях необхідний ретельний огляд стоп, і при виявленні мікозу обов'язкова його санація. Велике значення має лікування варикозно змінених вен, при паратравматіческой екземі - відповідне лікування ран, нориць, остеомієліту, а також санація інших вогнищ інфекції - захворювань носоглотки, хронічного отиту. Для нормалізації функції нервової системи застосовують седативні засоби, в тому числі транквілізатори, позитивна дія яких залежить від типу нервової системи та її функціонального стану. Особам зі слабким типом нервової діяльності їх необхідно призначати в менших дозах, ніж з сильним типом. В оптимальних дозах броміди підсилюють і концентрують процеси гальмування в корі великого мозку, нормалізують таким чином функцію центральної нервової системи, покращують нічний сон. Із седативних засобів застосовують також препарати валеріани (настоянку всередину по 20-30 крапель 3 рази на добу та ін), які, крім заспокійливої дії на емоційну і рухову сферу, послаблюють спазм гладких м'язів, настоянку кропиви собачої по 10 - 30 крапель 3 рази на добу. При виражених суб'єктивних відчуттях, поганому сні сприятливу дію надає новокаїн, який приймають усередину по 15 мл 0,5% розчину 3 рази на день за 1 годину до їжі (10-14 днів) або вводять внутрішньом'язово по 5 мл 2% розчину щоденно або через день (10-12 ін'єкцій). Однак у деяких хворих новокаїн може викликати алергічні реакції, у зв'язку з чим його слід починати застосовувати з половинною і навіть менших доз. При внутрішньовенному введенні препарату ми спостерігали іноді важкі ускладнення (в одного хворого з втратою зору на кілька годин). При поєднанні екземи з підвищеним артеріальним тиском застосовують резерпін внутрішньо по 0,00025 г 2 -3 рази на день після їжі протягом 5-7 днів; поряд із заспокійливим нервову систему і гіпотензивну дію, зменшує вміст біогенних амінів у тканинах ( «серотонінопустошающій ефект» ). За свідченнями використовують снодійні препарати, гіпнотерапії, електросон. Хворим (особливо мікробної екземою) з гіпертонусом парасимпатичної частини вегетативної нервової системи і недостатністю сімпатікотропних реакцій поряд з іншими засобами рекомендують застосовувати центральні М-холіноблокатори в комплексі з рефлекторними впливами ультразвуком, який стимулює спинальні симпатичні центри. Важливе місце в лікуванні екземи займають десенсибилизирующие та протизапальні засоби. Найчастіше використовують 30% розчин натрію тіосульфату по 10 мл внутрішньовенно щодня або через день (10-20 вливань); препарат має десенсибілізуючу, протизапальну, протівотоксіческое дію, добре переноситься особами будь-якого віку. Менш ефективним є застосування натрію тіосульфату всередину по 1-2 столові ложки 10% розчину 3 рази на день. Широко застосовують при екземі антигістамінні препарати, що володіють протизапальною, протиалергічною, седативну, більшість з них - снодійним дією. Загальна тривалість дії димедролу, супрастину, діпразіна 4-6 годин, діазолін до 2 діб. Препарат застосовують не більше 10-15 днів, надалі роблять перерву або замінюють його іншим, тому що настає звикання, і терапевтичний ефект слабшає. Нерідко у хворого один з антигістамінних препаратів виявляється більш ефективним. Через седативного і снодійного ефекту їх не можна призначати амбулаторно хворим, робота яких вимагає великої уваги та швидкої точної орієнтації (хірургам, шоферам, льотчикам, машиністам). У подібних випадках доцільно використовувати діазолін, який не дає седативного і снодійного ефекту, не порушує увагу, діє триваліше, ніж інші препарати цієї групи, відрізняється вираженою спазмолітичну активністю; однак має більш сильними дратівливими властивостями, у зв'язку з чим протипоказаний при захворюваннях травної