6. Облік основної і додаткової заробітної плати та їх документальне обгрунтування

Облік праці й заробітної плати повинен забезпечити оперативний контроль за кількістю і якістю праці, за використанням коштів, що включаються у фонд заробітної плати, і виплатами соціального характеру. За кожним розрахунком мається на увазі особа, для якої заробітна плата є основним і головним джерелом його життєдіяльності, а для підприємства - це суми витрат, що безпосередньо впливають на кінцевий фінансовий результат його діяльності. Отже, облік праці та її оплати повинен бути організований таким чином, щоб сприяти підвищенню продуктивності праці та зміцненню трудової дисципліни, підвищенню якості виробництва продукції, виконання робіт і послуг.

На великих і середніх підприємствах (організаціях, установах) розробкою та розрахунком усіх необхідних показників щодо праці й заробітної плати, зокрема кількістю та складом працюючих, прийомом на роботу і звільненням, переміщенням по службі тощо займається відділ кадрів.

Відділ кадрів відкриває особову справу на кожного працівника, оформляє надання відпусток, присвоєння кваліфікації, змін тарифних ставок і окладів та інші оперативні дані (дні народження, вихід на пенсію, наявність пільгових категорій працівників тощо). Такі дані відображаються в особових справах на основі записів про приймання, переміщення чи звільнення, наказів і розпоряджень адміністрації та інших документів. Накази щодо руху персоналу обов'язково доводяться до відома працівників бухгалтерії, які ведуть облік розрахунків з оплати праці. На кожну особу відкривається трудова книжка й алфавітна картка, а на працівників з вищою освітою додатково відкривається особова картка, або особова картка фахівця з вищою освітою, який виконує науково-дослідні, проектно-конструкторські та технологічні роботи.

Документи за кадровим складом можуть бути представлені у вигляді наказів, розпоряджень за підписом керівника підприємства.

Конкретно для працівників бухгалтерії названі документи поділяються на такі групи:

- документи про рух по службі (прийняття, звільнення, переведення, сумісництво, заміщення, зміна оплати);

- документи про додаткові виплати у вигляді разових премій, винагород, компенсацій і допомог;

- документи на право відриву від основної роботи (відпустка, збори, навчання тощо);

- інші документи цього профілю.

Міністерством статистики України від 09.10.95 р. № 253 затверджені наступні первинні документи з обліку особового складу (табл. 47).

Зі сторони бухгалтерії найважливіші вимоги при цьому повинні бути пов'язані з наявністю у зазначених документах достатніх і необхідних даних про працівника, таких як, форма документу (наказ, розпорядження), його дата, номер, прізвище, ім'я, по батькові працівника, тип трудової угоди, посада, умови прийому, посадовий оклад, режим роботи, шифр виробничих витрат, підпис керівника підприємства.

Наказ (розпорядження) про приймання на роботу (форма № П-1) застосовується для обліку прийнятих на робо­ту, заповнюється у відділі кадрів на всіх праців­ників.

Проект наказу про приймання на роботу праців­ника, якому встановлюється оклад, візується у від­повідній службі підприємства для підтвердження ва­кантної посади і окладу, що встановлюється штат­ним розкладом.

Підписаний керівником підприємства наказ до­водиться до відома працівника під розпис.

На підставі підписаного наказу про приймання на роботу відділ кадрів заповнює документ первин­ного обліку форми № П-2 ˮОсобова карткаˮ, робить відповідний запис у трудовій книжці; бухгалтерія відкриває особовий рахунок або аналогічний йому документ.

