Розділ 2. Іван Богун – один з соратників б.Хмельницького

Одним з найвидатніших військових діячів українського народу періоду боротьби проти шляхетської Польщі був козацький лицар, кальницький полковник Іван Богун - безмежної відваги воїн, талановитий полководець, блискучий майстер польових боїв і захисту міст, які він перетворював на неприступні фортеці. Іван Богун був одним із найвідоміших козацьких полководців в Україні середини XVII ст., слава про якого гучно лунала не лише на українських землях, а й за їх межами. Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела неодинаковою мірою зафіксували різні етапи життя цього славетного козацького ватажка.

У джерелах, історичних романах і спогадах про козаччину, козацьке військо і видатних осіб козацької доби постійно зустрічаються тільки згадки про Івана Богуна, хоча жодному іншому діячеві ранньої Гетьманщини, крім нього, не вдавалося утримувати полковницький пірнач протягом 15 років і отримати стільки блискучих перемог під час Визвольної війни. Він без усякого сумніву уклав кілька своїх цеглин в історію боротьби українського народу проти нападів турків, татар і польського поневолення. Благородний шляхтич і відважний лицар-козак, він став легендою ще за життя. Польський історик середини XVIIст. В. Коховський писав про І. Богуна - "сміливий, розумний ... надзвичайно популярний, вміє, як ніхто інший, вдало діяти; сильний і хитрий, як лис; людина відважна і завзята".¹⁷ Полковника Івана Богуна шанували і союзники і навіть його вороги. «Татари називали його «демір адам» (залізна людина), ніби за звичку завжди носити під одежею тонкий сталевий панцир, який не брали кулі. Він взагалі здавався невразливим і серед татар про нього розповідали багато байок, різних вигадок і страшних пригод».¹⁸ Навіть польський історик зазначав, що «... з 80-ти діячів часів Хмельницького Іван Богун — найпрекрасніший. Він поєднував у собі розум, незалежність характеру, не заплямував себе жорстокістю, відзначався високою моральністю і вірністю ідеалам...»¹⁹ Для цього козака передусім була ненька Україна! Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела скупо зафіксували різні етапи життя цього видатного козацького ватажка і стратега козацької доби.

Наші знання, на жаль, про Івана Богуна до цього часу досить обмежені, тому що літописці залишили поза увагою його життя. Достеменно нам невідомо, коли і де він народився, скільки років прожив і в якому віці був страчений. Не маємо також відомостей про його родину, крім того, що батько належав до шляхти і жив поблизу с. Олекшичів. Відомий український історик Гетьманщини В. Липинський писав, що у документах 20-х років XVII ст. згадується про шляхтича Федіра Богуна, який міг бути батьком Івана. Точки зору, що І. Богун "виходець з дрібної української шляхти" дотримуються і сучасні українські історики М. Котляр і С. Кульчицький.

Про його молодість нічого не відомо. Мабуть, як і інші сини шляхти, навчався в Могилянській академії в Києві; з молодих літ вправлявся у військовій справі, бо часи були тяжкі.

Мало відомостей і про ранній період його життя: лише можна припускати, що молоді роки Іван провів у Дикому полі. Сюди часто навідувались запорожці в пошуках здобичі. Богун міг бути одним із тих, хто ще за часів Остряниці6 поселився в Чугуєві. Деякі історики писали, що Богун брав участь у козацькому повстанні 1637- 1638 рр.

Перші ж найвірогідніші дані про ратні справи І. Богуна пов'язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637-1642 рр. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма, Іван Богун, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через р. Сіверський Донець.

Відомо, що Іван Богун брав участь у козацько-селянських повстаннях 1637-1638 рр. проти польської шляхти. Після поразки повстання Іван Богун знаходить собі притулок у межах Російської держави. У народній пісні розповідається, що він разом з Богданом Хмельницьким розпочинає боротьбу за визволення українського народу з-під польсько-шляхетського гніту. У ході визвольної війни виявилися його організаторський талант, мужність і відвага, надзвичайна воєнна винахідливість.

Таким чином, протягом 40-х років XVII ст. Богун вів звичне для запорозького спочатку, а потім і реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти турків і кримських татар та обороняв українські землі від набігів останніх. Наведемо деякі рядки народної пісні про ці епізоди воєнної біографії І.Богуна:

Ой з-за гори чорна хмара, мов хвиля, іде.

То ж не хмара - запорожців Богуня веде.

Доганяли вражих турків коло трьох могил,

- Уже по тих яниченьках та пугач завив.

Серед ночі в Дикім полі рушниці ревіли,

А в Очакові туркені та від страху мліли.

Ой в середу ізвечора турків обступали,

А в п'ятницю до полудня всіх упень рубали.

Ой наточив Іван Богун невірам вина,

- Та було ж їх сорок тисяч, а тепер нема.

В цих словах ми бачимо відгомін тих далеких часів і камертон народної пам'яті доніс спомин про носія колись грізного імені. І. Богун, як свідчать український письменник М. Старицький та історик В.Голобуцький, приймав активну участь у таємних нарадах, які проводив Б. Хмельницький. Наприкінці 1647 р. (можливо у жовтні) пише В. Голобуцький, "відбулася так звана рада у діброві (це зібрання на пасіках) поблизу Чигирина ... де Богдан Хмельницький і його чотири найближчі соратники - Максим Кривоніс, Мартин Пушкар, Іван Богун і Матвій Борохович - обіцяли повернути козацькі права всім тим, хто був позбавлений їх.»²⁰ В одній із пісень є такі слова :

Оттоді-то припало йому (Хмельницькому) з правої руки чотири полковники:

Перший полковниче - Максим Ольшанський,

А другий полковниче - Мартин Полтавський,

Третій полковниче - Іван Богуне,

А четвертий - Матвій Борохович.