системи. При захворюваннях нирок, печінки антигістамінні засоби слід застосовувати з обережністю. Димедрол призначають всередину (по 0,03-0,05 г 2 рази на день після їжі) або внутрішньом'язово; супрастин застосовують всередину (по 0,025 г 2-3 рази на день під час їжі) або внутрішньом'язово (по 1 мл 2% розчину 1 раз на день). Діпразін (піпольфен) має більш ефективним антигістамінний дією, ніж димедрол, має виражену заспокійливу вплив на нервову систему; за будовою і ряду властивостей (деяка холіноблокуючі, адреноблокуючу, нудоти активність) препарат близький до аміназін; призначають усередину по 0,025 г 2 рази на день через 30-40 хв. після їжі або внутрішньом'язово по 1 мл 2,5% розчину 1 раз на день. Тавегіл має більш сильним і пролонгованим антигістамінний властивістю, ніж димедрол, однак седативну дію його слабкіше; призначають по 0,001 г 2-3 рази на день після їжі. Останнім часом ширше використовують фенкарол, гнітюче дія його на нервову систему менш виражено, ніж димедролу і діпразіна, антигістамінна активність більш вибіркова, що пов'язано не тільки з блокуванням H1-рецепторів, а й зменшенням гістаміну в тканинах; застосовують його частіше при екземі, що супроводжується вираженими набряками, всередину по 0,025 г 2-3 рази на день після їжі. Діазолін призначають по 0,1 г 1-2 рази на день після їжі. Використовують і інші препарати медіаторних спрямованості дії-дімебон, ципрогептадину (перітол), кетотифен (задитен), в гострій стадії - бікарфен. Для поліпшення мікроциркуляції (особливо у хворих на атеросклероз, цукровий діабет, варикозним симптомокомплексом, трофічними виразками) рекомендують використовувати Ксантинол нікотинат по 0,5-0,75 г у перші 3-5 діб., Потім по 0,15-0,6 г, реополіглюкін по 400 мл внутрішньовенно крапельно від 2 до 7 днів щоденно, потім 2 - 3 інфузії через день, пармідін. Призначають також еуфілін по 0,1 г 3 рази на день (можна в поєднанні з димедролом). При мікробної екземі (за винятком мікотіческой) використовують антибактеріальні антибіотики (бажано з урахуванням чутливості флори). При екземі рекомендують використовувати тіамін (вітамін B1), що володіє здатністю впливати на функцію нервової системи; посилюючи дратівливий і послаблюючи гальмівний процес в центральній нервовій системі, впливає на вищу нервову діяльність (кілька нагадує дію кофеїну). Встановлено нормалізує, тіаміну на тонус симпатичної частини вегетативної нервової системи. Особливо виражене його вплив на периферичну нервову систему (протисвербіжну ефект, усунення больового синдрому та ін.) Тіамін регулює обмін речовин - білковий, водний, особливо вуглеводний (гіпоглікемічний ефект), поліпшує функцію серцево-судинної системи (кардіотрофіческое, кардіотонічну), травного апарату. Підвищений введення в організм вуглеводів істотно збільшує потребу в тіаміні; жири «зберігають» його. Призначають тіамін по 1 мл 3% розчину внутрішньом'язово щоденно, 15-25 ін'єкцій (при гарній переносимості). Призначають також піридоксальфосфат; піридоксин (особливо при себорейної екземі) всередину по 0,005 г 2 рази на добу або внутрішньом'язово по 1 мл 5% розчину на добу (25 ін'єкцій), кислоти аскорбінову і пангамовая, біотин, фосфаден, діпромоній. При себорейної екземі, екземі століття застосовують рибофлавін по 0,002 г 3 рази на добу (10-15 днів), карнітину хлорид, при хронічній екземі - ретинол по 10 000 ME 3 рази на день або аевіт по 1 капсулі на добу (3 - 4 тижні .). Хворим екземою не слід одночасно призначати велику кількість лікарських засобів, або лікувальних процедур. При хронічних формах екземи (особливо себорейної, мікробної) і добру переносимість в період стихання запальних явищ використовують УФО (суберітемние, потім ерітемние