3. У організмі тварини засвоюються не всі поживні речовини з"їденого корму, тому його якість визначається не тільки хімічним складом, а й ступенем перетравності.

Перетравність корму - це процес розщеплення корму на складові частини, які засвоюються організмом тварини та видалення неперетравлених решток. Чим більше перетравних речовин у кормі, тим вища його поживність.

Ступінь перетравності поживних речовин корму виражають коефіцієнтом перетравності, який визначають як відношення кількості перетравлених організмом поживних речовин, тобто засвоєних, до загальної їх кількості у кормі у відсотках. На практиці перетравність різних кормів оцінюють за перетравністю складових частин - клітковини, протеїну, жиру тощо у дослідах на тваринах за різницею між кількістю речовин, спожитих ними в кормі та виділених у калі. Перетравність корму, в свою чергу, залежить не тільки від його хімічного складу, а й від виду і віку тварини, кількості та якості корму, його підготовки, тощо. Наприклад, коефіцієнт перетравності клітковини кукурудзяного силосу великою рогатою худобою становить 71%, а свиньми лише 18%.

6.. За одну кормову одиницю взято поживність 1 кг вівса середньої якості, під час згодовування якого зверх підтримуючого раціону у дорослого вола відкладається 150 г жиру, або 1414 Ккал чистої енергії. Всі інші корми порівнюють за поживністю з 1 кг вівса. Наприклад, 1 кг зерна кукурудзи за загальною поживністю дорівнює 1,34 кормової одиниці, 1 кг моркви - 0,27 кормової одиниці. Це означає, що 1 кг вівса за загальною поживністю можна замінити 0,75 кг кукурудзи або 3,7 кг моркви.

оцінка поживності кормів у вівсяних кормових одиницях має ряд недоліків (продуктивна дія поживних речовин встановлена лише для відгодівлі дорослих волів, а рекомендована для всіх видів тварин без врахування складу раціону, віку, напряму продуктивності тощо

7. Обмінна енергія виражається у МДж (раніше виражали у енергетичних кормових одиницях (ЕКО)) і визначається для кожного виду тварин окремо. Наприклад, поживність 1 кг зеленої маси люцерни становить 0,22 кормових одиниць загальної поживності, або 1,75 МДж обмінної енергії для великої рогатої худоби, 1,99 МДж обмінної енергії для свиней, 1,98 МДж обмінної енергії для овець.

10.Протеїнову поживність визначають за кількістю та якістю протеїну в кормах. Вміст сирого або перетравного протеїну виражають у відсотках, в грамах на 1 кг натурального корму або сухої речовини.

14.Мінеральна поживність корму визначається кількістю мінеральних речовин, які надходять в організм тварини з кормами і частково з питною водою.

Крім загальної кількості мінеральних речовин, у раціонах тварин визначають співвідношення між окремими елементами. Співвідношення між кальцієм і фосфором повинно становити 1,5-2:1, тобто на одиницю фосфору потрібно 1,5-2 одиниці кальцію.

16. Мікроелементи відіграють важливу роль не тільки в рослинних, а й у тваринних організмах. Виявилося, що коли в їжі тварин зовсім немає ванадію, тварини втрачають апетит і навіть гинуть, незважаючи на повне забезпечення кормами. Разом з тим підвищений вміст ванадію у кормі для свиней сприяє тому, що вони швидко ростуть і відкладають товстий шар сала.

Цинк, наприклад, відіграє важливу роль в обміні речовин і входить до складу еритроцитів тварин.

Печінка, якщо тварина (і навіть людина) перебуває у збудженому стані, викидає в загальне коло кровообігу марганець, кремній, алюміній, титан і мідь, але при гальмуванні центральної нервової системи — марганець, мідь і титан, а виділення кремнію і алюмінію затримує. В регулюванні вмісту мікроелементів у крові організму беруть участь, крім печінки, мозок, нирки, легені і м'язи. Встановити роль мікроелементів у процесах росту й розвитку рослин і тварин — важливе і захоплююче завдання хімії і біології. Вивчення цього впливу, без­перечно, приведе в недалекому майбутньому до дуже значних результатів. І відкриє науці ще один із шляхів до створення другої природи.