Далі, як свідчать джерела, І. Богун бере активну участь в боротьбі проти поляків з перших битв 1648 р. В. Замлинський вказує: "уже ті перші битви (під Жовтими Водами і Корсунем) дарували Богданові на все життя побратимів - Максима Кривоноса, Данила Нечая, Івана Богуна, Івана Ганжу, Михайла Кричевського... З ними були виграні всі наступні битви Визвольної війни."²¹ Ось ще один доказ того, що один (мається на увазі І. Богун) із найвидатніших полковників Хмельницького бере діяльну участь в операціях під Львовом. Згадка про активну роль полковника Богуна у військах Хмельницького, що наступали на Львів, є й у Кушевича. Кушевич називає спеціально «Богуна як речника такої боротьби до кінця: він, мовляв, раз у раз доказував Хмельницькому потребу йти „до Висли”, роспалюючи огонь внутрішньої війни. І се в тім часї здавалося таким не трудним, що для Кушевича се стає доказом незручности Хмельницького в використовуванні своїх побід, коли він не розвалив тоді Польщі до останку. „Всі тоді сподівалися, що Хмельницький пройде в саму середину Польщі, розвалить її й знищить саме імя — але богато було таких що вміли побіждати, але не вміли користати з побіди”» .²² Безперечно одне: Богун з початку 1648 р. виступає активним прихильником Богдана Хмельницького.

Іван Богун зайняв найвищий ранг у полку в період між складанням «Реєстру Війська Запорозького», яке здійснювалось восени 1649 року й початком серпня наступного року. Для України то був дуже складний і тривожний час. Тоді Іван Богун часто-густо перебував поряд з Хмельницьким і мав уже певний вплив не лише на нього, а й деякою мірою визначав політику в країні. Про це, зокрема, йдеться в листі сенатора і київського воєводи Адама Киселя польському королю з приводу переговорів його з Хмельницьким. У ньому зазначалося: «Уже казалось все шло на лад, вдруг в одно мгновенье что-то новое; разные перемены, тяжелые и вредные случайности и вмешательства, которых разум не может предотвратить и постичь. Потому письмо к вам я должен начать с того, что там и высланный ко мне староста черкаський, мой родной брат, застал все в спокойствии; все испортил потом один бунтовщик, какой-то полковник Богун, и моей близости к запорожскому гетману так поме шал, что я едва смог снова ее возобновить».²³

В лютому 1649 р. ми бачимо Івана Богуна вже полковником подільським. Саме з цим прикордонним районом була пов'язана певний час його подальша військова доля. На Поділля Іван Богун прибув за наказом Богдана Хмельницького "для наведення порядку і заспокоєння бідних людей, щоби вже більше крові пролито не було".²⁴ Тон листа, з яким він звертався до всього населення, був досить категоричний: "Наказую, щоб ніхто надалі не смів на Поділля до Кам'янця війська приводити,... що він має намір карати будь-яких порушників кордонів, але все таки вважає, що краще буде, щоб ми в довірі жили, як предки наші, волею Божею". ²⁵

У козацькому реєстрі, укладеному за Зборовським договором 1649р., ім'я Івана Богуна зустрічаємо в полковій сотні Чигиринського полку. За виняткову хоробрість, непримиренність до ворогів і військові здібності Богдан Хмельницький у 1650 р. призначає Івана Богуна полковником Вінницького полку, який повинен був обороняти західні кордони визволеної території України. Полк Богуна мав прийняти на себе один з перших ударів ворога, який наступав, і затримати, таким чином, просування польсько-шляхетських військ по Україні. Це завдання козаки Вінницького полку під проводом Івана Богуна блискуче виконали, незважаючи на те, що ворожі сили набагато переважали їх своєю кількістю.

Вже на початку 1651р. полк Івана Богуна жорстоко відплатив загонам Калиновського за віроломний напад на Україну, за смерть Данила Нечая, що загинув смертю героя в жорсткому бою з польською шляхтою.

Польсько-шляхетське військо вогнем і мечем намагалося придушити визвольну боротьбу українського народу.

Полк козаків на чолі з Іваном Богуном на початку воєнних дій 1651р. перебував у Вінниці, яку збиралася раптовим нападом захопити польська шляхта на чолі з Калиновським. Але Іван Богун, який чекав наступу ворога, вже підготував йому належну зустріч.

Чисельний перевазі польсько-шляхетського війська Іван Богун протиставив воєнну майстерність і хоробрість козаків.

Калиновський, нишком підходячи до Вінниці, зупинився в місті Сутиски. Звідси він висилав проти козаків шляхетську кінноту на чолі з магнатом Лянцкоронським.

28 лютого польсько-шляхетське військо, кероване Калиновським, підійшло до Вінниці, яка навесні 1651. р. була на кордоні з польськими військами. Тут були незначні, порівняно з польсько-шляхетським військом, козацькі сили. Богун вирішив затримати польське військо до приходу допомоги від Богдана Хмельницького. У цей же день відбувся перший бій під Вінницею. Залишивши частину козаків свого полку в місті, Богун з кінним загоном виступив проти ворожих сил - кінних авангардних частин на чолі з Лянцкоронським. При зближенні з козаками польські кіннотники, що розташувались півмісяцем, намагались оточити козаків. Козаки, прорвавши ліве крило, почали поспішно відходити, щоб перейти Буг по кризі і вийти до монастиря, що був на протилежному березі. Польські кіннотники кинулись їм напереріз і вийшли на кригу. Але тут їх чекала загибель. Відступ Богуна був маневром, військовою хитрістю. Іван Богун заманював ворога в пастку: на річці Буг заздалегідь були прорубані ополонки, які вкрилися тонким шаром льоду і були притрушені соломою та снігом.

У результаті цього маневру було знищено багато ворожої кінноти. «Тогдажъ под Винницкимъ монастиремъ, какъ Богунъ на рЂкЂ Богу проломи подЂлалъ и потрусилъ соломою. такъ полское войско, его добиваючое, тамъ нечаянно обломилося и потонуло. Да тогдажъ еще Глухъ полковникъ, идучи на помощъ козакамъ, в’Винницкомъ замкЂ будучимъ, такъ устрашилъ ляховъ въ полЂ, что всЂ утЂкать безъ бою начали, помЂшавшись межъ собою, и одни другихъ вози грабили, а наконецъ обозъ оставили ввесь, подобіемъ ПЂлявецкой войни, на жакъ и разграбленіе козакамъ».²⁶ З великими труднощами вдалося врятуватися самому Лянцкоронському. Тяжко побитий прикладами самопалів, він ледве вибрався з ополонки. Так ганебно для шляхетського війська закінчилася перша спроба захопити Вінницю. Одержавши звістку про поразку цього загону польсько-шляхетського війська, Калиновський поспішив на виручку Лянцкоронському. На другий день надвечір головні сили польсько-шляхетського війська вже оточили Вінницю.

Облога тривала до 11 березня. Козаки і мешканці стійко трималися, мужньо відбиваючи атаки. Богун був у перших рядах захисників.