дози, через день, 10-15 днів). У хворих істинної екземою УФО нерідко викликають загострення процесу. При деяких різновидах екземи (хронічної вульгарною, рогової та ін) застосовують фонофорез мазей - з кортикостероїдними препаратами, ретинолом, нафталанной, сірчано-саліцилової. Доцільно проводити оксигенотерапію. При обмеженій екземі ефективна Буккі-терапія по 26-65 мкл / кг 1 раз на тиждень (155-258 мкл / кг). На дільниці лихенификацией призначають віск, озокерит, лікувальні грязі, парафін щодня або через день (10-20 процедур). У ряді випадків ефективні рефлекторна (непряма) фізіотерапія, наприклад, сегментарні впливу ультразвуком по паравертебральні лініях уздовж хребетного стовпа в імпульсному режимі, інтенсивністю 0,2-0,4 Вт/см2, тривалість процедури 6-10 хв., Через день, 10 -- 12 впливів; УФО шкіри в області проекції точок акупунктури з попередніми змазуванням цих ділянок 1% водним розчином еозином, непряма діатермія. Перспективний, мабуть, метод голкорефлексотерапії (особливо при важкої супутньої патології, непереносимості багатьох медикаментів). Ми вважаємо недоцільно призначати при екземі рентгенотерапію - найближчий ефект звичайно буває хорошим, проте при наступних рецидивах процес відрізняється винятковою завзятістю до терапії. Водні процедури хворі переносять звичайно погано ( «екзема боїться води»). У гострий період хвороби гігієнічні ванни призначають 1 раз на тиждень (краще з додаванням відвару трави череди, калію перманганату, крохмалю). Однак при прурігінозной і деяких інших формах екземи проводять водолікування. Так, при рогової, дісгідротіческой екземах сприятливу дію роблять ванночки з калію перманганатом (38 ° С), після чого покришки бульбашок проколюють і тушіруют 1-2% розчином анілінових барвників; рекомендують компрес з димексидом протягом 1 ч. При екземі заднього проходу і гарною переносимості призначають сидячі ванночки з калію перманганатом з наступним тушірованіем вогнищ 1% розчином срібла нітрату. Місцеве лікування проводять з урахуванням стадії екземи відповідно до принципу «не зробиш роздратованого». При гострому запаленні, що супроводжується набряком, почервонінням, везікулізаціей, мокненням, ерозіях призначають примочки (обов'язково холодні, з льодом і часто змінювані); терапевтичний ефект їх заснований перш за все на охолоджуючої дії; властивості розчину при цьому не мають істотного значення, примочки можна робити і з кип'яченою водою, однак незмінно має дотримуватися правило - «найкращою є та примочка, яка холодна»; в іншому випадку процедура не тільки не приносить бажаного результату, а й шкідливою. Примочки проводять наступним чином: 2 шматки полотняній матерії або марлі складають в 5-8 шарів (за розміром відповідаючи вогнища ураження з захопленням на 2 см навколишньої шкіри), опускають в холодний розчин з льодом. Потім один з них злегка віджимають, накладають на уражену шкіру на 3-7 хв.; Після цього так само використовують 2-й шматок, 1-й знову охолоджують (зігрівання примочки неприпустимо). Таку процедуру проводять за 2 год, всього 3 сеансу на день. Примочки роблять значний охолоджувальне, судинозвужувальний, «фітільнимі» дію, що обумовлює протизапальний, протисвербіжну ефект. Їх добре робити на обличчя, кінцівки; не слід застосовувати на ділянку грудей, тулуба, голову, а також у маленьких дітей, що призводить до надмірного охолодження. За свідченнями в рідину, що вживаються для примочок, додають в'язкі, дезінфікуючі та інші засоби. При мікробних екземах на короткий період доцільно застосовувати також пов'язки з стафілококових бактеріофагів. При використанні волого-висихають, пов'язок у хворих екземою ми неодноразово спостерігали генералізацію висипань, поява набряку, екзематідов. Після