18.Вітамінна поживність корму. Вітаміни входять до складу кормів у дуже малих кількостях, але відіграють важливу роль у регулюванні процесів обміну речовин в організмі. Вони є в складі багатьох ферментів. Нестача вітамінів під час годівлі викликає порушення обміну речовин в організмі, сповільнює ріст, знижує продуктивність, плодючість, життєздатність приплоду, опірність організму тварин різним захворюванням.

Недогодовування, як і перегодовування, негативно позначається на організмі тварин, підвищує собівартість продукції тощо. Тому важливе значення в сільському господарстві має нормована годівля тварин.

27. Класифікація кормів — це групування їх за походженням, вмістом енергії й клітковини в одиниці маси корму, за фізичним станом та ін.

За походженням корми поділяють на рослинні, тваринні, комбі-корми, мінеральні, синтетичні препарати, біологічно активні добав­ки, харчові відходи. За вмістом енергії та клітковини в одиниці маси корму їх класифікують на концентровані (містять в 1 кг сухої речовини 0,65 к. од., або 7,3 МДж обмінної енергії й менше 19 % клітковини і 40 % води) та об’ємисті (містять в 1 кг менше 0,65 к. од., більше 19 % клітковини і 40 % води).

Концентровані корми — це зерно й насіння фуражних і продо-вольчих культур та продукти їхньої переробки (висівки, макуха, шрот), а також сухі відходи бродильного, крохмального, цукрового виробництв, м’ясо-молочної й рибної промисловості.

Об’ємисті корми поділяють на сухі (грубі) та вологі (соковиті й водянисті).

У грубих кормах не більше 22 % води і понад 19 % клітковини. Це сіно, солома, полова, стебла й стрижні кукурудзи, кошики і луш-пиння соняшнику, трав’яне борошно та інші відходи рослинництва з високим вмістом клітковини і гілковий корм.

Соковиті корми містять понад 40 % води, основна маса якої пе-ребуває у зв’язаному стані й входить до складу протоплазми або ро-слинного соку. Це зелені корми, силос, сінаж, коренебульбоплоди, баштанні культури, різні овочі.

До водянистих кормів відносять залишки промислової перероб-ки рослинницької сировини, до яких вода надходить як домішка в технологічному процесі й перебуває в кормі у вільному стані. Це свіжий і кислий жом, брага, пивна дробина, картопляні та плодові вичавки.

До кормів тваринного походження належать молоко незбиране й збиране (молочні відвійки), сироватка, сколотини, м’ясо-кісткове, м’ясне, кров’яне, рибне і пір’яне борошно, риб’ячий фарш, лялечки шовкопряда, відходи інкубації яєць птиці тощо.

В окремі групи виділяють: комбікорми — однорідні суміші різних кормових засобів, спеціально виготовлені для певних груп тварин; мінеральні підкорми — солі мінеральних елементів (кухонна сіль, крейда, кормові фосфати та ін.); синтетичні препарати — сечовина, аміачна вода, кормовий концентрат лізину і метіоніну, кормові дрі-жджі; біологічно активні добавки — солі мікроелементів, вітамінні, ферментні, гормональні препарати, антибіотики тощо; харчові від-ходи — залишки кухонь та їдалень індивідуального і громадського харчування.

Із перелічених груп корми рослинного походження є основними у годівлі тварин, інші — доповнюють раціон за вмістом компонентів, що підвищують його біологічну цінність і поліпшують використання поживних речовин

29. Силосування — це біологічний спосіб консервування кормів. Суть його полягає у зброджуванні бактеріями цукрів корму до органічних кислот (переважно молочної), завдяки чому утворю-ється кисле середовище (рН 4,0 – 4,2), при якому засилосована маса без доступу повітря добре зберігається.