Іван Богун, враховуючи труднощі в захисті міста невеликим гарнізоном козаків, наказав перейти до монастиря, що був добре підготовлений до оборони, і звідти завдавати ударів ворогові.

Кілька днів польсько-шляхетське військо безуспішно намагалось зломити опір козаків.

Оборона Вінниці багата прикладами виняткового героїзму козаків. Однієї ночі Іван Богун, виїхавши на розвідку, натрапив на загін жовнірів. Незнання пароля ледве не коштувало йому та іншим розвідникам життя. Шляхтичі впізнали полковника і кинулися на нього. «Особлива небезпека загрожувала Богунові, - писав В.Коховський, - його впізнали по блиску кольчуги, яка висвічувала при місячному світлі, і кожен палкий поляк намагався захопити його в полон.²⁷ Відбулася жорстока сутичка. Один ударив Богуна древком прапора по голові, інші схопили його за руки й ноги. Відзначаючись надзвичайною фізичною силою, Богун одним рухом скинув повислих на ньому ворогів, вирвався і, відбиваючись шаблею, погнав коня через річку. Кінь Богуна потрапив в oполонку, його закрутив вир, били уламки льоду, він задубів, але вискочив з води і щасливо доніс вершника до монастиря. Наче сама доля вирвала із рук шляхти здобич - Іван Богун вийшов з цієї сутички неушкодженим. Наступного дня він продовжував хоробро битися із шляхтою, яка штурмувала козацькі укріплення.

Для об'єктивності, так би мовити, наводимо уривок з польського літопису «Краткая история о бунтах Хмельницкого и войне с татарами, шведами и уграми, в царствование Владислава и Казимира, в продолжении двенадцати лет, начиная с 1647 г. »:

«…ПослЂ чего пошелъ Горнецкій съ 12 т. бракованнаго коннаго войска, который разрушалъ на пути взбунтовавшіеся города, никому не давалъ пощады, и мечемъ и огнемъ опустошалъ такъ, что отъ Согребыщъ (Sohrebyszcz), Беашады (Beaszada) и Умани (Chumen) почти вся Браславщина опустЂла ; въ УманЂ же, заставъ множество гультайства, собравшагося на ярмарку, быстро ворвался въ городъ съ войскомъ, и, не давая Козакамъ развернуться, приказалъ всЂхъ рЂзать, не спуская никому; даже женщинъ, тирански рЂзалъ для острастки другимъ городамъ. Хмельницкій, бывъ объ этомъ нев Ђрно ув Ђдомленъ, ибо ему кто-то сказалъ, что такія опустошенія /46/ производитъ своевольная и небольшая толпа Поляковъ, послалъ съ полкомъ Богуна, который, завидЂвъ наше огромное войско, противъ него идущее, возвратился назадъ и заперся въ Монастыришкахъ, а между тЂмъ послалъ къ Хмельницкому, увЂдомляя его обо всемъ. Тогда наши атаковали его въ Монастыришкахъ, но и сами понесли значительный уронъ, ибо Богунъ сильно защищался; однако, когда крЂпкій сдЂлали приступъ и зажгли замокъ, тогда Богунъ усомнился въ своихъ силахъ и какимъ-то чуднымъ образомъ ускользнулъ изъ рукъ нашихъ Поляковъ. На этомъ-то приступЂ самъ Чарнецкій былъ не опасно раненъ въ лице стрЂлою. ЗдЂсь совершился дивный Божій судъ, не допустившій нашимъ взять Богуна; а что еще хуже, когда замокъ горЂлъ, какой-то негодяй закричалъ: „Орда идетъ!“ На этотъ крикъ наши, тотчасъ потерявъ совершенно глаза, опрометью бросились и покинули, уже добытый, замокъ, оставили возы свои и больныхъ на лагерномъ мЂстЂ и за 7 миль убЂжали. Хмельницкій же, медленно, въ нЂсколько дней, прибылъ въ Монастыришки, но уже дЂло было кончено (po harapie) дивился и смЂялся, что наши безъ стыда, сами не зная для чего, ушли».²⁸

Захист Вінниці був організований майстерно: козаки переходили від однієї лінії укріплень до іншої, артилерія завдавала великих втрат ворогові.

Сучасник – польський шляхтич – з сумом говорить про повну безпорадність і безсилля шляхетського війська перед козаками Івана Богуна: «Наші оточили їхні укріплення валами і постійно вартували, але не могли відрізати їх від води; громили обложених пушками та кидали в їх стан бомби, але бомби козаки встигали гасити і по суті ми нічого не могли їм зробити. Між тим військо наше вибилося з сил, тоді як весь час солдати і коней не розсідлували, і самі не залишали зброї».²⁹

Два тижні Вінницький полк героїчно відбивав атаки противника. Саме тут, у боях під Вінницею, І. Богун вперше найбільш масштабно проявив здібності воєначальника. Під час оборони Вінниці у березні 1651 р. і міщани, і шляхта, і все населення міста підтримало свого полковника. Богун одержав блискучу перемогу. Ця битва принесла йому славу і авторитет. Це був початок розквіту його військової кар'єри. За свідченням Самовидця, "серед польського війська прокинулася паніка така, як колись під Пилявцями, що полків не можна було стримати від утечі".

Коли ж до Вінниці підійшли надіслані на допомогу Богуну полки уманського полковника Йосипа Глуха і полтавського - Мартина Пушкаря, польське військо відступило до Кам'-янця-Подільського. Прибуття свіжих сил українського війська під Вінницю івикликало паніку серед польсько-шляхетського війська, яке кинулось тікати, залишевши напризволяще свій обоз. Від остаточного розгрому польсько-шляхетське військо врятувала лише весняна повідь, яка перешкодила козакам далі переслідувати ворогів. Так, безславною втечею польсько-шляхетського війська закінчилася облога вінниці.

Поразка шляхетського війська справила тяжке враження на Польщу. Калиновсьукому та Лянцкоронському дорікали, що з їх вини багато знатних магнатів загинуло під час облоги Вінниці та потонуло в ополонках, що їх прорубали козаки на річці Буг.

