Складові елементи нормотворчої техніки
Для забезпечення правильного використання юридичної техніки у правотворчості необхідні певні засоби, що дозволяють уникати певних прогалин у законодавстві. Досягнення мети створення гармонійної системи нормативних правових актів забезпечується додержанням як нормативів мови, вимог формально-логічного методу, так і певних принципів, на яких будуються система законодавства і нормотворча (правотворча) діяльність і які в нормотворчій техніці трансформуються в низку відповідних правил і прийомів.
Складовими елементами юридичної техніки є:
юридична термінологія - система юридичних термінів, тобто словесних позначень понять, що використовуються при викладі змісту закону, іншого нормативного акта;
юридичні конструкції - це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів, їх типовими схемами, моделями, в які втілюється «юридичний матеріал»;
нормативна побудова - це використання мовних, логічних та техніко-юридичних засобів, за допомогою яких формулюються норми-приписи, застосовуються терміни, юридичні символи, правові презумпції, фікції тощо;
форми нормативного акта - прийоми і правила, що стосуються способів викладу змісту нормативно-правових актів, формулювання заголовних назв статей і частин їх текстів, юридичного стилю документів, а також їх юридичної мови.
Розглянемо ці прийоми більш детальніше.
Юридична термінологія є сукупністю термінів, яка виражає систему правових понять і призначена забезпечувати потреби спілкування у сфері юридичної науки і практики. Вона формується під впливом зовнішніх і внутрішньомовних факторів. У процесі еволюції юридична термінологія збагачується новими термінами і поняттями, постійно поглиблюється та вдосконалюється її усталений понятійний апарат і словесне вираження. Кожному історичному періоду відповідає своя система понять і термінів, адекватно віддзеркалюючи певний етап розвитку державно-правових явищ та їх осмислення, а також продуктивні на той час моделі й способи термінотворення. На формування юридичної термінології у кожній мові впливали також міжнародні й, відповідно, міжмовні зв'язки. Запозичення і мовна інтерференція (взаємодія мовних систем при двомовності) - важливі чинники термінотворчого процесу. Поширення сфери правового регулювання, поява нових галузей права на стику наук спричиняють активне творення термінології за рахунок залучення термінів суміжних сфер. Юридичній термінології, як і будь-якій історично сформованій термінологічній системі, притаманні як загальнолюдські, так і національно-специфічні мовні закономірності. Вона припускає так звану термінологічну уніфікацію, складовими частинами якої є:
однозначність - уживання терміна в даному законі в тому самому значенні;
загальновизнаність - уживання відомих, а не спеціально створених законодавцем, термінів для даного закону;
стабільність - усталеність термінології, а не зміна її з прийняттям кожного нового закону;
доступність - простота і відповідність терміна змісту норм права;
визначеність і чіткість у викладі нормативно-правового матеріалу, які виключають різне розуміння думки законодавця.
Розрізняють три види термінів у текстах законів: 1) загальновживані - терміни в загальноприйнятому значенні (наприклад, будинок, документ, будівля, природа, довкілля та ін.);
2) спеціально-технічні - терміни, що мають значення у галузі спеціальних знань - техніки, медицини, економіки, соціології, біології (наприклад, депозит, безробітний, страйк);
3) спеціально-юридичні - терміни, що мають особливе юридичне значення, яким виражається своєрідність того чи іншого правового поняття (наприклад, застава, володіння, переведення боргу, колективний договір).
Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позначенні в нормативному тексті певного поняття послідовно вживався один і той же термін, а при позначенні різних, таких, що не збігаються між собою, понять використовувалися різні терміни. Прийняті закони повинні термінологічно стикуватися між собою і містити бездоганні дефініції, єдині, наскрізні для всієї галузі законодавства. Структура усіх галузей права повинна мати «модельні» терміни і визначення, що виражають найзагальніші і водночас найістотніші ознаки предмета або явища. Поняття можуть набувати подальшого розвитку в галузевих нормативних актах, однак уточнене визначення всеодно має спиратися на основну (базову) дефініцію. Неточність у застосуванні терміна може спричинити неправильне розуміння правової норми. [9]
Юридичні конструкції - це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою діяльністю, перевірені практикою типові схеми правовідносин. Особливі юридичні конструкції дозволяють включати в дію (залежно від обставин) різні юридичні норми. Відпрацьованість конструкцій є показником досконалості законодавства. Типовими юридичними конструкціями є «кримінальна недоторканність», «необхідна оборона», «суб'єктивні права», «юридична відповідальність» та інші. Юридичні конструкції можна розглянути на такому прикладі: «Громадянин К., який перебігав вулицю, був збитий автомашиною і зазнав важкої травми».