Розвиток процесів бродіння і одержання доброякісного силосу залежать від наявності молочнокислих бактерій і достатньої кіль- кості легкорозчинних цукрів у рослинах, що силосуються, вологості сировини та її ізоляції від доступу повітря для одержання високоякісного силосу є воло-гість маси, яка силосується. Залежно від виду рослин цей показник коливається у межах 65 – 75 %. За такої вологості оптимально розви-ваються гомоферментативні молочнокислі бактерії при низьких втратах поживних речовин у газоподібному стані (угар) — 10 – 12 %. За вологості 75 – 78 % втрати збільшуються до 14 – 15 %, а в разі під-вищення її до 80 % втрати від угару досягають 20 % і, крім того, втра-чається 5 – 6 % і більше сухої речовини при витіканні соку під час трамбування. Залежно від вологості силосованої маси рекомендується неоднаково подрібнювати рослини. Якщо вологість нижча за 75 %, рослини подрібнюють на часточки завдовжки 1 – 2 см, 75 – 80 — 5 – 6 і понад 80 % — 8 – 12 см за умови, що стебло не дуже грубе, оскільки тоді залишається багато з’їдів. Щоб запобігти втратам рослинного соку при силосуванні рослин високої вологості, їх після скошування про­в’ялюють або додають сухі компоненти, переважно подрібнену соло­му.

Для одержання силосу високої якості масу необхідно ретельно трамбувати важкими тракторами. Товщина шару ущільненої маси, яку щоденно закладають, має бути 80 – 90 см. При цьому в ній збе-рігається максимальна кількість вуглекислого газу, не надходить кисень, рослинні клітини швидко відмирають і температура силосо-ваної маси не піднімається вище 35 – 37 °С. Заповнювати сховище слід за 3 – 5 днів. Після закінчення завантаження та трамбування масу ретельно вкривають поліетиленовою плівкою, шаром соломи, торфу, землі тощо. Якщо вкривають плівкою й соломою, то плівку посипають негашеним вапном, щоб її не псували гризуни. На якість і поживну цінність силосу впливають строки збирання кормових культур при силосуванні. Кукурудзу як основну силосну культуру скошують у фазі молочно-воскової та воскової стиглості. У цій фазі рослини мають нижчу вологість і в масі нагромаджують зернову фракцію. Конюшину та інші бобові збирають у фазі бутоні-зації, соняшник — на початку цвітіння, сорго — у фазі молочно-воскової й воскової стиглості зерна, горох і вико-вівсяні сумішки — у фазі воскової стиглості бобів у перших двох нижніх ярусах

30. . Готують сінаж силосуванням пров’яленої трави. Це ви-сокоякісний корм, менш кислий, ніж силос. У ньому зброджується не весь цукор і втрати поживних речовин становлять 8 – 12 % від вмісту їх у траві, тоді як при заготівлі силосу вони досягають 25 – 30 і сіна при природному сушінні — 30 – 40 %.

Технологія заготівлі сінажу. Траву скошують і залишають у валках для пров’ялювання. Бобові трави плющать. Якщо вологість злакових трав становить 55 %, а бобових — 60, їх згрібають, подріб-нюють і перевозять до сховища. Тут сінаж ретельно трамбують важ-кими тракторами доти, доки 1 м³ його не буде мати масу 440 – 500 кг. При недостатньому ущільненні маса нагрівається вище 37 °С і якість корму знижується внаслідок втрат поживних речовин у про-цесі окислення. Після заповнення сховища ущільнену масу зверху накривають свіжою подрібненою травою, а потім поліетиленовою плівкою. Поверх плівки кладуть тирсу, торф, землю і посипають вап-ном. Для кращого ущільнення масу подрібнюють на часточки зав-довжки 2 – 3 см. У баштах сінаж ущільнюють за допомогою вібрації або відбувається самоущільнення нижніх шарів під тиском маси верхніх.

Якість сінажу залежить від сировини, фази її збирання, вологості вихідної маси, її подрібнення та ущільнення, тривалості закладан-ня й герметичності сховища. Для одержання сінажу високої якості бобові трави необхідно скошувати у фазі бутонізації — початку цві-тіння, злакові — колосіння. Однорічні трави можна збирати у піз-ніші фази.