Київський воєвода Адам Кисіль, брат якого загинув в боях проти козаків Івана Богуна, щодо поразок шляхти писав: «…У війську нашому справи йдуть погано: Богуна ще не візяли, а щодня гине багатсько людей. Взагалі затіяли цю війну лише для знищення польської шляхти… Ще війна не почалась, а військо вже розстроєно, кращі воїни загинули і поразка з'явиться раніше, ніж ми чекали. Військо наше, як мені сказали, малочислене, підкриплення невідомо де знаходяться, коли вороги помітять це і оточать наші сили, то Господь один знає, які можуть бути наслідки».³⁰

Польсько-шляхетське військо в паніці відступило до Бара, а потім, дізнавшись, що козаки переслідують його, поспішило сховатись в укріпленнях Кам'-янець-Подільського. Церез два дні українське військо обложило місто і розпочало штурм укріплень.

Кам'-янець-Подільський був одним з головних опорних пунктів шляхетського панування на Україні, його особливе стратегічне значення посилювалося тим, що він мав надзвичайно сильні природні укріплення, які доповнювалися штучними спорудами.

Фортецю Кам'-янця-Подільського Богун штурмував зі своїм полком у складі корпусу Д.Лисовця в кінці квітня 1651 р. Під час облоги і штурму цього оплоту панування шляхетської Польщі на Поділлі Іван Богун показав високі зразки відваги і військової майстерності. Спершу бої розгорнулись за оволодіння передмістям. Трьохтисячний загін козаків ударом вибив найману піхоту ворога з так званих руських фільварків і захопив високу гору навпроти укріплень центральної частини міста. На захопленій горі Іван Богун наказав поставити пушки і відкрити безперервний вогонь по укріпленнях міста.

Козаки з величезним завзяттям штурмували місто, переборюючи опір ворога. Облога Кам'-янця-Подільського тривала кілька днів. Найбільш запеклі бої розгорнулися біля воріт міста – Руської брами. Іван Богун був у перших рядах атакуючих, запалюючи козаків особистим прикладом на подвиги. Під час облоги міста козаки виявили надзвичайну хоробрість і прагнення будь-що зломити опір ворога, який заховався за майже неприступними укріпленнями.

Українському війську велику допомогу надавало населення міста. Так, за допомогою одного з жителів міста, який дзвоном дав знати козакам, коли слід починати атаку, Іван Богун організував напад на міську браму. Витримавши цей натиск козаків, перелякане командування польсько-шляхетського гарнізону заборонило в місті дзвонити й наказало зупинити всі годинники на вежах.

Козаки продовжували готуватися до рішучого штурму міста. Але в цей час від Богдана Хмельницького було одержано наказ зняти облогу Кам'-янця-Подільського і негайно вирушити на з'єднання з основними силами українського війська.

Про те, що козаки твердо вирішили оволодіти містом, свідчить такий факт. Після того, як стало відомо про зняття облоги, козаки позакопувалися в різних місцях навколо міста, як про це розповідає очевидець, «копчене м'ясо, полті (половина туші свині), сухарі, бочонки з медом, пляшки з горілкою» і, звертаючись до шляхти, вигукували: «Заждіть, ляхи, тепер віддиште, ми знову до вас повернемся».³¹

Полк Івана Богуна вирушив назустріч Богдану Хмельницькому. Наздогнавши окремі загони Калиновського під Купчинцями, козаки завдали їм тяжких втрат.

Молдавський господар Лупул, що формально вважався союзником Богдана Хмельницького, по-зрадницькому інформував польського короля Яна Казимира про плани гетьмана і дальших шлях просування українського війська. Завдяки цьому всі військові сили Речі Посполитої були зібрані в один кулак. Польсько-шляхетське військо налічувало тоді більше ста тисяч, у тому числі двадцять тисяч найманого війська.

На початку червня 1651 р. біля Кракова вибухнуло селянське повстання на чолі з Косткою Наперським, який діяв спільно з Богданом Хмельницьким. Але швидке придушення повстання і жорстока розправа з його керівниками на деякий час забезпечили тил польсько-шляхетської армії.

Тим часом українське військо, очолюване Богданом Хмельницьким, з татарською ордою наближалось до Берестечка. Попереду йшов Вінницький полк на чолі з Іваном Богуном, який вів бойову розвідку і гарантував безпеку маршу. Цей полк встиг захопити важливі переправи через річки Горинку та Ікву.

18 червня обидві армії стали табором одна проти одної. Першого ж дня відбулися невеликі сутички.

У битві на другий день польсько-шляхетське військо зазнало тяжких втрат. Багато магнатів і шляхти загинуло від козацьких шабель. З приводу цих боїв сучасник –шляхтич з сумом писав: «…неприятель напав з рівною запеклістю… і цей день був для нас нещасним внаслідок загибелі багатьох знатних людей і добрих вояк»³². Перевага була на боці українського війська.

20 червня відбулася одна з найбільших, вирішальніших битв визвольної війни, яку розпочали козаки. Проти українського війська, очолюваного Богданом Хмельницьким, шляхетська Польща виставила майже всі свої збройні сили (150 тисяч чоловік, включаючи й озброєних слуг). На чолі їх стояв король Ян Казимир.

Польські війська після невдалих спроб збити козаків, які стійко трималися і успішно відбивали атаки, направили всю силу вогню своєї артилерії на лівий фланг армії Богдана Хмельницького, де стояли татари. Татари зрадили і залишили поле бою. Як зауважує один з сучасників, "хан втік ганебно"³³. Українське військо було під загрозою повного оточення. Дізнавшись про зраду хана Іслам-Гірея, Богдан Хмельницький передав командування кропивенському полковнику Філону Джалалію, а сам кинувся слідом за татарами, щоб змусити їх повернутися. Хан не тільки не повернувся зі своїм військом на поле бою, а звелів затримати Хмельницького; він випустив Хмельницького тільки тоді, коли одержав великий викуп з Чигирина. Але повернутися до свого війська Хмельницький не міг: воно було оточене польською армією. Відсутність гетьмана поставила в тяжке становище українське військо. Татари пішли в Крим. По дорозі в Крим вони грабували Україну, брали в полон українське населення. Народ із зброєю в руках боровся проти грабіжників.

У цей критичний момент, коли українське військо внаслідок зради хана було оточене добре озброєною польсько-шляхетською армією, постало питання – хто очолить військо і керуватиме обороною. Потрібна була людина, яка би поєднувала в собі талант полководця, сталеву витримку, сміливість, воєнну винахідливість і користувалася повною довірою у козаків.