стихання гострих явищ призначають цинкове масло; на екзематіди - збовтує суміші (їх не застосовують на волосисту частина голови, що мокнуть ділянки, при вираженій інфільтрації шкіри). Потім переходять на лікування пастами і мазями. При подостром запальний процес, що протікає з червоністю, помірною набряклістю, дрібними підсохлий ерозіями (стан шкіри після припинення мокнення) використовують пасту ( «тісто») - суміш приблизно рівних кількостей порошкоподібних речовин і жирової основи (у м'яких пастах порошку дещо менше, ніж основи, але не менше 25%). Паста має більш глибоке і тривалу дію, ніж присипки і збовтує суміші, однак більш поверхневе, ніж мазі та пластирі. Маючи здатність всмоктувати і випаровувати ексудат, вона дає висушують, що охолоджує і тим самим протизапальний ефект (ця дія тим виражено, чим більше відсоток порошкоподібних речовин в пасті). Жирові компоненти пасти розм'якшують шкіру, сприяють більш глибокому проникненню лікарських речовин. Пасту наносять тонким шаром 2 рази на день (не втираючи), зверху шкіру можна рясно припудрити тальком, порошком білої глини, що подовжує лікувальну дію. Пов'язку зазвичай не накладають або використовують легку пов'язку з 3-5 шарів марлі. Знімають пасту з поверхні шкіри ватно-марлеві тампони, просоченим злегка підігрітим рослинним маслом. Пасту не наносять на ділянки мокнення, волосисту частина голови та інші поверхні шкіри з густим волосяним покровом. Її не доцільно призначати при сухій шкірі, вираженої інфільтрації, а також під компрес. Нерідко при екземі застосовують індиферентно цинкову пасту. Однією з улюблених є паста Лассара, що містить 2% саліцилової кислоти (автор апробував близько 100 рецептів паст, зупинившись на одній, відомої під його ім'ям). Для отримання необхідного ефекту в пасти додають різні лікарські речовини - протисвербіжну, іхтіол, дьоготь, нафталан, АСД III фракція, сірку, резорцин, кислоту борну, дерматол, антибіотики та інші (паста набуває відповідну назву). При цьому подразнюючу дію низки медикаментозних засобів у складі паст виявляється менше, ніж, наприклад, в мазях. Для пом'якшення консистенції пасти в її склад можна ввести рослинне масло або 3,44% розчин ретинолу (10-15 мл на 100 г пасти). Розчиняючи багато лікарські речовини, олія полегшує їх проникнення в шкіру (так, касторову олія добре розчиняє кислоту саліцилову). Для посилення протисвербіжну і протизапальний ефекту в пасту іноді (краще перед вживанням) додають гормональні мазі (1:3, 1:2). При екземі часто призначають пасти: 3% іхтіоловую, цинков-нафталанную, борно-цинков-нафталанную, іхтіол-цинков-нафталанную, цинков-іхтіоловую, цинк-вісмут-іхтіоловую, 5% Дегтярная-5-10% нафталанную. При необхідності вогнища попередньо тушіруют 0,5-2% розчином срібла нітрату, Фукорцин. При підгострій і особливо хронічній екземі, що супроводжується застійної гіперемією, інфільтрацією, лихенификацией, лущенням, кірками, гіперкератозом, застосовують мазь - суміш жирових і жироподібних речовин, що є основою, з різними медикаментозними засобами. Мазь в порівнянні з пастою надає більш глибоке і тривалу дію. Вона затримує випаровування і тепловіддачу, розширює кровоносні судини, зігріває шкіру, посилює її резорбціонную здатність. Волога, що накопичується під шаром мазі, викликає мацерацію шкіри, що сприяє, з одного боку, більш глибокому проникненню в неї лікарських речовин, а з іншого - може приводити до роздратування кожи, створювати сприятливі умови для поширення вторинної інфекції. Мазь, розм'якшуючи лусочки, кірки, полегшує видалення їх разом з наявними в них мікроорганізмами; вона пом'якшує шкіру, захищає її від пересушування, різноманітних зовнішніх впливів - вологи, холоду, хімічних