Сінаж першого класу за державним стандартом повинен містити протеїну 12 – 15 % від сухої речовини, клітковими — до 29, золи — до 12, сухої речовини — 45 – 50 %, каротину — не менше 55 мг/кг сухої речовини і легкоперетравних вуглеводів — не менше ніж 2 %. Використовувати його в годівлі тварин бажано у холодну пору року. При високій температурі відкритий шар корму окислюється й ура-жується плісенню

33. Грубі корми (сіно, солома, полова та ін.) займають значне місце у кормовій базі. Їх використовують переважно в зимовий період. Цін-ність цих кормів у годівлі тварин велика. Високий вміст клітковини у них надає раціонам певного об’єму, нормалізує роботу шлунка, кишок, сприяє кращому виділенню травних соків. Особливо важли-ве значення мають грубі корми для жуйних. Вони забезпечують ін-тенсивний перебіг бродильних процесів у передшлунках завдяки інтенсивному розвитку мікроорганізмів, за допомогою яких відбува-ється біосинтез мікробного білка, амінокислот, вітамінів групи В, летких жирних кислот. Згодовування сіна в ранньому віці телятам і ягнятам стимулює розвиток передшлунків, що дає змогу переводити їх у більш ранньому віці на рослинні корми. Сіно є незамінним кор­мом у раціонах новотільних корів. Це єдиний з об’ємистих кормів, який містить вітамін D, необхідний для регулювання мінерального обміну в організмі тварин.

Слід зазначити, що для жуйних важливе значення в нормаліза-ції процесів травлення та обміну речовин має ступінь подрібнення грубих кормів. Згодовування їх у вигляді борошна призводить до розладу травлення і порушення обміну речовин

34. Одержують його висушуванням скошених трав до вологості 15 – 17 % у польових умовах або штучним способом за допомогою спеціальних агрегатів. Поживність цього корму залежить від бота-нічного складу рослин, фази вегетації при скошуванні, умов виро-щування, заготівлі та зберігання.

Якщо сіно заготовляють у него­ду, втрати досягають 50 % і більше. У разі змочування трав росою та дощем у період автолізу розвиваються мікробіологічні процеси, ви-миваються розчинні речовини, сіно буріє й чорніє. На зволоженій масі за підвищеної температури розвиваються плісеневі гриби, які уражують корм токсичними речовинами.

Технологія заготівлі сіна складається з кількох операцій. Якщо його заготовляють розсипним, трави скошують (бобові для швидшо-го висихання плющать) і у разі потреби розтрушують. При втраті 45 – 55 % води згрібають у валки, де досушують до вологості 22 – 35 % і підбирають у копиці, а при вологості не вище 20 % скиртують. Під час скиртування сіно з вищою вологістю пошарово перекладають сухою соломою або солять. Кухонну сіль вносять пошарово через кож-ні 40 – 50 см по 8 – 12 кг на 1 т сіна.

Подрібнене сіно має ряд переваг перед неподрібненим. Воно краще поїдається тваринами і можна механізувати процеси розда-вання, змішувати його з іншими кормами, але при заготівлі збіль-шуються механічні втрати. Заготовляють подрібнене сіно, досушуючи траву у валках до повного висихання (20 % вологи), потім підбирають з одночасним подрібненням і транспортують до місця зберігання — сіносховищ. Оптимальна довжина подрібненого сіна — 8 – 10 см.

При заготівлі пресованого сіна масу вологістю 25 – 30 % підби-рають прес-підбирачем й формують прямокутні кипи масою близько 25 кг, які обв’язують шпагатом чи дротом, або циліндричні рулони від 250 кг до 1 т. Кипи досушують у сонячну погоду в полі, після чо-го підбирають і транспортують до місця зберігання.

Сіно також брикетують. У такому вигляді воно поєднує якості по-дрібненого та пресованого. При цьому відпадає потреба у в’язаль-ному матеріалі й значно зменшується об’єм сіна, що поліпшує умо-ви транспортування, розвантаження, зберігання і роздавання тва-ринам. При брикетуванні масу з валків підбирають, коли вологість її буде 15 – 18 %. Якщо вологість вища, брикети після висихання розсипаються

36. три групи: фізико-механічні — подрібнення, запарювання, заварювання, здобрювання, гранулювання, екструду-вання, автоклавування; біологічні — самозігрівання, силосування, дріжджування, обробка ферментними препаратами; хімічні — вап-нування, кальцинування, обробка лугами, кислотами та ін.

