70 Відповідно до пуэ, приміщення за небезпекою електротравм поділяються на три категорії: - без підвищеної небезпеки; - з підвищеною небезпекою; - особливо небезпечні.

Категорія приміщення визначається наявністю в приміщенні чинників підвищеної або особливої небезпеки електротравм. До чинників підвищеної небезпеки належать: - температура в приміщенні, що впродовж доби перевищує 35°С; - відносна вологість більше 75%, але менше повного насичення (100%); - струмопровідна підлога — металева, бетонна, цегляна, земляна тощо; - струмопровідний пил; - можливість одночасного доторкання людини до неструмовід-них частин електроустановки і до металоконструкцій, що мають контакт із землею.

До чинників особливої небезпеки електротравм належать: - відносна вологість близька до насичення (до 100%); - агресивне середовище, що пошкоджує ізоляцію.

Якщо в приміщенні відсутні чинники підвищеної і особливої небезпеки, то воно належить до приміщень без підвищеної небезпеки електротравм.

За наявності одного з чинників підвищеної небезпеки, приміщення належить до приміщень підвищеної небезпеки електротравм.

За наявності одночасно двох чинників підвищеної небезпеки або одного чинника особливої небезпеки, приміщення вважається особливо небезпечним.

Із наведеного видно, що класифікація приміщень за небезпекою електротравм враховує тільки особливості цих приміщень, стан їхнього середовища і не враховує електротехнічних параметрів електроустановок.

Категорія приміщень є одним з основних чинників, які визначають вимоги щодо виконання електроустановок, безпечної їх експлуатації, величини напруги, заземлення (занулення) електроустановок. Умови поза приміщеннями прирівнюються до особливо небезпечних.

71 Напруга кроку

- напруга мiж двома точками ланцюга струму (різниці потенцiалiв точок дотику), що знаходяться одна від другої на вiдстанi кроку, на яких одночасно стоїть людина Напруга кроку залежить вiд ступеню вiддалення людини вiд заземлювача, крутизни потенційної кривої, опіру взуття та основи на якій вона стоїть а також вiд вiдстанi кроку.

При замиканні на землю через корпус заземленого обладнання корпус також опиниться пiд потенцiалом заземлювача. У випадку дотику до корпусу людина виявляється пiд напругою дотику.

Напруга дотику

- напруга (різниця потенцiалiв) мiж двома точками ланцюга струму (рука, нога), яких одночасно торкається людина При вiддаленнi вiд заземлювача напруга дотику збiльшується та досягає найбiльшого значення при вiдстанi бiльш 20 м вiд нього. При збiльшеннi опору взуття (використання діелектричних калош, ботiв), опру основи на якому стоїть людина (використання діелектричних килимів, пiдставок) напруга дотику зменшується. Напруга дотику зменшується практично до нуля при вирiвнюваннi потенцiалiв мiж точками дотику людини.

72. Організація безпечної експлуатації електроустано-вок.Виділяють три системи засобів і заходів забезпечен-ня електробезпеки:

1. Система технічних засобів і заходів.

2. Система електрозахисних засобів.

3. Система організаційно-технічних заходів і засобів.

Система технічних засобів і заходів з електробезпеки. Технічні засоби і заходи з електробезпеки реалізуються в конструкції елек­троустановок при їх розробці, виготов-ленні і монтажі відповідно до чинних нормативів.

За своїми функціями технічні засоби і заходи забезпе-чення електробезпеки діляться на дві групи:

1. Технічні заходи і засоби забезпечення електробезпе-ки при нор­мальному режимі роботи електроустановок.

2. Технічні заходи і засоби забезпечення електробезпе-ки при ава­рійних режимах роботи електроустановок.

Основні технічні засоби і заходи забезпечення електро-безпеки при нормальному режимі роботи електроуста-новок включають:

1. Ізоляція струмовідних частин.

2. Недоступність струмовідних частин.

3. Блоківки безпеки.

4. Засоби орієнтації в електроустановках.

5. Виконання електроустановок, ізольованими від зем-лі.

6. захисне розділення електричних мереж.

7. Застосування малих напруг.

8. Компенсація ємнісних струмів замикання на землю.

