389 Феодальні війни та княжі зїзди Руських князів

Київська Русь - ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом IX-XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлен­ня Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії - бояри. У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління історики називають «колективним сюзеренітетом». Отже, розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що випливала з військової організації, - до цивільних форм правління та від посилення централізму - до децентралізації. Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентантом країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. У його руках було зосереджено всю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну - церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апарату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету і складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молодшої («отроки», «діти боярські», «пасинки») дружин. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші - частину військової здобичі або плат

390 Спроби консолідації Київської держави : правління Володимира Мономаха та Мстислава Володимировича

(1053-1125) З іменем Володимира Мономаха пов'язаний останній період державної єдності і могутності Київської Русі. Володимир, який народився за рік до смерті свого діда Ярослава Мудрого, був сином Всеволода і Марії, дочки візантійського імператора Константина IX Мономаха. Прізвисько діда по материнській лінії міцно пов'язувалося з іменем Володимира Всеволодовича, який з гордістю носив його. Раніше від візантійської цесарівни (Анни, дружини князя Володимира Святославича) на Русі були народжені тільки Борис і Гліб, убиті Святополком і віднесені до лику святих за князювання Ярослава Мудрого. Шлюб Всеволода і Марії був щасливим. Сам Всеволод, людина розважлива і високоосвічена, знав п'ять іноземних мов і, подібно до свого батька, любив книжну премудрість. Дитячі роки Володимира, старшої дитини цього подружжя, пройшли в розташованому неподалік від Києва Переяславі, де в період правління Ізяслава княжив Всеволод, який у 1078 р. посів київський трон. На цей час Володимиру виповнилося 25 років. Дружиною його стала Гіта, дочка останнього короля Англії англо-саксонського походження Гаральда II, який загинув у 1066 р. у битві при Гастингсі. Осиротіла дівчина знайшла притулок у Данії, при дворі одруженого з Єлизаветою Ярославною короля Свена. Єлизавета, яка доводилася Володимиру тіткою, зісватала Гіту за свого племінника. З дітей Володимира і Гіти до зрілого віку дожили одинадцятеро.Свою політичну діяльність Володимир Мономах починав у віддаленій Ростово-Суздальській землі. В цій глушині уже існували міста, закладені слов'янськими колоністами. Призначення Владимира диктувалося тим, що, крім Переяславського князівства, його батько за заповітом Ярослава Мудрого одержав в управління цей віддалений край, який вимагав пильної уваги через слабке освоєння.

Мстислав I (Великий) Володимирович (у св. хрещені - Федір) (1 червня 1076 — † 14 квітня 1132), Святий, Великий князь Київський, син Володимира II Мономаха та Ґіти — дочки англійського короля Гарольда ІI, останній князь, що утримував єдність Київської держави. За життя батька посідав новгородський та переяславський княжі столи, співправив з батьком у Києві. 1096 розбив війська чернігівського князя Олега Святославича і примусив його взяти участь у Любецькому з'їзді 1097. Брав участь у воєнних походах на половців 1093, 1107 і 1111. Здійснив два успішні походи на естів 1113 і 1116. Після смерті батька (1125) посів київський стіл і продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів. 1130 повернув під вплив Києва Полоцьк, посадивши на полоцький стіл свого сина Ізяслава. 1130 воював з литовцями. Розгромив половців і загнав їх за Волгу та Яїк. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя з західноєвропейськими королівськими дворами. Помер 14 (за іншими даними 15 квітня) 1132 року. Похований у збудованому ним Федорівському монастирі у Києві. Після його смерті Київська держава остаточно розпалася на окремі політично незалежні князівства.