Подрібнення соломи на січку — найпоширеніший спосіб підгото-вки її до згодовування. Січку перед використанням зволожують під-соленою водою, здобрюють подрібненими коренебульбоплодами, концкормами, а також заварюють, запарюють, обробляють хімічни-ми речовинами тощо. Для великої рогатої худоби солому подрібню-ють на часточки завдовжки 4 – 5, овець і коней — 2 – 3 см.

Січку заварюють окропом, що підвищує її смакові якості та по-їдання. На 100 кг січки витрачають до 100 л кип’яченої води. Вуг-леводи соломи при температурі 80 – 90 °С карамелізуються, і січка набуває приємного арома, Запарюють січку у спеціальних місткостях, пропускаючи через зволожену масу пару від котлів-пароутворювачів протягом 30 – 40 хв, і залишають під парою закриту місткість на 4 – 6 год.

Згодовують січку теплою, при температурі 30 – 35 °С.

Заслуговують на увагу термічна обробка соломи в автоклавах (баротермічна), гранулювання та екструдування. При термічній об-робці солома стає м’якою, набуває приємного запаху, знешкоджу-ється від токсинів мікроорганізмів.

Для самозігрівання січку змочують водою (60 – 70 % від маси со-ломи), щільно укладають у спеціальні ящики чи облицьовані ями, накривають кришкою, на яку кладуть гніт (вантаж) і залишають на 3 – 4 дні. У вологій соломі підвищується температура до 50 °С і ви-ще, вона стає м’якою і має злегка прілуватий запах. Її згодовують великій рогатій худобі, але не рекомендується давати коням.

37. Усі зернові корми, які використовують у годівлі сільськогоспо-дарських тварин, належать до концентрованих із вмістом великої кількості легкоперетравних поживних речовин. За їхньою допомо-гою балансують раціони за вмістом енергії, протеїну, амінокислот.

Зернові корми залежно від вмісту і складу поживних речовин поділяють на три групи: злакові (ячмінь, овес, кукурудза, пшениця, жито, просо та ін.), бобові (горох, люпин, соя, кормові боби, вика, со-чевиця тощо) й олійні (насіння соняшнику, льону, ріпаку.

Зерно злакових культур — це переважно енергетичний корм. У ньому міститься 84 – 88 % сухої речовини, 10 – 14 — протеїну, 2 – 3 — жиру (овес і кукурудза 4 – 6 %), 60 – 70 — безазотистих екс-трактивних речовин, представлених переважно крохмалем, і 2 – 4 %

золи. Рівень клітковини у голозерних коливається в межах 2 – 3 %, а у плівчастих (ячмінь, просо, овес) — 5 – 9 %. Поживність 1 кг зер­на злаків становить 1 – 1,3 к. од. із вмістом 67 – 106 г перетравного протеїну. Протеїни злакових мають невисоку біологічну цінність, тому що бідні на лізин, метіонін, триптофан та інші незамінні амі-нокислоти.

Зерно бобових культур є протеїновим кормом. Воно містить 84 – 85 % сухої речовини, 22 – 40 — протеїну, 1,2 – 1,9 — жиру і 30 – 35 % безазотистих екстрактивних речовин. Кількість кліткови-ни коливається в межах 4 – 7 %, і вона має високу перетравність — 60 – 85 %. Поживність 1 кг зернобобових становить 1,1 – 1,4 к. од. і 195 – 290 г перетравного протеїну. Зерно бобових порівняно із злаками має більше вітамінів групи В та мікроелементів.

Залишки борошномельного виробництва (висівки, борош-няний пил, зернова січка, рисова мучка) одержують при розмелю-ванні зерна на борошно чи переробці на крупу.

При виробництві борошна зерно перед розмелюванням очища-ють від сторонніх домішок і одержують побічний продукт — зернову січку. До неї входять бите і щупле зерно, насіння бур’янів, частинки соломи, колосків, землі тощо. Поживність зернової січки коливаєть-ся в межах 0,4 – 0,9 к. од. Згодовують її переважно птиці. Якщо до-мішок землі невелика кількість, зернову січку дають великій рога-тій худобі, вівцям, свиням у вигляді кормового борошна.