Козаки одностайно обирають керівником прославленного полковника Івана Богуна. Який поставив собі за мету будь-що вивести українське військо з оточення.

Після втечі хана польські війська зайняли місце, де стояли татарські орди, і таким чином відрізали шлях козакам для виходу з-під Берестечка. Козаки в порядку відступили до свого табору і там окопалися.Іван Богун уживає всіх заходів, щоб перетворити козацький табір на неприступну фортецю. Ворожа армія з трьох боків обступила козацький табір, з четвертого боку були непрохідні болота. Десять днів мужньо оборонялося обложене українське військо. Сутички з ворогом відбувалися майже безперервно. Усі намагання польсько-шляхетського війська взяти табір приступом не мали успіху. Не увінчалися успіхом і спроби шляхти шляхом переговорів обманути козаків, щоб потім винищити всіх. Козаки залишилися непримиренними до своїх ворогів.

26 червня поляки почали з артилерії обстрілювати козацький табір. Козацька артилерія відповідала. Обидві сторони несли великі втрати. Почалися переговори. Польсько-шляхетське командування вимагало від козаків видачі полковників, прапорів і гармат. Богун, якого козаки обрали наказним гетьманом, вирішив не здаватися. Він поширив упольському таборі чутку, ніби хан з Хмельницьким повернулися і вночі нападуть на поляків. Щоб ворог упевнився в правдивості цієї чутки, Богун наказав козакам грати в сурми, бити в литаври. Ворог повірив і послав за річку великий корпус. Козаки під командуванням Богуна напали на поляків, що засіли в найближчих окопах, вибили їх звідти і розгромили.

30 червня козакам стало відомо, що шляхетське командування збирається обійти обложений табір з тилу і, збудувавши греблі на річці Пляшовій, підняти в ній воду і затопити табір козаків. Іван Богун організував вихід козаків з лещат облоги. Цей єдиний шлях відходу лежав тільки через болото. Завдяки воєнній винахідливості і рішучості Івана Богуна переправа була влаштована. За одну ніч загатили болото одягом, бочками, мішками, сідлами, возами і попонами. Так була зроблена переправа, по якій вийшла більша частина козаків. Але втрати козацького війська були великі. Майже третина війська не вийшла з оточення, козаки втратили обоз і артилерію.

Спроба польсько-шляхетського війська перешкодити переправі козаків зазнала невдачі. Посланий загін шляхетської кінноти був відігнаний козаками. Тоді шляхта вдається до провокації. Під впливом поширюваних ворогом брехливих чуток, що старшина почала тікати, серед козаків виникла паника. Всі кинулися до переправи. У цей час польсько-шляхетське військо пішло на штурм табору. Багато козаків загинуло. Козаки не встигли вивести майже весь обоз і більшу частину артилерії.

У битві під Берестечком українське військо виявило надзвичайну мужність. Козаки, що не встигли вийти з оточення, хоробро бились, вважаючи за краще загинути, ніж здатись в полон. 300 козаків влаштували засіки на острові, що утворився з одного боку злиттям рік Стиру і Пляшевої, а з другого - грузьким болотом, і мужньо захищались, намагаючись прикрити відступ своїх і затримати ворога. Польська піхота пішла в атаку, але козаки відійшли і продовжували захищатися. Козакам пропонували помилування, якщо вони складуть зброю. З презирством вони відкинули умови ворога і загинули всі до одного в нерівному бою смертю героїв. Останній з них, вскочивши в човен, довго відбивався косою, доки не був заколотий списом.

І все ж завдяки холоднокровності, залізній волі і енергії Івана Богуна основна частина збройних українських сил була врятована.

В результаті енергійної діяльності Богдана Хмельницького і його найближчих соратників згодом було відновлено і колишній кількісний склад козацького війська, що знову поповнилося за рахунок широких мас повсталого українського народу. Богун привів до Богдана Хмельницького десятитисячний корпус козаків, створений ним з населення Побужжя, піднятого Богуном на боротьбу з польською шляхтою. Таким чином, Берестецька битва стала важливою сторінкою з-поміж ратних справ полковника Івана Богуна, в якій він проявив себе розсудливим полководцем.

Внаслідок розколу, що стався в подільсько-шляхетському таборі, подальше просування на Східну Україну було припинено. Посполите рушення розвалювалось. У Яна Казимира залишилось лише наймане військо та загони тих магнатів, які мали володіння на Україні. Наміри Яна Казимира негайно переслідувати і знищити українське військо були зірвані.

Становище України ставало все небезпечнішим. У бою із з'єднаним польсько-литовським військом Радзивілла під Ріпками 26 червня 1651 року загинув смертю героя один з талановитих керівників повстанців полковник Мартин Небаба. Польсько-литовське військо, зломивши впертий опір загонів повстанців, захоплює 25 липня Київ. Військо Радзівіла, захопивши Київ, вчинило жорстоку розправу над населенням, піддало місто пограбуванню і спустошенню. Значна частина міста була спалена. Але український народ не скорився іноземним загарбникам. У тилу ворога піднімається нова хвиля повстань. Повстанці захоплюють ряд міст, облягають литовський гарнізон в місті Любечі. У війську Радзивілла через нестачу продовольства починається голод, ширяться хвороби.

Повернувшись з татарського полону, Богдан Хмельницький розгорнув енергійну діяльність, збираючи нові сили для продовження боротьби з ворогом. Українське військо, очолене Богданом Хмельницьким, організувало відсіч польсько-литовському війську. Просування з'єднаної польсько-литовської армії було зупинено. У цей час найближчим помічником Богдана Хмельницького в організації народної боротьби проти іноземних загарбників був Іван Богун, який особливо успішно діяв на Брацлавщині. Він закликає населення не коритися ворогові і допомагати всіма силами українському війську. До загонів Івана Богуна прибуває багато повстанців. Для українського війська були зібрані значні кошти. Козаки на чолі з Іваном Богуном проводять значні роботи з укріплення Білої Церкви й обороняють місто від ворога до приходу основних сил українського війська на чолі з Богданом Хмельницьким.

Виснажене в боях з козаками і численними загонами повстанців, польско-литовське військо не могло вже продовжувати далі наступ. Нові сутички з козаками не принесли успіху ворогу. Польсько- шляхетське командування було змушене розпочати переговори. Ці переговори, що тривали майже два тижні, закінчилися 18 вересня 1651 року укладенням так званого Білоцерківського договору, умови якого були значно важчі від умов зборівського договору 1649 року. Тимчасові тяжкі невдачі й відсутність належної кількості збройних сил змусили українського гетьмана піти на підписання цієї мирної угоди.