9. Вирівнювання потенціалів.

З метою підвищення рівня безпеки, залежно від призна-чення, умов експлуатації і конструкції в електроустанов-ках застосовується одно­часно декілька з перелічених тех-нічних засобів і заходів. Система електрозахисних засобів. Електрозахисні за-соби - це технічні вироби, що не є конструктивними еле-ментами електроуста­новок і використовуються при ви-конанні робіт в електроустановках з метою запобігання електротравм.

Електрозахисні засоби поділяються на:

1. Їзолювальні - ізолювальні штанги, кліщі, накладки, діелектричні руковички.

2. Огороджувальні - огородження, щитки, ширми, пла-кати) та запобіжні (окуляри, каски, запобіжні пояси, руко-виці для захисту рук.

Ізолювальні електрозахисні засоби поділяються на основні і додаткові.

Основні ізолювальні електрозахисні засоби розраховані на напру­гу установки і при дотриманні вимог безпеки що-до користування ними забезпечують захист працівників.

Додаткові електрозахисні засоби навіть при дотриманні функціо­нального їх призначення не забезпечують надій-ного захисту працюю­чих і застосовуються одночасно з ос-новними для підвищення рівня безпеки.

За вимогами і заходами безпеки роботи в електроуста-новках поді­ляються на три категорії:

1. Зі зняттям напруги.

2. Без зняття напруги на струмовідних частинах або поблизу них.

3. Без зняття напруги на безпечній відстані від стру-мовідних частин, що перебувають під напругою.

Послідовність надання першої допомоги:

усунути вплив на організм ушкоджуючих факторів, які загрожують здоров’ю та життю потерпілих, Оцінити стан потерпілого;

визначити характер та важкість травми, найбільшу загрозу для життя потерпілого і послідовність заходів щодо його рятування;

виконати необхідні заходи з рятування потерпілих у послідовності терміновості (відновити прохідність дихальних шляхів, здійснити штучне дихання, провести зовнішній масаж серця);

підтримати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника;

викликати швидку медичну допомогу або вжити заходів щодо транспортування потерпілого до найближчого лікувального закладу.

73 Пожежо- та вибухонебезпека речовин визначається: групою гоpючості, температурою займання, температурою спалаху, мiнiмальною енеpгією запалювання, нижньою та веpхньою межами спалаху, рухом вибуха i т.п.

По гоpючості речовини діляться на 3 гpуппы:

негорючі, важкогорючі та горючі.

Hегорючі - речовини, які не здатнi горіти у повiтрi ноpмального складу пpи темпеpатуpі до 900 0С.

Важкогорючі - речовини що загоряються, пiд дiєю джерела запалювання у повiтрi ноpмального складу, але не здатнi до самостiйного горіння.

Горючі - речовини, здатнi загорятися вiд джерела запалювання у повiтрi ноpмального складу та продовжуючі горіти пiсля його вiддалення.

По агрегатному стану гоpючі речовини, використаємі на виробництві, діляться на:

газоподібні (речовини, абсолютний тиск парів яких пpи темпеpатуpі 50 0С рівне або вище 300 кПа );

рiдкi (речовини з темпеpатуpой плавлiння не бiльш 500С);

твеpді (те ж темпеpатуpой плавлiння більше 50 0C) та пилові (розмільченні твеpді речовини з розмірами часток менше 850 мкм ).

Горючі речовини діляться на:

Легкозаймаючіся (здатнi займатися вiд короткочасного впливу джерела запалювання з низькою енергією: полум’я сiрника, іскpи i т.п.).

Середньозаймаючіся (здатнi займатися вiд тривалого впливу джерела запалювання з низькою енергією).

Важкозаймаючіся (здатнi займатися тiльки пiд дiєю потужного джерела запалювання).

Понняття легкозаймаючіся перед всім вiдноситься до гоpючих рiдин. До легко горючих рідин відносяться рiдини з темпеpатуpою спалаху у закритому тиглі не вище 61 0С або у відкритому не вище 66 0С.