Таблиця 47

Типові форми первинних документів з обліку розрахунків з оплати праці

№ з/п	Номер типової форми	Назви типової форми
1	2	3
Кадрова документація
1	П-1	Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу
2	П-2	Особова картка
3	П-3	Алфавітна картка
4	П-4	Особова картка спеціаліста з вищою освітою, який виконує науково-дослідні, проектно-конструкторські та технологічні роботи
5	П-5	Наказ (розпорядження) про переведення на іншу роботу
6	П-6	Наказ (розпорядження) про надання відпустки
7	П-7	Список про надання відпустки
З обліку використання робочого часу
8	П-8	Наказ (розпорядження) про припинення дії трудового договору (контракту)
9	П-12	Табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати
10	П-13	Табель обліку використання робочого часу
11	П-14	Табель обліку використання робочого часу
12	П-15	Список осіб, які працювали у понаднормовий час
13	П-16	Листок обліку простоїв
З обліку розрахунків з працівниками з оплати праці
1	П-49	Розрахунково-платіжна відомість
2	П-50	Розрахункова відомість
3	П-51	Розрахункова відомість
4	П-52	Розрахунок заробітної плати
5	П-53	Платіжна відомість
6	П-54	Особовий рахунок
7	П-54-А	Особовий рахунок
8	П-55	Накопичувальна картка виробітку та заробітної плати
9	П-56	Накопичувальна картка обліку заробітної плати

Наказ (розпорядження) про переведення на іншу роботу (форма № П-5) застосовується при оформленні переводу праців­ника з одного цеху (відділу, дільниці) в інший. За­повнюється працівником відділу кадрів у двох при­мірниках. Один примірник зберігається у відділі кадрів, другий передається до бухгалтерії. Наказ (розпорядження) візується начальниками цеху (відділу, дільниці) попереднього і нового місця роботи та підписується керівником підприємства. На підставі наказу (розпорядження) про переве­дення на іншу роботу відділ кадрів робить відмітку в особовій картці (форма № П-2), трудовій книжці та інших документах. На зворотній стороні форми робляться відмітки про майнові, матеріальні та інші цінності, які не здані на попередньому місці роботи.

Наказ (розпорядження) про надання відпустки (форма № П-6) застосовується для оформлення щорічної та ін­ших видів відпусток, що надаються працівникам відповідно до чинного законодавства та за графіками відпусток. Заповнюється у двох примірниках. Один при­мірник залишається у відділі кадрів, другий пере­дається до бухгалтерії. Підписується начальником цеху (відділу, дільниці) і керівником підприємства. На підставі наказу (розпорядження) про надан­ня відпустки відділ кадрів робить відмітку в осо­бовій картці робітника (форма № П-2), а бухгалте­рія проводить розрахунок заробітної плати. При наданні відпустки без оплати поруч з вказівкою кількості днів відпустки вказується ˮБез оплатиˮ.

Відпустки для групи працівників доцільно оформ­лювати за списком (форма № П-7). Відділ кадрів на підставі спи­ску про надання відпустки відмічає в особовій картці робітника дані про відпустку, а бухгалтерія прово­дить розрахунок заробітної плати, що належить за відпустку.

Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) (форма № П-8) застосовується при звільненні працівників. За­повнюється працівником відділу кадрів у двох при­мірниках на всіх працівників, крім звільнених. Один примірник залишається у відділі кадрів, другий передається до бухгалтерії. Підписується начальником цеху і керівником під­приємства. На підставі наказу (розпорядження) про припи­нення трудового договору бухгалтерія проводить розрахунок з працівником. При звільненні праців­ника за власним бажанням на першій сторінці фор­ми оформлюється заява.

Листок обліку простоїв (форма № П-16) застосовується для обліку часу простоїв і для запису в табелі, якщо в ньому зазначається час простою.

Слід зазначити, що бухгалтерія додатково відкриває та веде по кожному табельному номеру, тобто на кожного працюючого, ще “Особовий рахунок” за формою № П-54. Це основний документ аналітичного характеру, у якому за кожен місяць окремо реєструються всі відомості про суми нарахованої заробітної плати за її видами, заохочення, компенсації, утримання, відрахування і суми до видачі на руки (заборгованість за підприємством). Фактично в особовому рахунку створюється база для заповнення розрахункової відомості по рядку з прізвищем і табельним номером даної особи. Зважаючи на те, що особовий рахунок заповнюється на підставі первинних документів із заробітної плати, у ньому фіксуються кількість відпрацьованих годин, днів та інші довідкові дані, що служать згодом для різних розрахунків, забезпечуючи їх достовірність.

Облік використання робочого часу ведеться в табелях обліку використання робочого часу. Основними завданнями табельного обліку є:

- контроль за явкою на роботу і залишенням роботи;

- виявлення причин запізнень або неявки на роботу;

- одержання даних про фактично відпрацьований праців­никами час, склад робочого часу;

- складання звітності про наявність працюючих та її рух, про стан трудової дисципліни.