речовин. В якості основи в мазях застосовують тварини, рослинні жири, деякі продукти переробки нафти, воску, жироподібні речовини, з них найбільш часто - вазелін і ланолін. Вазелін являє собою очищений продукт перегонки нафти, має гарну консистенцію, хімічно індиферентний, стійкий при зберіганні, однак утруднює проникнення лікарських речовин в товщу шкіри, а мазі, приготовані на ньому, іноді погано переносять хворі екземою. Цих недоліків позбавлений ланолін, що є цінною основою для мазей. Ланолін - жирова речовина, що одержується з промивних вод в процесі обробки овечої вовни. За своїм складом він близький до кожному сала людини, має гідрофільні властивості, добре всмоктується в шкіру; лікарські речовини на його основі можуть надавати резорбтивна дію; стійкий при зберіганні. Зазвичай використовують водний ланолін, що містить 30% води. Поряд з цим існує безводний ланолін (в прописи вказують Lanolinum anhydricum), який має більшу здатність вбирати воду (до 150%), але гірше поглинається шкірою. Безводний ланолін зважаючи гігроскопічності можна включати в мазі (пасти) для лікування процесу з ексудацією. Ланолін зазвичай застосовують у суміші з вазеліном або рослинним маслом зважаючи на значну густоти і в'язкості. На відміну від мінеральних основ, жири тваринного походження легко всмоктуються, сприяють проникненню в глибокі шари шкіри лікарських речовин, змішаних з ними. Хворі екземою добре переносять мазі на основі свинячого жиру, однак він має вживатися тільки у свіжому вигляді, тому що швидко псується і в цьому випадку надає подразнюючу дію на шкіру (термін зберігання в прохолодному місці не більше 1,5 тиж.). Свинячий жир окислюється під впливом окису ртуті, срібла нітрату і деяких інших речовин. Іноді до складу мазевих основ вводять жовтий і білий бджолиний віск, спермацет (отримують з певних порожнин тіла кашалота). В останні роки в якості основ застосовують синтетичні речовини (поліетиленгліколь, високомолекулярні кремній-органічні сполуки та ін.) До позитивних якостей їх відносять хімічну стабільність, здатність проводити лікарські речовини в шкіру, зручність в користуванні. Поряд з цим синтетичні основи можуть сенсибілізовані шкіру і викликати загострення екзематозного процесу. Силіконовий крем, що добре зарекомендував себе як захисний засіб, може також використовуватися як основа для мазей. У хворих на екзему з надмірною чутливістю шкіри до багатьох лікарських речовин використовують індиферентні мазі - цинкову та ін При гарній переносимості в мазі додають різні лікарські речовини - протизапальні, протисвербіжну, що дозволяють (дьоготь, іхтіол), дезінфікуючі (ртуть, антибіотики, сульфаніламідні препарати), підсилюють процеси регенерації (метилурацил) та інші (назва мазі визначається лікарськими речовинами, що входять до її складу); багато мазі носять ім'я запропонували їх авторів - борно-Дегтярная мазь Мещерського, Унни, діахільная Гебр, з срібла нітратом Микуличі. Деякі офіцинальними мазі застосовують як основу для інших мазей, наприклад, гліцеринові, цинковий, нафталанную. Іноді при екземі доцільно використовувати мазі навпіл з пастами, додавати в них масла, масляний розчин ретинолу і токоферолу ацетату, каротолін (що підвищує їх лікувальні властивості, покращує і пом'якшує консистенцію), комбінувати «старі» мазеві основи з мазями «сучасними» (наприклад, офіцинальними гормональними). При поганій переносимості жирових основ застосовують нежирні мазі (желе, гель), які готують на основі гліцерину, желатину, агару, казеїну, крохмалю та інших гідрофільних колоїдів. Гель володіє нераздражающім, що зм'якшує дію, тому його використовують при чутливій, запаленої шкірі без мокнення (проте без додавання антисептичних