За нею на території України відновлювалася влада магнатів. Козацький реєстр із 40 тисяч зменшувався до 20 тисяч чоловік. Козацька територія із своїм самоуправлінням охоплювала тепер лише Київське воєводство, а козаки Брацлавського і Чернігівського воєводства мали бути переселені в межі Київського воєводства. Згідно з договором, польська шляхта діставала повернутися в свої маєтки. Головному керівнику повстання категорично заборонялося мати самостійні дипломатичні відносини з іноземними державами. Укладення Білоцерківського договору давало передих українському війську, необхідний для підготовки до подальшої боротьби. Про додержання умов договору не могло бути й мови. Умови Білоцерківського договору викликали величезне незадоволення і протест народних мас. Польську шляхту і магнатів, які намагалися повернутися до своїх маєтків, зустрічали повсталі селяни із зброєю в руках.

Як свідчать польські джерела, Іван Богун на чолі п'ятнадцятитисячного загону у той період, принаймні напередодні підписання угоди, знаходився в Білій Церкві. Проте його підпис під договором відсутній. Очевидно через те, що останній звів фактично нанівець попередні суспільно-полетичні й економічні здобутки повсталого люду. Відтоді знову активізується опозиційна діяльність полковника.

Особливо гостра боротьба точилася на Брацлавщині, де повстанцями керував Іван Богун. Один із шляхтичів свідчив, що «найбільш вперті хвилювання та заколоти самовільних хлопів відбувалися на Брацлавщині внаслідок підбурювання Богуна; тут, на берегах Дністра, великі загони опришків не дозволили повернутись нікому з наших».³⁴

Богдан Хмельницький закликав народні маси почекати до весни, для того щоб організувати і озброїти армію і потім з новими силами розгорнути боротьбу за знищення іноземного гніту.

Тяжке становище, в якому опинився український народ, не зломило його волі до боротьби за своє визволення. Всю зиму 1651-1652 рр. відбувалися повстання. Український народ не корився іноземним поневолювачам.

Після поразки українського війська під Берестечком молдавський господар Лупул знову став союзником панської Польщі. Тому Богдан Хмельницький весною 1652 року організував похід у Молдавію з метою примусити Лупула відмовитися від союзу з панською Польщею і виконати своє зобов'язання – видати свою дочку за сина Богдана Хмельницького Тимоша. Лупул знову став союзником Богдана Хмельницького.

Довідавшись про цей похід українського війська, польський уряд вирішив будь-якою ціною не допустити здійснення намірів Богдана Хмельницького. На Поділля було послано двадцятитисячне шляхетське військо на чолі з Калиновським з тим, щоб перетяти українському війську шлях на Молдавію.Українське військо отчило табір Калиновського.

Бій спалахнув уранці 22 травня 1652 р. біля гори Батіг поблизу сучасного села Четвертинівки й закінчився під вечір другого дня повним розгромом ворожих сил. Козаки зломили опір шляхетської кінноти та найманих військ і прорвалися у ворожій табір. Загинуло майже все польське військо і його верхівка. Безладною втечею із 40 тис. жовнірів і шляхти врятувалося лише кілька тисяч чоловік. "У боях під Батогом, - пише В. Замлинський, - особливо відзначилася козацька кіннота, очолювана І. Богуном, який завершив вдалий окільний маневр і завдав нищівного удару полякам з тилу".³⁵ В результаті битви під Батогом Правобережна Україна була повністю очищена від польських військ. І ця битва започаткувала новий етап Визвольної війни українського народу проти панської Польщі.

Батозька битва була зразком мужності і воєнного мистецтва повсталих народних мас, а також вершиною воєнного таланту і полководської майстерності Богдана Хмельницького. Перемогу на Батозькому полі сучасники порівнювали з перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами під Каннами (216 р. до н.е.). У цю перемогу вклав чималу частку й Іван Богун. Після цієї блискучої перемоги народні маси з новою силою піднімаються на боротьбу проти гнобителів. Шляхта і магнати знову в паніці тікають з України.

У 1653 р. шляхетська Польща вживає нових заходів для продовження агресії проти українських земель. У березні польський король Ян Казимир знову кинув на Україну відбірні війська. Командування ними він доручив Стефану Чернецькому, відомому своєю нелюдською жорстокістю. Мета походу загону Чернецького полягала в тому, щоб шляхом страхітливих розправ тероризувати населення, ослабити і деморалізувати українське військо, залякати український народ і зломити його волю до перемоги. Переходячи швидкими маршами від міста до міста, він нищив усе на своєму шляху, лишаючи за собою пожарища і трупи замучених.

Необхідно було негайно припинити криваві розправи над населенням з боку польсько-шляхетського війська, яке встигло вже захопити міста Липовець, Погребище, Прилуки, Самгородок. Вибір Богдана Хмельницького впав на блискучого майстра маневреної війни в українському війську Івана Богуна. За наказом Богдана Хмельницького, чотирьохтисячний загін козаків на чолі з Іваном Богуном мав не тільки спинити подальше просування військ Чернецького, але й завдати йому цілковитої поразки.

Війська Чернецького вдерлися в Брацлавщину. Скрізь, де проходив ворог, він залишав за собою пустелю, повну руїн і згарищ. Однак винахідливий і кмітливий Богун, маючи значно менші сили, ніж Чернецький, зумів заманити його під Монастирище (на Поділлі, тепер - районний центр Вінницької області) – укріплене місто, навколо якого були вали і рви. 21 березня вороже військо обложило місто де і відбувся вирішальний бій. Польське військо розгорнутим фронтом пішло на козацькі укріплення. Але всі намагання Чернецького прорватися зі своїм загоном були марні. У той самий час Богун безстрашно бився поряд зі своїми добірними вершниками, до кінця бою постійно йшов назустріч небезпеці, а щоб ще більше налякати ворога, голосно вигукував за давнім скіфськім звичаєм. Надвечір Чернецький припинив штурм міста, втративши майже третину свого війська. На другий день, розпочинаючи штурм, Чернівецький робить відчайдушну спробу захопити місто. Всі сили шляхетського війська були кинуті в бій. Іван Богун, вміло скориставшись замішанням серед польсько-шляхетського війська розпочав контрнаступ. Одночасно він непомітно вивів з фортеці найкращі частини своєї кінноти і вдарив у тил ворога. Як пише Г.Грабянка – «…нарядив їх у татарську одежу таз гуком (на зразок ординського) зайшов до поляків з тилу – з боку поля. Ті, в свою чергу, подумали, що козакам на допомогу поспіли татари, і в паніці відступили від Монастирищ «й з України повтікали».³⁶ Не витримавши подвійного удару, шляхетське військо в паніці кинулося врозтіч. Сам Чернецький був тяжко поранений.