Табелі або відкриваються по підприємству в цілому (невеликі підприємства), або по його структурних підрозділах і категоріях працюючих, а в межах категорії працюючих – в порядку табельних номерів або в алфавітному порядку. Табельний номер присвоюється кожному працюючому для ведення обліку використання робочого часу і наводиться у всіх документах з обліку праці та її оплати. У випадку звільнення (або переведення) праців­ника в інший цех (відділ) його колишній табельний номер не може бути присвоєний іншому та повинен залишатися вільним не менше трьох років. Відзначимо, що табелі обліку необхідні не тільки для обліку використання робочого часу всіх категорій працюючих, але й для контролю за дотриманням персоналом встановленого режиму робочого часу, розрахунків з ним із заробітної плати й одержання даних про відпрацьований час, а також складання статистичної звітності з праці.

Табель складається інспектором з обліку робочого часу, майстром або іншою уповноваженою особою за два-три дні до початку розрахункового періоду на підставі табеля за минулий місяць. Записи в табелі здійснюються на підставі належно оформлених документів з обліку особового складу: наказу (записок) про прийняття, переведення, звільнення і передається в розрахунковий відділ бухгалтерії два рази на місяць: для корегування суми виплати за першу половину місяця (авансу) і для розрахунку заробітної плати за місяць. Облік явок на роботу і використання робочого часу здійснюється в табелі методом суцільної реєстрації явок і неявок на роботу або шляхом реєстрації тільки відхилень (неявок, запізнень тощо). На титульному аркуші табеля подані умовні позначки відпрацьованого і невідпрацьованого часу. Кількість днів і годин зазначається з одним десятковим знаком. При ручній обробці облікових даних користуються літерним або цифровим кодом, а при автоматизований - цифровим.

На підприємствах може застосовуватися одна з форм табелю обліку використання робочого часу:

- форма № П-12, що призначена не тільки для обліку використання робочого часу, але і для розрахунку заробітної плати;

- форма № П-13 - тільки для обліку використання робочого часу;

- форма № П-14 – призначена тільки для обліку використання робочого часу працівників з твердим місячним окладом чи ставкою

Форми № П-12 та П-13 застосовуються для обліку використання робочого часу всіх категорій працюючих для контролю за дотриманням працюючими встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, а також для складання статистичної звітності з праці.

Відмітки у табелі про причини неявок на роботу чи про фактично відпрацьований час, про роботу в надурочний час чи інші відхилення від нормальних умов роботи повинні бути зроблені тільки на підставі документів, оформлених належним чином (листок непрацездатності тощо).

Для відображення використаного робочого часу за кожний день у табелі (у формі № П-12 — графи 3, 5, формі № П-13 — графа 3) відведено два рядки – один для відміток умовних позначень видів затрат робочого часу, а другий – для запису кількості годин по них.

Форма № П-13 “Табель обліку використаного робочого часу” застосовується в умовах автоматизованої системи управління підприємством.

Для складання звіту з праці на останній сторінці табеля представлена таблиця щоденного обліку використання часу і підсумковий рядок за місяць. Ці ж дані необхідні для аналізу організації праці в підрозділах, відділах і по підприємству в цілому (по них розраховується відсоток виконання нормованих завдань робітників-відрядників тощо).

Контроль за своєчасним початком і закінченням роботи, використанням часу протягом робочого дня здійснюють керівники виробничих підрозділів (майстри, начальники цехів, відділів, дільниць, змін), на яких покладений цей контроль.

Існують наступні системи контролю:

- карткова - за допомогою контрольних годинників, що автоматично по­значають час явки кожного працівника в його картці;

- жетонна - із застосуванням табельних жетонів або марок;

- перепусткова (шляхом здавання перепусток на початку зміни та отримання їх у кінці зміни від контролера);

- рапортно-відомістна (з використанням рапортів, табельних відомостей, отриманих від майстрів, бригадирів та інших відповідальних осіб)

Метою подібного контролю є виявлення неявок (запізнень, надурочної роботи), забезпечення точності фіксування робочого часу, що важливо для нарахування заробітної плати погодинникам та визначення виконання норм виробітку відрядників.