У процесі обробки кормового зерна перед розмелюванням на спеціальній оббивній машині відокремлюють оболонку і зародок із частиною алейронового (білкового) шару й одержують висівки. У них (крім вівсяних) більше протеїну, жиру, клітковини, мінераль-них речовин та вітамінів і менше БЕР, ніж у зерні.

Найширше в годівлі тварин використовують пшеничні висівки. Вони містять 15,1 % протеїну.

38. Залишки олійного виробництва. Макуха й шрот. Їх одержу-ють при добуванні олії з насіння олійних культур за допомогою пре-сування або екстрагування жиророзчинниками. У першому випадку одержують макуху, в другому — шрот. При використанні гідравліч-них пресів макуха має форму плиток, а шнекових — «черепашок»,

вміст жиру в ній відповідно становить 7 – 8 і 2,5 – 4 %. У процесі шнекового пресування розмелене насіння нагрівають до темпера-тури 145 – 150 °С, але приблизно на 30 °С вище, ніж при вико-ристанні гідравлічних пресів. Така температура в поєднанні з висо-ким тиском викликає денатурацію і зниження перетравності білків та доступності амінокислот для засвоєння їх у процесі живлення тварин.

Макуха і шрот багаті на протеїн (30 – 40 %), фосфор, вітаміни групи В, проте в них відсутні каротин і вітамін D. Кількість клітко-вини залежить від підготовки насіння. У макусі та шроті, одержа-них із нелущеного насіння соняшнику, бавовнику, конопель та ін-ших культур, міститься 15 – 20 % клітковини, а з лущеного — 6 – 7 %.

Лляні макуха і шрот мають високі кормові якості. У них міс-титься 30 – 35 % протеїну, понад 30 % безазотистих екстрактивних речовин і 8 – 9 % клітковини. У макусі виявлено пектинові речови-ни, що утворюють клейкий слиз, оповиваючи ним стінки кишок і запобігаючи тим самим їх механічним подразненням. Крім того, слиз запобігає виникненню у тварин запорів.

39. . Свіжий жом — це виварена стружка цукрових буряків, яка містить 90 – 93 % води, а суха речовина його представлена переважно вуглеводами. Жом бід-ний на фосфор, але багатий на кальцій, у ньому відсутні каротин та вітамін D і мало решти вітамінів. Його поживність становить 0,08 – 0,12 к. од. і 6 – 8 г перетравного протеїну. Свіжий жом швидко псу-ється, тому його силосують або сушать. Кислий жом містить більше сухої речовини (до 12 %), має дещо вищу поживність й охочіше по-їдається тваринами, ніж свіжий.

У сушеному жомі близько 87 % сухої речовини. Поживність 1 кг його — 0,84 к. од., проте він бідний на перетравний протеїн — 38 г і фосфор — 0,5 г. У травному каналі тварин сушений жом дуже набу-хає (збільшує об’єм приблизно в три рази), тому перед використан-ням його замочують у воді протягом кількох годин. Невеликі даван-ки можна згодовувати сухими. Сушений жом вводять до складу комбікормів як концентрований корм.

Меляса містить близько 20 % води, 50 – 60 — цукру, 10 % золи. Азотистих сполук у ній більше ніж 10 % і складаються вони з амідів та нітратів. У мелясі є також лужні солі, переважно калію, органіч ні кислоти та цукри в значній кількості й великі даванки її викли-кають розлад травлення у тварин. Тому перед згодовуванням цей корм розбавляють водою у співвідношенні 1 : 3 – 4. Цим розчином здобрюють грубі корми, силос.

40.

Залишки спиртового і пивоварного виробництв — брага, солодові ростки, пивна дробина, пивні дріжджі.

