2.,3 Філософія як наука

Все iснуюче в фiлософiї означається загальним поняттям БУТТЯ. Теорiя буття, або вчення про буття в фiлософiї отримала назву онтологiя / з грецького онто - суще, логос - вчення /. Узагальнене розумiння оточуючої дiйсностi по сутi i є онтологiя. Онтологiя - це iнтегроване осмислен-ня природи, людини, духовностi, Бога, суспiльства у їх суперечливiй єдностi. Онтологiя кожного iсторичного перiоду розвитку фiлософiї спирається на культурнi та науковi досягнення певної епохи.

У зв'язку з тiсною взаємодiєю фiлософiї та природничої науки в планi ро-зумiння сутностi буття на розвиток онтологiї великий вплив мали природо-дослiдницькi теорiї та їх творцi. Досягнення в рiзних галузях знань вiдразу ж пiдхоплювались фiлософами для вдосконалення та розвитку загальної картини свiту, розкриття сутностi людини та сутностi людської духовностi. Розумiння сутностi об'єктивної реальностi це, так би мовити, перша сходинка фiлософського пiзнання(можливо, буде точнiше сказати - філософської орiєнтацiї).

Фiлософiя осмислює об'эктивну реальнiсть не саму по собi, а у вiдношеннi "людина - оточуючий свiт". Аспектiв цього вiдношення багато, майже всi вони свiтоглядового характеру. Ведучим в даному випадку ми називаємо свiтоглядове вiдношення. Адже для того, щоб визначитись в свiтi, його треба пiзнати i знати. Процес пiзнання, закони пiзнання, проблема iстини - результат пiзнання, проблема можливостi застосування знань на практицi в фiлософiї оформились в достатньо струнку теорiю пiзнання, котра отримала назву гносеологiя (вiд грецького гносио - знаю). Гносеологiя розвивалась в тiсному зв'яку з вченням про буття. Особливо тiсний зв'язок гносеологiї з психологiєю.

Найближче до людських iнтересiв, iдеалiв та прагнень знаходяться два iншi роздiли фiлософiї.

Теоретично осмисленням людських цiнностей займаеться аксиологiя /вiд грецького аксио - цiнний /. В аксиологii дослiджуеться найбiльш повно саме людське в людинi, а оточуючий свiт - головним чином з точки зору його значення для розвитку в людинi саме людських /можна сказати специфiчно людських/ особливостей. Цiнностi, як ранiше вже йшлося - одна з складових свiдомостi, свiтогляду. Тому без дослiдження цiнностей, без розумiння їх значення в структурi духовностi розкрити сутнiсть людини практично не можливо. Тим паче неможливо зрозумiти специфiку свiтогляду, як фактору, що визначае людську поведiнку в межах суб’ективного в людинi.

Узагальнення людськоi практики, теоретичне осмислення людськоi дiяльностi здiйснюеться в такому роздiлi фiлософiї, який отримав назву праксиологiя / пракси - дiяльнiсть /.

Особливiсть чотирьох частин фiлософiї в тому, що це не обособленi роздiли науки, а скорiше аспекти людського свiтогляду. Одна i та ж свiтоглядова проблема може розглядатись в онтологiчному, гнесеологiчному, аксиологiчному й праксиологiчному аспектах.

Приклад. Фiлософiя вивчае людину як феномен, тобто дослiджуе проблему:

• що таке людина - онтологiчний аспект

• дослiдження людського життя як цiнностi - аксиологiчний аспект

• дослiдження людських можливостей пiзнання - це вже гнесеологiчний аспект вивчення людини

• науковий аналiз людськоi дiяльностї - праксиологiчний аспект свiтоглядового осягнення людськоi сутності

В iсторiї фiлософської культури склалось так, що складовi частини цiєї науки з рiзнним ступенем iнтенсивностi розвивались в рiзний час. Просвiтницька епоха з її колосальними природодослiдницькими вiдкриттями активно сприяе розвитку онтологiї та гносеологiї. Праксиологiя виходить на перший план в перiод с революцiйних потрясiнь дев'ятнадцятого та двадцятого столiть. Друга половина ХХ ст. в Європi знаменується розвитком аксиологiчного напрямку в фiлософiї. Та, розглядаючи фiлософiю як едине цiле, слiд зазначити, що це наука, яка теоретично обгрунтовує свiтогляд. Тому в будь-яку епоху поминути розгляд всiх чотирьох роздiлiв практично неможливо. В тому чи iншому аспектi люба фiлософська система торкаеться всiх складових фiлософiї як цiлiсної науки.

Є й iншi способи визначати складовi фiлософiї, членувати її. Фiлософська думка обрала своїм орієнтиром вiльнi, критичнi, керованi розумом роздуми про свiт та людину з одного боку, а про людську свiдомiсть та духовнiсть з iншого. Це мало певнi наслiдки для класифiкацiї самої фiлософiї.

