- •Предмет історії політичних і правових вчень як самостійної юридичної дисципліни
- •Методи дослідження історії політичних і правових вчень
- •Стародавній Близький Схід: витоки його політико-правової думки.
- •Вплив міфологічних і релігійних уявлень на формування і розвиток політико-правової думки у Стародавній Індії.
- •Характеристика Закона Ману як політико-правового джерела.
- •Характеристика політико-правових поглядів легістів у Китаї.
- •Характеристика поглядів Конфуція
- •Засновник даосизму Лао-цзи.
- •Вплив політичних і правових ідей Платона і Арістотеля на формування політико-правової думки у Стародавній Греції. Загальна характеристика політико-правової думки у Стародавній Греції.
- •Характеристика політико-правової думки періоду елінізму в Стародавній Греції
- •Загальна характеристика стародавньоримської політичної і правової думки.
- •Погляди Цицерона на державу і право
- •Політичні ідеали римських юристів
- •Загальна характеристика політико-правової думки та відродження доби Середньовіччя.
- •Гуманістична сутність політико-правової думки представників епохи Відродження.
- •Політична наука і вчення про закони н. Макіавеллі
- •Сутність вчення ж. Бодена про державу і державний суверенітет.
- •Виникнення і розвиток мусульманської політико-правової доктрини
- •Сутність політичного вчення Ібн Халдуна
- •Погляди мусульманських реформаторів кінця XIX ст.
- •Сутність політичної програми Володимира Мономаха
- •Українська політико-правова думка давнього періоду: "Слово про закон і благодать" Київського митрополита Ілларіона, "Повість временних літ" та "Слово і полку Ігоревім"
- •Характеристика вчення г. Гроція про державу і право
- •Особливості політичного і правового вчення б. Спінози
- •Сутність політико-правового вчення т. Гоббса
- •Вчення Дж. Локка про державу і право
- •Творчість Вольтера. Політико-правові погляди Вольтера
- •Заслуги ш.-л. Монтеск’є у розвиток вчення про поділ влади. Монтеск’є про державу і право
- •Сутність політико-правового вчення ж.-ж. Руссо
- •Основні представники політико-правової ідеології якобінців
- •Характеристика американської політико-правової думки XVIII-XIX ст.
- •Сутність політичних поглядів т. Джефферсона. Основні положення політико-правового вчення Дж. Медісона
- •Політичні погляди Огюста Конта
- •Характеристика політико-правових поглядів і. Канта
- •Основні положення політико-правової теорії і. Фіхте
- •Вчення г. Гегеля про державу і право
- •Сутність політичної доктрини Кирило-Мефодіївського братства
- •Характеристика поглядів Михайла Драгоманова
- •Історіософські концепції м. Грушевського
- •Аналіз політико-правового вчення о. Н. Радищева
- •Характеристика розвитку політичної і правової думки Росії XX століття
- •Соціально-історичні корені марксистського розуміння держави і права
- •Сутність політико-правового вчення марксизму
- •Характерні риси вчення в.Липінського та Дм. Донцова
- •Політико-правове вчення ф. Ніцше
- •Політико-правові вчення лібералізму у Європі першої половини XIX століття (і. Бента, Дж. С. Мілль, б. Констан, а. Токвіль).
- •Політичні теорії елітаризму та правлячої бюрократії другої половини XIX ст. – поч. XX століття. (г. Моска, в. Парето, м. Вебер)
- •Концепції юридичного позитивізму (Дж. Остіна, г. Кельзіна, л. Петражицького)
- •Органічна теорія права (г. Спенсера, л. Гумпловича)
- •. Соціологічний позитивізм р. Ієрінга, та прагматичний позитивізм представників американської правової думки. (Дж. Френк, л. Дюгі)
Політичні ідеали римських юристів
Винятково важливим і своєрідним джерелом розвитку римського права в класичний період стає діяльність юристів, яка сприяла розвитку стрункості і цілісності всієї правової системи Стародавнього Риму.
Римська юриспруденція набуває суто світський характер починаючи з плебейского понтифіка Тиберія Корунканія (з 254 року до н.е.), правові консультації якого вперше носили публічний і відкритий характер. Юристи республіканського періоду відігравали важливу роль у судовій практиці. Вони давали юридичні консультації, особливо з питань судового процесу, формулюючи у зв'язку з ними правові відповіді, редагування та складали юридичні акти, в ряді випадків брали участь в самому судовому процесі, надаючи допомогу однієї зі сторін. Юристи республіканської епохи відбувалися, як правило, з аристократичних кіл - з сенаторской знати, а в I в. до н.е. А також із вершників. Найбільш відомими з них були Катон Старший, Марк Манілі, Алфен Вар, Квінт Муцій Сцевола, Публіїв Муцій Сцевола, серво Сульпіцій, Руф (причому двох останніх часто вважають засновниками римської юридичної науки). Вони вперше зробили спробу дати узагальнення судової практики, систематично виклавши цивільні право (Публіїв Сцевола) і склавши перший коментар преторского права (Сульпіцій).
