23. Переносне вживання слова відбувається в мові у вигляді метафори, метонімії, синекдохи.

Метафора — перенесення назви з одного предмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю.

Метафори бувають за кольором (сріблиться річка, бронзовий загар), за формою (мереживо гілок, павутина доріг), за розміром (крапля надії, море радості), за місцем (ніс корабля), за динамічністю (спалах ентузіазму, вибух ненависті), за відчуттям дотику (шовкова трава, шорсткий голос), за функцією (металеве перо, електролампа горить, рушниця стріляє), за дією (ступає ніч ногами бурими — В. Симонен-ко), за способом дії (навшпиньки підійшов вечір — П. Тичина), за наслідком дії (/ небо невмите, і заспані хвилі — Т. Шевченко) тощо.

Метафора є не тільки одним із засобів посилення образності й виразності мови, а й могутнім джерелом збагачення лексико-семантичної системи взагалі. Тим, що ми сьогодні кажемо сонце сходить, сонце заходить, вживаємо слова схід, захід, східний, західний, завдячуємо метафорі. Завдяки їй маємо слова правда, правдивий, правило, правильний (від правий, що колись мало значення «прямий»); кривда (від кривий); мрія, замріяний (від мріти); хвилювання, схвильований, хвилина (від хвиля); вікно, вічко (від око); струм (від струмувати, струмок). Найчастіше саме так виникали слова з абстрактним значенням.

Метонімія — перенесення назви за суміжністю. Вона буває тоді, коли вживається:

а) назва матеріалу замість назви речі: брильянти й золото на руках (замість: прикраси з брильянтів і золота), фар­

фор і фаянс (замість: фарфоровий і фаянсовий посуд);

б) назва предмета замість його вмісту: чайник закипів (замість: вода в чайнику), випив чарку (замість: горілку з

чарки);

в) назва властивості замість її носія: відвага мед п 'є (замість: відважна людина), правда переможе (замість: люди, які

домагаються правди);

г) назва місцевості замість людей тієї місцевості: Київ прокидається (замість: люди, що живуть у Києві), село че­

кає змін (замість: селяни);

ґ) назва особи замість речі, шо їй належить: читаю Ліну Костенко (замість: твори, які належать Ліні Костенко), шофер підвіз мене (замість: автомашина, якою керував шофер) тощо.

Метонімічне перенесення назви рідко спричиняється до появи нових номінативних значень у словах. Цим способом виникли хіба що такі назви, як бостон (від назви міста Бостона), кашемір (від назви князівства Кашемір), галіфе (від прізвища генерала Г. Галіффе), ом (від прізвища фізика Г.-С. Ома) і под.

Синекдоха — перенесення назви частини на ціле (найменування предмета за його характерною деталлю). Це, власне, різновид метонімії.

Наприклад, назва частини тіла може вживатися на означення людини: роботящі руки, носа не показувати куди, руда борода захвилювалася; назва одягу може замінювати назву людини з певного середовища: сіряки і свитки підвели голови, чорний смокінг оглянувся. Однина вживається замість множини: риба в ставку, буряк у полі.

З переносного вживання слова розвивається його переносне номінативне значення. Спочатку це сприймається як щось незвичне, випадкове, а з часом, якщо таке вживання повторюється, до нього звикають, і воно набуває статусу постійно- номінативного.

24. Слова, що відомі всім, хто розмовляє українською мовою, називаються загальновживаними.

Слова, що широко не розповсюджені, носять назву незагальновживаних. До таких слів відносяться, напр., діалектні і професійні слова.

25. Архаїзми (від гр. archais - давній), або застарілі слова - це слова, що рідко використовуються.

Архаїзми поділяються на дві великі групи: історизми і власне архаїзми, або стилістичні архаїзми.

Історизми - це поняття, які зникли у процесі історичного розвитку: гетьман, волость, лихвар.

Власне архаїзми - це поняття, які продовжують існувати і сьогодні, проте форма їх вираження застаріла: враг- ворог, град- місто.

26. Нові слова, що виникають в мові, називають неологізмами (від гр. neos- новий і logos- слово).

Неологізми з'являються в мові тоді, коли виникають нові предмети, поняття, нові уявлення про світ.

З часом неологізми стають загальновживаними (телевізор, комп'ютер) або переходять до розряду історизмів (перебудова, соціалізм).

27. Фразеологія (від гр.phrasis- вираз, зворот і logos-слово, вчення) - сукупність усталених зворотів певної мови, а також розділ науки про мову, що вивчає стійкі словосполучення-

фразеологізми, їх ознаки, поділ на групи, утворення і походження.

Фразеологізми (фразеологічні звороти) використовуються для називання окремих предметів, явищ, властивостей та дій.

Лексичне значення має фразеологізм в цілому, напр., спіймати облизня - "зазнати невдачі", без царя в голові - "нерозумний", заткнути за пояс - "перевершити".

Ці мовні звороти, у яких слова виявляють своє значення тільки зв’язано, називаються фразеологічними одиницями.

Фразеологічні одиниці подібні до слів: і слова, і фразеологізми використовуються як готові мовні одиниці, а не створюються щоразу у процесі мовлення.

Фразеологізми, як і слова, можуть входити до синомічних рядів: дрімати- куняти- клевати носом.

У реченні фразеологізм виступає як один член речення. Напр.,у реченні І довго ти будеш товкти воду в ступі? фразеологізм товкти воду в ступі є присудком.

Фразеологізми мають синоніми і антоніми - інші фразеологізми, напр.: не приший кобилі хвіст - потрібний як п'яте колесо до воза.

Фразеологізми використовуються як в мові, так і в художніх творах.