Щодо цієї панічної втечі літописець часів визвольної війни писав, що « військо польське насмерть перелякане, не тільки штурм свій облишило, але як ошпарене вози свої з усіма достатками і багатою здобиччю, а також із людьми хворими і пораненими покинувши, від Монастирища назад до Ковеля побігло, і … велику шкоду, і сором свій побачило і пізнало…».³⁷

«Каральний» похід шляхетського війська на чолі з Чернецьким, завдяки мужності українського війська і воєнній майстерності Івана Богуна, закінчився цілковитою поразкою. 1653р. був вирішальним у ході визвольної війни українського народу проти гніту польської шляхти.

Після боїв під Монастирищем на протязі всього року Іван Богун із своїм Вінницьким полком бере участь в усіх найважливіших подіях і боях. Він з'являється то тут, то там, часто-густо вирішуючи долю бою. У травні він був у складі частин Тимоша Хмельницького в Молдавії, очолюючи дванадцятитисячний козацький загін. Під час цього походу були розгромлені війська ставленніка Волощини і Семиграддя Георгіци. Причому вороже військо налічувало майже вдвічі більше воїнів, ніж козацьке, але семиградський генерал «очень сконфузился и позорно удрал».³⁸ До речі, слід зазначити: самє ім'я Богуна наводило на супротивників жах, і ті нерідко не наважувалися вступати в бій з військами останнього, навіть маючи перевагу у збройних силах. Після трагічної загибелі Тимоша Хмельницького при захисті фортеці Сучава Іван Богун повертається з козаками на Україну, щоб узяти участь у подальшій боротьбі.

Український народ напружував усі свої сили в боротьбі проти численних іноземних загарбників і в першу чергу проти панської Польщі.

Султанська Туреччина також неодноразово намагалася загарбати Україну. Кримський хан, надаючи воєнну допомогу Богдану Хмельницькому, завжди дбав про ослаблення сил і України, і Польщі. Про дійсні наміри васально залежного від Туреччини кримського хана дуже влучно писав відомий дипломат Богдана Хмельницького Силуян Мужиловський : «Тата рове, учувши о той войне, з боку гладили, котрому нога послизнеться».³⁹ Користуючись тяжким становищем України, татари руйнували міста і села, грабували населення та забирали людей у неволю. У кінці 1653 року полковник Іван Богун на чолі козацьких загонів завдав кілька ударів татарській кінноті, яка поверталася у Крим через Україну з великим ясиром. Тоді було звільнено чимало українських невільників.

Становище України ставало дедалі тяжчим і загрозливішим. Між Богданом Хмельницьким і російським урядом протягом усього літа 1653 року велися переговори. Наприкінці вересня 1653 року в Москві був скликаний Земський собор. На Земському соборі були присутні, крім бояр, дворянства, духовенства і царських чиновників, представники російських міст, купецтва, селянства і стрільців. 1 (11) жовтня 1653 року Земський собор дав згоду на прийняття України «під свою государеву високу руку» і оголошення війни проти шляхетської Польщі.

Шляхетська Польща робить ще одну спробу добитись вирішальних успіхів в Україні. У вересні 1653 року на Поділлі зосереджується польсько-шляхетське військо на чолі з королем Яном Казимиром, готуючись до нового нападу. Богдан Хмельницький, закликавши на допомогу кримського хана, вирушає на чолі Українського війська назустріч ворогові. Під час цього походу Росія 23 жовтня, згідно з рішенням Земського собору, оголошує війну панській Польші.

В листопаді 1653 р. полк Богуна у складі військ, очолюваних Богданом Хмельницьким, бере в оточення під Жванцем наймані війська Речі Посполитої. Але знову від повного розгрому польську армію врятувало зрадництво кримського хана Іслама-Гірея, який 5 грудня 1653 року пішов на сепаратну угоду з польським королем Яном Казимиром. Щоб утриматись в Україні, Ян Казимир домовляється з ханом про відновлення Зборівського договору. Татари після Жванецької битви дістали від польського короля дозвіл, повертаючись до Криму, грабувати і забирати в полон українських людей. Іван Богун очолює загон козаків, який мав покарати зрадників та не допустити грабежу населення. В боях з татарами Богун уславився безмежною мужністю, високим військовим мистецтвом.

Літописець Величко описує, як Богун на чолі десятитисячного козацького війська розгромив ханську орду, яка розсипалася чамбулами (загонами) по Україні для захоплення ясиру. Величко повідомляє, що з чамбула, який складався з чотирьох з половиною тисяч чоловік, до коша "приволоклося" ледве 500 татар.⁴⁰ Втрати татар обчислювалися у вісім тисяч чоловік. Понад дві тисячі татар було взято в полон. Богун став справжньою грозою для татар. Вороги не змогли досягти своїх цілей. Під час підготовки і проведення Переяславської ради Іван Богун очолював козацькі загони, що охороняли кордони України.

Коли українське військо поверталося назад з походу, до Ураїни вже їхало царське посольство. Воно наприкінці грудня прибуло до міста Переяслава. Незабаром сюди прибуває Богдан Хмельницький, тут і відбулася його зустріч з російськими послами. Хоча Іван Богун був першим полковником війська і радником гетьмана, проте мав власне розуміння ситуації і подальшої долі визволеної від поляків України. Ось чому він категорично засудив рішення Хмельницького укласти з Росією Переяславську угоду і ще рішучіше відмовився присягати російському цареві. Про те, що Богун не присягав, маємо свідчення першої особи Російської держави. Цар Олексій Михайлович писав до Богдана Хмельницького з приводу передачі Богуном гетьману листа від коронного гетьмана Потоцького: «…Ивана Богуна, за его верность, что он того прелестнаго листа у себя не задержал, прислал к тебе вскоре, чиним похвалы годного, и нашу государ скую грамоту, с 6нашим царского величества милостевым словом, послать ему за то велели. А что он полковник Иван с тобою гетманом и с иными своими товарыщи с полковники при нашем царского величества ближнем боярине и дворецком и намеснике тверском, при Василье Васильевиче Бутурлине с товарыщи у веры не был, - и тебе б гетману Богдану Хмельницкому велети его Ивана к вере привести на том на всем, на чом вы нам, великому государю, гетман и все войско запорожское по Христове непорочной заповеди веру учинили…».⁴¹ Для Хмельницького це, очевидно, не було цілковитою несподіванкою. Загалом він знав позицію Богуна: той вважав, що Україні не слід приєднуватися ні до Польші, ні до Росії, а утверджуватись як самостійній державі. Можна не сумніватися: якби ситуація склалася так, щоб гетьманом на той час виявився Іван Богун, доля України теж склалася б не так, як вона склалася після Переяславської угоди.