Брага — залишок при виробництві харчового спирту з картоплі, пшениці, жита, кукурудзи та меляси. У процесі бродіння дріжджі переводять вуглеводи в спирт, а залишок після відгонки спирту (бра­га) використиовують у годівлі тварин. Свіжа брага містить 90 – 95 % води, тому поживність її низька — 0,04 – 0,12 к. од. і залежить від вихідної сировини. Найнижчу поживну цінність має брага з меляси й картоплі. Суха речовина її багата на протеїн, вітаміни групи В. Зола браги багата на фосфор і бідна на кальцій. Під час бродіння поряд із спиртом утворюється певна кількість органічних кислот і рН браги становить 4,2 – 4,4, завдяки чому вона добре зберігається в умовах ізоляції від доступу повітря

41. Харчові відходи одержують із громадських їдалень, ресторанів, а також від індивідуального харчування. Вони неоднорідні за скла­дом, містять 65 – 80 % води, мало протеїну — 3 – 4 %. У середньому поживність їх — 0,18 к. од. Дають свиням на відгодівлі. Перед зго-довуванням очищають від сторонніх домішок (бите скло, посуд, ган-чір’я тощо), обов’язково варять чи пропарюють у спеціальних кот­лах під тиском.

Склад харчових відходів непостійний і змінюється залежно від пори року. В середньому в їхньому складі на частку картоплі при-падає до 50 %, овочів і фруктів — до 30, кісток — 5, м’яса — 1,5, ри-би — 3 і хліба — близько 2 % та на різні домішки — від 4 до 10 %.

Харчові відходи швидко псуються, тому для тривалого зберігання їх сушать на високотемпературних сушарках для одержання кормо­вого борошна, яке має відповідати таким вимогам: вміст вологи — 10 – 13 %, сирого протеїну — не менше 10, клітковини — не більше 10, сирої золи — не більше 20 %. Воно не повинно містити токсич-них речовин і патогенних мікроорганізмів. В 1 кг борошна має бути 0,85 к. од і 85 г перетравного протеїну.1

43. До цієї групи кормів належать незбиране молоко і продукти його переробки — збиране молоко, сколотини, сироватка; відходи м’ясо-комбінатів — м’ясне, м’ясо-кісткове, кров’яне борошно, шквара, технічний жир; відходи рибної промисловості — рибне борошно, риб’ячий жир і фарш, нехарчова риба; пір’яне борошно тощо.

Молоко. Незбиране молоко є природним незамінним кормом для молодняку тварин у перший період їхнього життя. Воно містить усі потрібні для росту й розвитку поживні речовини. Поживність 1 кг незбираного молока становить 0,30 – 0,35 к. од. У ньому 3,3 % білка, 3,7 — жиру, 4,8 — молочного цукру і 0,8 % золи. В молоці є всі вітаміни, макро- й мікроелементи та інші необхідні для організ-му речовини. За якістю та ступенем засвоюваності протеїн молока переважає протеїни інших кормів тваринного походження.

При переробці молока на масло та сири одержують відходи: зби-ране молоко (знежирене), сколотини, сироватку. Збиране молоко (вміст жиру 0,1 – 0,2 %) одержують після видалення жиру з молока за допомогою сепаратора. У ньому залишається майже весь білок, цукор, мінеральні та інші речовини. Поживність 1 кг такого молока становить 0,13 к. од. і 35 г перетравного протеїну.

44. Комбікорми випускають у розсипному, гранульованому і брике-тованому вигляді. При гранулюванні й брикетуванні зменшується об’єм комбікорму, він стає більш транспортабельним і краще збері-гаються поживні речовини. Розсипний комбікорм у процесі транс-портування самосортується: важчі частини осідають на дно, і корм стає нерівноцінним за вмістом поживних речовин в окремих місцях.

Оцінюють комбікорм за зовнішнім виглядом, кольором, запахом, ступенем помелу зерна, наявністю механічних домішок.

45. БВД і БВМД містять концентровані високопротеїнові корми (макуха, дріжджі, зерно бобових тощо), а також препарати вітамінів, макро- і мікроелементів, антибіотики та інші біостимулятори. Їх вводять до складу комбікормів, які виробляють на основі власного фуражного зерна, а також як доповнювачі при балансуванні раціо-нів тварин із грубих, соковитих і зернових кормів безпосередньо у господарствах.