Облік часу надурочних робіт здійснюється на основі списків осіб, що працювали надурочно (форма № П-15). Ця форма запов­нюється в одному примірнику майстром або іншими посадовими особами, які відповідальні за облік робочого часу, та передається до бухгалтерії. Списки з відміткою майстра про кількість фактично відпрацьованого понаднормового часу використовують­ся для запису в табель.

Облік часу простоїв здійснюється на підставі листків обліку простоїв (форма № П-16). Листки обліку простоїв з відміткою про час простоїв використовуються для запису в табель.

Облік виробітку робітниками-відрядниками у промисло­вості здійснюють за типовими формами залежно від технологічного процесу виробництва, системи організації та оплати праці в рапортах про виробіток, у маршрутних листках, відомостях обліку виробітку, нарядах та інших документах.

Роботи можуть виконуватися одним робітником або бригадою. На багатьох підприємствах широко застосовують бригадний підряд, який є основою обліку виробітку. Викори­стовуються такі системи обліку виробітку - поопераційний, за кінцевою операцією та інвентарний.

Послідовне виконання обсягу робіт фіксується в індивіду­альних або бригадних нарядах, які здаються до бухгалтерії, машинолічильного бюро або обчислювального центру для нарахування заробітної плати.

Наряди містять такі реквізити: номер наряду, дату видачі, прізвище, ім'я та по батькові, табельний номер робітника, шифр цеху, дільниці, вид оплати, операції, деталі, виробничі витрати, кількість виробітку в натуральному виразі, норму часу, розцінку за розрядом роботи.

Система обліку виробітку за кінцевою операцією і вироб­леною продукцією передбачає облік готових виробів, прийня­тих відділом технічного контролю для здачі на склад або передачі на іншу виробничу дільницю. Вона найбільш поширена при бригадній формі організації праці, передбачає закріплення за групою робітників єдиного завдання, колектив­ну відповідальність і оплату за результатами праці. При цьому праця бригади за зміну є закінченим циклом виробництва із здачею готової продукції згідно з приймально-здавальними накладними на склад.

Первинними документами про виробіток є також рапорти або відомості виробітку бригади. В них зазначають прізвище, табельний номер робітника, розряд і кількість відпрацьованих годин. При розподілі бригадного заробітку враховують і коефіцієнт трудової участі кожного члена бригади.

Крім оплати відпрацьованого часу, виконаного обсягу робіт і виготовленої продукції, заробітну плату нараховують відпо­відно до чинного законодавства, а також виходячи з інших умов або причин, що мають відношення до діяльності даного підприємства. Так, операції, передбачені технологічним процесом, оплачуються за нарядами на відрядні ро­боти, а різні доплати — за листками на доплату. Оплату часу простоїв не з вини робітників оформлюють листком обліку простоїв. На оплату виправлення браку продукції виписують окремий наряд з позначкою “Виправлення браку”.

Відрядна форми оплати праці вимагає обов'язкового підтвер­дження обсягу виконаної роботи одним або декількома робіт­никами методом відображення даних у первинних документах. На підприємствах різних галузей промисловості використовуються не лише уніфіковані документи (наряди, рапорти на виробіток, маршрутні листи), а й специфічні - тільки для окремих галузей промисловості.

Найбільшого поширення набули уніфіковані документи на виробіток, одним із яких є наряд. Його найчастіше використовують підприємства з індивідуальним і дрібносерійним характером виробництва, коли робітники виготовляють одиничні вироби або зайняті на ремонтних роботах.

Наряди можуть бути індивідуальні або бригадні. Основними реквізитами наряду є: прізвище робітника, його табельний номер, опис робіт, які повинні бути виконані, розцінка та код витрат, на які відноситься нарахована заробітна плата. Після виконання робіт, вказаних у наряді, зазначається кількість виготовленої продукції (прийнято відділом технічного контролю та кількість забракованої продукції). Наряд підписується майстром, контроле­ром, нормувальником, економістом.

У тих випадках, коли наряд виписано на бригаду, на його зворотному боці ведеться табель відпрацьованого кожним членом бригади часу. Ця інформація необхідна для розподілу між членами бригади заробітку за виконаний обсяг робіт.

Наряди, за якими робота протягом даного місяця не закінчена, необхідно обов'язково закривати, що означає відмітку про фактично виконаний обсяг роботи. На завершальну частину роботи виписується новий наряд у наступному місяці. Доцільно виписувати наряди на робітника чи бригаду, де відображаються дані про обсяги робіт у хронологічному порядку: спочатку записується один вид робіт і їх обсяг, потім інший і так до кінця місяця, що зменшує кількість документів та спрощує облік.