речовин швидко псується). Мазь призначають 1 раз на добу; один склад мазі застосовують у середньому 7-10 днів. Залежно від характеру екзематозного процесу і бажаного ефекту спосіб застосування її може бути різним: змазування, втирання, що покращує всмоктування лікарських речовин, прискорює дозвіл висипань, особливо при хронічному перебігу (втирати слід з обережністю, з огляду на можливість загострення процесу). Іноді краще обходитися без пов'язок. Однак при накладенні пов'язок лікувальний засіб більш глибоко проникає в шкіру (пов'язка не повинна бути громіздкою). Ще більш глибоке дію має мазь під компресним, оклюзійної пов'язкою. Цим способом користуються для розсмоктування інфільтрату, розм'якшення корок, рогових нашарувань (застосовується дерматологічний компрес - без вати). Перед вживанням свіжої порції мазі шкіру, не травмуючи, очищають від залишків раніше застосовувалися ліків, лусочок, корок, бруду, які можуть надавати подразнюючу дію, бути живильним середовищем для мікробів, перешкоджати дії свіжого препарату. Для цієї мети, особливо при підвищеній чутливості шкіри хворих екземою, краще використовувати рослинна олія (соняшникова, лляна, персикове), злегка підігріте, але не кип'ячене, тому що воно втрачає при цьому свої лікувальні властивості. Тампоном, змоченим у рослинній олії, обережно очищають шкіру, а потім масло видаляють сухою ватою. При мікробної екземі, імпетігінізаціі шкіру навколо вогнищ ураження протирають (від периферії до центру) дезінфікуючої рідиною; не можна мити водою, користуватися милом. При екземі зовнішнього слухового проходу необхідний особливо ретельний туалет, іноді із застосуванням 1% борного або саліцилового спирту. При екземі використовують мазі: 5% ксероформную, борно-нафталанную, 1-3% індометаціновую, 5% карофіленовую та ін З огляду на високу чутливість шкіри хворих екземою, кожен новий засіб попередньо перевіряють на невеликій ділянці протягом 1-2 ч. Хворим екземою рекомендують виключити побутові алергени (квіти, корм для акваріумних риб та ін), носити білизну переважно з бавовняних тканин, уникати контакту шкіри з виробами з синтетичних волокон. На заключних етапах показано санаторно-курортне лікування з використанням сульфідних і радонових джерел: озеро Ярове, Белокуріха (Алтайський край), Цхалтубо, Менджі (Грузія), Гарячий ключ, Єйськ, Сочі-Мацеста (Краснодарський край), Кемері, Балдоне (Латвія) , Серноводська, П'ятигорськ (Ставропольський край), Арчман (Туркменія), Ключі (Пермська область), Любінь-Великий, Немирів (Львівська область, Україна), Сергієвський мінеральні води, Сольвичегорск (Архангельська область), Талген (Дагестан) та ін При вираженій інфільтрації рекомендують курорти з лікувальними грязями: озеро Ярове (Алтайський край), Кемері (Латвія), Саки (Крим), П'ятигорськ (Ставропольський край), Слов'янськ (Донецька область, Україна), Стара Русса (Новгородська область), Усольє (Іркутська область), Ельтон (Волгоградська область), Учум (Красноярський край), Країнка (Тульська область), Липецьк, Одеса та ін Необхідно диспансерне спостереження. У період ремісії для профілактики рецидивів екземи використовують загальнозміцнюючі, десенсибилизирующие засоби, вітаміни, препарати брому та інші засоби, що нормалізують функцію нервової системи. Доцільно призначати екстракт елеутерококу рідкий по 20-30 крапель 2-3 рази на день за 30 хв. до їжі (20-25 днів), екстракт родіоли рідкий по 5-10 крапель 2-3 рази в першій половині дня за 15-30 хв. до їжі (10 - 15 днів), настоянки аралії по 30-40 крапель 2-3 рази на день, заманихи по 30-40 крапель 2-3 рази на день і інші препарати з групи адаптогенів. При гарній переносимості - УФО. Місцеве застосовують креми: спермацетовий та ін.