Довідавшись про глибокі суперечності, що запали між Богуном і Хмельницьким, коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Потоцький запропонував Богуну перейти на бік поляків. При цьому він на Бога заприсягнувся, що коли вони гуртом подолають хмельницького, булаву гетьмана одержить саме він, Іван Богун.

Польсько-шляхетський уряд не раз робив спробу перетягти на свій бік легендарного героя українського народу, пропонуючи йому всі блага феодального суспільства, але Богун залишився вірним сином українського народу і відкинув усі пропозиції польської шляхти.

Булава з рук польського короля? А Україна, отже, в складі Польщі? На таке, ясна річ, Богун пристати не міг. Бож проти чого тоді так завзято і стльки років воював? Рішення Богуна врятувало Україну від нової затяжної і кривавої громадянської війни. Існує навіть версія, що Богун повідомив Хмельницькому про переговори, що їх нав'язує йому Потоцький. І виник задум: Богун удасть, ніби схиляється до спілки з Потоцьким, заманить його армію вглиб Поділля і там за допомогою військ Хмельницького та корпусу росіян розгромить. Пастка мала зачинитись у районі Брацлава.

У грудні він відволікає на себе сили Чернецького і виводить військо з м. Брацлава в добре укріплену Умань. На жаль, чи то в полку Богуна, чи в найближчому колі Хмельницького знайшовся зрадник. Польське військо оточило Богуна в містечку Охматів ( тепер село Жашківського району на Черкащині). Поляки намагаються штурмувати місто, але безуспішно. У цей час до району містечка Охматова надійшли об'єднані сили козаків і росіян під командуванням Богдана Хмельницького і Шереметєва. Поляки напали на них і розпочався легендарний бій під Дрижиполем. «1655 года въ зимЂ, по Рождест†Христовомъ татаре съ ляхами пер†двухъ полковниковъ: Зеленскаго Брацлавскаго и Богуна Винницкаго обляглы были въ УманЂ, потомъ самого Хмельницкаго, съ козаками идучого, межъ Ставищами и Охматовомъ, въ полю осадивши, штурмовали силно; но козаки, оглоблями санними ляховъ и татаръ поразивши, трупами ихъ, якъ валомъ, обозъ свой окидали. Будучи же въ великой тЂснотЂ безъ дровъ, воды и сЂна, ажъ третьяго дня Хмельницкій, кругомъ оступленій пробился проломомъ чрезъ все татарское и лядское войско и съ великороссійцами и Пушкаремъ совокупился. Се то било Дрижиполщииа межъ Ставищами и Охматовомъ».⁴² Перевага була на боці поляків – вони відтиснили українців і росіян від Охматова. Але недалеко. Ті незабаром кинулися відбивати втрачені позиції. Поляки трохи поддалися. Так, з перемінним успіхом, бої точилися кілька днів. А потім ударив такий лютий мороз, що битися вже стало зовсім несила. Недарма поле битви назвали згодом «дрижи полем». А долю цієї битви знову ж таки вирішив Богун! У найвідповідальніший для Хмельницького момент Богун вийшов з Умані зі своїми козаками і спрямував удар в тил полякам. Знатний майстер прориву розтрощив неабияк поріділу не лише від куль та шабель, ай від небувалого холоду облогу (багато людей з неї позамерзало уві сні) і з'єднався з військами Хмельницького. Він зробив це вночі. А на ранок поляки, що рушили в новий наступ на Хмельницького, з подивом зауважили: його військо побільшало і завзято гріється, ладнаючи бруствери із … замерзлих на полі бою. Здолати цього оборонного валу із саней та мерців поляки так і не змогли, й обидва війська відступили, не зазнавши ні поразки, ні перемоги.

А щодо ідеї спорудження такого валу на «дрижи полі», то Іван Богун згадав свій колишній досвід оборони Умані. Щоправда, вали круг цього міста були звичайні, земляні, але за наказом свого полковника, що надумав повернути собі на користь, як би ми тепер сказали, і фактор холоду, обливали їх водою, перетворюючи на крижані гори. Ні поляки, ні татари так і не змогли здолати їх, і Умань пощастило відборонити.

Не встигнувши як слід відпочити після Охматова, Богун із загоном свіжих козацьких військ виступає проти кримських татар, що вторглися в українські землі і розбиває їх. А в серпні він бере вже участь у поході на Львів. Зокрема, за наказом Хмельницького, він захоплює Олику. Компанія ця, як відомо, закінчилась миром з ханом під Озерною. Поляки вже не могли чинити стійкого опору козакам - на них наступали шведи. Татари, скориставшись тим, що головні сили козаків були відтягнуті до Львова, проникли на українські землі. А шведи, на союз з якими розраховував Богдан Хмельницький, відчувши себе переможцями Речі Посполитої, втратили інтерес до козацького гетьмана. В грудні 1656 року Іван Богун в якості одного із керівників козацького загону під командою наказного гетьмана А. Ждановича вирушив у похід проти війська Речі Посполитої. Пройшли Західною Україною та Польщею, здобувши при цьому Краків, Брест та Варшаву. Хоча, в кінцевому рахунку, й змушені були влітку 1657 року відступити в Україну.

Оцінюючи все вищевикладене, можна ясно сказати, що після смерті Максима Кривоноса Іван Богун став найближчим помічником та соратником Богдана Хмельницького, який покладався на нього у найскладніших військових ситуаціях. Богун був блискучим майстром маневрування і застосування найрізноманітніших тактичних прийомів.