Для розумiння сутностi фiлософiї, окрiм знання її внутрiшньої структури, певне значення має i розумiння структури самої фiлософської культури, фiлософської науки як складової частини суспiльної свiдомостi. Довгий час в iсторiї фiлософської культури Європи iснував подiл на матерiалiстичне та iдеалiстичне фiлософствування. Матерiалiстична концепцiя пiдтримувалась природодослiдниками, iдеалiстична - тогочасними суспiльниками та частково i опосередковано церквою. Звiдки взявся цей подiл? Справа в тому, що онтологiчна проблема - походження свiту i людини була сформульована як загальнофiлософська: "Що первинне: матерiя чи свiдомiсть, природа чи дух?" Для розумiння сутностi природи та сутностi людської свiдомостi це дiйсно важливе питання. Особливо гострого характеру проблема спiввiдношення матерiї i духу набирає в добу просвiтництва i Нового часу. Йде своєрiдне змагання природодослiдницького свiторозумiння з свiторозумiнням, яке вiдстоювали гуманiтарiї того часу, якi взяли собi в спiльники теологiю, хоча нiколи з нею не зливались. В марксистській фiлософiї подiл на матерiалiзм та iдеалiзм догматизувався. Звiдси вся фiлософська мудрiсть минулого i сучасного розглядалась пiд кутом зору подiлу на ма-терiалiзм та iдеалiзм. Матерiалiзм розглядався як наукова фiлософiя, iдеалiзм як антинаукова. А вiдтак фiлософськi теорiї, якi й не претендували на новi онтологiчнi розробки в галузi природи, космосу обов'язково квалiфiкувались як матерiалiстичнi, або iдеалiстичнi. Лише з позицiй матерiалiзму визначався і рiвень науковостi фiлософiї.оціальних

Та в iсторiї фiлософiї багато, навiть бiльшiсть фiлософiв, не визнавали й не визнають питання спiввiдношення матерiї та свiдомостi головним для всiєї фiлософської науки. В свiй час I. Кант сформулював три основнi питання, на якi мусить вiдповiсти фiлософiя: "Що я можу знати?", "Що я повинен робити?", "На що я можу надiятись ?". Заперечувати нiмецькому фiлософу немає пiдстав. Питання, якi вiн поставив, є дiйсно важливими фiлософськими проблемами, та справа в тому, що не лише цi проблеми вирiшує фiлософiя. Видатний французький фiлософ ХХ ст. А. Камю основне питання фiлософiї сформулював так: " Вирiшити, чи варте життя працi, бути прожитим, чи воно не варте цього, - це означає вiдповiсти на основне питання фiлософiї" . На користь такого способу постановки основного питання фiлософiї орiєнтує аксиологiя. Як бачимо, якоїсь чiткої єдиної орiєнтацiї в основному питаннi фiлософiї рiзнi фiлософськi школи не мають. Та якi б питання не розглядались i не вирiшувались представником того чи iншого фiлософського напрямку, нiхто в iсторiї фiлософської культури ще не поминув людини та її вiдношення до себе й до оточуючої реальностi.

На сьогоднiшньому рiвнi розвитку фiлософської культури не варто було б шукати й видiляти одного - єдиного основного питання фiлософiї, однієї проблеми, котра могла б охопити собою в теоретичному планi все поле людського свiтогляду. Мало ймовiрно, щоб така проблема виникла й оформилась в найближчiй iсторичнiй перспективi розвитку фiлософської культури. В соцiально-полiтичному розвитку суспiльства може скластись ситуацiя, за якої на перший план вийде конкретна фiлософська проблема. Скажiмо, проблема життя i смертi в людськiй духовностi надзвичайно актуалiзується в перiод другої свiтової вiйни. В фiлософiї А.Камю i вiдобразилась мудрiсть епохи. Але проходить час i змiнюються фiлософськi акценти свiтогляду, змiнюється й iєрархiчна структура основної фiлософської проблематики. Та змiна актуальностi зовсiм не означає появи принципово нових фiлософських питань чи вихiд в тираж iнших. Фiлософськi проблеми з розряду вiчних. Кожен етап розвитку фiлософської культури лише ставить та розглядає їх у вiдповiдностi з особ-ливостями суспiльно iсторичної дiйсностi.

Стосовно основної фiлософської проблематики слiд зауважити, що кожен роздiл фiлософiї розглядає важливi свiтоглядовi проблеми. Онтологiя, розкриваючи сутнiсть буття, як мiнiмум, повинна дати вiдповiдь на питання:"Що таке реальний свiт природи?", “Що таке людина?", "Що таке людська духовнiсть?", " Що таке Бог?". Якщо в процесi фiлософського дослiдження вдається розкрити суть цих питань /по сутi свiтоглядових проблем/, то формується певна картина свiту, розкривається сутнiсть буття. Тобто, мова йде про свiторозумiння, науково-iнформацiйну сторону /базу/ свiтогляду.

Фiлософiя як наука розглядає комплекс проблем, без освоєння яких сформувати теоретичний рiвень свiтогляду просто неможливо. Намагання звести всю фiлософську проблематику до одного, єдиного, навiть найважливiшого питання, обов'язково звузить, а звiдси певним чином обкарнає /критинiзує/ фiлософську науку.

В данiй темi ми вже розглянули об'єкт i предмет фiлософського дослiдження, розглянули складовi частини фiлософiї як науки, з'ясували проблематику, якою займається фiлософiя. Для остаточного визначення фiлософiї як науки нам ще треба зрозумiти способи та принципи побудови фiлософської теорiї.