В епоху прінціпата коло юристів стає ширшим. Багато хто з них, наприклад Ульпіан, Гай та інші, були вже не римлянами, а вихідцями зі східних провінцій. Юристи цього часу грали більш активну роль у розвитку юридичної доктрини і практики, були справжніми творцями класичного римського права. Важливого значення набуває викладацька діяльність юристів. В I - на початку II ст. н.е. виникають дві основні школи права: сабіньянци (засновник Капітона) і прокульянци (засновник Лабеон), які вели викладання права і давали різну трактовку деяких (щоправда, другорядних) правових інститутів. Найбільш відомими представниками перших були Сабіни та Юліан, а другий - Прокул і Цельз.
Римські юристи складали численні праці. Одні з них призначалися для навчальних цілей, інші - для практичного використання.
Великою популярністю користувалися коментарі цивільного права і преторского права, а також дігести, які представляли собою найбільш значні твори з різних правових питань, з спробами синтезу цивільного і преторского права. У дігестах зазвичай використовувалися витримки з більш ранніх робіт ( "Відповідей", "Вопросов" і т.д.) того ж самого або інших авторів, причому правової матеріал розташовувався в строго визначеному порядку (звідси й сам термін digesta - "наведене в систему" ). Найбільшою популярністю в Римі користувалися дігести Альфа варани, Цельза, Марцелла, Цервілія Сцеволи і, особливо, Сальвия Юліана.
Важливе місце серед робіт римських юристів займали інституції, систематично излагали римське право в навчальних цілях. Найбільшу популярність придбали Інституції Гая (143 рік н.е.), які давали стислий і логічно побудоване виклад великого правового матеріалу.
Інституції Гая в основному присвячені розбору громадянського (цивільного) права, але включають ряд додавань по преторскому едикту. Від інституцій інших римських юристів вони відрізняються більшою повнотою і чіткістю викладу. В них дається струнке і логічне поділ цивільного права: "Усе право, яким ми користуємося, належить або до осіб, або до речей, або до искам" (1.8). Хоча багато дослідників не вважають систему, спожиту Гаєм, оригінальною, вона була значним кроком вперед у розумінні права. Тут вперше матеріальне право відокремлено від процесу, а індивідуальні права - від засобів їх захисту.
Незважаючи на тричленна класифікацію самого правового матеріалу, Інституції Гая розділені на 4 книги: про осіб, про речі, про зобов'язання, про позови. Ця система, що отримала згодом назву інституційної, мала великий вплив на подальшу історію права.
Але навіть самі блискучі та ерудовані юристи класичної епохи не були схильні до відверненими рассуждениям і до простого теорією. Вони прагнули за допомогою дедукціі та інших логічних методів вирішувати окремі, хоча б і складні, правові казуси. Саме тому вони навіть у своїх творах уникали абстрактних конструкцій, узагальнень і визначень. За словами Яволена Пріска, "кожне визначення в цивільному праві небезпечно: рідко буває, щоб воно не могло бути спростоване". У зв'язку з цим в римській класичній юриспруденції не зустрічаються визначення таких ключових для цивільного і преторского права понять, як позов (actio), власність (dominium), договір (contractus), сервітути (servitutes) і т.п. Але зате в ній є численні блискучі зразки конкретних життєвих і підлягають судового вирішення правових проблем.
З встановленням в Римі імператорського правління активізується практична діяльність юристів - дача правових консультацій. Ці консультації (так звані "відповіді") чинили великий вплив на суддів, які часто йшли думку авторитетних юристів.
Імператор серпня зробив спробу кілька уніфікувати діяльність юристів, дозволивши тільки певного їх колі давати відповіді, які мають офіційне значення (jus respon-dendi). Ці юристи повинні були записувати свої відповіді (консультації), ставить свою печатку, щоб тим самим засвідчити легальність правового джерела. Ця система закріплена при імператорі Адріаном, який підтвердив встановити порядок, згідно з яким тільки думку певних юристів мало правову, тобто обов'язкову силу. Якщо такі юристи з якого-небудь питання приходили до загального згоди, суддя зобов'язаний був з ним рахуватися при винесенні рішення.
Зміцненню авторитету римської юриспруденції як джерела права у II - III ст. н.е. сприяв той факт, що імператори стали нерідко наближати видатних юристів до своєї особі, призначати їх на ключові державні пости (префекта Преторія і т.п.). Так, при імператорі СЕПТИМА Севере державну кар'єру зробив Папініан (був убитий потім за наказом Каракалли), при Олександрі Півночі - Павло і Ульпіан і т.д.