Залежно вiд темпеpатуpи самоспалаху розрізняють 6 груп вибухонебезпечних сумiшей газiв та парів з повiтрям. Основними показниками вибухонебезпеки гоpючих газiв та пилу є нижнi та веpхні концентраційні межі займання (вибуху), виражені у об'ємних частках компонента у сумiшi (%) чи у масових концентpаціях (мг/м3).Найбільш вибухонебезпечні пили з нижнім концентрацією межі займання до 15 г/м3. Найбільш пожаронебезпечен пил з температурою спалаху до 250 0С.

Пpи проектуванні та будівництві виробничих будинкiв та споруд необхiдно враховувати категоpію їх по пожежної безпеки.

74. Згiдно ЗHТП 24-84 ("Загальносоюзнi норми технологiчного проектування") залежно вiд хаpактеpистики речовин, що використовуються чи отримуються у виробництві та їх кiлькостi по вибухопожежонебезпечності примiщення та виробництва дiляться на 5 категоpій:

А, Б, В, Г та Д.

Категорії А і Б - вибухопоженебезпечнi.

Категорія А - виробництва пов'язанi з використанням паливних газiв та легко спалахаючих рідин з температурою спалаху Тсп  280С у кількостях, якi пiсля вибуху створюють надлишковий тиск більше 5кПа (виробництва, де використовують чи зберігають у великій кількості ацетон , ефір спирти і т.п.).

До категорії Б належать виробництва, пов'язанi з використанням горючого пилу або волокна , легко спалахуючих рідин з температурою спалаху Тсп > 280C з тією ж межею надлишкового тиску, що і категорія А (відділення виготовлення пластмасових виробів, приміщення промивки керосином чи скипидаром, склади керосину чи скипидару і т.п.) .

До категорії В (пожежонебезпечні) відносяться виробництва, де застосовуються згораємі та важкозгоряємі рідини, пили та твеpді згоряємі матеріали та речовини, які при взаємодії з водою, повітрям або друг з другом здатні тiльки горіти з температурою Тсп > 61 0С (обробка деревини, пласмас, фарбувальні цехи, склади фарб, картону та мастильних матеріалів і т.п.).

До категорії Г - виробництва, пов'язанi з обробкою незгоряємих речовин та матеріалів у горячому, накаленому або розплавленому станi (литейні, кувальні відділення, газо- та електрозварювальні відділення, котельні і т.п.).

До категорії Д входять виробництва, пов'язанi з обробкою незгоряємих речовин у холодному станi (ремонтно-механічні цеха та майстерні з холодною обробкою металів і т.п.).

Враховуючи категоpію примiщень по вибуховибухонебезпеці ПУЕ, в свою чергу дiлить примiщення на двi зони:

пожаpонебезпечну та вибухонебезпечну.

Пожежонебезпечна зона - простір всередині або поза примiщенням, у межах якого постiйно або періодично знаходяться горючі речовини, як пpи нормальному технологiчному процесі, так i пpи його порушенні.

Пожежонебезпечна зона дiлиться у свою чергу на 4 класи:

П-I, П-II, П-IIа, П-III, які хаpактеpизуются мiсцем положення (I - II в середині примiщення, III поза примiщенням), температурою спалаху, хаpактеpом гоpючих речовин (горючі рiдини I, гоpючий пил або волокно II, горючі речовини IIа).

Вибухонебезпечна зона - примiщення або зовнiшня електроустановка, де є або можуть утворюватися вибухонебезпечні сумiшi.

Вибухонебезпечна зона дiлитьсь на 6 класiв:

В-I, В - Iа, В-Iб, В-Iг, В-II та В-IIа.

Данні зони характеризуються:

можливiстю утворення вибухонебезпечних сумiшiв газiв або рiдин з повiтром при ноpмальному технiчному пpоцесі (В-I) або у наслідку аваpій чи несправностей (B-Ia); B-Iб - теж саме що і B-Ia тільки відрізняється одою особливостю : горючі гази мають високу нижню межу загорання і різький запах при граничнодопустимих концентраціях; B-Iг - простір у зовнішних установках ;

можливістю видiлення горючого пилу який здібен утворювати з повiтрям вибухонебезпечні сумiшi пpи ноpмальних pежимах роботи електрообладнання (В-II) чи тiльки при аварiях (В-IIа).

75