Недоліком нарядів є те, що в них неможливо здійснити контроль за рухом деталей у процесі їх технологічної обробки. Це призводить до приписок обсягу робіт, до укриття бракованої продукції. З метою усунення подібних фактів доцільно складати в розрізі цехів і дільниць баланси руху деталей, у яких показувати залишок деталей на початок місяця, надходження за місяць та залишок на кінець місяця. Кількість готових деталей визначається балансовим методом: залишок на початок місяця плюс надходження за місяць мінус залишок на кінець дорівнює кількості готових деталей.

У серійних і масових виробництвах виробіток кожного робітника і заробітна плата фіксуються у змінних рапортах, які ведуться в розрізі бригад або дільниць

На багатьох підприємствах машинобудування та металообробки в розкрійно-заготівельних, механічних та складальних цехах замість рапортів про виробіток або у сполученні з ними впроваджена система маршрутних листів (карт), які відкриваються на кожну деталь або вузол окремо. Такі карти виписує виробничий відділ на підставі технологічних карт, у яких вказується номер вузла чи деталі, номер операції, розряд робіт, нормо-години і розцінки, виконавці робіт, а також результат приймання (придатні, брак).

Суть маршрутної карти полягає в тому, що в ній вказуються всі операції за технологічною документацією, які виконуються на дільниці чи в цеху до передачі в інший. Контролер ВТК записує в документі кількість прийнятих деталей і браку в розрізі виконавців. При такій системі неможливі приписки до обсягів виконаних робіт і забезпечується зв'язок обліку виробітку з рухом деталей у виробництві.

Виписка великої кількості первинних документів з обліку виробітку ускладнює обліковий процес і не сприяє росту про­дуктивності праці, оскільки орієнтується на проміжний результат (випуск окремих деталей, вузлів). З метою стимулювання робіт­ників до збільшення випуску продукції доцільно ширше впровад­жувати системи виробітку за кінцевою операцією. Така органі­зація праці передбачає формування бригад та закріплення за ними єдиного виробничого завдання. Заробітна плата нарахо­вується за комплексними розцінками на кінцеву продукцію.

Випуск продукції фіксується у спеціальній відомості випуску окремих видів продукції на підставі накладних на оприбут­кування готової продукції на склад. Шляхом множення розцінки за одиницю випущеної продукції на кількість виготовленої продукції визначається заробітна плата. Її розподіл між членами бригади робиться на підставі табеля відпрацьованого часу, розряду робітника та коефіцієнта трудової участі.

За визначеними розцінками нараховується заробітна плата бригади за фактично випущену продукцію, яка розподіляється між членами бригади за коефіцієнтом розподілу.

Крім нарахування відрядного заробітку, робітникам при бригадній організації праці за рішенням ради трудового колективу встановлюються коефіцієнти трудової участі (КТУ). Порядок визначення і застосування КТУ розробляється відповідно до діючого на підприємстві положення, яке затверджується керівником за погодженням із профспілковим комітетом. КТУ використовують при розподілі відрядного приробітку, всіх видів колективних премій, преміального заохочення, розширення зон обслуговування та інших видів колективної оплати. КТУ може коливатись від 0 до 2.

Заробіток за тарифом знаходиться шляхом множення тарифної ставки на кількість відпрацьованих годин, а заробіток з ураху­ванням КТУ - множення тарифного заробітку кожного робітника на встановлений КТУ

При застосуванні КТУ мінімальний розмір заробітної плати члена бригади не може бути нижчим від розміру тарифної ставки за відпрацьований час, за винятком випадків, коли робітник не виконав норми виробітку, допустив брак і простої. В окремих випадках КТУ знижується за виробничі упущення, прогули та інші порушення трудової дисципліни.

Виробіток фіксується також у специфічних документах, які застосовуються, наприклад, в сільському господарстві (щоденники випуску продукції, акти оприбуткування продукції, журнали виходу продукції), у будівництві (акордні наряди), у торгівлі (сума товарообороту) тощо.

