Легка промисловість

План

1. Склад легкої промисловості та її значення.

2. Особливості розміщення галузей легкої промисловості.

3. Територіальна організація текстильної промисловості.

4. Швейна промисловість та її розміщення.

5. Сировинна база й основні центри шкіряно-взуттєвої промисловості.

6. Хутрова галузь.

7. Проблеми і перспективи розвитку легкої промисловості.

1. Легка промисловість є однією з найважливіших серед галузей

виробництва непродовольчих товарів. Продукція легкої промисловості йде

на задоволення потреб населення, забезпечуючи його тканинами, одягом,

взуттям та іншими предметами споживання, а також використовується в

інших галузях промисловості у вигляді сировини і допоміжних матеріалів

(у харчовій, машинобудуванні та ін.). Найбільш тісні зв’язки вона має із

сільським господарством і хімічною промисловістю – основними

постачальниками сировини для галузі, а також машинобудуванням.

Легка промисловість – це комплексна галузь, що включає майже 20

підгалузей, які можуть бути об’єднані в три групи:

– текстильна, в тому числі, бавовняна, лляна, вовняна, шовкова,

трикотажна. Сюди входить первинна обробка льону, шерсті та ін.,

виробництво нетканих матеріалів, в’язання сіток, виробництво текстильної

галантереї та ін.;

– швейна;

– шкіряно-взуттєва і хутрова.

2. Ефективність галузі залежить від багатьох економічних факторів та

раціонального розміщення її підприємств. Для легкої промисловості

характерна менш виражена, порівняно з іншими галузями, територіальна

спеціалізація, бо практично в кожній області є ті чи інші її

підприємства.

Фактори розміщення підприємств даного комплексу різноманітні, проте

можна виділити головні:

– сировинний, який впливає на розміщення підприємств з первинної

переробки сировини: наприклад, льонопереробні фабрики розміщені в

районах вирощування льону, вовняномиючі підприємства – в районах

вівчарства, під-приємства з первинної обробки шкіри – біля

м’ясокомбінатів;

– споживчий, так як готова продукція деяких підгалузей легкої

промисловості менш транспортабельна порівняно з напівфабрикатами.

Наприклад, дешевше постачати пресований бавовник-сирець, ніж бавовняні

тканини;

– трудоресурсного забезпечення, який передбачає наявність професійно

підготовлених трудових ресурсів, бо всі галузі легкої промисловості

працеємні. Історично склалось так, що в її галузях використовується

переважно жіноча праця (до 90%). Проте в регіонах необхідно враховувати

можливість використання і жіночої, і чоловічої праці (тобто, розвивати

легку промисловість у районах зосередження важкої індустрії і навпаки).

Нині на розміщення легкої промисловості великий вплив справляє

науково-технічний процес. Це відбивається, перш за все, на концентрації

текстильного виробництва, зміні його сировинної бази. Натуральні волокна

поступово витісняються хімічними. Велика кількість тканин виробляється

із сумішей натуральних і хімічних волокон.

Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на

сировину і споживача, взуттєве і швейне – на споживача, лляне – наживача, взуттєве і швейне – на споживача, лляне – на

сировину.

3. За випуском продукції (48%), вартістю основних виробничих фондів

перше місце в комплексі займає текстильна промисловість. Головною

галуззю текстильної промисловості в Україні, як і в усьому світі, є

бавовняна галузь, яка зараз перебуває в занепаді. На неї припадає майже

50% усіх тканин, що виробляються. Бавовняне виробництво країни

знаходиться у великій залежності від постачальників сировини. Тому

передбачається відновлення бавовництва у південних районах, що дозволить

забезпечити бавовняну промисловість на 70% власною сировиною і значно

знизити собівартість виробництва тканин. У Херсоні вже введена

експериментальна лінія бавовняно-очисного заводу, що споруджується

відповідно до Державної програми розвитку легкої промисловості.

Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке,

крутильно-ниткове і фарбувальнообробне виробництво. Бавовна є основною

сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних

волокон.

Тканини та інші вироби з бавовни виробляють у Херсоні і Тернополі

(бавовняні комбінати), Донецьку (бавовняно-прядильний комбінат),

Ново-волинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві

(ватно-ткацька фабрика), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї,

Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика).

Вовняна промисловість є другою за значенням у галузі. Вона виробляє 7,0%

усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини

та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглось. Як

домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. В Україні

діє майже 30 підприємств галузі. Підприємства вовняної промисловості

розміщені в Харкові, Луганську, Одесі, Дунаєвцях (Хмельницька область),

Сумах, Богуславі, Кременчуці, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах;

у ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено

виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон.

Шовкова промисловість виробляє 20,5% усіх тканин України. Вона пов’язана

з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний

шовк-сирець. На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у

Києві, який випускає високоякісний натуральний шовк (крепдешин і

креп-жоржет). Підприємства Черкас, Києва, Луцька виробляють шовкові

тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську

виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

На власній сировині працює лляна промисловість, яка випускає 7,3% тканин

країни. В Україні діє повний цикл виробництва та переробки льону,

функціонує понад 30 льонозаводів. Лляні тканини потрібні для

виготовлення одягу, тобто, мають побутове призначення. Тканини

технічного призначення вирізняються високою міцністю: брезент, пожежні

рукави, сировина для взуттєвої промисловості. Лляні тканини виробляють

на комбінатах у Рівному і Житомирі, на фабриці в Коростені (Житомирська

область). Україна є експортером льоноволокна і льняних тканин.Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джгуту і власної

сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону,

бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію підгалузі

випускають Одеська джгутова фабрика і Харківський канатний завод,

повністю задовольняючи потреби України та експортуючи частину.

Трикотажне виробництво продукує в’язані вироби з різних пряж і,

орієнтуючись на споживача та трудові ресурси, розміщується у великих

містах: Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Одесі, Житомирі,

Запоріжжі, Донецьку, Чернівцях, Івано-Франківську, Луганську,

Хмельницькому, Прилуках. На більш ніж 60 підприємствах підгалузі

виробляється до 9% товарної продукції легкої промисловості. У структурі

трикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів

та білизняного трикотажу.