http://diseases.org.ua/view/82/
Экзема – це гостре аба хронічне НЕЗАРАЗНЕ запальне захворювання шкіри (дерматоз), яке має нервово-алергенну природу. Назва захворювання походить від грецького слова eczeo, що означає «закипати», і саме так пояснюється ха¬рактерна властивість экзематозних пухирців швидко розкриватися подібно до пухирців киплячої води. Экзема протікає хронічно з періодами загострень та ремісій і часто ускладнюється осложняется приєднанням піодермії або герпесу. Відомо багато видів екземи. Сепред найпоширеніших виділяють такі:істинна, мікробна, себорейна, професійна, атопічна (або конституційна) та екзема у дітей. Істинна екзема протікає гостро, підостро та хронічно. Гостра екзема характеризується наявністю еритеми з великою кількістю пухирців, при розкритті яких утворюються ерозії з рясним мокнуттям та утворенням кірок і лусочок. Екзема супроводжується свербінням та печінням. Варіантом істинної екземи є дисгідротична екзема, що локалізується на долонях, підошвах і бічних поверхнях пальців, і характеризується появою безлічі дрібних із щільною покришкою пухирців 1-3 мм у діаметрі що нагадують розварені сагові зерна. Мікробна екзема розвивається від будь-якої інфекції - наприклад, стафілококової або стрептококової, особливо на тлі ослабленого організму, порушень імунітету. Її прояви виглядають як чітко виражені ділянки, що лупляться і вкриті кірками. Розташовуватися вони можуть по всьому тілу й навіть на поверхні голови під волоссям. Своєрідним різновидом мікробної екземи є нуммулярна (монетовидна) екзема, що характеризується утворенням різко обмежених округлих вогнищ ураження діаметром від 1,5 до 3 см і більше синюшно-червоного кольору. Екзема себорейна вражає волосисту частину голови, чоло, складки шкіри за вушними раковинами, верхню частину грудей, міжлопаточну ділянку, згини кінцівок. На волосистій частині голови на тлі сухої гиперемованої шкіри виникає велика кількість сірих отрубеподібних лусочок, серозних жовтих кірок, після зняття яких оголюється мокнуча поверхня. Межі вогнищ чіткі, волосся зклеяне. У складках шкіри - набряк, гіперемія, глибокі хворобливі тріщини, по периферії вогнищ - жовті лусочки або лусочко-корки. На тулубі та кінцівках з'являються жовто-рожеві плями, що лупляться, із чіткими межами, у центрі вогнищ - іноді дрібновузлові елементи. Екзема у дітей проявляється клінічними ознаками істинної, себорейної та мікробної екзем, при цьому ці ознаки можуть поєднуватися в різних комбінаціях, на одних ділянках можуть переважати ознаки істинної, на інших - себорейної або мікробної екземи. Ознаки екземи у дітей (які, як правило, перебувають на штучному вигодовуванні) виникають у віці 3-6 міс. Діти страждають від сверблячки й безсоння. Клінічна картина себорейної екземи може розвитися вже на 2-3 тижнях життя на тлі зниженого харчування. Сип локалізується на волосистій частині голови, чолі, щоках, вушних раковинах, у завушних і шийних складках. Прояву захворювання у дітей сприяють інтоксикації, токсикози й погрішності харчування матері під час вагітності й періоду лактації, штучне вигодовування дитини. Екзема професійна - алергійне захворювання шкіри, що розвивається внаслідок контакту із шкідливими речовинами в умовах виробництва. Спочатку вражаються відкриті ділянки шкіри: тильні поверхні кистей, передпліччя, обличчя, шия, рідше - гомілки й стопи. Згодом з'являються ознаки, характерні для істинної екземи. Протікання тривале, але регрес швидко наступає після усунення контакту з виробничим алергеном. Атопічний дерматит (синонім атопічна екзема, конституційна екзема) - спадковий алергічний дерматоз із хронічним рецидивируючим перебігом, що