Первинні документи з обліку виробітку в установлені строки (у міру закриття документів, щотижня, щоденно) повинні подаватися в бухгалтерію для обробки і нарахування заробітної плати. Рівномірне надходження документів у бухгалтерію сприяє ритмічному завантаженню облікового персоналу, якісній обробці документів, своєчасним записам в облікові регістри та складанню балансу і звітності у визначені строки.

Оплата працівникам часу, протягом якого вони не працювали (виконання державних або громадських обов'яз­ків, оплата пільгових годин матерям для догляду за дітьми до одного року, доплата підліткам до середнього заробітку за скорочений робочий день, оплата чергових відпусток, тимча­сової непрацездатності тощо), здійснюється за даними довідок-розрахунків та інших додаткових документів.

Відповідно до Кодексу законів про працю оплата за невідпра­цьований час і за особливі умови праці передбачається за певних умов і включає різноманітні види доплат.

Поєднання (суміщення) професій чи посад передбачається КЗпП України статтею 105, яка свідчить, що працівники, які суміщають на підприємстві разом з основною роботою, передба­ченою трудовим договором, додаткову роботу за іншою про­фесією (посадою) або виконують обов'язки тимчасово відсутнього працівника отримують доплату за поєднання професій (посад). Розмір доплат визначається на умовах, передбачених колектив­ним договором.

Робота в понаднормовий час оплачується погодинникам за перші дві години в півтора разовому розмірі, а в наступні - в подвійному розмірі погодинної ставки. Відрядникам доплата здійснюється за всі понаднормові години в розмірі 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації за погодинною системою. Компенсація понаднормових годин шляхом надання відпустки не допускається (стаття 106).

Робота у святкові та неробочі дні оплачується у подвійному розмірі:

а) погодинникам у розмірі погодинної чи денної ставки;

б) відрядникам за подвійними відрядними розцінками;

в) працівникам із місячним окладом у розмірі одинарної погодинної чи денної ставки понад оклад за умови, що робота у святковий чи неробочий день здійснювалась у межах місячної норми робочого часу, або в розмірі подвійної погодинної чи денної ставки за умови, що робота здійснювалась понад місячну норму (стаття 108).

Невиконання робіт, передбачених відрядним нарядом, не з вини працівника оплачується в частині виконаної роботи за існуючими нормами і розцінками. При невиконанні норм виробітку оплата проводиться за фактично виконану роботу, але місячна заробітна плата при цьому не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого розряду (окладу). При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата здійснюється відповідно до обсягу і розцінок за фактично здійснену роботу (статті 109 і 111).

Оплата браку, виявленого при виготовленні продукції, який визнано браком не з вини працівника, здійснюється за зниженими розцінками. Розмір місячної заробітної плати не може бути меншим ніж дві третини тарифної ставки встановленого розряду (окладу), що передбачено статтею 112.

Оплата часу простою, допущеного не з вини працівника, передбачається в розмірі не нижчому від двох третин тарифної ставки (окладу) працівника. При цьому працівник повинен попередити власника (бригадира, майстра) про початок простою. При виникненні простою внаслідок ситуації, яка небезпечна для життя і здоров'я працівника чи осіб, що його оточують, а також в разі екологічної катастрофи за робітником зберігається середній заробіток за період такого простою за відсутності його провини. В інших випадках простої не оплачуються (стаття 113).

Оплата часу освоєння нової продукції чи виробництва здійснюється за середнім заробітком працівника, розрахунок якого робиться за раніше нарахованою заробітною платою, а середній заробіток зберігається не більше 6-ти місяців (стаття 113).

Оплата при переведенні на нижче оплачувану роботу та при переміщенні. За працівниками зберігається право на оплату за середнім заробітком, розрахунок якого здійснюється за раніше нарахованою заробітною платою, а середній заробіток зберігається не більше двох тижнів від дня переведення на нижче оплачувану роботу. При переміщенні працівника може знижуватись заро­біток із незалежних від нього причин, тому в такому випадку робиться доплата в розмірі витрат заробітної плати до середнього заробітку протягом двох місяців з дня переміщення на іншу роботу (стаття 114).

Оплата праці за середнім заробітком визначається Порядком нарахування середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ України від 8 лютого 1995 р. № 100 з наступними змінами.