У цьому випадку мають застосування наступні юридичні конструкції:
«Соціальне забезпечення» (громадянин К. одержує від органів соціального забезпечення допомогу по тимчасовій непрацездатності (за наявності умов, передбачених законодавством про соціальне забезпечення) без власних зустрічних дій);
«Договір добровільного страхування» (якщо громадянин К. має договір страхування, Держстрах при зазнанні ним травми виплачує суму страхування; сама ж договірна конструкція передбачає, що, відповідно до умов договору, громадянин періодично вносить внески до страхової установи, а у разі нещасного випадку одержує обумовлену в договорі суму);
«Юридична відповідальність заподіювача шкоди» (громадянська майнова відповідальність власника автомашини, що збив громадянина К., полягає у відшкодуванні заподіяної шкоди; специфіка цієї конструкції полягає в тому, що це - особлива юридична відповідальність). [10]
Також норми права повинні відповідати певним вимогам структурної побудови (гіпотеза, диспозиція, санкція), бути узгодженими між собою, конкретними та забезпеченими з боку держави. Це забезпечується використанням нормативної побудови.
В юридичній техніці поряд з важливістю правильного застосування юридичної термінології і юридичних конструкцій не менше значення має форма нормативно-правового акта. Прийоми викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового акта стосуються: 1) способів викладу; 2) формулювання заголовних назв статей і частин тексту; 3) юридичного стилю; 4) юридичної мови. Існують два основних способи викладу юридичних норм у тексті закону:
абстрактний - характеризується тим, що ознаки явищ, незважаючи на їх різноманіття, подаються в узагальненому вигляді, виражаються абстрактними поняттями;
казуїстичний – характеризується урахуванням індивідуальних ознак явищ, їх видів, фактів; перелічуються ті чи інші випадки — казуси.
Абстрактний спосіб (прийом) викладу свідчить про вищий рівень юридичної техніки, однак казуїстичний спосіб дозволяє з більшою визначеністю і чіткістю регулювати суспільні відносини, точно визначати кількість випадків відповідальності тощо. Абстрактний і казуїстичний способи викладу юридичних норм доповнюють один одного у разі їх правильного застосування. [11] Загальні вимоги до форми нормативних актів (формулювання заголовних назв статей і частин тексту, юридичного стилю, юридичної мови) є такими: 1) логічна послідовність і компактність викладу нормативних розпоряджень, що містяться в нормативному акті, відповідність змісту закону його найменуванню; 2) відсутність суперечностей усередині нормативного акта, а також суперечностей з іншими нормативними актами, заповнення прогалин; 3) наявність формальних реквізитів у нормативних актах: найменування акта, органу, що його видав, місця видання, дати видання, підписів посадових осіб; порядкового номера; 4) наявність встановленої структури нормативного акта: глав, розділів і частин - у великих законах, статей - у всіх законах, пунктів - у підзаконних актах, заголовків у кожній статті - в законах, переважно в кодексах, а також можливість преамбул в окремих законах, додатків - у підзаконних нормативних актах; 5) стислість викладу і разом з тим ясність, логічність, граматична правильність мови нормативного акта - без художних засобів і декларативних положень: метафор, епітетів, порівнянь, абревіатур, ненормативних слів і словосполучень та ін. 6) наказовий стиль викладу тексту в документі.
Відступ від цих вимог призводить до юридичних помилок: прогалин у нормативному акті, суперечностей між його статтями, нечітких формулювань, стилістичних погрішностей, які знижують якість акта, ускладнюють його усвідомлення і тлумачення та реалізацію в конкретних відносинах.