характеризується сверблячою ерітематозно- папульозним висипом з явищами ліхенизації шкіри. Несприятливими факторами, що підсилюють прояв захворювання і провокують його загострення, є бактеріальні, вірусні або грибкові інфекції, харчові, побутові й виробничі алергени, психоемоційні навантаження, у тому числі пов'язані з різними соціально-економічними факторами (урбанізація, зміни характеру харчування, житлових умов, праці й відпочинку й ін.); а також мають значення метеорологічні фактори (різкі перепади температури, недостатня інсоляція, вологість повітря, хімічний склад води, ґрунту, повітря та ін.). Діагноз екземи встановлюють на підставі клінічної картини, анамнестичних даних і гістологічної картини (у сумнівних випадках). Диференційний діагноз проводять із алергійним дерматитом, токсидермиєю, псоріазом, мікозами. Алергійний дерматит, токсидермія зовні дуже нагадують екзему, але при усуненні породжуючих іх факторів (як правило, контакт із алергеном або токсичною речовиною) швидко регресують (на відміну від екземи). Псоріаз (лускатий лишай) - розповсюджене рецидивуюче захворювання, характеризується висипом, що складається з епидермальних папул, вкритих сріблястими лусочками, які легко знімаються.Розпізнавання псоріазу у більшості випадків не є складним. У діагностиці псоріазу більшу роль відіграють: феномен стеаринової плями - рясне лещення, нагадування плями стеарину, феномен псоріатичної плівки - після видалення лусочок утворюється рівна блискуча поверхня, феномен "кривавої роси" - краплинна кровотеча при подразненні псоріатичної плівки. Відмінність псоріазу від екземи полягає в тому, що при екземі спостерігається більш виражена сверблячка, інтенсивність якої коливається від слабко вираженої до інтенсивної, періодично з'являються пухирці, нерізкі межі місць ураження; перебіг екземи менш важкий ніж при псоріазі. Мікоз (грибкові захворювання) - широко розповсюджена група інфекційних хвороб, які викликаються паразитичними грибками. Спори грибків потрапляють у шкіру й підшкірну клітковину в результаті мікротравм, осідають на слизових оболонках очей, а також верхніх дихальних шляхів або в легенях при диханні. Ще раз необхідно нагадати, що екзема є НЕЗАРАЗНИМ захворюванням, хоча й таким, що заподіює масу незручностей її власникові (від естетичних відчуттів до соціальної адаптації й утвердження). І враховуючи її не тільки алергенну, але й нервово-психологічну природу, слід особливо акцентувати увагу на необхідності масової освіти відносно таких захворювань, як екзема й псоріаз, а також на використанні в їхньому лікуванні таких передових препаратів, якими і є креми "ЛІКАН», представлені в рамках даного сайту.
http://skin-expert.in.ua/?type=pages&lang=ukr&name=ekzema
|
|
|
Найбільш розповсюдженими видами є: істинна, мікробна, себорейна та професійна види екзем. Основними симптомами захворювання служать гіперемія (почервоніння), набряк, везикуляція та різко виражені мокнуття. В місцях локалізації вогнищ спостерігається велика кількість мілких міхурців (везикул), що розташовані групами. Вони наповнені прозорою рідиною. Після вскриття міхурців утворюються типові для екземи мікроерозії. Після вскриття міхурців, виділення на поверхні мікроерозії перетворюються в кірки, після заживлення мікроерозії зберігаються мілкі шелушіння. При екземі відмічається поліморфізм як первинних, так і вторинних елементів. Захворювання супроводжується інтенсивним свербіжем. Найбільш часті місця локалізації: ділянки долоней, підошв, а також у місцях природніх складок. Вчасне звернення до лікаря зменшує тривалість лікування та збільшує його ефективність.
http://www.venus.ua/index.php?id=39