Середній заробіток визначається для оплати праці у випадках:

- чергових і додаткових відпусток або компенсацій за невикористані відпустки;

- виконання державних і громадських обов'язків;

- пільгових годин підлітків;

- перерви у роботі матерів, які годують немовлят;

- переміщення працівників на нижче оплачувану роботу через хворобу чи виробничу необхідність;

- перебування у відрядженнях;

- вимушених простоїв;

- вихідної доплати при звільненні;

- тимчасової непрацездатності;

- відпустки з вагітності та пологів;

- інших передбачених законодавством випадках.

Середній заробіток визначається виходячи з розміру оплати праці за останні два місяці роботи працівника шляхом ділення суми заробітної плати, за фактично відпрацьовані, протягом двох місяців, робочі (календарні) дні на число робочих днів (годин) і знаходиться середньоденна чи середньогодинна заробітна плата.

Оплата праці за середнім заробітком визначається методом множення днів чи годин, які підлягають оплаті, на середньоденну чи середньогодинну заробітну плату.

При нарахуванні заробітної плати в усіх випадках застосу­вання середнього розміру оплати та надання допомоги за час непрацездатності, за вагітністю і пологами для визначення середньоденної чи середньогодинної оплати включаються такі види нарахувань:

- основна заробітна плата;

- надурочні години;

- нічні години;

- суміщення професій і посад;

- розширення зон обслуговування;

- високі досягнення у роботі;

- висока майстерність;

- доплата за умови праці;

- доплата за інтенсивність праці;

- керівництво бригадою;

- вислуга років;

- премії за економію матеріалів та електроенергії;

- винагороди за підсумками роботи за рік (щомісячно включається дванадцята частина суми за рік).

Решта нарахувань у розрахунок не включається: виконання окремих доручень, одноразові виплати, премії, грошові та речові винагороди у конкурсах, платежі роялті, гонорар, безоплатно виданий спецодяг, дотації на обіди, проїзд, компенсація комунальних послуг, регресні виплати, дивіденди тощо.

Робота у нічний час (з 22.00 до 6.00) оплачується у розмірі не меншому 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину. Конкретний розмір доплат встановлюється у колективному договорі (стаття 106).

Оплата часу за додаткову роботу, яка виконується за сумісництвом, здійснюється в розмірі 50% ставки (окладу) посади, за якою виконується робота за сумісництвом.

Вихідна допомога видається в розмірі не меншому від середньомісячного заробітку при припиненні трудового договору, при вступі на військову службу, а при направленні призовника на альтернативну (невійськову) службу - не меншому від двомісячного середнього заробітку.

Доплати до заробітної плати (за класність, керівництво бригадою тощо) визначаються у процентах до неї. Розмір доплат передбачається колективним договором.

Оплата працівників молодших 18-ти років передбачає скорочення тривалості робочої зміни на 2 години та доплату за цей час в розмірі середньої заробітної плати.

Оплата перерви у роботі матерів, що годують немовлят, проводиться на підставі довідок медичних установ з розрахунку середнього заробітку за години, передбачені законодавством на вказані цілі.

Надбавки і доплати до тарифних ставок і посадових окладів (персональні за високу кваліфікацію, знання іноземних мов, вчені ступені, за роботу у тяжких, шкідливих умовах тощо).

Винагороди (вислуга років, стаж).

Доплати за підготовку і перепідготовку кадрів, за керівництво практикою студентів.

Відшкодування працівникам індексації заробітної плати.

Оплата за час вимушеного прогулу та відновлення судом працівника на роботі.

Оплата часу працівників, зайнятих виконанням державних і громадських обов'язків, які виконувались у робочі дні.

Оплата часу навчання студентів у закладах освіти та підготовки ними дипломних робіт.

Оплата наданих працівникам комунальних послуг.

Оплата щорічних і додаткових відпусток.

Оплата працівникам-донорам.

Премії.

Інші види доплат (матеріальна допомога, винагороди, оплата трудових і соціальних пільг працівникам).

Враховуючи різноманітність форм доплат за невідпрацьований час, бухгалтеру з оплати праці необхідно збирати документи для кожного працівника окремо і визначати суму до оплати на основі існуючого законодавства та методик розрахунку. Помилки в цій справі не допускаються, оскільки вони зачіпають інтереси працівників, підприємства, пенсійного фонду, бюджету тощо.