Премікси — це суміш біологічно активних речовин (вітаміни, мікроелементи, амінокислоти, антиоксиданти, фармакологічні пре-парати тощо) з наповнювачами (шрот, дріжджі, висівки). Їх вводять до складу комбікормів, білково-вітамінних добавок, замінників не-збираного молока в кількості 1 – 2 %. Премікси бувають вітамінні, мінеральні, вітамінно-мінеральні та ін.

53. Процес травлення у жуйних тварин (велика рогата худоба, вівці) розпочинається в ротовій порожнині, де корм пережовується і змочується слиною. Слина містить ферменти амілазу і мальтазу, що розщеплюють вуглеводи.

Пережована кормова маса проковтується і через глотку й стравохід ,попадає у перший відділ шлунку - рубець і, пізніше, - сітку. Рубець, сітка, а також наступний відділ шлунку жуйних - книжка, які називають ще передшлунками, заселені бактеріями (1-10 млрд. шт. на 1 г вмісту) та інфузоріями (1-2 млн. на 1 г вмісту). Мікроорганізми виділяють ферменти, які розщеплюють целюлозу та інші вуглеводи до низькомолекулярних жирних кислот - пропіонової, оцтової, масляної. Ці кислоти, всмоктуючись у кров тварин, є джерелом енергії та попередниками для синтезу складових частин молока. Набубнявілий і розм"яклий корм з рубця і сітки відригується назад у ротову порожнину і ще раз пережовується. Період відригувань триває 40-50 хв і повторюється 6-8 раз на добу. Повторно пережований корм знову проковтується і попадає в сітку та книжку, де продовжується його перетравлення та часткове зневоднення. Далі травна маса попадає в останній відділ шлунку жуйних - сечуг, або власне шлунок, де вона піддається дії шлункового соку. Сік містить соляну кислоту і фермент пепсин, під дією якого білки корму розщеплюються до пептидів і пептонів. З сечуга харчова маса, або хімус, направляється у дванадцятипалу кишку тонкого кишечника, де під дією ферменту підшлункової залози - трипсину, білки і пептони розщеплюються до амінокислот. Тут же, під дією жовчі, яка омилює продукти травлення і ферменту ліпази жири розщеплюються до водорозчинних жирних кислот і гліцерину. Основна маса поживних речовин засвоюється в тонкому кишечнику, всмоктуючись через епітелій, але цей процес, та особливо зневоднення, продовжується також і в товстому кишечнику. Через пряму кишку товстого кишечника й анальний отвір неперетравлені рештки видаляються. Травлення у жуйних триває 26-36 год

55. Для биків-плідників годівля повинна бути індивідуальною, а раціон складають з врахуванням інтенсивності використання, віку і живої маси. На 1 корм. од. корму в раціоні бика повинно припадати 140 г перетравного протеїну, 7 г Са, 6 г Р і 70-90 мг каротину.

60. У сухостійний період перед отеленням необхідно організувати повноцінну годівлю корів для нормального росту плоду, розвитку вимені, відкладання поживних речовин в прозапас тощо.

Добовий раціон тільних сухостійних корів орієнтовно повинен включати 3-6 кг якісного сіна, 15-20 кг силосу, 5-10 кг коренеплодів і 1-3 кг концентратів. У літній період такі тварини, крім випасання, підгодовуються 2-3 кг концентратів.

62. В перші дні після отелення молочною зало

зою продукується молозиво. Воно відрізняється від молока вищим вмістом сухої речовини, має жовтуватий колір, своєрідний запах, солоне на смак. При нагріванні зсідається. Порівняно з молоком у молозиві більше білків, особливо глобулінів, мінеральних речовин і вітамінів.

Молозиво в годівлі новонароджених ссавців є основною сполуч-ною ланкою у критичний період переходу від плацентарного жив-лення до самостійного в умовах зовнішнього середовища. Воно за-довольняє потреби організму новонародженого в енергії та пожив-них речовинах і відіграє важливу роль біологічного регулятора життєдіяльності, забезпечуючи організм пасивним імунітетом у пер-ші дні життя, а також нормалізує діяльність багатьох фізіологічних і біологічних процесів, зокрема стимулює травну систему, посилює перистальтику кишок тощо. Використовують молозиво в годівлі тварин у свіжому вигляді, його охолоджують і заморожують для зберігання і підгодівлі інших видів тварин.